16 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/25314/23 пров. № А/857/7778/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.,
суддів: Матковської З.М., Ніколіна В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року (головуючий суддя: Сидор Н.Т., місце ухвалення - м. Львів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, Головного управління ДПС у Львівській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
ОСОБА_2 , 27.10.2023 звернувся до суду з позовом в якому просив:
- визнати дії Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради про вчинення запису про реєстрацію фізичної особи підприємця ОСОБА_1 , дата запису 30.12.2013, номер запису 241517500061362 незаконними; реєстрацію фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 від 30.12.2013, номер запису 241517500061362 скасувати;
- вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-22070-1301У, у розмірі 16903,65 гривень від 26.07.2023 скасувати як безпідставну.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він не вчиняв жодних дій для набуття статусу фізичної особи-підприємця, не здійснював діяльності як фізична особа-підприємець, відтак не має зобов'язання здійснювати сплату єдиного внеску. Втім, Головним управлінням ДПС у Львівській області протиправно, на переконання позивача, сформовано вимогу про сплату боргу № Ф-22070-1301У.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-22070-1301У від 26.07.2023.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок та 1000 (одна тисяча) гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу.
У задоволенні стягнення решти витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодилося Головне управління ДПС у Львівській області та оскаржило його в апеляційному порядку. Вважає його таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, а тому просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт покликається на те, що з 01.01.2017 Законом №2464 обов'язок визначення бази нарахування єдиного внеску покладено на платників, вказаних у п. 5 частини першої ст. 4 Закону № 2464, як тих, що отримують, так i тих, які не отримують дохід від провадження незалежної професійної діяльності.
Зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 18 Закону №755 для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця подається лише заява про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням. Форма заяви (форма 12) затверджена наказом Мін'юсту від 18.11.2016 №3268/5. Підставою для зняття підприємця з обліку у відповідному контролюючому органі є відомості про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням. Після держреєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи продовжує обліковуватись у контролюючих органах як фізична особа - платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності. Крім того, така фізична особа має: забезпечити остаточні розрахунки з податків від провадження підприємницької діяльності; в установлені строки подати відповідному контролюючому органу річну податкову декларацію за звітний рік, у якому проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.
Позивач надав суду відзив на апеляційну скаргу, у якому він заперечив щодо доводів апелянта та просив залишити рішення суду без змін.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у графі «Дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» міститься запис «Дата державної реєстрації: 01.01.0001, Дата запису: 30.12.2013, Номер запису: 24151750000061362»; у графі «Дані про хронологію реєстраційних дій» міститься запис «Включення відомостей про фізичну-особу підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію вважається недійсним, 30.12.2013 14:41:12, 24151750000061362, ОСОБА_3 , Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради».
Головне управління ДПС у Львівській області 26.07.2023 сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-22070-1301У, згідно з якою станом на 28.09.2023 заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску становить 16903,65 грн.
Вважаючи протиправними дії відповідача-1 про вчинення запису про реєстрацію фізичної особи підприємця ОСОБА_2 , дата запису 30.12.2013, номер запису 241517500061362, а також протиправною вимогу відповідача №Ф-22070-1301У, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки свідоцтво позивача про реєстрацію його як фізичної особи-підприємця визнано недійсним, що виключає можливість законного здійснення ним підприємницької діяльності, нарахування йому недоїмки зі сплати єдиного внеску є протиправним.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Як передбачено статтею 42 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 Цивільного кодексу України, фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Згідно з ч. 1 ст. 128 Господарського кодексу України, громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
01 липня 2004 року набрав чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 № 755-IV (далі - Закон №755-IV), яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Частиною 1 статті 42 Закону № 755-IV визначено, що для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.
Як передбачено пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону № 755-IV, державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом №755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абз. 7 ч. 1 ст. 1 Закону №755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абз. 9 ч. 1 ст. 1 Закону №755-IV).
03 березня 2011 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання» від 01.07.2010 № 2390-VI (далі - Закон №2390-VI), яким було внесено зміни до Закону №755-IV.
Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Водночас пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 25 березня 2014 року №1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» (далі - Закон №1155-VII).
Цим Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону №755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов'язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.
Крім того, Законом №1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI.
