ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 760/2864/24
провадження № 2/753/4773/24
26 вересня 2024 року Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Трусової Т. О. з секретарем судового засідання Лузовою І. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,
02.02.2024 ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , мати, позивачка) звернулася до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 (далі також - ОСОБА_2 , батько, відповідач) про позбавлення його батьківських прав відносно малолітньої дитини - дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнення аліментів на її утримання в розмірі частини його заробітку (доходу) щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.
Позов обґрунтований такими обставинами. Сторони є колишнім подружжям та батьками малолітньої дитини - дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі також - дитина, дочка). Сімейне життя сторін не склалось, їх шлюб розірвано рішенням суду. Відповідач пішов з родини одразу після народження дитини, а з моменту розірвання шлюбу він не бачив дитину жодного разу. Відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не виявляє заінтересованості у її подальшій долі, не цікавиться успіхами, навчанням і станом здоров'я та матеріально не утримує. Усі питання щодо виховання і утримання дитини вирішуються позивачкою самостійно, без участі і підтримки з боку відповідача.
За міркуванням позивачки наведені обставини свідчать про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками та є підставою для позбавлення його батьківських прав і стягнення аліментів на утримання дитини.
Ухвалою судді Солом'янського районного суду м. Києва від 06.02.2024 позовну заяву передано на розгляд до Дарницького районного суду м. Києва.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.03.2024 справу передано до провадження судді Трусової Т. О.
Ухвалою судді від 15.03.2024 позовну заяву залишено без руху з підстав відсутності інформації про зарахування суми судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Ухвалою судді від 15.04.2024 відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.
14.08.2024 від органу опіки та піклування в особі Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації надійшов висновок щодо розв'язання спору.
Протокольною ухвалою суду від 15.08.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала пославшись на наведені у позовній заяві обставини та обґрунтування.
Відповідач ОСОБА_2 є громадянином Російської Федерації, має дійсну посвідку на постійне проживання в Україні, місце його проживання було зареєстроване у с. Гвоздів Обухівського району Київської області (19.02.2024 знятий з реєстрації за заявою власника житла), а на теперішній час зареєстроване місце його проживання (перебування) невідоме.
За даними Державної прикордонної служби України 05.12.2021 ОСОБА_2 перетнув лінію державного кордону України у пункті пропуску «Бачівськ» і у подальшому на територію України не в'їжджав.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.
Цієї ж дати Україна розірвала дипломатичні відносини з Російською Федерацією.
На підставі Закону України від 01.12.2022 № 2783-IX дія Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року (м. Мінськ) припинена для України з 19.05.2024 (відповідно до цього Закону дія Конвенції у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь була зупинена з 27.12.2022), що унеможливлює направлення судових документів у спосіб, передбачений вказаною Конвенцією.
Поштове співробітництво Укрпошти з поштою Росії також припинене.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
У частині десятій статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) закріплене право кожного учасника сімейних відносин на судовий захист.
Частина перша статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства, зокрема справи, що виникають з сімейних правовідносин.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
За змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Згідно з частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов'язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов'язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов'язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення ЄСПЛ у справі «Ilaєcu and Others v. Moldova and Russia» від 08.07.2004 № 48787/99, § 313; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16.06.2015 № 40167/06, § 129).
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
З огляду на викладене виклик ОСОБА_2 до суду здійснювався єдиним можливими способом - через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, що передбачено нормою частини одинадцятої статті 128 ЦПК України.
Правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався і в судове засідання не з'явився, а тому справу розглянуто за його відсутності на підставі пояснень та доказів позивачки відповідно до положень частини частини восьмої статті 178, частини другої статті 191 та частини третьої статті 223 ЦПК України.
Заслухавши пояснення позивачки, показання допитаних за її проханням свідків та дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі та є батьками малолітньої дитини - дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13.08.2021 шлюб сторін розірвано.
Згідно з поясненнями позивачки через кілька місяців після народження дитини сім'я сторін фактично розпалась. З того часу вони стали проживати окремо, при цьому за їх взаємною згодою дочка залишилась проживати з матір'ю.
Після розірвання шлюбу з відповідачем позивачка зареєструвала новий шлюб з ОСОБА_4 .
Судом установлено, що моменту розірвання шлюбу сторін відповідач жодного разу не виявив бажання побачитись з дитиною, не бере участі у її вихованні, не піклується про здоров'я, фізичний духовний та моральний розвиток та матеріально не утримує.
Усю необхідну турботу, піклування та матеріальне забезпечення дочці сторін надає позивачка, у цьому їй допомагають мати та чоловік.
Вказані обставини підтверджуються наданими позивачкою доказами.
Так, згідно з даними довідки закладу дошкільної освіти № 2 «Оленка» Миргородської міської ради Полтавської області та наданої цим закладом психолого-педагогічної характеристики дитини її вихованням займаються мати та вітчим ОСОБА_4 , а батько жодного контакту із садочком не підтримує, дитину не приводить і не забирає, батьківські збори не відвідує, з вихователями не спілкується, життям дитини у садочку не цікавиться.
