17 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/2474/24 пров. № А/857/20346/24
Восьмий апеляційний адміністративний суду складі колегії суддів:
головуючого-судді Кузьмича С. М.,
суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 червня 2024 року (ухвалене головуючим - суддею Кафарський В.В. в м. Івано-Франківськ) у справі № 300/2474/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив:
визнати протиправними дії командування Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні позивача - офіцера служби радіоелектронної та кіберборотьби Військової частини НОМЕР_1 , відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи ОСОБА_2 ;
зобов'язання командування Військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення (наказ) про звільнення позивача - офіцера служби радіоелектронної та кіберборотьби Військової частини НОМЕР_1 , відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи ОСОБА_2 .
В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що в лютому 2024 року звернувся з рапортом до військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби у зв'язку із сімейними обставинами відповідно до підпункту «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», а саме у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи - за сестрою дружини - ОСОБА_2 . До рапорта було додано необхідні документи, зокрема, нотаріально завірена копія довідки до акту огляду МСЕК від 07.11.2012 на ОСОБА_2 , акт №5 від 17.01.22024 про потребу в сторонньому догляді ОСОБА_2 , оригінал висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи ІІ групи - ОСОБА_2 № 13/7 від 17.01.2024, висновок ЛКК від 24.01.2024 №18/2 та від 13.02.2024 №176/1 про потребу в сторонньому догляді ОСОБА_3 , акт встановлення факту здійснення догляду №05/2024 від 10.01.2024 за ОСОБА_3 . Водночас, 22.02.2024 позивач отримав відмову військової частини НОМЕР_1 за №3126 в задоволенні рапорту, оскільки рапорт поданий без документів, які підтверджують підстави звільнення. На переконання представника позивача, такі дії відповідача є протиправними та такими, що не відповідають нормам закону.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.06.2024 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що факт здійснення постійного догляду має бути підтверджено висновком лікарсько-консультативної комісіє, а не висновком лікарської комісії.
Окрім того, суд першої інстанції наголосив, що поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.
Водночас, висновок ЛК №13/7 складений 17.01.2024 і дійсний до 01.07.2024.
При цьому, у вказаному висновку вказано, що ОСОБА_2 проживає із позивачем, при тому, що на дату складення і станом сьогодні позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , тобто така інформація є недостовірною.
Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм матеріального права з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов.
Відповідач скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.
З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є військовослужбовцем, призваним на військову службу під час загальної мобілізації відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію», проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , у якій є офіцером служби родіоелектронної та кіберборотьби.
Дружиною позивача є ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 (а.с. 27, 44).
Відповідно до висновків ІНФОРМАЦІЯ_3 №18/2 від 24.01.2024 та №176/1 від 13.12.2023, ОСОБА_3 12.12.2023 отримала закритий двох кістковий перелом правого голійно-стопного суглоба. При цьому, згідно з висновком Центральної ЛКК №176/1 від 13.12.2023, остання перебувала на стаціонарному лікуванні з 12.12.2023 по 13.12.2023, тобто два дні (а.с. 22). Згідно з висновком Центральної ЛКК №18/2 від 24.01.2024, ОСОБА_3 знаходиться на амбулаторному лікуванні у травматолога і потребує стороннього догляду (а.с. 21).
Окрім цього, матеріалів справи вбачається, що сестрою дружини позивача є ОСОБА_2 , яка згідно з витягом з реєстру територіальної громади від 11.01.2024, проживає з 11.01.2024 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 15).
Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії 10 ААБ №595484, ОСОБА_2 є інвалідом другої групи з дитинства (а.с. 12).
Окрім цього, згідно з висновком лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи II групи внаслідок психічного розладу №13/7 від 17.01.2024, ОСОБА_2 проживає разом з ОСОБА_1 та потребує постійного стороннього догляду до 01.07.2024 (а.с. 20).
В лютому 2024 року офіцер служби радіоелектронної та кіберборотьби подав командуванню військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, а саме у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду:
за хворою дружиною, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії «Долинської багатопрофільної лікарні» ДМР Центральна ЛКК №18/2 від 24.01.2024 потребує постійного стороннього догляду;
за особою з інвалідністю II групи внаслідок психічного розладу за висновком лікарської комісії медичного закладу №13/7 від 17.01.2024 - за хворою ОСОБА_2 (а.с. 8-9).
До вказаного рапорта позивач додав документи згідно з переліком, серед яких: довідка від 18.01.2024 №101 про отримання (неотримання) допомоги, яка видана ОСОБА_1 (а.с. 23), копія довідки до акту огляду МСЕК від 07.11.2012 на ОСОБА_2 (а.с. 12), акт №5 від 17.01.22024 про потребу в сторонньому догляді ОСОБА_2 (а.с. 13), витяг з реєстру територіальної громади щодо ОСОБА_1 №2024/000332050 (а.с. 14), витяг з реєстру територіальної громади щодо ОСОБА_2 №2024/000332077 (а.с. 14), копія паспорту ОСОБА_3 (а.с. 8-9), висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи II групи - ОСОБА_2 №13/7 від 17.01.2024 (а.с. 20), висновок ЛКК від 24.01.2024 №18/2 (а.с. 21), висновок ЛКК від 13.02.2024 №176/1 (а.с. 21), акт встановлення факту здійснення догляду №05/2024 від 10.01.2024 за ОСОБА_3 (а.с. 24), свідоцтво про шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а.с. ).
