17 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/12958/24 пров. № А/857/22672/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Качмара В.Я., Кузьмича С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року, головуючий суддя - Лунь З.І., ухвалене у м. Львові, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ВЧ НОМЕР_1 НГ України, в якому просив визнати неправомірними дії та бездіяльність службових осіб військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо здійснення обрахунку суми грошової компенсації за не отримане майстер-сержантом ОСОБА_1 речове майно без врахування достовірної інформації про рік і місяць, з яких у позивача виникло право на отримання речового майна; зобов'язати за встановленою законом процедурою, провести розрахунок і виплату майстер-сержанту ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне до видачі з липня 1999 року, однак не отримане за час проходження військової служби речове майно.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що станом на день звільнення позивача з військової служби, відповідачем не виплачено позивачеві грошову компенсацію за неотримане речове майно у належному розмірі. Позивач вважав, що така бездіяльність відповідача суперечить нормам чинного законодавства.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року адміністративний позов задоволено; визнано протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 суми грошової компенсації вартості за неотримане речове майно з дня виникнення права на отримання цього майна, а саме з 20 липня 1999 року; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно з дня виникнення права на отримання цього майна, з 20 липня 1999 року до припинення контракту про проходження військової служби, до виключення зі списків особового складу органу Національної гвардії України, до 15 травня 2024 року, з урахуванням раніше проведених виплат.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ВЧ НОМЕР_1 НГ України оскаржила його в апеляційному порядку, яка, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що на день виключення зі списку особового складу загону та всіх видів забезпечення, 15.05.2024 року, спору між позивачем та Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо зазначених у позові вимог не було, відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України в підрозділі з охорони дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав.
Наказом командира в/ч НОМЕР_2 НГУ по особовому складу від 15.05.2024 року №27 позивача звільнено з військової служби відповідно до п/п. «г» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу » (через сімейні обставини).
Наказом командира в/ч НОМЕР_2 НГУ по стройовій частині від 15.05.2024 року №143 позивача виключено із списків військової частини. Копію цього наказу позивачеві вручено 20 травня 2024 року.
Під час проходження військової служби та звільнення позивач перебував на всіх видах забезпечення, в тому числі на речовому забезпеченні у в/ч НОМЕР_2 НГУ.
11 червня 2024 року, у речовій службі в/ч НОМЕР_2 НГУ позивачем одержано атестат № НОМЕР_3 на предмети речового майна (далі Атестат) та довідку №19 про вартість речового майна, що належить до видачі майстер-сержанту ОСОБА_1 .
Із змісту Атестату і Довідки позивач дізнався про те, що розрахунок з ним по речовому майну здійснювався лише за період з 2016 по 2024 роки.
Однак, на думку позивача, період часу, за який належить проводити такий розрахунок, повинен розпочинатися з року, у якому позивач укладав відповідний контракт та розпочав безперервну (до дня звільнення ) військової служби у лавах НГУ, а саме з липня 1999 року.
Не погодившись з розрахунком грошової компенсації за неотримане речове майно позивач звернувся до суду.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судом апеляційної інстанції здійснено перевірку висновків суду першої інстанції щодо відповідності дій відповідача вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, внаслідок чого суд апеляційної інстанції погоджується з такими та вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частини першої статті 9-1 Закону України від 20.12.1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон України №2011-ХІІ) речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Завдання, організація та порядок речового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України, курсантів, військовозобов'язаних, призваних на навчальні та спеціальні збори, резервістів, мобілізованих, студентів цивільних навчальних закладів, які направляються на навчальні збори, визначені Інструкцією про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 року №232, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 26.05.2016 року за №768/28898 (далі - Інструкція №232).
За приписами абзацу 3 пункту 242 розділу ХІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 року, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно врегульований правовими нормами Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року №178 (далі - Постанова №178).
Відповідно до пунктів 2 та 3 Постанови №178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, зокрема у разі звільнення з військової служби.
Згідно з пунктами 4, 5 Постанови №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецзв'язку, Головному управлінню розвідки Міноборони та Управлінню державної охорони на відповідний рік (п. 7 Постанови №178).
Зміст вищезазначених норм свідчить, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.
Вищевказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 29 серпня 2019 року у справі №2040/7697/18 та від 30 липня 2020 року у справі №820/5767/17.
При цьому, колегія суддів зазначає, що законодавством не передбачено можливості невиплати грошової компенсації за неотримане позивачем речове майно з часу виникнення права на отримання предметів речового майна.
Відповідно до абзаців 1 та 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року за №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
В свою чергу, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
З матеріалів справи слідує, що на контрактну військову службу ОСОБА_1 поступив 20 липня 1999 року.
При цьому, згідно з атестатом від 15.05.2024 року №94 на предмети речового майна та довідки від 15.05.2024 року №19 про вартість речового майна, що належить до видачі майстер-сержанту ОСОБА_1 видно, що розрахунок з позивачем по речовому майну здійснюється за період з 2016 по 2024 роки.
Факт невидачі позивачу речового майна у вказаний період сторонами не заперечується.
Отже з урахуванням викладених вище обставин порушені права позивача слід відновити шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно за спірний період.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про підставність та обґрунтованість позовних вимог, через що такі підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.
З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року у справі №380/12958/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді В. Я. Качмар
С. М. Кузьмич