16 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 561/1152/24 пров. № А/857/22091/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Мікули О.І., Пліша М.А.,
з участю секретаря Прачук І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 14 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до поліцейського відділення поліції № 2 Вараського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області сержанта поліції Куницького Анатолія Анатолійовича, Головного управління Національної поліції в Рівненській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
суддя в 1-й інстанції : Світличний Р.В.,
час ухвалення рішення 14.08.2024 року,
місце ухвалення рішення смт.Зарічне,
дата складання повного тексту рішення 14.08.2024 року
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до поліцейського відділення поліції № 2 Вараського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області сержанта поліції ОСОБА_2 , Головного управління Національної поліції в Рівненській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.
Рішенням Зарічненського районного суду Рівненської області від 14 серпня 2024 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, його оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невстановлення всіх обставин справи, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що оскаржуваною постановою його притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення п. 2.9 «б» ПДР за неподання сигналу світловим покажчиком повороту відповідного напрямку при повороті, а також за те, що він не був пристебнутий ременем пасивної безпеки та не пред'явив поліс обов'язкового страхування. Проте указаних дій він не вчиняв, жодного доказу який би свідчив про вчинення ним адміністративних правопорушень відповідач не надав, а тому в його діях відсутній склад адміністративних правопорушень, які зазначені в постанові. Вважає постанову про накладення адміністративного стягнення такою, що підлягає скасуванню.
Відповідачі своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про його дату, час та місце. У відповідності до ч. 3 ст. 268 і ч. 4 ст. 229 КАС України неприбуття сторін не перешкоджає апеляційному розгляду справи і такий проведено у їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до переконання, що подана апеляційна скаргане не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Постановою поліцейського СРПП ВП № 2 Вараського РВП ГУНП в Рівненській області лейтенанта поліції Куницького А.А. серії ЕНА № 2763154 від 05 серпня 2024 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення вимог п. 9.2. «б» ПДР, а саме за порушення попереджувальних сигналів перед перестроюванням, поворотом, розворотом та накладено на нього адміністративне стягнення за ч. 2 ст.122 КУпАП у виді штрафу у розмірі 510,00 грн.
З постанови вбачається, що ОСОБА_1 05 серпня 2024 року близько 17:50 год в селищі Зарічне, на вул. Партизанській, керуючи автомобілем «Mercedes-Benz 313 CDI» реєстраційний номер НОМЕР_1 , не подав сигнал світловим покажчиком повороту відповідного напрямку при повороті, чим порушив п. 9.2. «б» ПДР.
Відповідно ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
За пунктом 1.3. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (пункти 1.3, 1.9).
Відповідно до п.1.5 ПДР України дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб неповинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян завдавати матеріальних збитків.
Відповідно пп. а п. 9.2 «Б» ПДР України, водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку: перед перестроюванням, поворотом або розворотом.
За ч. 2 ст. 122 КУпАП порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно п. 9 ч. 1 ст. 31 ЗУ «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати такі превентивні заходи як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Згідно п.1 ч.1 ст. 40 ЗУ «Про Національну поліцію» поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення, зокрема, фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень
Джерела, які можуть бути доказами в справі про адміністративне правопорушення, наведені у статті 251 КУпАП, в тому числі показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.
Відповідно ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
За ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) під час розгляду справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно ч. 2 та 3 ст. 283 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Згідно ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З дослідженого в ході судового розгляду відеозапису достовірно зафіксовано рух керованого ОСОБА_1 автомобіля «Mercedes-Benz 313 CDI» реєстраційний номер НОМЕР_1 , який здійснюючи поворот праворуч не подав сигнал світловим покажчиком повороту. В судовому засіданні позивач ствердив, що зафіксований на відеозаписі є саме керований ним 05 серпня 2024 року транспортний засіб у якому не працювали світлові покажчики поворотів та аварійна сигналізація.
Колегією суддів встановлено, що вказаний відеозапис здійснений на підставі ч. 1 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» з метою фіксування правопорушення, та виходячи із положень ст. 251 КУпАП, є джерелом доказів у справі про адміністративне правопорушення.
Крім того, відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ст. 74 КАС України).
Згідно із ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 цього Закону передбачено, що поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення: 1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень; 2) технічні прилади та технічні засоби з виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз; 3) безпілотні повітряні судна та спеціальні технічні засоби протидії їх застосуванню; 4) спеціальні технічні засоби перевірки на наявність стану алкогольного сп'яніння; 5) спеціалізоване програмне забезпечення для здійснення аналітичної обробки фото- і відеоінформації, у тому числі для встановлення осіб та номерних знаків транспортних засобів.
При цьому, позивачем та його представником не наведено обставин, які б свідчили про порушення поліцейським вимог Закону України «Про Національну поліцію» при здійсненні відеозапису, що може бути підставою для виключення такого доказу з числа доказів у розумінні ст. 251 КУпАП.
Суд вважає, що сама по собі відсутність посилання на технічний засіб у змісті оспорюваної постанови, яким здійснено фото- та відеозапис, ні в якому разі не підтверджує порушення поліцейським вимог Закону України «Про Національну поліцію» при здійсненні фото- та відеозапису.
Колегією суддів встановлено, що вказаний відеозапис здійснений на підставі ч. 1 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» з метою фіксування правопорушення, та виходячи із положень ст. 251 КУпАП, є джерелом доказів у справі про адміністративне правопорушення.
Доводи позивача ОСОБА_1 , що йому під час руху не було відомо про несправність світлових приладів, на переконання суду не звільняють його від відповідальності, оскільки в силу підпункту «а» пункту 2.3. ПДР для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний перед виїздом перевірити і забезпечити технічно справний стан і комплектність транспортного засобу.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені позивачем в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Керуючись ч.3 ст. 243, ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 14 серпня 2024 року у справі № 561/1152/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді О. І. Мікула
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 16 жовтня 2024 року.