17 жовтня 2024 року справа №200/2355/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В., Блохіна А.А., Казначеєва Е.Г.,, розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року (головуючий суддя І інстанції Голубова Л.Б.), складеного в повному обсязі 20 травня 2024 року, у справі № 200/2355/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про:
- визнання протиправними дій щодо обмеження з 01 лютого 2024 року та з 01 березня 2024 року максимального розміру виплачуваної пенсії десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність;
- зобов'язання виплачувати з 01 лютого 2024 року пенсію без обмеження її максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами, встановленими Законом на 01 січня календарного року для осіб, які втратили працездатність, враховуючи раніше виплачені суми.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року відмовлено у задоволені позовних вимог.
З таким рішенням суду першої інстанції не погодилась позивач, звернулась з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просила скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначила, що дії Головне управління ПФУ в Донецькій області щодо обмеження максимальним розміром виплачуваної позивачу пенсії щодо обмеження в лютому 2024 року максимального розміру пенсії (20930 грн.) та в березні максимального розміру пенсії 2024 року (23610 грн.) протиправними та такими, що порушують права пенсіонера.
Посилалась на рішення Конституційного суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016.
Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
ОСОБА_1 є громадянкою України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 . Згідно паспортних даних позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Як зазначає позивач, 30.05.2014 року ОСОБА_1 звільнено зі служби у запас з посади заступника начальника штабу оперативного управління ГУ Міндоходів у Донецькій області у спеціальному званні «полковник податкової міліції» на підставі пункту 65 підпункту «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114, що підтверджується відомостями в протоколах пенсійних виплат.
Позивач значиться на пенсійному обліку відповідача з 31.05.2014 року та отримує пенсію за вислугу років відповідно Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що доведено протоколом з її пенсійної справи - 0505012662 (ДПА) від 06.04.2018 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26.09.2023 року у справі №200/3650/23 визнано протиправними дії Головного управління ПФУ в Донецькій області з відмови у нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 з 01.10.2022 щомісячної доплати до пенсії згідно постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 року № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» і зобов'язано пенсійний орган установити та виплатити з 01.01.2023 до розміру пенсії позивача щомісячну доплату в сумі 2000 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 року № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання зазначеного рішення суду відповідачем в лютому 2024 року здійснено перерахунок пенсії позивача з нарахуванням щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2000 грн., передбаченої постановою №713. Однак, у березні 2024 року на банківський рахунок позивача здійснено чергову пенсійну виплату в розмірі 20930 грн., що значно менше від розрахованої та очікуваної позивачем пенсії, яка мала би суттєво збільшитися після перерахунку на підставі останнього рішення суду від 26.09.2023 по справі №200/3650/23.
Адвокатським запитом №1260/03-24 від 14.03.2024 представник позивача у справі №200/3650/23 звернувся до пенсійного органу з вимогою виконати рішення суду від 26 вересня 2023 року по справі №200/3650/23, здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з урахуванням доплати 2000 грн. за постановою №713 та здійснити пенсійну виплату без обмеження максимальним розміром, надати відомості про розмір та складові поточної/перерахованої пенсії.
Листом №0500-0220-8/26689 від 19.03.2024 відповідач повідомив, що в лютому 2024 року на виконання судового рішення до пенсії ОСОБА_1 нараховано доплату 2000 грн. за постановою КМУ №713. З лютого 2024 року розмір пенсії позивача складає 27466,19 грн.
Відповідно до частини 7 ст.43 Закону №2262-XII максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Враховуючи, що рішенням суду будь-яких зобов'язань щодо виплати пенсії без обмеження розміру на пенсійний орган не покладено, виплата пенсії ОСОБА_1 здійснюється з обмеженим розміром 20930 грн.
Відомості щодо перерахованого розміру пенсії 27466,19 грн. та фактичних пенсійних виплат позивачу 20930 грн. з урахуванням максимального розміру наведені у протоколі від 01.02.2024 за пенсійною справою ОСОБА_1 0505012662 від 01.02.2024, долученого відповідачем до листа.
Крім того, в березні 2024 року позивач отримала чергову щомісячну виплату в розмірі 23610 грн., що також свідчить про застосування відповідачем обмеження максимальним розміром пенсії позивача десятьма прожитковими мінімумами, установленими з 01.01.2024 року для осіб, які втратили працездатність, яке відповідач трактує в межах приписів частини 7 ст.43 Закону №2262-XII.
