15 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/11180/24 пров. № А/857/16192/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Ніколіна В.В.,
суддів - Гінди О.М., Матковської З.М.,
за участі секретаря судового засідання - Гладкої С.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року про закриття провадження (суддя - Хома О.П., м. Львів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця Табінського Олега Володимировича про визнання дії та бездіяльності протиправними,-
ОСОБА_1 у травні 2024 року звернувся до суду з адміністративним позовом до приватного виконавця Табінського Олега Володимировича, в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просив: винести ухвалу про зупинення вчинення виконавчих дій у ВП № 74942534 до закінчення розгляду справи; визнати протиправними та скасувати в межах виконавчого провадження № 74942534: постанову про відкриття виконавчого провадження від 07.05.2024; постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 07.05.2024; постанову про стягнення з боржника основної винагороди від 07.05.2024; постанову про арешт коштів боржника від 07.05.2024; постанову про арешт майна боржника від 08.05.2024; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10 000.00 грн.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 18 червня 2024 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог щодо винесення ухвали про зупинення вчинення виконавчих дій у ВП №74942534 до закінчення судового розгляду справи та стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року клопотання відповідача про закриття провадження у справі задоволено повністю. Закрито провадження у справі №380/11180/24 за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Табінського Олега Володимировича про визнання протиправними та скасування постанов. Роз'яснено позивачу право звернутися до Галицького районного суду м. Львова зі скаргою на рішення державного виконавця в порядку статті 447 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Не погодившись з ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року її оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, просить скасувати вказану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відповідач мав повернути виконавчий документ №461/4033/20 виданий 09.04.2024 Галицьким районним судом м.Львів для його приєднання до зведеного виконавчого провадження №72015500, яке перебуває у провадженні приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І.М. та роз'яснити представнику ОСОБА_2 , що останній має право на зменшення вимог кредитора, що відповідає імперативній нормі статті 606 ЦПК України.
Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що доводи позивача про протиправність спірних постанов у ВП № 74942534 обґрунтовані нормами Цивільного кодексу України, і повинні перевірятися тим місцевим загальним судом, який розглянув справу як суд першої інстанції, в межах розгляду скарги сторони виконавчого провадження на рішення державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання ухваленого ним (місцевим загальним судом) рішення в порядку, визначеному статтею 447 ЦПК України. Вказане унеможливлює розгляд цього спору у порядку адміністративного судочинства.
У пункті 1 частини першої статті 238 КАС України встановлено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:
1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
1-1) спорах адміністратора за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про оборонні закупівлі», крім спорів, пов'язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель та спрощеного відбору без застосування електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; 14) спорах із суб'єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства; 15) спорах, що виникають у зв'язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу.
Таким чином, за змістом КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII).
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 13 Закону №1402-VIII судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі -Конвенція) передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Визначене Конвенцією поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Суди повинні керуватися принципом визначеності і не допускати наявності проваджень, а відтак і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами, з того самого предмета судами різних юрисдикцій.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень
Порядок здійснення судового контролю за виконанням рішень в цивільних справах врегульовано Розділом VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України, статті 447-453). Місцевий загальний суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, розглядає скарги сторін виконавчого провадження на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання ухваленого ним (місцевим загальним судом) рішення. За наслідками розгляду скарги місцевий загальний суд постановляє відповідну ухвалу.
Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах відповідно до положень ст.ст. 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) здійснюється двома шляхами:
1) шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений адміністративним судом строк звіт про виконання судового рішення, а також розгляду скарг про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду - тобто судовий контроль за безпосереднім виконанням рішення суду в адміністративній справі відповідачем - суб'єктом владних повноважень;
2) в порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу, - тобто шляхом вирішення адміністративним судом позовів з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця - тобто судовий контроль за процедурою виконавчого провадження, в межах якої рішення адміністративного суду виконується примусово.
Наведені норми процесуальних кодексів щодо оскарження рішень/дій/бездіяльності виконавця (суб'єкта владних повноважень) в порядку цивільного судочинства логічно узгоджуються з приписами пункту 1 частини першої статті 19, частини першої статті 287 КАС України, відповідно до яких юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) визначає виконавче провадження як сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Зі змісту ст.ст. 1, 3, 74 Закону №1404-VIII в їх взаємозв'язку очевидно, що цей закон розмежовує виконавче провадження залежно від суб'єкта прийняття рішення, що підлягає примусовому виконанню, а саме:
1) виконавче провадження щодо примусового виконання судових рішень.
