16 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/19136/23 пров. № А/857/6851/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.,
суддів: Матковської З.М., Ніколіна В.В.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року (головуючий суддя: Гудима Н.С., місце ухвалення - м. Рівне) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
встановив:
ОСОБА_1 , 10.08.2023 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії від 13.07.2023 та зобов'язати призначити і виплачувати з 26.05.2023 пенсію на пільгових умовах відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зарахувавши до страхового стажу періоди з 20.09.1990 по 02.07.1999, з 01.08.2001 по 28.12.2012.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що маючи відповідний вік та страховий стаж, він звернувся до органу Пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Однак відповідач відмовив йому у такому призначенні, не зарахувавши при цьому стаж роботи позивача у російській федерації. Позивач вважає, що така відмова порушує його гарантоване державою право на пенсійне забезпечення.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві №172050004843 від 13.07.2023 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи на території російської федерації з 01.08.2001 по 28.12.2012, період служби з 20.09.1990 по 02.07.1999 з урахуванням пільгової вислуги років - один місяць служби за півтора місяці служби та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 05.07.2023 з прийняттям відповідного рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодилось Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та оскаржило його в апеляційному порядку. Вважає, що таке прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт покликається на те, що внаслідок збройної агресії рф проти України та розірвання дипломатичних відносин з країною агресором Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення». Відповідно до листа Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 №72/14-612-108210 після письмового повідомлення Виконавчого Комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди, зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України 19.06.2023. Таким чином за зверненням, починаючи з 19.06.2023 обчислення страхового стажу набутого в республіках колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, а в подальшому в незалежних державах, в тому числі російській федерації, та врахування нарахованої на їх території заробітної плати здійснюється відповідно до законодавства України з урахуванням двосторонніх угод/договорів. На сьогодні такі двосторонні угоди/договори в галузі пенсійного забезпечення укладені з Азербайджанською Республікою, Республікою Грузія, Республікою Молдова
Звертає увагу суду на норми чинного законодавства, що до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території російської федерації по 31 грудня 1991 року.
Вважає, що судом першої інстанції не взято до уваги, що оскільки Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачено положень про пільгове обчислення стажу за вислугу років один місяць за півтора місяці, а позивач не виявив свого волевиявлення та до територіальних органів ПФУ не звертався про призначення пенсії за вислугу років, та не надав передбачених законодавством документів, то висновок про неправомірність дій Головного управління ПФУ у Рівненській області є передчасним.
Крім того, вважає, що однією із обов'язкових умов для призначення пенсії із застосуванням ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особа мала постійно проживати чи постійно працювати в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше 3 років, що підтверджується довідкою про період проживання (роботи) на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування.
Також вважає, що враховуючи положення статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», немає підстав для призначення позивачу пенсії за віком із зниженням пенсійного віку як потерпілому від Чорнобильської катастрофи третьої категорії, через відсутність необхідного страхового стажу 24 роки.
Позивач надав суду відзив на апеляційну скаргу, у якому він заперечив щодо доводів апелянта та просив залишити рішення суду без змін.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Полиці Володимирецького району Рівненської області. Зареєстроване місце проживання з 19.12.2016 - м.Вараш, Рівненська область.
Позивач є громадянином, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).
Довідкою від 07.02.2023 №137, виданою Полицькою сільською радою Вараського району Рівненської області, підтверджено, що позивач проживав в с.Полиці з 25.05.1969 по вересень 1986 року, з квітня 1989 року по березень 1995 року, з 12 лютого 2002 року по 13.12.2016 року.
08.06.2023 та 22.06.2023 позивач звертався до органу Пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку.
За результатами розгляду заяви позивача від 22.06.2023 (за принципом екстериторіальності) Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області 30.06.2023 прийнято рішення №172050004843231150005059 про відмову у призначенні пенсії. У цьому рішенні вказано, що страховий стаж позивача становить 14 років 10 місяців 29 днів. За даними документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 01.08.2001 по 28.12.2012 на території росії, оскільки це не передбачено чинним законодавством у зв'язку з припиненням участі російської федерації з 01.01.2023 в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
05.07.2023 позивач повторно звернувся до органу Пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку (заяву зареєстровано в органі Пенсійного фонду 05.07.2023 за №2865).
Вказану заяву за принципом екстериторіальності було передано до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 13.07.2023 №172050004843 позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 24 роки.
У вказаному рішенні зазначено, що загальний страховий стаж позивача складає 14 років 10 місяців 29 днів. До загального страхового стажу не зараховано період роботи з 01.08.2001 по 28.12.2012 на території рф, оскільки російська федерація з 01.01.2023, а Україна з 19.06.2023 - вийшли з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Не погоджуючись з відмовою у призначені пенсії, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача щодо відмови у зарахуванні періодів роботи позивача на території російської федерації є протиправними.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведені норми визначають, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Як передбачено частинами 1 та 2 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), який набрав чинності з 01 січня 2004 року.
Як передбачено ч. 1 ст.9 Закону №1058-IV, за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.26 цього Закону. Зокрема, право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-ХІІ).
Статтею 49 Закону №796-ХІІ визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до ч.1 ст.55 Закону №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Як передбачено абз. 5 п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Частиною третьою цієї статті прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.
Відтак правильним є висновок суду першої інстанції, що системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-XII. Іншими словами, норми спеціального закону в даному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.
Таким чином, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше 3 років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. При цьому проживання такої особи або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 3 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні 2 повні роки проживання або роботи на такій території, але не більше 6 років. Тобто, максимальна величина зменшення пенсійного віку для особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії, не може перевищувати 6 років.
У спірному рішенні про відмову у призначенні пенсії Пенсійним органом вказано, що період проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 4 роки 9 місяців 24 дні, а всього - 11 років 3 місяці 13 днів.
Отже, як вірно зазначено судом, суть спору між сторонами у даній справі зведена виключно до наявності чи відсутності у позивача необхідного страхового стажу.
Як зазначалося судом вище, позивач з заявою про призначення йому пенсії за віком із зниженням пенсійного віку звертався у 2023 році, а тому в силу статті 26 Закону № 1058-IV, для призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку чоловіки мають право за наявності страхового стажу у період з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Виходячи з вищенаведеного, відповідно до статті 26 Закону №1058-ІV, наявність страхового стажу для призначення пенсії із застосуванням норм статті 55 Закону №796-ХІІ має становити не менше 24 років на момент досягнення пенсійного віку.
Згідно вимог статті 1 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Таке ж визначення містить і частина 1 статті 24 Закону №1058-IV, яка передбачає, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Як передбачено ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Так, приписами статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.
Статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 (далі - Порядок № 637) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника, а в разі відсутності трудової книжки або ж якщо в останній відсутні певні записи або вони є неточними, підтвердження трудового стажу здійснюється за допомогою інших даних та документів.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 у справі № 235/805/17, від 06.12.2019 у справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 у справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 у справі № 242/2536/16-а.
Як встановлено судом із записів у трудовій книжці НОМЕР_1 позивач, зокрема, у період з 01.08.2001 по 28.12.2012 працював у Закритому акціонерному товаристві «МЕТЕК» на посаді менеджера-консультанта по міжнародним відносинам.
Вказані записи в трудовій книжці містять посилання на відповідні документи, на основі яких вони вчинені (накази) та не містять помилок, неточностей, підтирань чи виправлень, а тому не викликають сумнівів у їх достовірності.
Крім того, зазначений період роботи в ЗАО «МЕТЕК» підтверджується також довідкою від 28.12.2012 №17, виданою цим підприємством.
Відповідно до ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Як передбачено статтею 4 Закону №1058-IV, законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Згідно з абз.2, 3 ст.6 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Статтею 7 названої Угоди визначено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Як встановлено судом з матеріалів справи, органи Пенсійного фонду України, відмовляючи позивачу у зарахуванні періоду роботи з 01.08.2001 по 28.12.2012 до страхового стажу, покликалися виключно на припинення участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Однак, суд вірно вважав такі доводи неприйнятними, адже у силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Тож, припинення участі російської федерації в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.