Листом від 22.02.2024 №3126 позивача повідомлено про відмову в його звільненні, посилаючись на те, що необхідність постійного стороннього догляду за хворими, що досягли повноліття, підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертизи, а за хворою дитиною - висновком лікарсько-консультативної комісії, У зв'язку із чим наданий висновок ЛКК щодо дружини ОСОБА_3 не може підтверджувати необхідність здійснення постійного догляду за нею. Крім того, не надана відповідна довідка з управління соціального захисту населення, що підтверджує факт здійснення догляду саме позивачем. Щодо необхідності догляду за ОСОБА_2 у листі повідомлено, що у наданій довідці до акта огляду МСЕК від 07.11.2012 №595484 не вказано, що ОСОБА_2 потребує постійного догляду, а також заявником не підтверджено відсутність інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд за особою. При цьому, довідка №101 від 18.01.2024 не може братись до уваги, оскільки не засвідчена нотаріально (а.с. 10-11).
Позивач вважаючи такі дії відповідача протиправними, звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно з п. 20 ч. 1 ст.106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який триває і до сьогодні.
При цьому, Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, оголошено проведення загальної мобілізації.
Статтею 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) встановлено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно із частинами 3, 4, 6 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Відповідно до пп.«г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Згідно ч. 7 ст. 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до пункту 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення) право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Згідно з пунктом 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (п. 241 Положення №1153/2008).
Підпунктом 2 п. 225 Положення передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 № 170 (далі - Інструкція № 170) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Абзацом 2 пункту 14.10 Інструкції № 170 передбачено, що звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України (абзац 13 пункту 14.10 Інструкції № 170).
Додатком 19 Інструкції № 170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема відповідно до п. 5 Додатку при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 та визначено підпунктом «г» пункту 1 частини четвертої, підпунктом «ґ» пункту 2 частини п'ятої, підпунктом г пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).
Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах визначених в Законі № 2232-XII, а саме серед інших у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 за призовом під час загальної мобілізації.
Позивач скерував на ім'я командира Військової частини НОМЕР_1 рапорт, в якому просив звільнити його з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду:
за хворою дружиною, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії «Долинської багатопрофільної лікарні» ДМР Центральна ЛКК №18/2 від 24.01.2024 потребує постійного стороннього догляду;
за особою з інвалідністю II групи внаслідок психічного розладу за висновком лікарської комісії медичного закладу №13/7 від 17.01.2024 - за хворою ОСОБА_2 (а.с. 8-9).
В свою чергу, командир Військової частини НОМЕР_1 листом від 22.02.2024 №3126 повідомив про результати розгляду рапорту позивача, зазначивши, що, ОСОБА_1 не надав копії необхідних документів, які б підтверджували ті чи інші обставини в повному обсязі, а саме:
щодо дружини - наданий висновок ЛКК не підтверджує необхідність здійснення постійного догляду за нею, оскільки такий факт підтверджує інша установа - МСЕК. Також не надана відповідна довідка з управління соціального захисту населення, що підтверджує факт здійснення догляду саме позивачем;
щодо сестри дружини - у наданій довідці до акта огляду МСЕК від 07.11.2012 №595484 не вказано, що ОСОБА_2 потребує постійного догляду, а також заявником не підтверджено відсутність інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд за особою. Окрім цього, довідка №101 від 18.01.2024 не може братись до уваги, оскільки не засвідчена нотаріально (а.с. 10-11).
Суд першої інстанції вірно зауважив, що відповідно до положень частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Так, згідно заявлених позовних вимог, представник позивача оскаржує тільки відмову відповідача щодо звільненні позивача - офіцера служби радіоелектронної та кіберборотьби Військової частини НОМЕР_1 з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи ОСОБА_2 .
Наполягаючи на необхідності здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи внаслідок психічного розладу за висновком лікарської комісії медичного закладу №13/7 від 17.01.2024 - за хворою ОСОБА_2 , позивач звернувся до відповідача із рапортом з додатками, а саме: довідка від 18.01.2024 №101 про отримання (неотримання) допомоги, яка видана ОСОБА_1 (а.с. 23), копія довідки до акту огляду МСЕК від 07.11.2012 на ОСОБА_2 (а.с. 12), акт №5 від 17.01.22024 про потребу в сторонньому догляді ОСОБА_2 (а.с. 13), витяг з реєстру територіальної громади щодо ОСОБА_1 №2024/000332050 (а.с. 14), витяг з реєстру територіальної громади щодо ОСОБА_2 №2024/000332077 (а.с. 14), копія паспорту ОСОБА_3 (а.с. 8-9), висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи II групи - ОСОБА_2 №13/7 від 17.01.2024 (а.с. 20), висновок ЛКК від 24.01.2024 №18/2 (а.с. 21), висновок ЛКК від 13.02.2024 №176/1 (а.с. 21), акт встановлення факту здійснення догляду №05/2024 від 10.01.2024 за ОСОБА_3 (а.с. 24), свідоцтво про шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а.с. ).
