17 жовтня 2024 року справа №200/1287/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Блохіна А.А., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 р. у справі № 200/1287/24 (головуючий І інстанції Зінченко О.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - відповідач, ГУПФУ), в якому просив: визнати протиправними дії щодо припинення нарахування страхових виплат ОСОБА_1 , з 01 червня 2022 року; зобов'язати відповідача відновити нарахування страхових виплат та виплатити ОСОБА_1 , заборгованість по щомісячним страховим виплатам за період починаючи з 01 червня 2022 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року відмовлено у задоволені позовних вимог.
Позивач, не погодившись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення та прийняти нове яким задовольнити позовні вимоги, зобов'язати поновити нарахування та виплату щомісячних страхових виплат.
В обґрунтування зазначив, що позивач перебуває на обліку, як отримувач щомісячних страхових виплат. Виплату щомісячних страхових виплат припинено. Припинення нарахування страхових виплат позивачу відбулось з порушенням законодавства України.
Від відповідача надійшов відзив на скаргу, в кому просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.
В обґрунтування зазначено, зокрема, що при винесенні оскаржуваного судового рішення, судом першої інстанції дотримано норми процесуального права, повно і всебічно з'ясовані обставини справи, а отже підстав для скасування законного судового рішення відсутні. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, викладених в рішенні суду першої інстанції, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
Відповідно до довідки МСЕК серії ДОН-05 № 115239 від 13.02.2008 позивачеві встановлено третю групу інвалідності та ступінь втрати працездатності в сукупності 65 % ( 25% та 40%) безстроково.
ОСОБА_1 зареєстрований у Миргородському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області як внутрішньо переміщена особа з квітня 2015 року.
У ході проведеної верифікації відділенням Фонду отримано інформацію про перетин ОСОБА_1 кордону України у пункті пропуску “Мілове» у листопаді 2021 року.
На виконання п.1.12 Постанови ФСС України “Про затвердження Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат» Миргородським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області призупинено щомісячні страхові виплати потерпілому на виробництві ОСОБА_1 з 01.06.2022.
Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо поновлення страхових виплат.
Листом від 06.02.2024 №3128-2032/Х-02/8-1600/24 позивача повідомлено, що щомісячні страхові виплати призупинені Миргородським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області з 01.06.2022, у зв'язку з отриманням інформації про перетин позивачем кордону України у пункті пропуску “Мілове» у листопаді 2021.
20.12.2023 відповідачем зареєстроване звернення позивача, подане через вебпортал Пенсійного фонду щодо поновлення щомісячної страхової виплати.
За результатом розгляду звернення від 20.12.2023 відповідачем прийняте рішення про відмову у відновленні страхових виплат, у зв'язку з ненаданням позивачем повного пакету необхідних документів.
Для відновлення страхових виплат та перегляду рішення потрібно долучити до звернення про поновлення страхових виплат сканкопію закордонного паспорту.
Представником позивача надано запит до відповідача щодо правової підстави припинення нарахування страхових виплат.
Листом від 23.02.2024 № 1600-0204-8/13557 представника позивача повідомлено, що позивачеві припинено нарахування щомісячних страхових виплат з 01.06.2022 відповідно до п. 1.12 розділу 1 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №11 від 19.07.2018 “Про затвердження Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат» згідно рекомендацій Міністерства фінансів України, щодо проведення щомісячної верифікації страхових виплат.
У разі надання потерпілим на виробництві ОСОБА_1 повного пакету документів для продовження страхових виплат та надання актуальних засобів зв'язку, звернення буде розглянуто в установлені законом строки.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
01.01.2023 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 21 вересня 2022 р. № 2620- ІХ.
Відповідно до пункту 2 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в редакції Закону від 21 вересня 2022 р. № 2620-ІХ припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.
З 01.01.2023 відбулося публічне правонаступництво, тобто перехід прав та обов'язків управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, до Головного управління Пенсійного Фонду України.
Згідно з частиною 1 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі - Закон № 1105-XIV) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Відповідно до частини 7 статті 36 Закону № 1105-XIV страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.
Частиною 1 статті 47 Закону № 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду: 1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання; 2) особам, які мають право на виплати у зв'язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.
Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина 5 статті 47 Закону № 1105-XIV).
Згідно з частинами 4, 7 статті 47 Закону № 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України “Про оплату праці» .
Частиною 1 статті 46 Закону № 1105-XIV регламентовано, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров'я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню та функціональному відновленню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Отже вказана стаття вказує на випадки, згідно яких страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються.
За положеннями пункту 3 розділу VII “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-ХІV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.
Преамбулою Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) визначено, що він відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до частини 1 статті 7 вказаного Закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Частиною 10 вказаної статті 7 Закону № 1706-VII передбачено, що внутрішньо переміщені особи з тимчасово окупованої території мають право на отримання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, безпосередньо у робочих органах Фонду соціального страхування України за фактичним місцем проживання, перебування.
Матеріальне забезпечення, страхові виплати призначаються за наявності необхідних документів, що підтверджують право на ці виплати, а в разі їх відсутності - за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування у порядку, встановленому правлінням Фонду соціального страхування України.
