16 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/3881/24 пров. № А/857/20565/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Мікули О.І., Пліша М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року в справі № 140/3881/24 за адміністративним позовом Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба до ОСОБА_1 про стягнення витрат, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі,-
суддя в 1-й інстанції - Ксензюк А.Я.,
час ухвалення рішення - 08 липня 2024 року,
місце ухвалення рішення - м.Луцьк,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
У квітні 2024 року Харківський національний університет повітряних сил імені Івана Кожедуба (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення витрат в розмірі 242 900,95, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року адміністративний позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба витрати, пов'язані з утриманням у навчальному закладі, в розмірі 242 900,95 (двісті сорок дві тисячі дев'ятсот) гривень 95 копійок.
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову задоволення позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що навчання курсанта є військовою службою і не виключає виконання під час навчання завдань військової служби, грошове забезпечення військовослужбовця не відноситься до витрат, пов'язаних із утриманням курсанта у навчальному закладі, а є видатками у сфері соціального забезпечення військовослужбовця, виплаченими за період військової служби. Таким чином, підстав для стягнення з колишнього курсанта витрат на виплату грошового забезпечення відсутні, оскільки суми грошового забезпечення військовослужбовця не визначені законом такими, що включаються у витрати, пов'язані із утриманням військовослужбовця у вищому навчальному закладі. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1215 Цивільного кодексу України, не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Грошове забезпечення у розмірі 224982 грн. 13 коп. виплачене відповідачу за відсутності недобросовісності з боку останнього або рахункової помилки з боку позивача та фактично було єдиним засобом до існування відповідача, з огляду на відсутність в нього будь-яких інших доходів, що за приписами статті 1215 Цивільного кодексу України, зумовлює відсутність у відповідача обов'язку по поверненню позивачу вказаної суми.
Твердить відповідач, що матеріали справи не містять доказів, що відповідачеві запропоновано добровільно відшкодувати такі витрати, також не визначено строк добровільного відшкодування відповідачем таких витрат.
Позивач подав до суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, у якому висловив незгоду з її доводами, вважає оскаржуване рішення суду обґрунтованим та законним. Просить оскаржене відповідачем рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 16.08.2023 між Міністерством оборони України в особі начальника Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба та солдатом ОСОБА_1 укладено контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу. Військового начального підрозділу закладу вищої освіти (а.с.15-16).
Однією з умов контракту є добровільне взяття на себе зобов'язання відшкодувати витрати, пов'язані з утриманням у вищому навчальному закладі, в разі дострокового розірвання контракту через систематичне невиконання умов контракту, або невиконання освітньої програми (індивідуального навчального плану) (п.3).
Так, 05.02.2024 ОСОБА_1 подав на ім'я начальника навчального курсу Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба рапорт про відрахування у зв'язку з власним небажанням продовжувати навчання (а.с.14).
Наказом начальника Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба (по стройовій частині) №75 від 13.03.2024 солдата ОСОБА_1 , курсанта 614 навчальної групи 1-го курсу (набору 2023 року) факультету протиповітряної оборони Сухопутних військ університету (колишній військовослужбовець військової служби за контрактом), відповідно до підпунктів 3.2 та 3.8 Інструкції, затвердженої наказом Міністра оборони України від 24.12.1997 №490, відраховано від подальшого навчання через небажання продовжувати та відповідно до пункту 36 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, з 14.03.2024 наказано припинити чинність дії контракту про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу достроково, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем. Разом з тим, наказано стягнути суму у розмірі 242 900,95 грн. за період навчання в університеті, відповідно порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 №964 та пункту 10 статті 25 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Суму у розмірі 242 900,95 грн. внести до книги обліку нестач університету (а.с.8).
Так, 13.03.2024 посадовими особами відповідача складено загальний розрахунок коштів на відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням курсанта ОСОБА_1 №526 на загальну суму відшкодування у розмірі 242 900,95 грн. Як слідує з даного розрахунку відповідач був ознайомлений з ним під власний підпис 14.03.2024, однак у графі «Зобов'язуюсь добровільно відшкодувати витрати на моє утримання в університеті не пізніше п'ятнадцяти днів з дати видання наказу про моє відрахування» підпис відповідача відсутній (а.с.17).