Аналізуючи поданий позивачем висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи II групи - ОСОБА_2 №13/7 від 17.01.2024 (а.с. 20) колегія суддів вважає, що такий висновок не може підтверджувати необхідності здійснення постійного стороннього догляду за хворою ОСОБА_2 , оскільки стосовно підтвердження цього факту є висновок медико-соціальної експертної комісії.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 06.10.2005 № 2961-IV (далі - Закон № 2961-IV) особа з інвалідністю - повнолітня особа зі стійким обмеженням життєдіяльності, якій у порядку, визначеному законодавством, встановлено інвалідність; інвалідність - міра втрати здоров'я у зв'язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист; медико-соціальна експертиза - встановлення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, групи інвалідності, причини і часу їх настання, а також доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю) в рамках стратегії компенсації на основі індивідуального реабілітаційного плану та комплексного реабілітаційного обстеження особи з обмеженням життєдіяльності.
Частиною 1 ст. 7 Закону № 2961-IV визначено, що медико-соціальна експертиза осіб з обмеженнями повсякденного функціонування та осіб з інвалідністю проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей - лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров'я.
Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення № 1317).
Згідно з п. 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Пунктом 17 Положення № 1317 визначено, що медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб особи з інвалідністю, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Підпункт 1 пункту 11 Положення № 1317 визначає, що міські, міжрайонні, районні комісії визначають серед інших: - ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків; - потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
Таким чином, необхідність здійснення постійного стороннього догляду за особами з інвалідністю, що досягли повноліття підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів зазначає, що необхідність постійного стороннього догляду за хворою особою підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії. В той же час, необхідність постійного стороннього догляду за хворою дитиною підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії.
Разом з цим, позивач висновку медико-соціальної експертної комісії, якою була би підтверджена необхідність постійного стороннього догляду за його ОСОБА_2 , до рапорту не надав, а з наданої позивачем довідки у наданій довідці до акта огляду МСЕК від 07.11.2012 № 595484 (а.с. 12) слідує, що ОСОБА_2 встановлена ІІ група інвалідності з дитинства довічно, однак у вказаній довідці відсутній висновок про те, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду.
Відтак, вказана довідка МСЕК та висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи II групи - ОСОБА_2 №13/7 від 17.01.2024, надані позивачем до рапорту, не можуть бути визнані документами, передбаченими чинним законодавством, на підставі яких позивач підлягає звільненню з військової служби.
Доводи позивача із посиланням на акт обстеження матеріально-побутових умов від 17.01.2024 № 5, як на доказ потреби у постійному сторонньому догляді за хворою ОСОБА_2 є необґрунтованими, оскільки як вказувалось вище законодавцем визначений інший порядок підтвердження такого догляду.
Крім цього, суд зазначає, що відповідно до наказу Міністерства соціальної політики України від 04.07.2022 № 190 затверджено форму акта обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства/ фактичного місця проживання особи, з метою призначення житлових субсидій та надання щомісячної грошової допомоги особі, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду. У випадку позивача, спірні правовідносини не стосуються призначення житлових субсидій та надання щомісячної грошової допомоги особі з інвалідністю, що свідчить про неналежність такого доказу як Акт обстеження матеріально-побутових умов у правовідносинах публічної служби.
Ба більше, як зазначив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що у вказаному акті містяться суперечливі відомості, оскільки вказано, що ОСОБА_1 є єдиною особою, що може здійснювати догляд за ОСОБА_2 . Водночас, згідно акту слідує, що родичем ОСОБА_2 є також ОСОБА_4 - син позивача, який станом на дату обстеження перебуває за межами країни.
Проте, суд зауважує, що це не означає, що в будь-який момент він може повернутись в Україну для догляду за ОСОБА_2 та, як наслідок, ОСОБА_1 не є єдиною особою, що може здійснювати догляд за ОСОБА_2 .
Також заслуговують на увагу доводи відповідача про те, що згідно витягу з реєстру територіальної громади ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 11.01.2024 (а.с. 15).
Водночас, ОСОБА_1 є військовослужбовцем, призваним на військову службу під час загальної мобілізації та згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.08.2023 №227 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (44).
А тому, судом не встановлено, а апелянтом не доведено, що він здійснював догляд за ОСОБА_2 до призову на військову службу.
Отже, колегія суддів вважає, що позивачем до рапорту на звільнення не надано доказів того, що він є єдиною особою, хто може здійснювати догляд за ОСОБА_2 , зокрема, про неможливість здійснення такого догляду іншими членами сім'ї та родини, а тому позивач не підтвердив, що він здійснює догляд за ОСОБА_2 у встановлений законом спосіб.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 червня 2024 року у справі № 300/2474/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя С. М. Кузьмич
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар