17 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/8763/24 пров. № А/857/21217/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Глушко І.В.,
суддя Запотічний І.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Служби безпеки України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 липня 2024 року (головуючий суддя Ланкевич А.З., м.Львів) у справі №380/8763/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього грошового забезпечення, -
23.04.2024 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Служби безпеки України, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачеві середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 03.11.2018 року по 02.05.2019 року (включно); стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 03.11.2018 року по 02.05.2019 року (включно) в розмірі 91654,78 грн.
Позов обґрунтовує тим, що наказом Служби Безпеки України (по особовому складу) від 31.10.2018 року №1420-ОС позивача виключено зі списків особового складу з 02.11.2018 року. Вказав, що під час проходження військової служби та звільнення із неї відповідач не виплатив позивачу у повному обсязі грошове забезпечення. Лише 04.04.2024 року, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31.12.2021 року у справі №380/17807/21, було здійснено зарахування на банківський рахунок позивача в загальній сумі 41432,59 грн. Отже, станом на дату виключення із списків особового складу - 02.11.2018 року - відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а така виплата належних при звільненні сум завершена 04.04.2024 року, тобто поза межами строку, встановленого ст.116 Кодексу законів про працю України. Тому період з 03.11.2018 року по 02.05.2019 року включно (в межах шести місяців) вважає періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні. Наведене і зумовило позивача звернутись до суду за судовим захистом.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 липня 2024 року адміністративним позов задоволено. Стягнуто зі Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 91654 (дев'яносто одна тисяча шістсот п'ятдесят чотири) гривні 78 копійок.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що питання грошового забезпечення та виплат компенсаційного характеру встановлено спеціальним законодавством, а саме: Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей», Інструкцією про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України (затверджена наказом Центрального управління СБУ від 10.04.2018 року №515/ДСК). Апелянт звертає увагу, що законодавством про військову службу не передбачено такої виплати як середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Крім того, вказує, що навіть якщо припустити, що на вказані правовідносини поширюються норми Кодексу законів про працю України, то при ухваленні рішення у даній справі слід застосовувати принцип співмірності з урахуванням таких обставин, як розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
Згідно наказу Служби Безпеки України (по особовому складу) від 31.10.2018 року №1420-ОС, позивача виключено зі списків особового складу з 02.11.2018 року.
Як вбачається з матеріалів справи, на час звільнення позивача з військової служби, відповідачем не виплачено у повному обсязі грошове забезпечення.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31.12.2021 року у справі №380/17807/21 позов ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії задоволено повністю. Зокрема, зобов'язано Службу безпеки України перерахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з квітня 2017 року по лютий 2018 року включно з урахуванням січня 2008 року як місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця), та здійснити виплату такої індексації, з урахування виплачених сум.
04.04.2024 року було здійснено зарахування на банківський рахунок позивача в сумі 41432,59 грн з призначенням платежу «добровільне виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду №380/17807/21 від 31.12.2021 року».
Позивач вважає, що оскільки у день звільнення з військової служби відповідачем не виплачено позивачу всіх належних сум, то відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку - з 03.11.2018 року по 02.05.2019 року включно (в межах шести місяців), у зв'язку із чим звернувся в суд першої інстанції з позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до ст.1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до ч.2 ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
У рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд, зокрема у постановах від 20.01.2021 року у справі № 200/4185/20-а, від 31.03.2021 року у справі № 340/970/20, від 24.06.2021 року у справі № 480/2577/20, дійшов висновку про можливість застосування норм ст.ст.116 та 117 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Згідно з ч.1 ст.47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби), власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст.116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, а саме, встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року №2352-ІХ положення ст.117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон України №2352-ІХ та відповідно і нова редакція ст.117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022 року.
Колегія суддів враховує, що ст.116 КЗпП України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а ст.117 цього Кодексу визначає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
У постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
При цьому, жодною нормою права не обмежено строку, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їх розміром, що, в свою чергу, в подальшому вплине на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (правова позиція Верховного Суду, висловлена у постанові від 15.02.2024 року у справі № 420/11416/23).
