. 15 жовтня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/9680/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить суд:
визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у наданні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 медичної допомоги, направленні на лікування та проходження медичного огляду військово-лікарською комісією, оформлену листом №12803 від 21.07.2024;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 надати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 медичну допомогу, шляхом направлення на лікування та проходження медичного огляду військово-лікарською комісією.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що на його письмове звернення (рапорт) від 07.08.2023 відповідач відмовив у наданні направлення на лікування та направлення на проходження ВЛК. Така бездіяльність відповідача на переконання позивача порушує його права та законні інтереси.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
19.08.2024 до суду надійшов відзив, у якому Військова частина НОМЕР_1 просила відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що 02.04.2023 позивач самовільно залишив місце служби та до теперішнього часу відсутній на службі без поважних причин. Зазначені обставини виключають можливість надання такому військослужбовцю направлення на лікування та направлення на проходження ВЛК.
Правом на подання відповіді на відзив позивач не скористався, доказів на спростування доводів відповідача суду не надав.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 19.07.2022, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією військового квитка серії НОМЕР_2 .
07.08.2023 позивач склав рапорт на ім'я командування Військової частини НОМЕР_1 про надання медичної допомоги, направлення на лікування та проходження військово-лікарської комісії. До рапорту від 07.08.2023 приєднано копії медичних документів, що підтверджують необхідність лікування.
Позивач зазначає, що командування військової частини НОМЕР_1 відмовило в прийнятті зазначеного рапорту, а відтак останній залишився без задоволення.
Незгода позивача з такою бездіяльністю Військової частини НОМЕР_1 зумовила звернення до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суду належить надати правову оцінку обґрунтованості підстав для винесення відповідачем спірних актів індивідуальної дії щодо позивача.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV (надалі - Статут).
Статтею 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України визначено, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).
Відповідно до статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Статтею 233 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України зазначено, що збереження і зміцнення здоров'я, фізичний розвиток військовослужбовців - важлива і невід'ємна частина їх підготовки до виконання військового обов'язку. Піклування командира (начальника) про здоров'я підлеглих є одним з основних його обов'язків у діяльності щодо забезпечення постійної бойової готовності військової частини (підрозділу).
Відповідно до статті 241 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, кожний військовослужбовець повинен піклуватися про збереження свого здоров'я, не приховувати хвороб, суворо додержуватися правил особистої, громадської гігієни та утримуватися від шкідливих звичок (куріння і вживання алкоголю).
Згідно статті 246 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, основними лікувально-профілактичними заходами є диспансеризація, амбулаторне, стаціонарне і санаторно-курортне лікування військовослужбовців.
Приписом статті 254 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, зазначено, що військовослужбовці зобов'язані негайно повідомити про захворювання безпосередньому начальникові, який зобов'язаний направити хворого до медичного пункту частини.
До того ж, статтею 255 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України визначено, що амбулаторний прийом проводиться в медичному пункті військової частини лікарем (фельдшером) у години, встановлені розпорядком дня військової частини. Військовослужбовці, які захворіли раптово або дістали травму, направляються до медичного пункту частини негайно, у будь-який час доби. Після огляду лікарем (фельдшером) хворі залежно від характеру хвороби направляються для лікування.
Відповідно до статті 260 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, на стаціонарне лікування поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються за висновком лікаря військової частини, а для подання невідкладної допомоги за відсутності лікаря - черговим фельдшером (санітарним інструктором) медичного пункту з одночасним доповіданням про це начальникові медичної служби і черговому військової частини. До лікувальних закладів хворі доставляються у супроводі фельдшера (санітарного інструктора).
У разі направлення на лікування поза розташуванням частини військовослужбовці повинні бути одягнені відповідно до пори року і мати при собі направлення, підписане командиром військової частини, медичну книжку, документ, який посвідчує особу, необхідні особисті речі, атестат на продовольство, довідку про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) і медичну характеристику, а в разі вибуття на лікування за межі гарнізону - додатково атестат на речове і грошове забезпечення, проїзні документи до місця розташування лікувального закладу і назад.
Частиною 4 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби:
1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);
2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;
3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника);
4) під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов'язки не були пов'язані з військовою службою;
5) під час виконання обов'язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-XII, військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, поданих відповідно до частини п'ятої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, та/або заяви, повідомлення начальника відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про вчинене кримінальне правопорушення. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
З матеріалів службового розслідування, проведеного за цією подією, встановлено, що позивач без поважних причин в умовах воєнного стану залишив місце розташування підрозділу військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_1 (без зброї).
Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 02.04.2023 № 93, позивач самовільно залишив місце служби 02.04.2023, а відтак з цієї дати вважається безпідставно відсутнім на службі, з 02.04.2023 йому припинена виплата грошового забезпечення; а також позивач знятий з котлового забезпечення.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 105 від 14.04.2023 позивача виведено в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 105 від 09.10.2023 визнано службове розслідування щодо позивача завершеним, заступнику командира військової частини НОМЕР_1 з морально-психологічного забезпечення - начальнику відділення наказано протягом одного робочого дня направити відносно ОСОБА_1 повідомлення та копію матеріалів службового розслідування до органа досудового розслідування з урахуванням підслідності, визначеної статтею 216 КК України.
Відтак, у розумінні частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба позивача вважається призупиненою з 02.04.2023, а тому у відповідача були відсутні правові підстави як для прийняття від ОСОБА_1 рапорта від 07.08.2023, так і для його задоволення.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проаналізувавши викладене, суд вважає спірні дії Військової частини НОМЕР_3 такими, що вчинені з дотриманням вимог Статуту внутрішньої служби ЗСУ, Дисциплінарного статуту та Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", а відтак позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
. Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на це рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.О. Чеснокова