Головуючий суддя у першій інстанції: Сидор Н.Т.
17 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/19396/23 пров. № А/857/19699/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
головуючого судді: Бруновської Н.В.
суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року у справі № 380/19396/23 за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,-
17.08.2023р. позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, у якому просив суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову Відділу нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ015935 від 07.06.2023р..
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.06.2024р. позов задоволено.
Не погоджуючись із рішенням суду, апелянт Державна служба України з безпеки на транспорті подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Просить суд, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.06.2024р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.3 ч. 1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 03.05.2023р. посадовими особами Укртрансбезпеки проводилась перевірка транспортного засобу DAF XF105.460 д.н.з. НОМЕР_1 , причіп SCHMITZ SCS 24, д.н.з. НОМЕР_2 .
03.05.2023р. за результатами проведеної перевірки контролюючий орган склав акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №348399.
Із змісту вказаного акту видно, що контролюючим органом зафіксовано виявлене порушення ст.48 Закону України “Про автомобільний транспорт», а саме: “при здійсненні внутрішніх вантажних перевезень згідно товарно-транспортної накладної №1 від 02.05.2023р. у водія відсутній протокол перевірки технічного стану транспортного засобу на причіп SCHMITZ SCS 24, д.н.з. НОМЕР_2 .
Вказані обставини стали підставою для прийняття оскаржуваної постанови №ПШ015935 від 07.06.2023 про застосування адміністративно-господарського штрафу, у якій встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст.39, ст.48 Закону України “Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абз.3 ч.1 ст. 60 Закону України “Про автомобільний транспорт».
ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В абз.3 п.1 постанови Кабінету Міністрів України "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" №442 від 10.09.2014р. видно, що Державна інспекція України з безпеки на наземному транспорті реорганізована шляхом злиття з Державною інспекцією України з безпеки на морському та річковому транспорті, та утворено Державну службу України з безпеки на транспорті.
Постановою Кабінету Міністрів України №103 від 11.02.2015р. затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, відповідно до п.1 якого Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
В пп.2, 15, 27, 54, 58, 62 п.5 даного Положення передбачено, що Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті; здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю; проводить перевірки за додержанням суб'єктами господарювання, фізичними особами та юридичними особами вимог законодавства про транспорт; здійснює контроль наявності, видачу дозвільних документів на здійснення перевезень та контроль відповідності виду перевезення, що фактично здійснюється; здійснює інші повноваження, визначені законом.
п.8 вказаного Положення встановлено, що Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України "Про автомобільний транспорт" №2344-ІІІ від 05.04.2001р., що регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.
Із змісту ст.2, ст.5 Закону України "Про автомобільний транспорт" видно, що законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України "Про транспорт", "Про дорожній рух", чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.
Основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.
ч.12 ст.6 Закону України "Про автомобільний транспорт", встановлено, що державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України. А згідно з частиною 14 статті 6 Закону передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Згідно ст.1, ст.33 Закону України "Про автомобільний транспорт", автомобільний перевізник це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах.
ст. 34 Закону України "Про автомобільний транспорт" визначено, що автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров'я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1567 від 08.11.2006р. (далі - Порядок №1567).
Цей Порядок визначає процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Із змісту, п.4, п.13, п.14 Порядку №1567 видно, що рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.
Графік проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) складається та затверджується керівником або заступником керівника Укртрансбезпеки або її територіального органу з урахуванням стану аварійності, періоду, що пройшов від попередньої перевірки, забезпечення належного рівня транспортного обслуговування в окремих регіонах, інформації про діяльність осіб, що незаконно надають послуги з перевезень, перевірки дотримання умов перевезень, визначених дозволом (договором) на перевезення, та інших обставин.
Рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об'єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Відповідно до п.21, п.15, п26, п.27 Порядку №1567, у разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
Справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб'єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.
У разі неявки уповноваженої особи суб'єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі. За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.