Позиція органу Пенсійного фонду суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення пенсії не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.
Відтак суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що увесь офіційно набутий трудовий стаж позивача на території російської федерації підлягає зарахуванню до страхового стажу, а отже, спірне рішення про відмову в призначенні пенсії за віком не відповідає критеріям правомірності, визначеним ч.2 ст. 2 КАС України, є протиправним, а тому підлягає скасуванню.
Разом з тим, Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ визначено постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» від 17.07.1992 №393 (із змінами і доповненнями) (далі - Порядок №393).
Як передбачено абз. 15 пп. «в» п. 3 Порядку №393 (в редакції до 01.01.2015), до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах - один місяць служби за півтора місяця: у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, передбачених пунктами 2 і 3 статті 2 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», - згідно з переліками військових частин, підрозділів і установ, затверджуваними відповідно Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством транспорту та зв'язку, Центральним управлінням Служби безпеки, Адміністрацією Державної прикордонної служби України, Служби державної охорони.
З 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII, пунктом 4 якого виключено статтю 2 у Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Постановою Кабінету Міністрів України №939 від 06.12.2017 «Про внесення змін до постанови КМУ від 17.07.1992 №393», яка набрала чинності 14.12.2017, внесено зміни до абзацу 15 підпункту в, а саме: слова і цифри пунктами 2 і 3 статті 2 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» замінено словами і цифрами пунктами 2 і 3 статті 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відтак, як правильно зазначив суд першої інстанції, системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що законодавець чітко визначив умови зарахування на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяця: службу у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, передбачених законодавством України.
Згідно з додатком 1 до наказу Міністерства внутрішніх справ України №748 від 22 листопада 1993 року, затверджено перелік населених пунктів віднесених до зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення згідно з постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23 липня 1991 року №106, розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 січня 1993 року №17-Р, на території яких виконання службових обов'язків зараховується до строку вислуги років для призначення пенсій особовому складу органів внутрішніх справ, військ внутрішньої та конвойної охорони в пільговому обчисленні - один місяць за півтора місяця. Зокрема, до вказаного переліку входить с.Іванчі, де проходив службу позивач.
Довідкою від 30.07.2001 №2/35/1, виданою Військовою частиною НОМЕР_2 , підтверджується, що позивач дійсно з 20.09.1990 по 01.04.1997 проходив військову службу у Військовій частини НОМЕР_2 . Вказано, що строк служби позивача з 20.09.1990 по 01.04.1997 розраховується на пільгових умовах - 1 місяць служби за 1,5 місяця служби, як такому, що проходив службу та постійно проживав в с.Іванчі Володимирецького району Рівненською області.
Довідкою від 03.03.2023 №727, виданою Державною установою «Полицька виправна колонія (№76)» підтверджено, що позивач проходив службу на посадах рядового і молодшого начальницького складу в державній установі «Полицька виправна колонія (№76)» з 01.04.1997 по 02.07.1999. Вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні становить: 02 роки 03 місяці 01 день, у пільговому 03 роки 04 місяці 16 днів.
Отже суд вірно вважав, що оскільки Порядком №393 визначено зарахування служби в органах внутрішніх справ у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення із розрахунку один місяць за півтора і цей порядок діє, то у відповідача не було правових підстав для не врахування позивачу відповідного періоду служби до стажу у пільговому обчисленні.
Виходячи з системного аналізу правових норм та обставин цієї справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що порушені права ОСОБА_1 , які підлягають захисту шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу позивача період роботи на території російської федерації з 01.08.2001 по 28.12.2012, період служби з 20.09.1990 по 02.07.1999 з урахуванням пільгової вислуги років - один місяць служби за півтора місяці служби та повторно розглянути його заяву про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 05.07.2023 з прийняттям відповідного рішення, з урахуванням висновків суду у цій адміністративній справі.
Таким чином, апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року у справі № 460/19136/23 без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. М. Гінда
судді З. М. Матковська
В. В. Ніколін