Справа № 420/18690/24
16 жовтня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд
у складі
головуючого судді Скупінської О.В.,
при секретарі Дубінєвич М.Г.,
за участю
представника позивача Сізоненко В.С.,
представника відповідача Пономаренко В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду державного майна України про скасування наказу та поновлення на роботі
До Одеського окружного адміністративного суду 14.06.2024 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Фонду державного майна України, в якій позивач просить суд:
1. Поновити ОСОБА_1 на роботі у Фонді державного майна України з дати звільнення на посаді начальника відділу призначення менеджменту Управління супроводження приватизації ГТ Департаменту підготовки суб'єктів господарювання до приватизації;
2. Стягнути з Фонду державного майна України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дня поновлення на роботі.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 27.09.2023 був призначений на посаду начальника відділу призначення менеджменту Управління супроводження приватизації ГТ Департаменту підготовки суб'єктів господарювання до приватизації у Фонд державного майна України, що належить до посад державної служби категорії "Б", про що є запис в трудовій книжці 21 березня 2024 року Фондом державного майна України було прийнято наказ № 196-к про заплановане скорочення численності і штату працівників апарату Фонду на виконання постанови Кабінету Міністрів України №1410 від 29.12.2023 «Деякі питання скорочення чисельності працівників органів виконавчої влади». Однак згідно даної постанови йдеться лише про скорочення численності працівників. Додатком 1 до постанови №1410 визначено граничну чисельність працівників апарату Фонду державного майна 518 працівників, а територіальних органів 657 працівників 14.05.2024 наказом № 560 Позивача звільнено з посади начальника відділу призначення менеджменту Управління супроводження приватизації ГТ Департаменту підготовки суб'єктів господарювання до приватизації на підставі Пункту 1 частини першої статті 87. Вважає звільнення незаконним, таким що не відповідає вимогам чинного законодавства
19.06.2024 ухвалою судді позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду та надано строк для усунення недоліків, шляхом надання до суду позовної заяви із зазначенням позовних вимог у відповідності до приписів ст.5 КАС України та надати докази надсилання копії позовної та копій доданих документів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 44 цього Кодексу.
01.07.2024 до суду надійшла заява позивача (вхід.№ЕС/26741/24) про усунення недоліків, з уточненими позовними вимогами, а саме:
- визнати протиправним і скасувати наказ від 14 травня 2024 року №560к про звільнення ОСОБА_1 ;
- поновити ОСОБА_1 на роботі у Фонді державного майна України з дати звільнення на посаді начальника відділу призначення менеджменту Управління супроводження приватизації ГТ Департаменту підготовки суб'єктів господарювання до приватизації; 4. Стягнути з Фонду державного майна України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дня поновлення на роботі;
- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника відділу призначення менеджменту Управління супроводження приватизації ГТ Департаменту підготовки суб'єктів господарювання до приватизації.
08.07.2024 суддя ухвалив прийняти до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 із уточненими позовними вимогами в редакції від 01.07.2024. Відкрити провадження у адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Фонду державного майна України про скасування наказу та поновлення на роботі. Розглядати справу за правилами загального позовного провадження з викликом учасників процесу. Призначити підготовче засідання на 06 серпня 2024 року об 11 год. 00 хв. Витребувати з Фонду державного майна України: - довідку про середню заробітну плату позивача за останні два календарні місяці роботи, що передували місяцю у якому її було звільнено, визначеної відповідно до приписів Порядку №100, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року із зазначенням розрахунку визначення середньоденної (годинної) заробітної плати позивача; - штатний розпис на 2024 рік.
05.09.2024 суд ухвалив допустити представника відповідача Фонду Державного майна України - Григораша Олександра, до участі у судовому засіданні, призначеному на 10 вересня 2024 року о 14 год 10 хв у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у підсистемі відеоконференцзв'язку ЄСІТС.
10.09.2024 суд протокольною ухвалою ухвалив закінчити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду на 01 жовтня 2024 року 11:00.
30.09.2024 суд ухвалив допустити представника відповідача Фонду Державного майна України - Пономаренка Владислава Сергійовича, до участі у судовому засіданні, призначеному на 01 жовтня 2024 року об 11 год 00 хв у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у підсистемі відеоконференцзв'язку ЄСІТС.