У разі відсутності в зазначеному Реєстрі необхідних відомостей матеріальне забезпечення, страхові виплати надаються у мінімальному розмірі, встановленому правлінням Фонду соціального страхування України, з наступним перерахуванням сум матеріального забезпечення після надходження документів, що підтверджують право застрахованих осіб на їх надання.
Матеріалами справи підтверджується, що страхові виплати позивачеві припинено у зв'язку з відсутністю інформації про місце мешкання потерпілого на підставі статті 46 Закону№ 1105-ХІV, у поєднанні з положеннями пункту 1.12 постанови правління Фонду соціального страхування України "Про затвердження Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат" від 19.07.2018 № 11.
Стаття 1 Закону України «Про верифікацію та моніторинг державних виплат» від 03 грудня 2019 року № 324-IX визначає, що верифікація це комплекс заходів направлених на: збір та перевірку достовірності інформації, що визначена законодавством для призначення, нарахування та/або здійснення державних виплат і впливає на визначення права на отримання та розмір таких виплат; виявлення невідповідності даних у автоматизованих інформаційних системах, реєстрах, базах даних.
Відповідно до ст. 6 Закону № 324-IX, орган, що здійснює верифікацію та моніторинг державних виплат, зобов'язаний надавати органам, що здійснюють державні виплати, своєчасно та в повному обсязі рекомендації за результатами здійснення верифікації, а також інформацію, необхідну для опрацювання рекомендацій.
Згідно ст. 7 Закону № 324-IX, органи, що здійснюють державні виплати, мають такі повноваження: проводити додаткові перевірки інформації, наданої реципієнтами під час звернення за державними виплатами та опрацювання рекомендацій, наданих органом, що здійснює верифікацію та моніторинг державних виплат; надсилати запити для отримання інформації, що впливає на право реципієнтів на отримання державних виплат; приймати рішення щодо припинення або продовження державних виплат реципієнтам за результатами опрацювання рекомендацій, наданих органом, що здійснює верифікацію та моніторинг державних виплат; здійснювати передбачені законодавством заходи щодо повернення та/або стягнення сум неправомірно отриманих державних виплат.
Частиною 1 ст. 8 Закону № 324-IX, суб'єкти надання інформації в обов'язковому порядку та безоплатно надають органу, що здійснює верифікацію та моніторинг державних виплат, інформацію, що визначена законодавством для призначення, нарахування та/або здійснення державних виплат і впливає на визначення права на отримання та розмір таких виплат, персональні дані з автоматизованих інформаційних систем, реєстрів, баз даних, володільцем, розпорядником та/або адміністратором яких вони є, у тому числі інформацію з обмеженим доступом.
Згідно ч.ч.1, 2 ст. 9 Закону № 324-IX, верифікація державних виплат здійснюється в інформаційно-аналітичній платформі шляхом застосування комплексу заходів із збору, проведення аналізу та порівняння параметрів інформації, отриманої від суб'єктів надання інформації, за кожним реципієнтом з подальшим визначенням відповідності інформації визначеним законодавством вимогам, що впливають на визначення права на отримання та розмір державних виплат, а також виявлення невідповідності даних у автоматизованих інформаційних системах, реєстрах, базах даних.
Порядок здійснення верифікації та моніторингу державних виплат встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Перелік державних виплат, що підлягають верифікації, затверджує орган, що здійснює верифікацію та моніторинг державних виплат, за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що формують та реалізують державну політику у сфері надання відповідних державних виплат.
Стаття 16 Закону № 324-IX, яка визначає результати верифікації державних виплат, не встановлює підстав для їх припинення, а тільки вказує на наявність у відповідача права припинити нарахування та/або здійснення державної виплати за результатами опрацювання наданих рекомендацій, при цьому рішення про припинення державних виплат приймається органом, що здійснює державні виплати, відповідно до законодавства, що регламентує здійснення державних виплат.
Тобто, норма ст. 16 Закону № 324-IX в цій частині є бланкетною та в частині визначення наявності підстав для припинення виплати пенсії відсилає до приписів ст. 46 Закону № 1105-XIV.
Крім того, п. 1.12 Порядку № 11 чітко визначено, що нарахування страхових виплат припиняється у випадку якщо перевірка стосується правомірності призначення страхової виплати, однак відповідачем право позивача на отримання страхових виплат не заперечується, а доводів щодо неправомірності їх призначення суду не наведено.
Відтак, відповідно до п.п.1.11., 1.15 Порядку №11, страхова виплата припиняється у випадках, передбачених статтею 46 Закону, у разі смерті отримувача страхових виплат та у випадку неподання потерпілим Фонду щороку в грудні свідоцтва, яким засвідчується факт перебування його в живих, відповідно до Порядку здійснення страхових виплат, призначених у зв'язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, які спричинили втрату працездатності, особам, що виїхали за межі України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2001 № 998 (далі - постанова Кабінету Міністрів України № 998).
