17 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/3762/24 пров. № А/857/22704/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Качмара В.Я., Кузьмича С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року, головуючий суддя - Маєцька Н.Д., ухвалене у м. Ужгород, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ВЧ НОМЕР_1 , в якому просив визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України в частині неналежного розгляду рапорту позивача ОСОБА_1 від 24.04.2024 року про звільнення його з військової служби за підпунктом г пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме: у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України повторно розглянути рапорт позивача ОСОБА_1 від 24.04.2024 року про звільнення його з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме: у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд, та прийняти рішення по суті рапорту, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у мотивувальній частині цього рішення.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що він звернувся до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби на підставі пп. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю. До вказаного рапорту були подані всі підтверджуючі документи. Позивача було ознайомлено з доповідною запискою офіцера юридичної служби про рекомендацію щодо відмови у задоволенні вказаного рапорту, у зв'язку з тим, що ЛКК видає висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею 6 річного віку, а у разі коли дитина хвора на цукровий діабет І типа - до досягнення дитиною 16-річного віку, а обставини викладені у рапорті позивача мають підтверджуватися висновком МСЕК, а тому позивачем не надано всіх належних доказів для винесення рішення про звільнення його з військової служби. Однак, самої відповіді позивачу не надано і по день подання позовної заяви. Відтак, позивач вважав, що відповідачем протиправно допущено бездіяльність у не розгляді поданого позивачем рапорту про звільнення з військової служби та така бездіяльність підлягає визнанню протиправною, із зобов'язанням відповідача розглянути рапорт позивача про звільнення з військової служби.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року адміністративний позов задоволено; визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 в частині неналежного розгляду рапорту ОСОБА_1 від 24.04.2024 року про звільнення його з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-ХІІ як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме: у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 24.04.2024 року про звільнення його з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме: у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у мотивувальній частині цього рішення.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ВЧ НОМЕР_1 оскаржила його в апеляційному порядку, яка, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що належним документом, який підтверджує необхідність стороннього догляду за особою, яка досягла 18-річного віку є висновок медико-соціальної експертної комісії, а не висновок лікарсько-консультативної комісії. В той же час, поданий позивачем разом з рапортом про звільнення висновок та довідка ЛКК № 150 не є належним підтверджуючим документом для звільнення з військової служби.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач є військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Позивач звернувся із рапортом від 24 квітня 2024 року про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», так як має необхідність у здійсненні постійного догляду за матір'ю ОСОБА_2 .
До вказаного рапорту позивач додав: нотаріально завірену копію паспорту позивача ОСОБА_1 ; нотаріально завірену копію РНОКПП позивача ОСОБА_1 ; нотаріально завірену копію свідоцтва про народження позивача ОСОБА_1 , нотаріально завірену копію паспорту ОСОБА_2 ; нотаріально завірену Довідку ЛКК №150 протокол № 86; нотаріально завірений висновок ЛКК №130 протокол №86, нотаріально завірену довідку ЛКК №37/1/3; нотаріально завірену Довідку про місце проживання ОСОБА_2 ; нотаріально завірену довідку про місце проживання ОСОБА_1 ; нотаріально завірену копію РНОКПП ОСОБА_2 ; нотаріально завірену копію відповіді на адвокатський запит щодо актових записів про народження дітей; нотаріально завірену копію свідоцтва про смерть ОСОБА_3 ; нотаріально завірену копію свідоцтва про смерть ОСОБА_4 .
Відповідно до доповідної записки офіцера юридичної служби капітана юстиції ОСОБА_5 від 19 травня 2024 року висновок ЛКК неможливо визнати належною підставою для звільнення з військової служби за сімейними обставинами, оскільки він не відноситься до документів, що підтверджують необхідність здійснення постійного догляду за матір'ю позивача. Відповідно до вказаної доповідної, офіцер юридичної служби просить командира військової частини НОМЕР_1 дати вказівку начальнику відділення персоналу штабу військової частини НОМЕР_1 повідомити військовослужбовця у письмовому вигляді про відмову у задоволенні рапорту та необхідності оформлення належних документів.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо неналежного розгляду рапорту позивача від 24.04.2024 року про звільнення з військової служби за пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами. а саме: у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Судом апеляційної інстанції здійснено перевірку висновків суду першої інстанції щодо відповідності дій відповідача вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, внаслідок чого суд апеляційної інстанції погоджується з такими та вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) обумовлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у зв'язку з необхідність здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також своїми батьками, які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Згідно з п.233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення), військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
Згідно з п.14.10 Розділу ХІV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 170 від 10.04.2009 року, документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Згідно абз.4 п.241 Положення накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
З аналізу наведених норм видно, що військовослужбовець, який бажає звільнитися з військової служби, подає рапорт та документи, які підтверджують підстави звільнення. В свою чергу за результатом розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби приймається відповідне рішення.
Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.
Як слідує з матеріалів справи, позивач звернувся із рапортом про звільнення з військової служби, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю на підтвердження чого надав зокрема висновок ЛКК.
Відповідно до доповідної офіцера юридичної служби капітана юстиції ОСОБА_5 висновок ЛКК не можливо визнати належною підставою для звільнення із військової служби за сімейними обставинами, оскільки він не відноситься до документів, що підтверджують необхідність здійснення постійного догляду за матір'ю ОСОБА_1 .
При цьому, колегія суддів зазначає, що наслідком написання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту.
Поряд з цим, з досліджених у справі доказів встановлено, що рапорт позивача разом з доданими до нього документами по суті поставленого позивачем питання розглянуто не було і жодного рішення відповідачем не прийнято.
Колегія суддів зазначає, що суб'єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.04.2019 року у справі № 342/158/17 суд касаційної інстанції зазначив, що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Аналізуючи вищенаведене норми чинного законодавства та обставини справи, колегія суддів вважає вірним висновок суду попередньої інстанції про те, що доповідна офіцера юридичної служби капітана юстиції ОСОБА_5 не може вважатися належним доказом розгляду рапорта позивача про звільнення з військової служби по суті, через що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, відтак підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.
З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року у справі №260/3762/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді В. Я. Качмар
С. М. Кузьмич