09.10.2024 суд ухвалив допустити представника відповідача Фонду Державного майна України - Пономаренка Владислава Сергійовича, до участі у судовому засіданні, призначеному на 16 жовтня 2024 року о 16 год 00 хв у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у підсистемі відеоконференцзв'язку ЄСІТС.
02.08.2024 до суду (вх.№31246/24) від Фонду державного майна України надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач проти позовних вимог заперечує та вказує, що підстави для звільнення позивача мали місце у спірних правовідносинах та процедура звільнення дотримана була.
06.08.2024 до суду (вх.№ЕС/32203/24) від представника ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив у якій сторона позивача на задоволенні позовних вимог наполягає та вказує, що позивач заперечує отримання повідомлень про скорочення, оскільки застосований відповідачем «засіб телекомунікаційного зв'язку» «за стосунок Telegram», який не є технічним засобом. Наполягає, що відповідач при звільненні мав запропонувати позивачу іншу посаду, а про неможливість переведення треба було зазначити на момент звільнення.
Інших заяв на момент вирішення справи по суті справи до суду не надходило.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено таке.
Відповідно до копії наказу Фонду державного майна України з кадрових питань (особового складу) від 25.09.2023 №896к «Про призначення ОСОБА_1 » (а.с.11, 44), відповідно до Закону України від 12.05.2022 №2259-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо функціонування державної служби та місцевого самоврядування у період дії воєнного стану», статей 31, 39 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VІІІ «Про державну службу», наказано призначити ОСОБА_1 на посаду начальника відділу призначення менеджменту Управління супроводження приватизації ГТ Департаменту підготовки суб'єктів господарювання до приватизації з 27 вересня 2023 року до призначення на цю посаду переможця конкурсу або до спливу дванадцятимісячного строку після припинення чи скасування воєнного стану з посадовим окладом 14600 грн. Має 6 ранг державного службовця. Табельний №3194. За записами у трудовій книжці станом на 27.09.2022 стаж державної служби складає 6 місяців 19 днів. Підстава: заява ОСОБА_1 від 25.09.2023, трудова книжка.
Відповідно до штатного розпису на 2024 рік Фонду державного майна України від 06.03.2024 (а.с.125-133), кількість штатних одиниць становить 620.
Відповідно до штатного розпису на 2024 рік Фонду державного майна України від 29.03.2024 (а.с.60-68), кількість штатних одиниць становить 518.
Відповідно до копії наказу Фонду державного майна України з кадрових питань (особового складу) від 21.03.2024 №196к «Про заплановане скорочення чисельності і штату працівників апарату Фонду» (а.с.10), на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2023 №1410 «Деякі питання скорочення чисельності працівників органів виконавчої влади» та у зв'язку з затвердженням структури апарату Фонду державного майна України, наказано Департаменту управління кадровим персоналом попередити під підпис працівників апарату Фонду державного майна України про можливе наступне вивільнення у зв'язку із скороченням чисельності і штату.
Матеріали справи містять протокол від 22.03.2024 (а.с.52-53) про доведення до ОСОБА_1 змісту наказу від 21.03.2024 №196к «Про заплановане скорочення чисельності і штату працівників апарату Фонду».
Матеріали справи містять попередження Фонду державного майна України на ім'я ОСОБА_1 (а.с.55), відповідно до якого повідомлено, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2023 №1410 «Деякі питання скорочення чисельності працівників органів виконавчої влади» та відповідно до наказу Фонду державного майна України з кадрових питань (особового складу) від 01.04.2024 №224к «Про введення в дію структури та штатного розпису апарату Фонду державного майна України» здійснюється скорочення чисельності і штату та реорганізації апарату Фонду. Враховуючи зазначене, попереджено про наступне скорочення посади ОСОБА_1 . Вказано, що по закінченню 30 календарних днів з моменту вручення цього попередження ОСОБА_1 буде звільнено на підставі п.1 ч.1 статті 87 Закону України «Про державну службу» з виплатою згідно з частиною 4 цієї статті вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.
Матеріали справи містять протокол від 01.04.2024 (а.с.54, 56) про доведення до ОСОБА_1 змісту попередження про наступне скорочення посади.
