17 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/5270/24 пров. № А/857/20890/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Глушко І.В.,
суддя Запотічний І.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 липня 2024 року (головуючий суддя Андрусенко О.О., м. Луцьк) у справі №140/5270/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
17.05.2024 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати бездіяльність відповідача протиправною щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.10.2023 по 19.04.2024; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.10.2023 по 19.04.2024.
Позов обґрунтовує тим, що проходив військову службу у відповідача та наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 01.07.2019 № 341-ос його звільнено та виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення. Зазначає, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 04.12.2023 у справі № 140/25050/23 вирішено питання щодо стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.07.2019 по 26.07.2023. В подальшому позивачем встановлено, що при звільненні йому протиправно не було виплачено належне грошове забезпечення, а саме індексацію грошового забезпечення у зв'язку з чим був змушений звернутися за захистом своїх прав до суду. Так, на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24.11.2023 у справі №140/25178/23 відповідачем 19.04.2024 виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 49384,39 грн. Позивач вважає, що відповідач протиправно не здійснив з ним своєчасний та остаточний розрахунок, тому відповідач зобов'язаний виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.10.2023 по 19.04.2024 (шість місяців) відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (КЗпП України).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24 липня 2024 року адміністративним позов задоволено частково. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.10.2023 по 19.04.2024 у сумі 49173,52 грн (сорок дев'ять тисяч сто сімдесят три грн 52 коп.). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що суд першої інстанції проігнорував фактичні обставини справи, останні численні висновки Верховного Суду якими забезпечено формування єдиної правозастосовчої практики у даній категорії справ в тому числі щодо застосування принципу співмірності, в повному обсязі не дослідив факти, що підлягали встановленню і лежать в основі позовних вимог, в повному обсязі не дослідив докази які знаходяться в матеріалах справи, що слугувало прийняттю необґрунтованого рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення суду першої інстанції змінити та абзац другий рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 липня 2024 року у справі № 140/5270/24 викласти наступним чином: «Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 344 349,64 грн.».
Крім того, оскаржив рішення суду і відповідач. Свою апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що позивач був звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу і всіх видів забезпечення з 01.07.2019, і безпосередньо після звільнення у нього не виникало зауважень щодо нарахованих і виплачених йому сум грошового забезпечення, у свою чергу за захистом свого порушеного права внаслідок неправильного обрахунку індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.07.2019 позивач звернувся до суду лише у серпні 2023 року. Відтак, у даному випадку спір про належні позивачеві суми при звільненні з приводу вище вказаних складових грошового забезпечення виник через більше ніж 4 роки після звільнення. З урахуванням наведеного, апелянт вважає, що у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 КЗпП України умов для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.10.2023 по 19.04.2024. Крім того, зазначає, що ОСОБА_1 уже звертався до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.07.2019 по 26.07.2023 та зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.07.2019 по 26.07.2023 (справа №140/25050/23), а тому вважає, що вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.10.2023 по 19.04.2024 є безпідставними.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, суд приходить до висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
Позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_1 від 01.07.2019 №341-ос «По особовому складу» прапорщика ОСОБА_1 , старшого дільничного інспектора прикордонної служби групи дільничних інспекторів прикордонної служби відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип В) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » 1 категорії (тип Б), звільненого з військової служби в запас наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 25.06.2019 №333-ос за підпунктом “ж» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» без права носіння військової форми одягу, виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення з 01.07.2019.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24.11.2023 у справі №140/25178/23, яке набрало законної сили 19.02.2024, адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії задоволено повністю, визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо недотримання вимог абзаців третього - шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078), при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 01.03.2018 по 01.07.2019; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.07.2019 у розмірі 4438,82 грн в місяць, що розраховується як різниця між сумою індексації та розміром підвищення доходу відповідно до абзаців четвертого - шостого пункту 5 Порядку №1078.
19.04.2024 на виконання рішення суду у справі №140/25178/23 відповідачем перераховано на картковий рахунок позивача кошти в сумі 49384,39 грн., що підтверджується банківською випискою АТ КБ «Приватбанк» від 19.04.2024 та платіжною інструкцією від 17.04.2024 №1223.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 20.10.2023 по 19.04.2024, звернувся в суд першої інстанції з позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що суд належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 49173,52 грн.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (Закон №2011-XII).