Із наявних у матеріалах справи письмових доказів встановлено.
03.05.2023р. посадовими особами Укртрансбезпеки проводилась перевірка транспортного засобу DAF XF105.460 д.н.з. НОМЕР_1 , причіп SCHMITZ SCS 24, д.н.з. НОМЕР_2 . Після проведеної перевірки складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №348399 від 03.05.2023р.
У вказаному акті перевірки зафіксовано виявлене порушення ст. 48 Закону України “Про автомобільний транспорт», а саме: “при здійсненні внутрішніх вантажних перевезень згідно товарно-транспортної накладної №1 від 02.05.2023р. у водія відсутній протокол перевірки технічного стану транспортного засобу на причіп SCHMITZ SCS 24, д.н.з. НОМЕР_2 .
Вказані обставини стали підставою для прийняття оскаржуваної постанови №ПШ015935 від 07.06.2023р. про застосування адміністративно-господарського штрафу, у якій встановлено порушення позивачем перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст.39, ст.48 Закону України “Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абз.3 ч.1 ст. 60 Закону України “Про автомобільний транспорт».
Колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що в акті проведення перевірки в графі “пояснення водія про причини порушень» водій надав письмові пояснення, в яких зазначив, що «протокол забув в гаражі». ( а.с. 32)
Отже, в даному випадку, водій не заперечував факту допущеного порушення. Вказане також підтверджується відеофіксацією проведення рейдової перевірки.
Як видно із матеріалів справи, водій подав до перевірки протокол технічного стану транспортного засобу №00931-01913-22, що стосується транспортного засобу марки DAF XF105.460 д.н.з. НОМЕР_1 . Однак, не надав протокол перевірки технічного стану транспортного засобу на причіп SCHMITZ SCS 24, д.н.з. НОМЕР_2 .
Вказані обставини в ході судового розгляду не спростовано.
Спірним питанням в даній справі є визначення перевізника, оскільки водій не надав необхідних документів в момент перевірки, а такі документи подані позивачем до суду.
При цьому, Верховним Судом у постановах від 07.12.2023р. у справі № 620/18215/21, від 19.10.2023р. у справі № 640/27759/21, від 06.09.2023р. у справі № 120/5064/22, від 16.08.2023р. у справі № 160/12371/22 та інших подібних - сформував наступну сталу та послідовну судову практику щодо застосування ст.48, ст.60 Закону України “Про автомобільний транспорт». Зокрема, в контексті реалізації повноважень Укртрансбезпеки щодо притягнення суб'єктів господарської діяльності до адміністративної відповідальності.
Верховний Суд, проаналізувавши наведені положення законодавства у постанові від 19.10.2023р. у справі № 640/27759/21 зазначив, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов'язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов'язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.
В цьому контексті основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.
Однак, нові докази, які подають заінтересовані особи, зокрема до суду, який розглядає відповідний спір, після визначення контролюючим органом належного перевізника та його притягнення до адміністративної відповідальності мають оцінюватися з розумною критикою та із чітким застосуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатності таких нових доказів, а також їх взаємозв'язку із документами, які були надані контролюючому органу в момент перевірки.
За висновком Верховного Суду у справі № 640/27759/21 тільки такий підхід забезпечить дотримання принципу належного виконання учасниками спірних правовідносин вимог законодавства, яке регулює перевезення пасажирів та вантажів, та реалізацію принципу правової визначеності у спорах щодо встановлення дійсного автомобільного перевізника компетентним органом, який контролює дотримання державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.
У постанові від 22.02.2023р. у справі № 240/22448/20 Верховний Суд зауважував на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися).
Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом у постановах від 23.08.2023р. у справі № 600/1407/22-а, від 12.10.2023р. у справі № 280/3520/22, від 07.12.2023р. у справі № 620/18215/21.