Станом на день розгляду справи у матеріалах справи відсутні докази повного або часткового відшкодування відповідачем коштів в сумі 242 900,95 грн.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Статтею 3 Закону України "Про Збройні Сили України" від 06 грудня 1991 року № 1934-XII, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1934-XII) визначено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України. Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій.
Згідно з частиною першою статті 15 Закону № 1934-XII фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до частини першої статті 25 Закону № 2232-XII підготовка громадян України для проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу проводиться у вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів. У них здійснюється навчання курсантів, слухачів, студентів, ад'юнктів і докторантів.
Частиною десятою статті 25 Закону № 2232-XII передбачено, що курсанти в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу, а також особи офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п'яти років після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу вищого навчального закладу відповідно до підпунктів "д", "е", "є", "з", "и" пункту 1 частини п'ятої статті 26 цього Закону, відшкодовують Міністерству оборони України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці навчальні заклади, витрати, пов'язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, відповідно до порядку і умов, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється у судовому порядку.
Механізм відшкодування курсантами в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу, а також особами офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п'яти років після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу вищого навчального закладу (далі - вищі навчальні заклади) відповідно до пунктів "е", "є", "ж", "и", "і" частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищому навчальному закладі визначає Порядок відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 року № 964 (далі - Порядок № 964).
Пунктом 3 Порядку № 964 обумовлено, що відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов'язаних з:
грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням;
перевезенням до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та у зворотному напрямку;
оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв.
Порядок розрахунку витрат установлюється Міноборони разом з Мінфіном, МВС, Адміністрацією Держприкордонслужби, Управлінням державної охорони, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Держспецтрансслужбою.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 964 розрахунок фактичних витрат здійснюється вищим навчальним закладом згідно з нормами утримання курсантів.
Згідно з пунктом 8 Порядку № 964 сума відшкодованих витрат зараховується до спеціального фонду державного бюджету і використовується відповідно до кошторису Міноборони, МВС, Адміністрації Держприкордонслужби, Управління державної охорони, СБУ, Служби зовнішньої розвідки та Держспецтрансслужби.
Пунктом 2.1 Порядку розрахунку витрат, пов'язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах, затверджений наказом Міністерства оборони України, Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Служби безпеки України від 16 липня 2007 року № 419/831/240/605/537/219/534, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 липня 2007 року за № 863/14130, далі - Порядок № 863/14130) передбачено, що відшкодування здійснюється в розмірі фактичних витрат, пов'язаних з утриманням курсантів у ВНЗ, а саме витрат на: грошове забезпечення; продовольче забезпечення; речове забезпечення; медичне забезпечення; перевезення до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та назад; оплату комунальних послуг та спожитих енергоносіїв.
Згідно з пунктом 2.1.1 Порядку № 863/14130 витратами на грошове забезпечення є отримане курсантом щомісячне грошове забезпечення за весь період навчання.
Щомісячне грошове забезпечення визначається з посадового окладу та додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу та надбавки), передбачених чинним законодавством для цієї категорії військовослужбовців.
Фактичні дані беруться з розрахункових відомостей та інших передбачених документів, що підтверджують виплату щомісячного грошового забезпечення курсанту.
Відповідно до пунктів 2.1.2, 2.1.4, 2.1.6 Порядку № 863/14130 витратами на продовольче забезпечення є витрати, пов'язані із забезпеченням курсанта продовольством згідно з нормами харчування.
Витратами на медичне забезпечення є витрати, пов'язані з наданням медичної допомоги, у тому числі стоматологічної, безпосередньо у ВНЗ, та вартість лікування у військових госпіталях.
До спожитих курсантом ВНЗ комунальних послуг та енергоносіїв належать тепло, гаряча та холодна вода, водовідведення та електроенергія.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що у разі укладення контракту про проходження військової служби (навчання) у вищому військовому навчальному закладі Міністерства оборони України між вищим військовим навчальним закладом, Міністерством оборони України та курсантом на час проходження ним навчання на сторін покладаються відповідні обов'язки, передбачені чинним законодавством України та контрактом.
При цьому у разі укладення контракту про здобуття освіти у вищому військовому навчальному закладі на курсанта покладаються відповідні обов'язки відшкодовувати Міністерству оборони України витрати, пов'язані з утриманням у вищому навчальному закладі, військовому навчальному підрозділі закладу вищої освіти, в якому проходить військову службу (навчання), в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або недисциплінованість чи відмови від подальшого проходження військової служби після закінчення вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти, у випадках, визначених частиною десятою статті 25 Закону № 1934-XII.