Відповідно до копії наказу Фонду державного майна України з кадрових питань (особового складу) від 14.05.2024 №560к «Про звільнення ОСОБА_1 » (а.с.15, 45), відповідно до пункту 1 часини першої статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VІІІ «Про державну службу» та беручи до уваги відсутність ОСОБА_1 на службі у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, наказано:
« 1.Звільнити ОСОБА_1 , начальника відділу призначення менеджменту Управління супроводження приватизації ГТ Департаменту підготовки суб'єктів господарювання до приватизації, 14 травня 2024 року у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, у зв'язку із скороченням чисельності і штату та реорганізацією апарату Фонду. Табельний №3194.
Підстава: попередження про скорочення чисельності і штату та реорганізацією апарату Фонду, частина п'ята статті 87 Закону України «Про державну службу».
2.Виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.
Підстава: частина четверта статті 87 Закону України «Про державну службу».
3. Виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 4 (чотири) календарні дні щорічної основної відпустки за робочий період з 27.09.2023 - 14.05.2024, а саме: з 01.01.2024 по 14.05.2024 - 4 (чотири) календарні дні.
Підстава: стаття 24 Закону України «Про відпустки».
Вважаючи спірний наказ протиправним, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовною заявою.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог в контексті встановлених обставин справи, суд керується та виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статті 38, 43 Конституції України передбачають, що громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, до служби в органах місцевого самоврядування.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. При цьому громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави та суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, урегульовані Законом України «Про державну службу».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну службу» державна служба це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством. Державний службовець це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця. (ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну службу»).
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону України України «Про державну службу», державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення відповідно до статті 87 цього Закону.
Підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. ( п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України України «Про державну службу»).
Суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду. (ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу»).
Правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. ( ч. 1 ст. 5 Закону України «Про державну службу»).
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. (ч. 2 та ч. 3 ст. 5 Закону України «Про державну службу»).
Аналіз наведених приписів Закону України «Про державну службу'дає підстави для висновку, про те, що процедура звільнення державного службовця у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення на момент виникнення спірних правовідносин врегульована нормами Закону України «Про державну службу», що виключає необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Наведене свідчить, насамперед, про можливість у суб'єкта призначення розірвати трудовий договір з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу з будь-яким державним службовцем.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.06.2022 у справі №420/3541/20.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до штатного розпису на 2024 рік Фонду державного майна України від 06.03.2024 (а.с.125-133), кількість штатних одиниць становить 620, а відповідно до штатного розпису на 2024 рік Фонду державного майна України від 29.03.2024 (а.с.60-68), кількість штатних одиниць становить 518, тобто відбулось скорочення чисельності працівників апарату Фонду державного майна України.
При розгляді цієї справи суд враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 12.01.2021 у справі №753/9240/18, відповідно до якого, при виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури.
Суд зазначає, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє і дотепер.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначений Законом України «Про правовий режим воєнного стану».
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих ії місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Згідно з ч. 5 ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб'єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб'єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов'язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад.
Державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування, призначені відповідно до абзацу першого цієї частини, не можуть бути переведені на інші посади державної служби або посади в органах місцевого самоврядування.
Отже Закон України «Про правовий режим воєнного стану» містить чітку заборону переведення працівників, призначених без конкурсного відбору на інші посади державної служби.
Оскільки позивач був призначений на посаду без проведення конкурсу у період дії воєнного стану, а тому його право на переведення на іншу посаду прямо обмежене дією режиму воєнного стану, вивчення переважних прав нівелюється прямою заборону вказаного вище закону щодо неможливості переведення на інші посади державної служби осіб, призначених на посади без проведення конкурсу у період дії воєнного стану.
Таким чином, при конкуренції норм права абз. 2 ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» та ч. 5 ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», застосуванню підлягають норми ч. 5 ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», як спеціальної у спірних правовідносинах у період дії воєнного стану.
За такого правового регулювання, суд приходить висновку про те, що у період дії воєнного стану обмежується право щодо можливості переведення державних службовців на інші посади державної служби, якщо такі службовці були призначені без конкурсного відбору в період дії воєнного стану.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивача призначено на посаду державного службовця без конкурсного відбору до призначення на цю посаду переможця конкурсу, або до дати спливу 12 місяців з дня призначення чи скасування воєнного стану.
