15 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 606/2085/23 пров. № А/857/21471/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Ніколіна В.В.,
суддів - Гудима Л.Я., Матковської З.М.,
за участі секретаря судового засідання - Гладкої С.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 18 липня 2024 року (суддя - Марціцка І.Б., м. Теребовля) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, ОСОБА_2 про визнання дії та бездіяльності протиправними,-
ОСОБА_1 у жовтні 2023 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, ОСОБА_2 , в якому просив визнати незаконною та скасувати постанову серії БАД № 822152 від 02.10.2023, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу в розмірі 510 грн за ч. 5 ст.121 КУпАП та ч.2 ст. 122 КУпАП та закрити провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що постанова є незаконною, оскільки оскаржувану постанову прийнято поліцейським з порушенням вимог чинного законодавства, грубим порушенням прав ОСОБА_1 та за відсутності належних і допустимих доказів. Так, в оскаржуваній постанові зазначено, що позивач порушив п.2.3 і п.9.9.б ПДР України. Однак, поліцейський в порушення вимог ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», зупиняючи водія в нічну пору доби, ніяким чином не міг візуально пересвідчитись в тому, що водій автомобіля не пристебнутий ременем безпеки. Також представник вказує, що ОСОБА_1 не вчиняв правопорушення передбаченого ч.2 ст. 122 КУпАП, оскільки відповідальність за даною нормою настає за порушення правил користування попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку і лише тоді таке порушення набуває ознак протиправності і суспільної шкідливості. Даною нормою права не передбачена відповідальність за порушення правил користування попереджувальними сигналами при зупинці транспортного засобу. Тому поліцейським неправильно кваліфіковано правопорушення, що потягло за собою неправомірне притягнення до адміністративної відповідальності.
Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 18 липня 2024 року позов задоволено.
Не погодившись з ухваленим судовим рішення, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що позивач факт вчинення правопорушення фактично визнав, що підтверджується відео з нагрудної камери працівника поліції.
Учасники справи, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що 02.10.2023 поліцейським СРПП Теребовлянського ВП №3 ГУНП в Тернопільській області Замойським В.М. винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД №822152, згідно якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121, ч.2 ст.122 КУпАП та з урахуванням ч.2 ст.36 КУпАП накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн.
Згідно вказаної постанови 02.10.2023 о 04 год 07 хв. у по вул. Січових Стрільців в м. Теребовля водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом RENAULT TRAFIK, р.н. НОМЕР_1 , обладнаним засобами пасивної безпеки був не пристебнутий ременем безпеки, після зупинки працівниками поліції не увімкнув аварійну світлову сигналізацію, чим порушив п. 2.3В, 9.9 Б ПДР. За відомостями постанови до неї додається відео із бодікамери ВВС 5302, 0097.
Не погоджуючись із винесеною постановою серії БАД № 822152 від 02.10.2024, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що хоча позивач і не дотримався вимоги п. 9.9. «б» ПДР, однак у його діях відсутній склад правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 122 КУпАП.
Відповідно до статті 14 Закону України “Про дорожній рух» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України “Про дорожній рух», встановлюється ПДР.
Виходячи із змісту пункту 1 статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
У статті 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Як зазначено вище, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Таке провадження спрямоване, зокрема, на своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідач, як представник державного органу, наділеного повноваженнями щодо виявлення та притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності у своїй діяльності має керуватися виключно законом та діяти відповідно до нього.
Положеннями статті 283 КУпАП закріплено, що розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
На підтвердження події правопорушення відповідачем долучено до матеріалів справи відеозаписи, з яких слідує, що працівник поліції їдуть за автомобілем RENAULT TRAFIK, р.н. НОМЕР_1 , після зупинки працівник поліції підходить до водія та з'ясовує причини руху автомобіля в комендантську годину. Під час розмови працівник поліції вказує, що водій не користується ременем пасивної безпеки. З даного відеозапису також вбачається, що водій, відразу після зупинки транспортного засобу не увімкнув аварійну світлову сигналізацію.
На вказаному відео не зафіксовано те, що водій не користувався ременем пасивної безпеки, саме лише визнання вини не є беззаперечним доказом вчинення правопорушення.
Сама по собі постанова у справі про притягнення до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», не випливає зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (постанова Верховного Суду від 14 травня 2020 року в справі № 240/12/17).
За частиною 2 ст.122 КУпАП особи несуть відповідальність за порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди.
Згідно з п.9.9 «б» Правил дорожнього руху України аварійна світлова сигналізація повинна бути ввімкнена у разі зупинки на вимогу поліцейського або внаслідок засліплення водія світлом фар.
Згідно ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Так, системний аналіз норм пунктів 9.1., 9.2., 9.9. ПДР України та частини 2 статті 122 КУпАП дозволяє дійти висновку, що в одному випадку увімкнення аварійної сигналізації виникає за передбачених та визначених умов, а в іншому випадку встановлений обов'язок подання попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, при чому за не виконання останніх вимог прямо передбачена відповідальність за частиною 2 статті 122 КУпАП.
Диспозицією частини 2 статті 122 КУпАП передбачена відповідальність не за будь-яке порушення правил користування попереджувальними сигналами, а саме за порушення правил користування попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку і лише тоді таке порушення набуває ознак протиправності і суспільної шкідливості. Даною нормою права не передбачена відповідальність за порушення правил користування попереджувальними сигналами при зупинці транспортного засобу. При цьому слід зауважити, що зупинка на вимогу поліцейського не стосується початку руху чи зміни його напрямку.
Таким чином, колегія суддів погоджується, що хоча позивач і не дотримався вимоги п. 9.9. «б» ПДР, однак у його діях відсутній склад правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 122 КУпАП.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь.
Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Відтак, зважаючи на вищевикладене, апелянтом не наведено достатніх доказів правомірності свого рішення.
Обставини вчинення адміністративного правопорушення повинні підтверджуватися доказами що є належними та допустимими. Застосування адміністративного стягнення до особи за відсутності достатніх доказів не відповідатиме принципу верховенства права і міститиме ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень.
Зважаючи на відсутність належних доказів, які б підтверджували наявність вини позивача у вчиненому адміністративному правопорушенні, за викладених в оскаржуваній постанові у справі про адміністративне правопорушення обставин, враховуючи те, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях та всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що винесена постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності є неправомірною та підлягає скасуванню.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення суду.
Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення адміністративного позову.
В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Міркування і твердження апелянта не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв'язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню.
Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Керуючись ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 18 липня 2024 року в справі №606/2085/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді Л. Я. Гудим
З. М. Матковська
Повне судове рішення складено 17.10.24