Так, з аналізу частини десятої статті 25 Закону № 1934-XII висновується, що дія цієї норми розповсюджується на дві категорії осіб, тобто, на курсантів, які достроково розривають контракт та на осіб офіцерського складу, які звільняються протягом п'яти років після закінчення вищого навчального закладу.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що обов'язок щодо відшкодування витрат за навчання саме у курсантів в разі дострокового розірвання контракту не залежить від пункту за яким особу звільнено з військової служби.
Предметом спору у справі, що розглядається, є відшкодування Харківському національному університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба витрат, пов'язаних з утриманням особи у вищому військовому закладу.
Матеріалами справи стверджується, що наказом начальника Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба (по стройовій частині) №75 від 13.03.2024 солдата ОСОБА_1 , курсанта 614 навчальної групи 1-го курсу (набору 2023 року) факультету протиповітряної оборони Сухопутних військ університету (колишній військовослужбовець військової служби за контрактом), відповідно до підпунктів 3.2 та 3.8 Інструкції, затвердженої наказом Міністра оборони України від 24.12.1997 №490, відраховано від подальшого навчання через небажання продовжувати та відповідно до пункту 36 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, з 14.03.2024 наказано припинити чинність дії контракту про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу достроково, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем.
Однією з умов контракту є добровільне взяття на себе зобов'язання відшкодувати витрати, пов'язані з утриманням у вищому навчальному закладі, в разі дострокового розірвання контракту через систематичне невиконання умов контракту, або невиконання освітньої програми (індивідуального навчального плану) (п.3).
Тобто, з власноручно підписаного відповідачем контракту він був обізнаний щодо наявності у нього обов'язку із відшкодування витрат за навчання у навчальному закладі у разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання.
З наведеного висновується, що відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням під час навчання у вищому військовому навчальному закладі попередньо передбачено умовами контракту про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України в разі дострокового розірвання, укладеного між Міністерством оборони України (в особі університету) і відповідачем. Тобто, відповідач, підписавши вищезазначений контракт, взяв на себе дані зобов'язання щодо відшкодування витрат (коштів) державі в разі дострокового розірвання контракту та був заздалегідь проінформований щодо цього питання.
Враховуючи, що ОСОБА_1 не закінчив навчання в університеті та подав рапорт про виключення у зв'язку із небажання продовжувати навчання, тож апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо виникнення у відповідача обов'язку згідно з вимогами частини десятої статті 25 Закону № 1934-XII відшкодувати витрати пов'язані з його утриманням в Харківському національному університеті Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 1.380.2019.002683 (провадження № К/9901/9138/20).
Відтак, Харківським національним університетом Повітряних Сил імені Івана Кожедуба відповідно до вимог Порядку №964 та Порядку №419/831/240/605/537/219/534 розраховані фактичні витрати, пов'язані з утриманням відповідача з дня його зарахування до Університету по день виключення зі списків особового складу вищого навчального закладу, загальна сума яких склала 242 900,95 грн: по грошовому забезпеченню 224 982,13 грн; по продовольчому забезпеченню 11 394,04 грн; по речовому забезпеченню 00,00 грн; по медичному забезпеченню 691,39 грн; по перевезенню до місця щорічної основної та канікулярної відпустки та у зворотному напрямку - 00,00 грн; по оплаті комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв 5 833,39 грн, що підтверджено загальним розрахунком №526 від 13.03.2024 (а.с.17).
Колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції про те, що проставлений підпис ОСОБА_1 у вказаному контракті від 16.08.2023 (а.с.15-16) свідчить про ознайомлення останнього, станом на момент укладення контракту, про обов'язок відшкодування таких витрат у разі виникнення вищевказаних обставин, а особиста обізнаність, яка підтверджується підписом, відповідача із загальним розрахунком №526 від 13.03.2024 про визначену загальну суму розрахунку витрат вказує на несплату в добровільному порядку (не пізніше 15-ти днів з дати видання наказу про відрахування) коштів в розмірі 242 900,95 грн.
