17 жовтня 2024 року м. Рівне №460/5208/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Поліщук О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - військова частина НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу середньої заробітної плати за несвоєчасний розрахунок при звільненні;
стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки (з 09.12.2022 по 03.02.2024) розрахунку при звільненні з військової служби (стосовно здійснення перерахунку та доплати індексації грошового забезпечення починаючи з лютого 2008 по 30.11.2015 та індексації грошового забезпечення, починаючи з 01.12.2015 по 28.02.2018, із застосуванням січня 2008 року, як базового місяця, а з 01.03.2018 по грудень 2019 із застосуванням березня 2018 року, як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця)) в загальному розмірі 130363,38 грн.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН.
За змістом позовної заяви вимоги позивача ґрунтуються на тому, що 09.12.2022 наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) її виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Позивач зазначає, що 03.05.2024, на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2024 по справі № 460/11347/23, їй було перераховано та виплачено індексацію грошового забезпечення в розмірі 86331,67 грн, тобто із значною затримкою з моменту звільнення. Вказує, що відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Відтак, позивач стверджує про наявність в себе права на отримання середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку за період з 09.12.2022 по 03.05.2024. З підстав наведених у позові, просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
03.06.2024 через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог та зазначає, що з 01.01.2020 військова частина НОМЕР_1 не мала жодного відношення до нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу та не здійснювала розрахунок та виплату грошових коштів під час звільнення ОСОБА_1 з військової служби, відтак військова частина НОМЕР_1 є неналежним відповідачем у справі. Крім того, звертає увагу на те, що стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в суттєво більшому розмірі, ніж сума несплаченого грошового забезпечення свідчить про неврахування інтересів роботодавця. З наведених у відзиві підстав, просить суд відмовити у задоволенні позову.
ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
Ухвалою суду від 20.05.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами. Цією ж ухвалою витребувано у відповідача належним чином засвідчених копій довідок про середньоденне та середньомісячне грошове забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням зі служби.
У порядку статті 165 КАС України третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача скористались правом на подання письмових пояснень щодо позову.
Пояснення третьої особи військової частини НОМЕР_2 : при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, відтак підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні. Крім того, з прийняттям судових рішень, якими присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов'язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ТА ЗМІСТ ПРАВОВІДНОСИН.
Розглянувши матеріали, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, судом встановлено наступне.
Наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 09.12.2022 № 327 ОСОБА_1 , звільнену наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) від 30.11.2022 № 300-РС з військової служби у відставку за підпунктом «б» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (за станом здоров'я), виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2024 по справі № 460/11347/23 рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року по справі № 460/11347/23 скасовано та прийнято постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 (за участі третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - військової частини НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення, починаючи з лютого 2008 по грудень 2019 року в повному обсязі.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення починаючи з лютого 2008 по 30 листопада 2015 року, з урахуванням виплачених сум.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення, починаючи з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року, із застосуванням січня 2008 року, як базового місяця, а з 01 березня 2018 року по грудень 2019 року із застосуванням березня 2018 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року, з урахуванням раніше проведених виплат та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15 січня 2004 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Відповідно до роздруківки з виписки про безготівкове зарахування, 03.05.2024 відповідач, на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду, здійснив виплату позивачу індексації грошового забезпечення в розмірі 86331,67 грн.
Згідно з довідкою про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення ОСОБА_1 , за жовтень 2022 року їй було нараховано грошове забезпечення у розмірі 21655,73 грн, а за листопад 2022 року - 21798,73 грн.
Позивач вважає, що має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, а тому звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ВИСНОВКИ СУДУ.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Абзацом 1 частини четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до пунктів 2-4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Згідно з частиною третьою статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Приписами пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Отже, при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу військової частини з військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу без проведення з ним остаточного розрахунку можливе лише за його письмовою згодою.
Підставами звернення до суду визначено те, що відповідачем, несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні позивача, що у свою чергу є підставою для стягнення середнього заробітку за час затримки при розрахунку.
Судом встановлено та сторонами не заперечується, що внаслідок звернення позивача до відповідача, військовою частиною НОМЕР_2 (за дорученням командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») 03.05.2024, на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2024 по справі № 460/11347/23 здійснено позивачу нарахування та виплату індексації грошового забезпечення в сумі 86331,67 грн.
Тобто, вказаним судовим рішенням, яке набрало законної сили, було встановлено не проведення повного розрахунку відповідача із позивачем в день його звільнення.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 21 квітня 2021 року (справа № 120/3857/19-а), від 14 липня 2022 року (справа № 620/3095/20).
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Частиною другою цієї ж статті передбачено те, що, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні з військової служби остаточний розрахунок, то позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 висловила правову позицію, яка підтримана Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13.05.2020 в справі № 810/451/17, та у якій зазначено: статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме: в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Водночас, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Визначаючи розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, суд враховує наступне.
Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 5 Порядку № 100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Як встановлено пунктом 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19.07.2022, текст статті 117 КЗпП України (в тому числі і частину 1) викладено в такій редакції: у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Судом встановлено, що позивачу при звільненні з військової служби позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення в повному обсязі за період з лютого 2008 року по грудень 2019 року. Виплату вищевказаної індексації грошового забезпечення було здійснено 03.05.2024 у розмірі 86331,67 грн, на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2024 по справі № 460/11347/23.
Отже, у цих правовідносинах спірним є період з 10.12.2022 (наступний день після звільнення з військової служби) по 03.05.2024, який регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України та передбачає обмеження виплати шістьма місяцями.
Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22.
Відповідно до довідки про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення ОСОБА_1 за жовтень-листопад 2022 року позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення у розмірі 43454,46 грн (з розрахунку: 21655,73 грн + 21798,73 грн), отже середньоденний заробіток позивача складає 712,37 грн (з розрахунку: 43454,46 грн/61).
Під час визначення суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 10.12.2022 по 03.05.2024 суд враховує обмеження періоду стягнення шістьма місяцями, запроваджене статтею 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ, що становить 182 календарних днів (з 10.12.2022 по 09.06.2023). Тому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період складає 129651,34 грн (712,37 грн х 182 календарних днів).
Щодо доводів військової частини НОМЕР_1 про те, що вона не є належним відповідачем по справі, суд зазначає наступне.
Позивач проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_4 з 05.04.1999 по 08.01.2020 та у військовій частині НОМЕР_3 з 08.01.2020 по 09.12.2022, які перебували на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » № 821 від 28.12.2019 військова частина НОМЕР_1 з 01.01.2020 зарахована на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_2 .
Відповідно до пункту 1.3 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України № 280 від 22.05.2017, розпорядниками бюджетних коштів за кошторисом Міністерства оборони є:
Міністр оборони головний розпорядник;
командувачі (начальники) видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, територіальних квартирно-експлуатаційних управлінь, інших органів військового управління (крім військових комісаріатів), Голова Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, які включені до мережі головного розпорядника коштів, - розпорядники коштів нижчого рівня (далі розпорядники коштів другого рівня);
командири військових частин, які включені до мережі головного розпорядника коштів або розпорядника коштів другого рівня, - розпорядники коштів нижчого рівня (далі розпорядники коштів третього рівня).
Пунктом 1.5 цих Правил визначено, що військова частина, не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, зараховується на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень).
Командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини.
Згідно пунктом 47 статті 2 Бюджетного кодексу України розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань, довгострокових зобов'язань за енергосервісом, середньострокових зобов'язань у сфері охорони здоров'я та здійснення витрат бюджету.
Позивач проходила військову службу за спірний період з 05.04.1999 по 09.12.2022 у військових частинах НОМЕР_4 та НОМЕР_3 , які перебували на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 , яка на той час була розпорядником бюджетних коштів.
Отже, з 01.01.2020 військова частина НОМЕР_1 не є розпорядником бюджетних коштів, однак наділена повноваженнями видавати відповідні накази про виплату грошового забезпечення та, як наслідок середнього грошового забезпечення внаслідок несвоєчасного розрахунку із позивачем при звільненні та є належним відповідачем у справі.
Крім того, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2024 встановлено факт неповного розрахунку із позивачем при звільненні військовою частиною НОМЕР_1 та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з лютого 2008 по 30.11.2015.
Враховуючи наведене, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача в даному випадку є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.12.2022 по 09.06.2023 (в межах шести місяців) в розмірі 129651,34 грн.
Також слід зазначити, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, обов'язком роботодавця та працівника є відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів і їх сплата. Тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податків та інших обов'язкових платежів, визначених законодавством.
Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 805/1008/16-а, яка в силу вимог частини п'ятої статті 242 КАС України враховується судом при прийняті даного рішення.
За приписами частини першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В ході судового розгляду адміністративної справи відповідач не підтвердив правомірність своїх дій, натомість позивачем частково доведено ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, а тому позов належить задовольнити частково.
РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Підстави для вирішення судом питання про розподіл судових витрат між сторонами у відповідності до приписів статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - військова частина НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 № 100.
Стягнути із військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 10.12.2022 по 09.06.2023 (в межах шести місяців) в розмірі 129651,34 грн (сто двадцять дев'ять тисяч шістсот п'ятдесят одна грн 34 коп) (сума вказана без урахування сплати податків та інших обов'язкових платежів, які підлягають стягненню під час виплати її працівнику).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 17 жовтня 2024 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 )
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_6 )
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Військова частина НОМЕР_2
Суддя О.В. Поліщук