Судовими рішеннями з-поміж вказаних у статті 3 Закону №1404-VIII рішень, що підлягають примусовому виконання та виконавчих документів є :
- судові рішення, рішення третейського суду, рішення міжнародного комерційного арбітражу, рішення іноземних судів, на примусове виконання яких у передбачених законом випадках та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України випадках, суди видають виконавчі листи та накази (п.1 ч. 1 ст.3 Закону №1404-VIII);
- судові накази (п.1-1 ч. 1 ст.3 Закону №1404-VIII);
- ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом(п.2 ч. 1 ст.3 Закону №1404-VIII);
- рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України (п.8 ч. 1 ст.3 Закону №1404-VIII);
2) виконавче провадження як процес примусового виконання рішень інших органів (посадових осіб), при цьому такими «іншими» є усі, окрім судів, органи, що на підставі законодавства мають право приймати обов'язкові для виконання рішення. Такими рішеннями «інших органів/посадових осіб» відповідно до статті 3 Закону №1404 -VIII є:
- виконавчі написи нотаріусів (п.3 ч. 1 ст.3 Закону №1404-VIII);
- посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій (п.4 ч. 1 ст.3 Закону №1404-VIII);
- постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди (п.5 ч. 1 ст.3 Закону №1404-VIII);
- постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом (п.6 ч. 1 ст.3 Закону №1404-VIII);
- рішення інших державних органів, рішення Національного банку України, накази Голови Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України або осіб, які виконують їхні обов'язки, що законом визнані виконавчими документами (п.7 ч. 1 ст.3 Закону №1404-VIII);
- рішення (постанови) суб'єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень (п.9 ч. 1 ст.3 Закону №1404-VIII);
- рішення Органу суспільного нагляду за аудиторською діяльністю або Аудиторської палати України, які законом визнані виконавчими документами (п.10 ч. 1 ст. 3 Закону №1404-VIII);
- рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про застосування заходів реагування у вигляді штрафу (п.11 ч. 1 ст.3 Закону №1404-VIII).
Відповідно до статті 2 Закону №1404-VIII однією із засад виконавчого провадження є забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби в адміністративному та/або судовому порядку регламентує Розділ X Закону №1404-VIII, що складається з статті 74 Закону №1404-VIII, що містить такі положення:
1) частина 1 статті 74 Закону №1404-VIII - рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Ці положення частини першої статті 74 Закону №1404-VIII чітко узгоджуються із відповідними положеннями процесуальних кодексів в усіх видах судочинства, що регламентують порядок здійснення судового контролю за виконанням судових рішень (наведено вище).
Системне тлумачення частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII у її взаємозв'язку з наведеними положеннями процесуальних кодексів (ЦПК України, КАС України) дозволяє зробити висновок, що судовий контроль за виконавчим провадженням як завершальною стадією судового процесу (виконанням судового рішення) здійснює той суд (місцевий загальний чи адміністративний), який постановив судове рішення та видав виконавчий лист/наказ; цей судовий контроль охоплює всі стадії виконавчого провадження - від його відкриття до закінчення.
2) частина 2 статті 74 Закону №1404-VIII - рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Відповідно до частини першої статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Тлумачачи зміст положень ст.ст. 1, 3, 74 Закону №1404-VIII у їх взаємозв'язку із наведеними положеннями процесуальних кодексів суд дійшов висновку, що функції судового контролю за рішеннями, діями/бездіяльністю виконавців щодо примусового виконання рішень судів та інших органів розподіляються між судами різних юрисдикцій за простою та цілком логічною формулою - кожен суд контролює виконання ухваленого ним судового рішення в порядку, визначеному процесуальним законодавством, на підставі якого розглянуто спір (ЦПК України, КАС України), а судовий контроль за виконанням рішень інших органів/посадових осіб (не судів) здійснює відповідний адміністративний суд в порядку, передбаченому КАС України.
Предметом оскарження у цій справі є 5 постанов приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Табінського Олега Володимировича у виконавчому провадженні № 74942534:
- від 07.05.2024 про відкриття виконавчого провадження; про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження; про стягнення з боржника основної винагороди; про арешт коштів боржника;
- від 08.05.2024 про арешт майна боржника.
Виконавче провадженні № 74942534 відкрито з примусового виконання виконавчого листа, виданого 09.04.2024 Галицьким районним судом м. Львова по цивільній справі №461/4033/20, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн.
Протиправність оскаржуваних постанов позивач обґрунтовує порушенням відповідачем вимог пункту 2 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження», стверджуючи про те, що приватний виконавець повинен був повернути виконавчий документ стягувачеві з тих підстав, що приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Білецьким Ігорем Мироновичем проводиться примусове виконання у виконавчому провадженні № 72447337, де ОСОБА_1 є стягувачем, а ОСОБА_2 - боржником на загальну суму 1500000 грн.
На думку апелянта, вказана обставина в силу положень статті 606 ЦПК України, відповідно до якої зобов'язання припиняється, коли в одній особі поєднується боржник і кредитор.
Предметом оскарження у цій справі є рішення приватного виконавця, першим з яких є постанова про відкриття виконавчого провадження, ухвалені у виконавчому провадженні, відкритому щодо виконавчого документа, виданого у цивільному судочинстві.
Матеріали справи містять докази перебування на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича виконавчого провадження № 72447337, де статус сторін діаметрально протилежний, ніж у виконавчому провадженні № 74942534, постанови у межах якого є предметом оскарження у цій справі.
Доводи ОСОБА_1 про протиправність спірних постанов у ВП № 74942534 обґрунтовані нормами Цивільного кодексу України, і повинні перевірятися тим місцевим загальним судом, який розглянув справу як суд першої інстанції, в межах розгляду скарги сторони виконавчого провадження на рішення державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання ухваленого ним (місцевим загальним судом) рішення в порядку, визначеному статтею 447 ЦПК України.
Апеляційний суд резюмує, що наведене унеможливлює розгляд цього спору у порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду не вбачається.
Керуючись ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року про закриття провадження у справі №380/11180/24- без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді О. М. Гінда
З. М. Матковська
Повне судове рішення складено 17.10.24