У разі виїзду потерпілого або осіб, які мають право на страхові виплати, на постійне місце проживання за межі України, визначені на зазначені цілі суми переказуються управлінням (відділенням) Фонду на їх адресу в порядку, передбаченому міжнародними договорами та постановою Кабінету Міністрів України № 998, якщо міжнародними договорами України не встановлено інші правила здійснення страхових виплат.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що припинення страхових виплат, відповідно до Закону № 324-IX на підставі рекомендації органу, що здійснює верифікацію та моніторинг державних виплат, можливе тільки у разі якщо така рекомендація стосується підстав, визначених ст. 46 Закону № 1105-XIV.
Єдиною такою підставою в ст. 46 Закону № 1105-XIV в контексті приписів Закону № 324-IX та встановлених обставин справи є п. 1 ч. 1 означеної норми, згідно якого здійснення страхових виплат і надання соціальних послуг припиняються якщо потерпілим є особа, якій оформлено документи для виїзду за кордон на постійне проживання/залишення на постійне проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Статтею 33 Конституції України встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року № 3857-XII, оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Оформлення документів для залишення на постійне проживання за кордоном громадян України, які виїхали за кордон тимчасово, здійснюється закордонними дипломатичними установами України.
Провадження за заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання здійснюється в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Провадження за заявами про оформлення документів для залишення на постійне проживання за кордоном громадян України, які виїхали за кордон тимчасово, здійснюється в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері зовнішніх зносин.
З системного аналізу викладеного випливає, що сам по собі перетин позивачем державного кордону України без оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання/залишення на постійне проживання за кордоном не може бути розцінено як таке, отже надані відповідачем докази про перетин державного кордону, не свідчить про існування обставин передбачених п. 1 ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-XIV.
При цьому, відповідачем щомісячні грошові суми за спірний період не виплачені позивачеві з посиланням на не звернення останнього з заявою щодо поновлення виплат в цей період.
Посилання відповідача на п.6 ч.1 ст.46 Закону яким можуть бути визначені інші підстави для припинення страхових виплат і надання соціальних послуг, є помилковим, з огляду на те, що ці підстави повинні бути визначені законом, а не підзаконним актом.
Доказів постійного проживання позивача за кордоном відповідач суду не надав, як і доказів оформлення позивачем документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання (у тому числі громадян України, які виїхали за кордон тимчасово) в порядку Закону України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України».
Позивач під час отримання професійного захворювання та втрати працездатності проживав в Україні (доказів зворотного суду не надано), отже відшкодування шкоди внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, одержаного у зв'язку з виконанням трудових обов'язків йому має здійснюватися державою Україна.
Чинним законодавством не передбачено можливості припинення страхових виплат з підстав перетину особою державного кордону. Отже, підстави зазначені відповідачем не є передбаченими законом підставами для припинення виплат. Доказів постійного проживання позивача за кордоном відповідач суду не надав, як і доказів оформлення позивачем документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання (у тому числі громадян України, які виїхали за кордон тимчасово) в порядку Закону України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України». Колегія суддів зазначає, що приписи законодавства передбачають припинення виплати страхових виплати на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, проте, перетин кордону не є тотожнім проживання за кордоном.
Порядки на які посилається відповідач не є законами, а є підзаконними нормативно-правовими актами, які мають нижчу юридичну силу, що значно звужує встановлене законодавством право на отримання виплат позивачем, а тому право позивача на отримання виплат було безпідставно порушено відповідачем.
У спірних правовідносинах, відповідач не врахував положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 23.09.1999 р № 1105-XIV, який за місцем в ієрархічній структурі має більшу юридичну силу у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні та відповідно є пріоритетним у застосуванні до правовідносин, що виникають при виплаті раніше призначених щомісячних страхових виплат особам, які втратили працездатність внаслідок професійного захворювання.
Отже, суд вважає за необхідне зауважити, що підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.
Взявши на себе обов'язок із виплати особі страхових виплат за минулий період (стаття 47 Закону № 1105-XIV), але при цьому не визначивши певного порядку, держава допустила недобросовісність. Оскільки у відносинах виконання цього обов'язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави.
За вимогами статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).
Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Право на обмеження конституційних прав громадян Кабінету Міністрів України Верховною Радою України не надано.
За положенням статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
На захист прав позивача також діє норма частини 7 ст. 47 Закону №1105-XIV, за якою, як зазначалось, якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку. Отже, позивач набув право на отримання страхових виплат за весь попередній період, оскільки припинення їх виплати відбулось не з передбачених законодавством підстав.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що відповідач, не виплачуючи позивачу страхові виплати, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому рішення суду першої інстанції з урахуванням встановлених обставин є таким, що прийнято з порушенням норм матеріального права.
Відповідно до ст. 317 КАС України підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до викладеного, у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального прав, суд дійшов до висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду та прийняття постанови про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 р. у справі № 200/1287/24 - задовольнити.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 р. у справі № 200/1287/24 - скасувати.
Прийняти нове судове рішення
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (ЄДРПОУ 13967927) щодо припинення страхових виплат ОСОБА_1 з 01 червня 2022 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (ЄДРПОУ 13967927) поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) нарахування і виплату щомісячних страхових виплат, та виплатити заборгованість з 01 червня 2022 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 17 жовтня 2024 року.
Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв
Судді І.Д. Компанієць
А.А. Блохін