В контексті доводів апеляційної скарги, з посилання на постанову Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 617/640/16 про відсутність підстав для стягнення грошового забезпечення та застосування приписів пункту 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.
Так, згідно з пунктом 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України не підлягають поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
У справі № 617/640/16-ц спір стосувався відшкодування витрат на навчання у медичному коледжі. Проте, у вказаному випадку суд апеляційної інстанції зменшив суму відшкодування, оскільки частково задовольнив зустрічний позов відповідача про визнання недійсною угоду про підготовку фахівця з вищою освітою.
У справі ж, що розглядається, під час навчання відповідача в університеті підготовка курсантів у вищому військовому навчальному закладі Міністерства оборони України здійснюється на підставі контракту про здобуття освіти, який укладався між особою, яка навчається, вищим військовим навчальним закладом та фактично Міністерством оборони України, про що свідчить наказ начальника Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (по стройовій частині) від 13 березня 2024 року № 75, згідно з яким солдата ОСОБА_1 , курсанта 614 навчальної групи 1-го курсу (набору 2023 року) факультету протиповітряної оборони Сухопутних військ університету (колишній військовослужбовець військової служби за контрактом), відповідно до підпунктів 3.2 та 3.8 Інструкції, затвердженої наказом Міністра оборони України від 24.12.1997 №490, відраховано від подальшого навчання через небажання продовжувати та відповідно до пункту 36 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, з 14 березня 2024 року наказано припинити чинність дії контракту про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу достроково, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем.
Варто зазначити, що застосування правових позицій Верховного Суду має здійснюватися на підставі ретельної оцінки обставин справи. Натомість висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 617/640/16 щодо застосування пункту 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України, на який посилається апелянт, не є релевантними для обставин справи, що розглядається.
Відповідно до пункту 6 Порядку № 964 витрати відшкодовуються у розмірі різниці сум витрат з утримання курсантів і витрат з утримання військовослужбовців строкової служби за відповідною військово-обліковою спеціальністю, зокрема курсантами, які навчалися менше встановлених законодавством строків строкової військової служби, - за весь період навчання.
Згідно з пунктами 7, 8 Порядку № 964 у разі відмови курсанта або особи офіцерського складу добровільно відшкодувати витрати стягнення їх сум здійснюється у судовому порядку.
Сума відшкодованих витрат зараховується до спеціального фонду державного бюджету і використовується відповідно до кошторису Міноборони, МВС, Адміністрації Держприкордонслужби, Управління державної охорони, СБУ та Служби зовнішньої розвідки.
При цьому пунктом 3 Порядку № 964 обумовлено, що відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов'язаних з:
грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням;
перевезенням до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та у зворотному напрямку;
оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв.
Порядок розрахунку витрат установлюється Міноборони разом з Мінфіном, МВС, Адміністрацією Держприкордонслужби, Управлінням державної охорони, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Держспецтрансслужбою.
З наведеного висновується, що грошове забезпечення курсантів вищих військових навчальних закладів належить до категорії витрат на їх навчання і за наявності на те підстав підлягають компенсації Міністерству обороні України.
Так, позивачем складено загальний розрахунок №526 від 13.03.2024 коштів на відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням відповідача, згідно з яким фактичні витрати, пов'язані з утриманням, складають 242 900,95 грн з них: по грошовому забезпеченню 224 982,13 грн; по продовольчому забезпеченню 11 394,04 грн; по речовому забезпеченню 00,00 грн; по медичному забезпеченню 691,39 грн; по перевезенню до місця щорічної основної та канікулярної відпустки та у зворотному напрямку - 00,00 грн; по оплаті комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв 5 833,39 грн
Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постановах від 13 січня 2023 року в справі № 440/2692/20 та від 13 березня 2024 року в справі № 440/14068/21 дійшов висновку про те, що на спірні правовідносини не поширюється дія положень пункту 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України.
Варто зауважити, що стосовно обов'язку особи відшкодувати вартість навчання у разі відмови відпрацювати визначену договором кількість років Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) висловлювався у низці справ.
Так, у справі "Chitos проти Греції" (рішення від 04 червня 2015 року, заява № 51637/12) ЄСПЛ зазначав, що заявник не може правомірно стверджувати, що не знав принципу і обсягу зобов'язання, яке він взяв на себе, обравши кар'єру офіцера і військового лікаря. Однією з головних переваг вступу до армії було безкоштовне навчання. Дійсно, збройні сили беруть на себе вартість усього навчання такої особи, сплачують їй платню і надають соціальне забезпечення як кадровому офіцеру. Натомість від офіцера після отримання диплома вимагається взяти на себе зобов'язання служити у відповідному званні певну кількість років.
