про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
14 жовтня 2024 рокум. ПолтаваСправа № 440/12149/24
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Удовіченко С.О., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Миргородської міської ради Полтавської області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Миргородської міської ради Полтавської області в якій просить визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради від 24.04.2024 № 190 "Про надання в оренду елементу благоустрою комунальної власності для розміщення малих архітектурних форм та тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності".
Приписами пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) визначено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 4 КАС України передбачено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Частиною першою статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, іншого суб'єкта при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.
Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Суд зазначає, що сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Вказана правова позиція узгоджується із правовою позицією, викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2019 року у справі № 826/9341/17, від 18.09.2019 року у справі №810/3711/18, від 18.12.2019 року у справі № 826/13961/1.
Так, позивачем оскаржується рішення Виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області від 24.04.2024 № 190 "Про надання в оренду окремого елементу благоустрою комунальної власності для розміщення малих архітектурних форм та тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності".
Згідно вищевказаного рішення надано в оренду елементи благоустрою:
- ФОП ОСОБА_3 , покриття вулиці Д.Апостола (район № 48/2), загальною площею 42,0 кв. м., для встановлення тимчасової споруди по реалізації продовольчих товарів, площею 25,0 кв.м, терміном по 30.04.2029,
- ФОП ОСОБА_2 , покриття вулиці Д.Апостола (район № 48/2), загальною площею 42,0 кв. м., для встановлення тимчасової споруди по реалізації продовольчих товарів, площею 25,0 кв.м., терміном по 30.04.2029.
В обгрунтування позовних вимог позивач вказує, що "... дане рішення порушує вимоги законодавства в сфері Правил дорожнього руху та газового законодавства, що наражає на небезпеку життя та здоров'я і майно громадян, а також порушує мої права, як власника споруди по АДРЕСА_1 , так як в разі виникнення аварійної ситуації з комунікаціями на місці розташування споруд по АДРЕСА_2 ) може постраждати споруда по АДРЕСА_1 .
Миргородською міською радою, в тому числі службами, які розглядали заяви підприємців не було з'ясовано або було з'ясовано, але не взято до уваги, що умови земельної ділянки по АДРЕСА_2 ) не відповідають діючим правилам і вимогам законодавства України щоб розміщати на цій земельній ділянці тимчасові споруди (далі - ТС) й тим більш на бетонній підлозі.
Встановлення/розміщення на даній земельній ділянці малих архітектурних форм або тимчасових споруд, в разі настання надзвичайної або аварійної ситуації, унеможливить швидке та оперативне усунення наслідків аварії, що в свою чергу наразить на небезпеку життя та здоров'я громадян, в тому числі моє майно-споруду, яка розташована по сусідству з земельною ділянкою на якій будуть розташовані споруди і вже йде підготовка для їх розташування.
Крім того, вулиця Данила Апостола (район 48/2), це перехрестя асфальтобетонних доріг вулиць Данила Апостола - 8 березня. Розташування там споруд перекриє огляд учасникам дорожнього руху та пішоходам, які теж є учасниками дорожнього руху й відповідно це потягне ДТП за участю транспорту і людей.
З метою усунення негативних наслідків в наслідок побудови споруд у охоронній зоні мною, ОСОБА_1 , і моїми представниками направлялись запити і звернення до органів самоврядування і відповідних установ, організацій і підприємств та органів поліції по цьому спірному питанню.
Так, до Миргородського управління експлуатації газорозподільної системи АТ «Оператора газорозподільної системи» був направлений адвокатський запит стосовно розташування комунікаційних мереж між магазином «Мінімаркет» по АДРЕСА_1 та проїзною частиною дороги по вул.Данила Апостола.
З листа-відповіді Миргородського управління експлуатації газорозподільної системи АТ «Оператора газорозподільної системи «Полтавагаз»» від 13.08.2024 року, вбачається, що згідно правил експлуатації газопроводу у зазначеному вище місці не допускається розміщення споруд.
В листі також зазначено, що проведення ремонтних будівельних та/або земляних робіт в охоронні зоні газорозподільної мережі здійснюється і має проводитись з чітким дотриманням законодавства, зокрема, Кодексу газорозподільних систем (ГРМ) та Правил безпеки систем газопостачання (ПБСГ) і за письмовим погодженням Оператора ГРМ.