Відповідно до статті 1-2 цього Закону військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Відповідно до пункту 2 статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Пунктом 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.
З наведеного слідує, що при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу військової частини з військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок.
Відповідно до статті 47 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, наведеними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Верховний Суд України в постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а/15 зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
За змістом висловленої у постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18 правової позиції питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, тому щодо них слід застосувати положення КЗпП України, а саме статті 116, 117 цього Кодексу як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Отже, у цьому випадку з метою забезпечення рівності прав та дотримання принципу недискримінації у трудових відносинах підлягають застосуванню до спірних правовідносин приписи КЗпП України. Нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише врегулювання оплати праці (грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення (як-от щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, у постанові від 21.03.2017 у справі № 826/5111/15, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Такого підходу дотримувався Верховний Суд й у інших постановах (від 21.10.2021 в справі № 640/14764/20, від 18.11.2021 в справі № 600/1071/20-а, від 02.02.2023 у справі № 826/1575/17.
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Звідси, правила статті 117 КЗпП України розповсюджується і на правовідносини, що виникають після винесення судового рішення про присудження виплат, що підлягають виплаті при звільненні з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі №810/451/17.
Колегія суддів зазначає, що на дату звільнення з військової служби, виключення зі списку особового складу та всіх видів забезпечення (01.07.2019) відповідач не провів з позивачем остаточний розрахунок. Виплата коштів проводилася, у тому числі і на виконання судових рішень у зв'язку із наявністю спору між сторонами щодо належних позивачу сум.
Так, рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24.11.2023 у справі №140/25178/23, яке набрало законної сили 19.02.2024, яке набрало законної сили 19.02.2024, адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії задоволено повністю, зокрема, визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо недотримання вимог абзаців третього - шостого пункту 5 Порядку №1078 при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 01.03.2018 по 01.07.2019; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.07.2019 у розмірі 4438,82 грн в місяць, що розраховується як різниця між сумою індексації та розміром підвищення доходу відповідно до абзаців четвертого - шостого пункту 5 Порядку №1078.
19.04.2024 на виконання рішення суду у справі №140/25178/23 відповідачем перераховано на картковий рахунок позивача кошти в сумі 49384,39 грн., що підтверджується банківською випискою АТ КБ «Приватбанк» від 19.04.2024 та платіжною інструкцією від 17.04.2024 №1223.
Протиправність поведінки відповідача щодо виплати не у повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.07.2019, встановлена вказаним судовим рішенням. Наведене дає підстави для висновку, що відповідач не дотримався обов'язку провести розрахунок із позивачем у день звільнення (останній був виключений зі списків частини та усіх видів забезпечення 01.07.2019). Тобто, остаточний розрахунок проведено поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
За встановлених у справі обставин до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини першої статті 117 КЗпП України, згідно з якою на відповідача покладається відповідальність у вигляді обов'язку виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Період затримки розрахунку при звільненні розпочинається з першого дня після звільнення, а закінчується днем, що передує дню остаточного розрахунку, оскільки саме в цей період у роботодавця існує заборгованість перед звільненим працівником.
Визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, апеляційний суд зауважує, що з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (Закон №2352-ІХ), де час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
За висновками Верховного Суду (викладеними у постановах від 20.06.2024 у справі № 120/10686/22, від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22) у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.
Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що час затримки розрахунку при звільненні з 02.07.2019 (наступний день після виключення позивача зі списків особового складу) до 18.07.2022 включно (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, суд може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, період з 19.07.2022 по 19.04.2024 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Апеляційний суд зауважує, що позивач у позовній заяві виклав вказані вище підходи Верховного Суду до застосування статті 117 КЗпП України, проте позовні вимоги сформулював до відповідача через зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.10.2023 по 19.04.2024, тобто лише за шість місяців (з урахуванням внесених Законом №2352-ІХ змін до статті 117 КЗпП України, оскільки у судовій справі №140/25050/23 вирішено питання щодо стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.07.2019 по 26.07.2023).
Таким чином, оскільки у даній справі заявлено позовні вимоги щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.10.2023 по 19.04.2024 (в межах шестимісячного строку), то у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для вирішення питання стягнення такої компенсації за інший період.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що спір у справі №140/25050/23 стосувався стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.07.2019 по 26.07.2023. При цьому, зі змісту судових рішень у справі №140/25050/23 слідує, що на виконання рішень Волинського окружного адміністративного суду від 02.12.2021 у справі №140/10997/21 (щодо виплати грошової компенсації за додаткову відпустку, як учаснику бойових дій) та від 27.09.2021 у справі №140/6036/21 (щодо виплати індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби), Військовою частиною НОМЕР_1 на картковий рахунок ОСОБА_1 було виплачено належні йому суми грошового забезпечення: 31.01.2022 у розмірі 18594,78 грн; 15.06.2022 у розмірі 79765,77 грн; 27.07.2023 у розмірі 19361,76 грн.
Таким чином, спір у справі №140/25050/23 не стосувався середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.10.2023 по 19.04.2024, який мав би бути виплачений із суми індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.07.2019, що виплачена позивачу 19.04.2024 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24.11.2023 у справі №140/25178/23, тобто спір у справі №140/25050/23 не є тотожним спору, що розглядається у даній справі.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, статтею 117 КЗпП України покладено обов'язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, у справі, яка розглядається, суд, встановивши право позивача на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, зобов'язаний визначити суму такого відшкодування, а не зобов'язувати відповідача провести її нарахування та виплату.
Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до пункту 5 розділу І Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 №558 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23.07.2018 за №854/32306), розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний місяць, а за декілька днів, визначається, ураховуючи кількість календарних днів у цьому місяці. Враховуючи зазначені положення, при визначенні середньоденного заробітку позивача слід використовувати календарні дні, а не робочі.
Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 за два останні місяці перед звільненням (травень-червень 2019 року) ОСОБА_1 нараховано грошове забезпечення у травні 2019 року у сумі 12299,55 грн, у червні 2019 року у сумі 12299,55 грн, а всього 24599,10 грн. Виходячи з цього, середньоденна заробітна плата становить 403,26 грн (24599,10 грн/61, де 61 кількість календарних днів у травні-червні 2019 року).
Час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.10.2023 до 19.04.2024 (зміст позовних вимог позивача стосується саме вказаного періоду) становить 182 дні.
Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.10.2023 до 19.04.2024 становить 73393,32 грн (403,26 грн х 182 дні).
Водночас, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що в порівнянні із виплаченою сумою 49384,39 грн. (індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.07.2019, яка виплачена на виконання рішення суду у справі №140/25178/23), суму 73393,32 грн не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму таких виплат.
Застосовуючи критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції у даній враховував такі обставини: позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням 01.07.2019; з позовом щодо перерахунку індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.07.2019 позивач звернувся у лише у серпні 2023 року, тобто, зі спливом більше 4 років після виключення зі списків; судове рішення у справі №140/25178/23, на виконання якого нараховано індексацію грошового забезпечення, за затримку виплати якої позивач просить стягнути середній заробіток, набрало законної сили 19.02.2024; виплата індексації грошового забезпечення на виконання судового рішення у справі №140/25178/23 здійснена відповідачем 19.04.2024 в сумі 49384,39 грн.; з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача вже стягнуто частину середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.07.2019 по 26.07.2023 (справа №140/25050/23). Враховуючи вищенаведені обставини та враховуючи принцип справедливості та співмірності, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника, яка становить 0,67 % (49384,39 грн/73393,32 грн (виплачена сума несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення / середній заробіток за весь час затримки розрахунку). Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки, становить 49173,52 грн (403,26 грн (середньоденна заробітна плата позивача) х 0,67 х 182 (дні затримки розрахунку)).
Таким чином, апеляційний суд вважає, що належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 49173,52 грн.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційних скарг їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 липня 2024 року у справі № 140/5270/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. В. Глушко
І. І. Запотічний