Колегія суддів звертає увагу апелянта, з врахуванням висновків Верховного Суду, що положення ст.60 Закону України "Про автомобільний транспорт" не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт (постанова Верховного Суду від 07.12.2023р. у справі № 620/18215/21).
Позивач, заперечуючи проти застосування до нього адміністративно-господарського штрафу, вказує, що він дійсно є власником транспортного засобу марки DAF XF105.460 д.н.з. НОМЕР_1 та причіпу SCHMITZ SCS 24, д.н.з. НОМЕР_2 , однак не є автомобільним перевізником у спірних правовідносинах.
До позовної заяви ФОП ОСОБА_1 долучив договори оренди №1-01/03 від 03.01.2023р. та №2-01/03 від 03.01.2023р., акти приймання-передачі до договорів оренди №2-01/03 та №1-01/03 від 01.01.2023р., товарно-транспортну накладну №864 від 03.05.2023р., протокол перевірки технічного стану транспортного засобу №00931-01447-22 від 14.07.2022р. на причіп SCHMITZ SCS 24, д.н.з. НОМЕР_2 .
Із змісту наявних письмових доказів чітко видно, що згідно договору оренди транспортного засобу №01-01/03 від 03.01.2023р., за умовами якого позивач передав ТОВ “Євроагро транс» у строкове платне користування транспортний засіб DAF XF105.460 д.н.з. НОМЕР_1 , а відповідно до договору оренди №02-01/03 від 03.01.2023р. вантажний причіп SCHMITZ SCS 24, д.н.з. НОМЕР_2 . На підтвердження виконання умов цього договору позивач надав акти прийому-передачі транспортного засобу марки DAF XF105.460 д.н.з. НОМЕР_1 та причіпу SCHMITZ SCS 24, д.н.з. НОМЕР_2 .
З товарно-транспортної накладної №864 від 03.05.2023р., яка долучена позивачем до матеріалів справи, видно, що автомобільним перевізником зазначено ТОВ “Євроагро транс».
Проте, як видно із матеріалів перевірки, перевезення вантажу здійснювалося на підставі товарно-транспортної накладної №1 від 02.05.2023р. та накладної №1 від 02.05.2023р. Однак, із таких документів неможливо встановити, що перевізником був ТОВ “Євроагро транс».
У товарно-транспортній накладній №1 від 02.05.2023р. не вказано автомобільного перевізника. Проте, у графі “водій» зазначено ОСОБА_1 та поряд з цим зазначено, що товар прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача) теж ОСОБА_1 . Однак, як видно із спірних правовідносин водієм був саме ОСОБА_2 , що не заперечили сторони.
В накладній №1 також зазначено, що товар одержано ТОВ “Омар» через позивача ( ОСОБА_1 ).
Отже, з аналізу зазначених документів неможливо встановити автомобільного перевізника. Тому, застосування саме до позивача як власника транспортного засобу адміністративно-господарського штрафу за порушення ст.48 Закону України “Про автомобільний транспорт» (відсутності протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу на причіп SCHMITZ SCS 24, д.н.з. НОМЕР_2 ) є протиправним, та як наслідок оскаржену постанову слід визнати протиправною та скасувати.
Стосовно доводів апелянта, що під час рейдової перевірки водій не повідомляв про наявність та не надавав посадовим особа Укртрансбезпеки договори оренди транспортного засобу та причепу, колегія суддів зазначає, що вказані обставини не впливають на суть спірних правовідносин. Жодна норма діючого законодавства не визначає такі обставини в якості підстави для покладення відповідальності згідно ст.48 Закону України “Про автомобільний транспорт» на власника транспортного засобу, який в установленому порядку передав цей транспортний засіб в строкове платне користування.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб'єкт владних повноважень в особі Державної служби України з безпеки на транспорті діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
В ст.242 КАС України видно, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. В іншій частині судове рішення не оскаржується.
Керуючись ст.ст.229,308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті - залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року у справі № 380/19396/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді Р. Б. Хобор
Р. М. Шавель