Допитані на прохання позивачки її мати ОСОБА_5 та друг сім'ї ОСОБА_6 підтвердили, що з моменту народження дитини нею опікується виключно мати, а батько своїх батьківських обов'язків ніколи не виконував, дитиною взагалі не цікавився, жодної ініціативи побачитись з нею не проявляв, фінансової допомоги не надавав.
Мати позивачки пояснила, що після народження дитини були неодноразові випадки застосування ОСОБА_2 відносно її дочки морального та фізичного насильства, що і стало причиною розпаду їх сім'ї. Після побиття позивачки і виклику поліції відповідач зник, про своє місцезнаходження не повідомляв і на телефонні дзвінки не відповідав. Навесні 2021 р. з'ясувалось, що весь цей час він проживав на її дачі у с. Гвоздьові. У свідомому віці дитина не бачила свого біологічного батька, а татом називає теперішнього чоловіка її дочки.
Факт звернення позивачки до поліції з приводу неправомірної поведінки відповідача (у грудні 2020 р.) підтверджується листом Дарницького УП ГУНП у м. Києві.
Згідно зі статями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, проте жодних доказів, які б свідчили про існування об'єктивних причин, які перешкоджають відповідачу виконувати батьківські обов'язки, його намагання приймати участь у вихованні і утриманні дитини чи створення йому перешкод у спілкуванні з нею, суду не надано.
Відповідно до положень статей 150, 151, 152, 155 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересів дитини.
Статтею 141 цього Кодексу закріплене правило рівності прав та обов'язків батьків щодо дитини, яке є визначальним принципом регулювання особистих немайнових прав і обов'язків батьків та дітей.
Згідно з цією нормою розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею (стаття 157 СК України, стаття 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Стаття 164 СК України визначає підстави, при існуванні яких мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, серед яких законодавець передбачив таку підставу як ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини.
Аналіз наведених норм права в їх сукупності дає підстави для висновку, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Виходячи з положень сімейного законодавства, які визначають завдання Сімейного кодексу України (стаття 1) та загальні засади регулювання сімейних відносин (стаття 7), зазначені фактори можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого і злісного нехтування ними своїми обов'язками.
Солом'янська районна в місті Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування ухвалила висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно дочки Каміли взявши до уваги доводи позивачки про те, що відповідач з 2021 р. жодного разу з дитиною не бачився, не надає кошти на утримання дочки та не цікавиться її життям.
Вказаний висновок суд покладає в основу рішення як такий, що відповідає внутрішньому переконанню суду і ґрунтується на оцінці сукупності досліджених доказів, які дають достатні підстави вважати, що ОСОБА_2 свідомо і злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків.
Внаслідок повної відсутності батька в житті дитини духовний і емоційний зв'язок між ними не сформований, натомість свідоме і тривале нехтування батьком своїх обов'язків завдає дитині постійних негативних психоемоційних переживань, змушує дитину відчувати себе непотрібною і не вартою любові та уваги, а відтак усвідомлення факту розриву сімейних зв'язків у судовому порядку якщо і спричинить певний ситуативний негативний вплив на психоемоційний стан дитини, то цей вплив не буде суттєвим та істотно не зашкодить її особистісному розвитку.
Натомість збереження батьківства може привести до одержання відповідачем в майбутньому майнових та особистих немайнових прав, заснованих на спорідненості з дитиною, що з урахуванням свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов'язками, призведе до порушення прав та інтересів дочки сторін.
За таких обставин вимоги позову про позбавлення відповідача батьківських прав суд визнає обґрунтованими і доведеними та задовольняє їх.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття (стаття 51 Конституції України) та знайшло своє закріплення в СК України.
Статтею 180 СК України визначено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а згідно з частиною другою статті 166 цього Кодексу особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини.
Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними (частина перша статті 181 СК України).
Згідно з положеннями частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
При визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, в тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 182 СК України).
Відповідно до статті 182 цього Кодексу розмір аліментів має бути необхідним і достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Жодних заперечень проти позову та доказів неспроможності сплачувати аліменти у заявленому позивачкою розмірі відповідач не подав, а тому суд вважає цілком обґрунтованою вимогу про стягнення аліментів в розмірі 1/4 частини його заробітку.
Відповідно до положень статті 191 СК України присуджені судом аліменти мають сплачуватись від дня пред'явлення позову.
З огляду на результат розгляду справи суд відповідно до вимог статті 141 ЦПК України покладає на відповідача судовий збір, сплачений позивачкою за вимогу про позбавлення батьківських прав.
Позивачі за подання позовів про стягнення аліментів звільнені від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України «Про судовий збір», а тому за цю вимогу суд стягує з відповідача судовий збір в дохід держави.
На підставі викладеного, керуючись статтями 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.
Позбавити ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 02 лютого 2024 року, до досягнення дитиною повноліття.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин Російської Федерації, зареєстроване місце проживання в Україні невідоме, рнокпп НОМЕР_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя:
Повне рішення складене 18.10.2024.