ЄСПЛ уважає, що накладене на кадрових офіцерів зобов'язання після завершення навчання нести службу протягом певного строку є невід'ємним від покладеного на них завдання. Обчислення строку дії контрактів офіцерів, які отримали освіту коштом армії, і умови розірвання таких контрактів належать до розсуду держави.
Вимога держави повернути кошти, витрачені на навчання офіцерів і військових медиків, а також на їх забезпечення відповідно до потреб, виправдовують заборону розривати контракт протягом певного строку і встановлення відшкодування витрат, яких зазнала держава протягом років навчання. Зобов'язання військових лікарів, які бажають піти у відставку до завершення контракту, сплатити державі певну суму на відшкодування витрат, понесених на їх навчання, цілком виправдовується перевагами, яких не мають цивільні студенти у сфері медицини, зокрема забезпеченим працевлаштуванням, отриманням платні тощо. Сам принцип відкупу років, які залишається відслужити, не становить порушення принципу пропорційності.
У справі "Lazaridis проти Греції" (рішення від 12 січня 2016 року, заява № 61838/14) заявник (лікар, підполковник армії) подав клопотання про його дострокове відрахування з армії. Генеральний штаб армії зобов'язав заявника виплатити державі відшкодування у сумі 121 321,72 євро як компенсацію за дострокове звільнення. Заявник оскаржив таке рішення до суду. Суд відхилив його скаргу, у зв'язку із тим, що заявник, отримавши відповідну освіту, зобов'язався відслужити в армії дев'ятнадцять років і вісімнадцять днів, але він прослужив лише чотирнадцять років, два місяці та шість днів. Заявник оскаржив це рішення національного суду.
ЄСПЛ дійшов висновку, що зобов'язання військових лікарів, які бажали залишити армію до закінчення строку виконання обов'язку, відшкодувати державі витрати, понесені на їх навчання, було цілком виправданим з огляду на привілеї, якими вони користувалися порівняно із цивільними студентами-медиками. Особа, яка вступає на навчання до Військової академії, усвідомлює, що аналогом безкоштовної освіти, винагороди та соціальних переваг, якими користується така особа в силу свого військового статусу, є зобов'язання служити в рядах армії протягом визначеного періоду після закінчення навчання.
Обов'язок офіцерів армії нести службу протягом визначеного періоду після завершення їх підготовки відповідає встановленій меті, а тривалість цього періоду визначається на розсуд держав. Саме за допомогою військових установ особи отримують загальну медичну освіту, відповідну спеціалізацію, а також мають можливість займатися приватною медициною в неробочий час. Таким чином, сам принцип викупу решти років служби не порушує принцип пропорційності.
В аналогічній справі "Charalambos Pierrakos проти Греції" (рішення від 26 травня 2020 року, заява № 51743/17) суд постановив, що обов'язок медичних працівників, які хотіли б покинути збройні сили держави до закінчення терміну служби, виплачувати державі певні суми відшкодування витрат на навчання є повністю виправданим з урахуванням привілеїв, якими вони користуються в порівнянні зі студентами в галузі цивільної медицини. Особі, яка зараховується на навчання до військового закладу освіти, відомо, що у разі безкоштовного навчання, виплати винагороди за службу та у зв'язку з військовим статусом, вона зобов'язується служити в армії протягом відповідного періоду після закінчення навчання. Такий обов'язок відповідає загальновизнаній меті, а тривалість цього періоду визначається на розсуд держав. Саме військові абітурієнти, які вивчали медицину та здобували відповідну спеціалізацію мали можливість займатися приватною медичною практикою. Таким чином, принцип відшкодування (викупу) решти років служби не порушує принцип пропорційності (дивитись згадувану вище справу "Chitos проти Греції", п. п. 92-100). Ці міркування застосовні і в даному випадку.
У справі "Ya№aюэk проти Туреччини" (рішення від 06 січня 1993 року заява № 14524/89) щодо права на освіту ЄСПЛ зазначив, що гарантування права на освіту не виключає застосування дисциплінарних стягнень; встановлені обмеження у справі заявника щодо права на освіту у Військовій академії не обмежують його право на освіту у цивільних навчальних закладах.