З огляду на те, що ОСОБА_1 був призначений без конкурсного відбору у період дії воєнного стану, переведення на іншу посаду не могло бути реалізовано в силу приписів ч. 5 ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», у зв'язку з дією на території України правового режиму воєнного стану.
Так, у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, без конкурсного відбору, обов'язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад.
Позивач, після звільнення зі служби, не скористався передбаченим законодавством правом та не подав відповідну заяву на повторне призначення на посаду у порядку, визначеному вище.
Відповідно до ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі п.1 та 1-1 ч.1 цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Окрім цього, суд звертає увагу на те, що абз. ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» визначено зокрема, що державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади.
У контексті спірних правовідносин, суд зазначає, що у відповідача відсутня можливість запропонувати відповідні посади з огляду на пряму заборону, висловлену законодавцем у ч. 5 ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Отже, твердження позивача про те, що відповідач був зобов'язаний запропонувати іншу посаду державної служби є хибним та суперечить приписам чинного законодавства.
Щодо твердження позивача про неналежне його попередження про наступне звільнення, а саме за допомогою стосунку Telegram, суд зазначає, що матеріали справи містять протокол від 01.04.2024 (а.с.54, 56) про доведення до ОСОБА_1 змісту попередження про наступне звільнення на номер телефону позивача, що зазначений у його особовій справі, як підставу для визнання спірного наказу протиправним, такі твердження суд оцінює критично та відхиляє з огляду на таке.
Суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів (абз.1 ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу»).
Статтею 9-1 Закону України «Про державну службу» визначено порядок доведення до відома державного службовця інформації або документів, а саме доведення інформації або документів до відома державного службовця відповідно до вимог цього Закону здійснюється шляхом її вручення або надсилання поштою, в тому числі з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку. У разі доведення інформації або документів шляхом використання інших засобів телекомунікаційного зв'язку такий спосіб фіксується протоколом у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Інформація або документи надсилаються державному службовцеві за адресою місця проживання/перебування або на його адресу електронної пошти чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку за наявними в особовій справі контактними даними.
Державний службовець при вступі чи проходженні державної служби зобов'язаний повідомити службу управління персоналом про його засоби електронної пошти чи інші засоби телекомунікаційного зв'язку з ним з метою їх використання для доведення до відома державного службовця інформації або документів.
Інформація або документи, надіслані поштою, в тому числі електронною, чи шляхом передачі з використанням інших засобів зв'язку вважаються такими, що доведені до відома державного службовця на п'ятий календарний день з моменту їх відправлення.
Під час розгляду справи представник позивача підтвердив, що номер телефону, зазначений у протоколі про доведення до ОСОБА_1 змісту попередження про наступне звільнення належить позивачу, проте, такого попередження позивач не отримував, а відтак порушено порядок звільнення останнього.
Суд зазначає, що норми Закону України «Про державну службу» не вимагають встановлення суб'єктом призначення факту отримання держаним службовцем направлених інформації та документів, у т.ч. про попередження про наступне звільнення.
При цьому, певні недоліки у протоколі, про які зазначає позивач у відповіді на відзив, поза розумним сумнівом, не спростовують факту належного попередження позивача про наступне звільнення.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що спірний наказ відповідає вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, а відтак позовні вимоги не підлягають задоволенню.
При цьому суд зазначає, що позовні вимоги про поновлення на посаді та стягненні середнього заробітку є похідними, отже не підлягають задоволенню також.
Ухвалюючи дане судове рішення суд також враховує статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (пункт 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
При цьому, у рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, суд прийшов до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Згідно з положеннями частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до приписів ст.139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74-77, 90, 139, 242-246, 255, 291, 295, 297 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Фонду державного майна України про скасування наказу та поновлення на роботі - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач - Фонд державного майна України (01133, м. Київ, вул. Ген. Алмазова, буд. 18/9, код ЄДРПОУ 00032945).
Повний текст рішення суду складений 17.10.2024.
Суддя Олена СКУПІНСЬКА
.