16 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/5116/24 пров. № А/857/20349/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Мікули О.І., Пліша М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року в справі № 460/5116/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,-
суддя в 1-й інстанції - Щербаков В.В.,
час ухвалення рішення - 09.07.2024 року,
місце ухвалення рішення - м.Рівне,
дата складання повного тексту рішення - 09.07.2024 року,
У травні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області (далі - відповідач) про перерахунок пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) за три попередні роки до моменту звернення за призначенням.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови у призначені ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні за 2020-2022 роки.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити з 15.02.2024 ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням показника середньої заробітної плати (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, а саме за 2020-2022 роки, та виплатити пенсію з урахуванням раніше виплачених сум.
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що позивачу з 29.12.2014 року, відповідно до поданої заяви від 29.12.2014, призначено пенсію за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення», а з 31.07.2023, відповідно до поданої заяви від 31.07.2023, було переведено на пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку на умовах статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII, розмір якої визначено згідно із Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Твердить скаржник, що відповідач, за оскаржуваним судовим рішення, буде зобов'язаний перевести позивача з 15.02.2024 на той самий вид пенсії (за віком) за нормами того ж закону, згідно з яким й обраховано пенсію позивачу. Оскільки матиме місце призначення одного й того ж самого виду пенсії (пенсії за віком), то показник середньої заробітної плати при переведенні з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час первинного призначення пенсії за віком, тобто зміни виду пенсії не відбулось.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, що відповідно до частини 4 статті 304 КАС України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку у відповідача. Так, з 29.12.2014 їй призначено пенсію за вислугу років на умовах п. «е» ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення», як працівнику освіти. Зазначене підтверджується протокол за пенсійною справою позивачки (а.с.75), листами ГУ ПФУ в Рівненській області від 15.02.2024 та від 09.04.2024 (а.с.20-24) та визнається сторонами в заявах по суті спору.
З 31.07.2023 позивачку переведено з пенсії за вислугу років, відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" на пенсію за віком на умовах Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" без застосування середньої заробітної плати по Україні за 2020-2022 роки.
Позивач звернулася до відповідача із заявою про призначення з 15.02.2024 пенсії за віком, із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2020-2022 роки, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Листом відповідач відмовив у задоволенні вимог її заяви. Зазначив, що з 31.07.23 позивача переведено з пенсії за віком відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" на пенсію за віком на умовах Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Оскільки позивач реалізувала своє право на призначення пенсії за віком та з 29.12.14 обрала отримання пенсії згідно з Законом України "Про пенсійне забезпечення", підстави для обчислення її пенсії з урахуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2020-2022 роки, відсутні.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулася з цим позовом до суду.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до преамбули Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV), він визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
У статті 9 Закону №1058-ІV зазначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 10 Закону №1058-ІV передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Частиною третьою статті 45 Закону №1058-ІV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Подібні правовідносини були предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема, у постанові від 16.06.2020 (справа №127/7522/17) Верховний Суд зазначив, що за змістом частини третьої статті 45 Закону №1058-ІV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви, на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Таким чином, лише при переведенні з одного виду пенсії на інший можуть застосовуватись норми частини третьої статті 45 Закону №1058-ІV щодо застосування показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Також зазначені висновки Верховного Суду узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду України, який у постанові від 29.11.2016 у справі №133/476/15-а (№21-6331а15) обґрунтовано зазначив, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1788-ХІІ, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно із частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV.
Зазначена правова позиція Верховного Суду України була підтримана і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31.10.2018 у праві № 876/5312/17.
У справі, яка розглядається, судовим розглядом встановлено, що позивачці з 29.12.2014 року було призначено пенсію за вислугу років, як працівнику освіти, відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII, а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV (з урахуванням зменшення пенсійного віку згідно Закону № 796-XII від 28.02.1991) вона звернулася вперше 31.07.2023, відтак висновки суду попередньої інстанції про те, що в цьому випадку мало місце призначення іншої пенсії за іншим законом є правильними, тому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги пенсійного органу про здійснення переведення з одного виду на інший вид пенсії в межах одного Закону відповідно до частини третьої статті 45 Закону №1058-IV.
Тотожний підхід до правозастосування наведений Верховним Судом у постанові від 08 лютого 2024 року в справі №500/1216/23.
До того ж, з матеріалів справи, а саме протоколу за пенсійною справою (а.с.75) вбачається, що після призначення пенсії за вислугу років позивач продовжувала працювати та сплачувала у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції доходить висновку про наявність у позивача права на нарахування та виплату територіальним органом Пенсійного фонду України пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням такої пенсії, а саме: за 2020 - 2022 роки.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року в справі № 460/5116/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді О. І. Мікула
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 16 жовтня 2024 року.