Щодо захисту права власності у рішенні ЄСПЛ вказано, що у заявника виник борг перед державою щодо відшкодування плати за навчання, харчування, проживання у разі невиконання обов'язку стосовно проходження військової служби в армії у встановлений законодавством період. Комісія вважає, що обов'язок здійснити такі відшкодування після відрахування з навчального закладу не порушує права заявника відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції.
Тож, ураховуючи норми національного законодавства та усталену практику ЄСПЛ у розгляді подібних спорів можна дійти висновку, що обов'язок особи, яка зобов'язалась відпрацювати за направленням після завершення її навчання за рахунок коштів держави, не передбачає втручання у її права, гарантовані статтею 4 Конвенції щодо заборони примусової чи обов'язкової праці. ЄСПЛ підкреслює, що не кожна праця, яку вимагають від особи під загрозою "покарання", становить заборонену цим положенням "примусову чи обов'язкову працю". Варто врахувати, зокрема, характер і обсяг даної діяльності, вільне укладення відповідних домовленостей (угод) у зв'язку із чим особа усвідомлює принцип і обсяг свого зобов'язання, яке вона бере, отримуючи безкоштовну освіту тощо. Такі обставини дозволяють відрізнити "примусову працю" від роботи, якої можна розумно вимагати за відповідних обставин. У протилежному випадку ЄСПЛ застосовує поняття "непропорційний тягар" та перевіряє, чи на особу було накладено такий тягар, що є єдиним чинником, на підставі якого ЄСПЛ може встановити порушення пункту 2 статті 4 Конвенції.
Обов'язок особи відшкодувати на користь держави кошти, витрачені на її навчання (пов'язані із цим витрати, їх окремі види тощо) за невиконання вимоги про відпрацювання за направленням не є втручанням у право власності особи, гарантоване статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції, та не становить порушення принципу пропорційності. Відповідно до практики ЄСПЛ такі суми відшкодування на корить держави можуть визначатись з урахуванням вартості навчання, виплат на утримання особи, яка навчається (наприклад, вартість проживання, їжі та обладнання, наданих особі під час навчання), субсидованої державою стипендії особі, яка навчається.
Стаття 2 Протоколу № 1 до Конвенції захищає та гарантує загальне особисте право особи на освіту. Держави не зобов'язуються організовувати за власний кошт або субсидувати освіту визначеного виду або рівня. Водночас, держава не зобов'язана виключно утримуватись від порушень цього права, а несе й відповідні позитивні зобов'язання, аби забезпечити дотримання права, захищеного статтею 2 Протоколу № 1 до Конвенції. Відповідні обмеження не повинні звужувати згадане право настільки, щоб порушити його сутність і позбавити його ефективності. Такі обмеження мають бути передбачуваними для зацікавленої особи і переслідувати законну мету.
За такого правового підходу ЄСПЛ, який кореспондує усталеній та послідовній практиці Верховного Суду у справах аналогічної категорії, підхід до вирішення спорів щодо відшкодування особами, які навчаються у вищих військових навчальних закладах за рахунок державного бюджету, витрат на їх навчання у зв'язку з невиконанням ними умов договору (контракту) має бути однаковим, інший підхід може призвести до дискримінації.
Отже, в контексті обставин цієї справи, суд попередньої інстанції правильно відхилив доводи відповідача про відсутності підстав для включення у розрахунок коштів на відшкодування витрат пов'язаних з утриманням курсанта по грошовому забезпеченню.
Також суд першої інстанції підставно визнав неприйнятними посилання про те, що грошове забезпечення ОСОБА_1 є спільним майном подружжя, а тому не підлягає до відшкодування, оскільки відповідач при укладенні контракту від 16.08.2023, вже перебував у шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с.33) та був ознайомлений з умовами контракту в якому у п.3 чітко встановлено зобов'язання щодо відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням у вищому військовому навчальному закладі, в разі дострокового розірвання контракту через систематичне невиконання умов контракту або невиконання освітньої програм (індивідуального навчального плану) (а.с.15 зворот).
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року в справі № 140/3881/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді О. І. Мікула
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 16 жовтня 2024 року.