Як встановлено судом, згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у графі «Дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» міститься запис «Дата державної реєстрації: 01.01.0001, Дата запису: 30.12.2013, Номер запису: 24151750000061362»; у графі «Дані про хронологію реєстраційних дій» міститься запис «Включення відомостей про фізичну-особу підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію вважається недійсним, 30.12.2013 14:41:12, 24151750000061362, ОСОБА_3 , Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради».
Зважаючи на встановлені обставини, та враховуючи відсутність в матеріалах справи картки для включення відомостей про ОСОБА_1 до ЄДР та для заміни свідоцтв про його державну реєстрацію, суд дійшов вірного висновку, що відповідачем-1 правомірно та у відповідності до вищенаведених норм здійснено запис про визнання свідоцтва про державну реєстрацію позивача недійсним.
Наведене підтверджується листом Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, наданим на виконання ухвали суду від 15.11.2023 про витребування доказів, у якому вказано «Відповідно до Наказу Міністерства юстиції України від 12.04.2012 №575/5 «Про тимчасові міжвідомчі спеціальні комісії з питань проведення інвентаризації юридичних осіб-підприємців», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.04.2012 №569/20882, були створені тимчасові міжвідомчі комісії (надалі - комісія), до складу яких входили представники реєстраційних служб Головних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі та територіальних органів Міністерства доходів і зборів України, територіальних органів статистики, територіальних органів Пенсійного фонду України. Списки невключених до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (надала ЄДР) суб'єктів підприємницької діяльності подавались комісією лише в електронному варіанті у вигляді таблиць формату Ехсеl від Microsoft. На підставі відомостей, отриманих від комісії, державним реєстратором Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції Карпою О.П. 30.12.2013 були включені відомості про ОСОБА_1 як фізичну особу-підприємця до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтво про державну реєстрацію вважається недійсним».
У позовних вимогах позивач просить визнати дії Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради про вчинення запису про реєстрацію фізичної особи підприємця ОСОБА_2 , дата запису 30.12.2013, номер запису 241517500061362 незаконними, також просить реєстрацію фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 від 30.12.2013, номер запису 241517500061362 скасувати.
Проте, як вірно зазначив суд першої інстанції, позивач помилково трактує запис № 241517500061362 від 30.12.2013 як запис про проведення державної реєстрації ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця.
Оскільки згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та листа Управління державної реєстрації Львівської міської ради, 13.12.2013 Головним управлінням реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради внесено запис №241517500061362 про визнання свідоцтва позивача про його реєстрацію як фізичної особи-підприємця недійсним.
З урахуванням наведеного правильним є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.
Разом з тим, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно вимог ч. 2 ст. 2 Закону № 2464-VI, виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Як визначено п.п. 2 і 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VІ, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Так, відповідно до абзаців 1 та 2 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VІ для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
Таким чином, нарахування єдиного внеску фізичними особами-підприємцями здійснюється незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
Відповідно до частин 2 - 4, 8, 12 статті 9 Закону №2464-VI, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п'ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Згідно з абзацами 1, 3-5 частини 4 статті 25 Закону №2464-VI, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Процедуру нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості органами доходів і зборів із страхувальників зі сплати коштів з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає також Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (далі - Інструкція № 449).
Як передбачено абзацом 2 пункту 2 розділу VI Інструкції №449, у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
Відповідно до вимог абзаців 1-3, 11 пункту 3 розділу VI Інструкції № 449, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 грн.
Згідно з абзацом 1 пункту 4 розділу VI Інструкції № 449, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Згідно матеріалів справи, Головним управління ДПС у Львівській області 26.07.2023 сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-22070-1301У, згідно з якою станом на 28.09.2023 заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску становить 16903,65 грн.
Проте, як встановлено судом, 13.12.2013 Головним управлінням реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради внесено запис №241517500061362 про визнання свідоцтва позивача про його реєстрацію як фізичної особи-підприємця недійсним.
Судом також враховано позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі №260/81/19, згідно з якою, оскільки статус ФОП є формою реалізації особою конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації особою цього права в умовах нормативно-правового регулювання, чинного з 1 січня 2004 року, виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 1 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
З огляду на викладене, суд першої інстанції вірно висновує, що зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб-підприємців, запроваджені законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 1 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
З урахуванням наведеного суд дійшов вірного висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-22070-1301У від 26.07.2023.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду з наведених вище мотивів, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
За правилами статті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат.
Керуючись ст. ст. 311, 316, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року у справі № 380/25314/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. М. Гінда
судді З. М. Матковська
В. В. Ніколін