Предметом спору у цій справі є правомірність дій відповідача щодо обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної колишньому працівнику податкової міліції на підставі Закону № 2262-XII.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на службі в органах внутрішніх справ, визначає Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ від 09 квітня 1992 року (далі - Закон № 2262-ХІІ). Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Частиною третьою статті 43 Закону № 2262 передбачено, що пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини четвертої статті 63 Закону № 2262-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 року №3668-VI (далі Закон №3668-VI), який набрав законної сили 01.10.2011 року.
Вказаним Законом №3668-VI внесено зміни до Закону №2262-XII, на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року №911-VIII, а саме ч.7 ст.43 викладено в редакції: «Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність» та доповнено реченням такого змісту «Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень».
Рішенням Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016 року у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень другого речення ч.7 ст.43, першого речення ч.1 ст.54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» зі змінами, а саме: ч.7 ст.43, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740,00 грн.
Відповідно до п.2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016 року положення ч.7 ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Згідно з ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за рішеннями Конституційного Суду України неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (абз.6 п.4 Рішення Конституційного Суду України у справі №1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України).
Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2000 року у справі №1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України вказав, що рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади.
Отже, правовим наслідком прийняття Конституційним Судом України рішення від 20.12.2016 року у справі №7-рп/2016 є втрата чинності з 20.12.2016 року норм ч.7 ст.43 в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Викладене виключає можливість законодавчого органу України вносити зміни у норму, яка визнана неконституційною, оскільки після визнання неконституційною ч.7 ст.43 Закону від 09.04.1992 року №2262-XII така норма «відсутня» (виключена) у тексті Закону.
Згідно з нормами Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VIII передбачено, що відповідно до Прикінцевих положень цього Закону він набрав чинності з 01 січня 2017 року, у ч.7 ст.43 Закону №2262-ХІІ слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».
Відтак, починаючи з 2017 року, ст.43 Закону №2262-XII не передбачала положення про обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами. Внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VIII до ч.7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року»), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 16.10.2018 року у справі №522/16882/17, від 31.01.2019 року у справі №638/6363/17, від 12.03.2019 року у справі №522/3049/17 та від 31.03.2021 року у справі №815/3000/17.
За таких обставин, суд приходить висновку, що підстави для обмеження пенсії позивачу максимальним розміром не відповідають нормативному регулюванні спірних правовідносин.
Крім вказаного, суд враховує, що Конституційний Суд України в п.7 Рішення від 08.06.2016 року №4-рп/2016 висловлював правову позицію, якою зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені». Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Також Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст.17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (рішення від 20.03.2002 року №5-рп/2002, від 17.03.2004 року №7-рп/2004).
Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом від 09.04.1992 року №2262-XII, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених ч.5 ст.17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
При цьому, суд зауважує, що рішення Конституційного суду стосується прав всіх осіб (пенсіонерів), яким призначена пенсія за Законом №2262.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, оскільки висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та судом неправильно застосовані норми матеріального права.
Посилання суду першої інстанції на висновки Верховного Суду у справах №620/613/21, № №500/2724/21, якими поновлено порушене право позивачів на отримання пенсійних виплат без обмеження їх максимальним розміром, є неприйнятними, оскільки суперечать висновкам суду першої інстанції в межах даної справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржникові надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду попередньої інстанції.
Відповідно до ст. 317 КАС України, підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.
Отже, суд першої інстанції внаслідок порушення норм матеріального права, неправильно вирішив справу що суті спору, внаслідок чого рішення суду підлягає скасуванню, з прийняттям нової постанови про задоволення вимог.
Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року у справі № 200/2355/24- скасувати.
Прийняти нову постанову.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити
Визнати протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо обмеження з 01 лютого 2024 року максимального розміру виплачуваної пенсії десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області виплачувати з 01 лютого 2024 року пенсію ОСОБА_1 без обмеження її максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами, встановленими Законом на 01 січня календарного року для осіб, які втратили працездатність, враховуючи раніше виплачені суми.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 17 жовтня 2024 року.
Судді А.В. Гайдар
А.А. Блохін
Е.Г. Казначеєв