Відтак, враховуючи, що не проведення з вини роботодавця розрахунку з працівником у відповідні строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме - виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд приходить висновку, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати заборгованості по грошовому забезпеченню.
Оглядаючи матеріали справи, колегія суддів зазначає, що остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні здійснений відповідачем лише 04.04.2024 року на виконання судового рішення у справі № 380/17807/21, а періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 03.11.2018 року (з дня, наступного за датою звільнення) по 03.04.2024 року (включно).
Вказаний спірний період стягнення середнього грошового забезпечення у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності 19.07.2022 року Законом №2352-ІХ і після цього. Період з 03.11.2018 року по 18.07.2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією ст.117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто, без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосуватися принцип співмірності та, суд, відповідно, може зменшити таку виплату. Проте, період з 19.07.2022 року по 03.04.2024 року регулюється вже нині чинною редакцією ст.117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку працівникові шістьма місяцями, але вже без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Відповідно до ст.27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, з наступними змінами та доповненнями (Порядок №100).
Відповідно до абз.1 п.2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом 3 п.2 розділу ІІ Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно з п.8 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно наявної у матеріалах справи довідки про грошове забезпечення ОСОБА_1 від 27.06.2024 року №21/2-1698, виданої фінансово-економічним управлінням Служби безпеки України, розмір грошового забезпечення позивача у вересні 2018 року склав 15679,92 грн, у жовтні 2018 року - 15679,92 грн. Кількість календарних днів за вересень-жовтень 2018 року становить 61 день. Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 514,10 грн (31359,84 грн (розмір грошового забезпечення за вересень-жовтень 2018 року) / 61 (кількість календарних днів). Період за час затримки розрахунку при звільненні з 03.11.2018 року по 18.07.2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ), який регулюється редакцією ст.117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, становить 1354 календарних дні. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 696091,40 грн (514,10 грн х 1354 календарних дні). Період за час затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 року (з дати набрання чинності Законом №2352-ІХ) по 23.12.2023 року (але не більш як за шість місяців відповідно до ст.117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ) становить 184 календарних дні. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 94594,40 грн (514,10 грн х 184 календарних дні).
Водночас, надаючи правову оцінку розміру середнього грошового забезпечення, яке належить виплатити позивачу за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.11.2018 року по 18.07.2022 року, колегія суддів звертає увагу на наступне.
У порівнянні із розміром виплаченої позивачеві суми заборгованості по грошовому забезпеченні (41432,59 грн) визначену судом у цій справі суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.11.2018 року по 18.07.2022 року (696091,40 грн) не можна вважати співмірною, оскільки вона у 16,8 разів її перевищує.
Таким чином, суд першої інстанції вірно зазначив про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив відповідач, і сумою середнього грошового забезпечення за час затримки цієї виплати, а тому вірно застосував принцип співмірності та зменшив таку виплату.
Зокрема, істотність частки складових заборгованості по грошовому забезпеченню із середнім грошовим забезпеченням за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.11.2018 року по 18.07.2022 року становить: 41432,59 грн (виплачена із затримкою заборгованість по грошовому забезпеченню) / 696091,40 грн (середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку) = 0,06. Таким чином, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,06, становить 41765,48 грн: 514,10 грн (середньоденне грошове забезпечення) х 0,06 х 1354 (кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 03.11.2018 року по 18.07.2022 року). Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні за період з 03.11.2018 року по 18.07.2022 року, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників. Разом з тим, визначена судом першої інстанції сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за період з 19.07.2022 року по 03.04.2024 року (у межах шести місяців), становить 94594,40 грн. Отже, загальна сума середнього грошового забезпечення, на яку має право позивач відповідно до ст.117 КЗпП України в редакціях до набрання чинності 19.07.2022 року Законом №2352-ІХ і після цього, становить 136359,88 грн (41765,48 грн + 94594,40 грн). Водночас, апеляційний суд звертає увагу на те, що визначена судом сума середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (136359,88 грн) є більшою, ніж та, яку позивач просить стягнути на свою користь з відповідача (91654,78 грн).
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі, який просив позивач, а саме - 91654,78 грн.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Служби безпеки України залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 липня 2024 року у справі № 380/8763/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. В. Глушко
І. І. Запотічний