В серпні 2024 року ФО-П ОСОБА_2 і ФО-П ОСОБА_3 на земельній ділянці по АДРЕСА_2 розпочали підготовчі роботи по будівництву тимчасових споруд.
В третій декаді серпня 2024 року фізичні особи-підприємці забетонували площадку під споруди. До позову додаються фотопрінти на яких вбачається, що висота бетонної площадки складає 15 см., довжина 11 м 20 см, ширина 5 м. 50 см.
Така конструкція класифікується як малопоглибний (неглибокий) монолітний залізобетонний фундамент, який використовується для допоміжних споруд та споруд, що не мають сильного тиску на ґрунт. Серед таких споруд каркасці будинки, невеликі приватні споруди з пінобетону та інших матеріалів.
Окремо слід звернути увагу на подвійні стандарти, які застосовує Відповідач.
Так, Рішенням виконавчого комітету Миргородської міської ради від 21 серпня 2024 року №435 було відмовлено ОСОБА_4 у наданні дозволу на розміщення зовнішньої реклами - рекламних банерів на огорожі (огородженні дорожнього перильного типу) по АДРЕСА_3 , на перехресті вул.Гоголя з вул.Незалежності, по вул.Незалежності в районі перехрестя з вул.Кашинського в м.Миргороді на підставі негативного висновку Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 11.07.2024р. №13717/41/26/01-2024 та відмови у погодженні можливості розміщення рекламних засобів на зазначених місцях у зв'язку з тим, що вони заважатимуть учасникам дорожнього руху чітко визначити дорожню обстановку та можуть стати супутньою причиною виникнення дорожньо-транспортних пригод, оскільки створять обмеження видимості на вищевказаних перехрестях, що грубо порушує Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. №1306 ...".
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої, восьмої статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень у сфері володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації цього рішення виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України або за статтею 20 Господарського кодексу та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.
Натомість розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають з владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів.
Конституційний Суд України в Рішенні від 16.04.2009 №7-рп/2009 зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні - це акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути як суб'єктами приватних правовідносин, так і суб'єктами публічних правовідносин. Правовий статус державних чи місцевих органів влади визначається виключно нормами публічного права, незалежно від того, які права публічно-правового характеру (цивільні чи публічні) вони мають намір реалізувати.
Суд акцентує на тому, що відповідно у позивача виникло питання і подальший спір, пов'язаний з визнанням права користування та оспорюванням такого права інших осіб, а саме: ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 (щодо користування покриттям вулиці Д.Апостола (район № 48/2; 48/3), загальною площею 42,0 кв. м. та 42,0 кв. м. відповідно, для встановлення тимчасової споруди по реалізації продовольчих товарів, площею 25,0 кв.м та площею 25,0 кв.м відповідно), терміном по 30.04.2029
Отже, спір у цій справі стосується не тільки захисту прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, а й зачіпає їх речові права та правомірність набуття третіми особами правомочностей з користування окремих конструктивних елементів благоустрою комунальної власності, тобто із цивільних правовідносин.
Таким чином, виник спір про цивільне право, і оспорювання рішення про надання в оренду елементу благоустрою комунальної власності для розміщення малих архітектурних форм та тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності не може вирішуватися за правилами адміністративного судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових можливостей встановлювати (визнавати) факти щодо існування перешкод у користуванні власністю сторонами даного приватно-правового спору.
Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати суду правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 30/13472/16-а та в постанові Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 807/49/18.
Відтак, цей спір безпосередньо не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Таким чином, враховуючи суть спірних правовідносин і їх суб'єктний склад, суд приходить до висновку про непоширення на цей спір предметної юрисдикції адміністративних судів і необхідність його вирішення в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо: позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
У разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи (частина шоста статті 170 КАС України).
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що даний спір має вирішуватися місцевим загальним судом за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
Таким чином, із врахуванням вищенаведеного у відкритті провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтями 2, 9, 19, 170, 171 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Миргородської міської ради Полтавської області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Роз'яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Роз'яснити, що даний спір має вирішуватися місцевим загальним судом за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
Копію ухвали направити особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення судового рішення шляхом подання апеляційної скарги в порядку, визначеному частиною восьмою статті 18, частинами сьомою-восьмою статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя С.О. Удовіченко