Справа № 185/2583/24
Провадження № 1-кп/185/674/24
10 жовтня 2024 року м. Павлоград
Дніпропетровської області
Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
Головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря - ОСОБА_2 ,
за участю прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
його захисника - адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши, під час запровадженого Указом Президента України № 64 від 24 лютого 2022 року воєнного стану в Україні, в режимі відео-конференції, у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області матеріали кримінального провадження № 62024170030000383 від 12 лютого 2024 року, відносно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Первомайське Михайлівського району Приморського краю, з середньою спеціальною освітою, одруженого, не працюючого, зареєстрований та фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, -
Сторони, кожен окремо, не заперечували щодо розгляду справи під час воєнного стану.
Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст.. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, в Україні з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на 30 діб - до 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року введений воєнний стан.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні»» від 15 березня 2022 року № 2119-ІХ, строк дії воєнного стану в Україні продовжено на 30 діб - з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року до 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні»» від 21 квітня 2022 року № 2212-ІХ, строк дії воєнного стану в Україні продовжено на 30 діб - з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року до 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні»» від 22 травня 2022 року № 2263-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено на 90 діб - з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року до 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 12 серпня 2022 року № 573/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні»» від 15 серпня 2022 року № 2500-ІХ, строк дії воєнного стану в Україні продовжено на 90 діб - з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року до 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 07 листопада 2022 року № 757/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні»» від 16 листопада 2022 року № 2738-ІХ, строк дії воєнного стану в Україні продовжено на 90 діб - з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року до 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06 лютого 2023 року № 58/2023 затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні»» від 07 лютого 2023 року № 2915-ІХ, строк дії воєнного стану в Україні продовжено на 90 діб - з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року до 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 01 травня 2023 року № 254/2023 затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні»», від 02 травня 2023 року № 3057-ІХ, строк дії воєнного стану в Україні продовжено на 90 діб - з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року до 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 26 липня 2023 року № 451/2023, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 27 липня 2023 року № 3275-ІХ, строк дії воєнного стану в Україні продовжено на 90 діб - з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року до 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року.
Указом Президента України від 6 листопада 2023 року N 734/2023 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України «Про продовження строку дії воєнного стану в України» від 08.11.2023 №3429-ІХ продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб.
Указом від 6 листопада 2023 року №734/2023, затвердженим Законом України від 8 листопада 2023 року №3429-ІХ, строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року на 90 діб.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № НОМЕР_3 від 19 жовтня 2023 року, солдата ОСОБА_6 , який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_2 для подальшого проходження військової служби за призовом, зарахованого в розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 , з 19 жовтня 2023 року зараховано до списків особового складу частини, та поставлено на всі види забезпечення.
Таким чином, солдат ОСОБА_6 в розумінні вимог ст. ст. 18, 19, 22, 401, диспозиції ст. 407 КК України є військовослужбовцем, тобто суб'єктом вказаного злочину та останньому було достеменно відомо про несення військової служби у час воєнного стану.
Згідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, солдат ОСОБА_6 відповідно до вимог ст. ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1 - 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців.
Відповідно до ст. 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, а згідно ст. 14 Статуту - із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника
За приписами статей 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов'язків зобов'язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
За ст. 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями , інструкціями тощо.
Стаття 127 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України визначає відповідальність солдата (матроса) у мирний і воєнний час за точне та вчасне виконання покладених на нього обов'язків і поставлених йому завдань, особисту бойову готовність, утримання своєї зброї та дорученої техніки у справному стан, збереження виданого йому майна. А стаття 128 Статуту, зокрема, покладає на солдата обов'язок сумлінно вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов'язки, засвоювати все, чого навчають командири (начальники), бути готовим до виконання завдань за призначенням, додержуватися військової дисципліни, мати охайний зовнішній вигляд, додержуватися правил особистої та колективної гігієни, виконувати розпорядок дня військової частини; точно, вчасно та сумлінно виконувати накази командирів (начальників), у разі потреби відлучитися питати дозволу в командира відділення, а після повернення доповідати йому про прибуття.
За приписами ст. ст. 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов'язків зобов'язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
Відповідно до п. п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
Проте солдат ОСОБА_6 достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, та маючи можливість належно їх виконувати, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, свідомо допустив їх порушення та вчинив військовий злочин проти встановленого порядку проходження військової служби за наступних обставин
Так, 29 грудня 2023 року, солдат ОСОБА_6 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, в посаді стрільця-помічника гранатометника 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою тимчасово ухилитися від військової служби, незаконно припинив виконувати свій конституційний обов'язок по захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України, в умовах воєнного стану, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, усвідомлюючи реальну можливість своєї участі у веденні бойових дій, вирішив не виконувати свої обов'язки щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України у військовій частині НОМЕР_2 , без відповідних дозволів командирів або начальників, без поважних причин, 29 грудня 2023 року не повернувся з медичного шпиталю військової частини НОМЕР_4 до місця несення служби військової частини НОМЕР_2 , яка дислокується за адресою: АДРЕСА_2 (більш детальна адреса не підлягає розголошенню в умовах воєнного стану), після чого проводив час на власний розсуд за місцем свого проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_1 , не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби, не вживаючи жодних заходів до повернення у військову частину за наявності реальної можливості до цього, та був незаконно відсутній на службі до 13 лютого 2024 року, коли солдат ОСОБА_6 самостійно прибув до Третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Дніпрі) ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, внаслідок чого кримінальне правопорушення було припинено.
Обвинувачений ОСОБА_6 свою провину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України визнав в повному обсязі, та дав покази про те, що він будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, в посаді стрільця-помічника гранатометника 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 29 грудня 2023 року не повернувся з медичного шпиталю військової частини НОМЕР_4 до місця несення служби військової частини НОМЕР_2 , яка дислокується в АДРЕСА_3 . 13 лютого 2024 року він самостійно прибув до Третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Дніпрі) ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві.
Віз звертався в різні підрозділи з проханням повернутись до військової служби, однак йому відмовили. В скоєному розкаюється.
Крім наведених вище показань обвинуваченого, винність обвинуваченого у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення повністю підтверджується такими письмовими доказами.
Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 341 від 19 жовтня 2023 року, відповідно до якого солдата ОСОБА_6 , який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_2 для подальшого проходження військової служби за призовом, зарахованого в розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 , з 19 жовтня 2023 року зараховано до списків особового складу частини, та поставлено на всі види забезпечення.
Витягом з наказу № 4356 від 31.12.2023 року, відповідно до якого призначено службове розслідування за фактом відсутності на службі з 29.12.2023 року військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, в посаді стрільця-помічника гранатометника 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 солдата ОСОБА_6 .
Актом службового розслідування від 03 січня 2024 року про завершення службового розслідування по факту здійснення самовільного залишення військової частини НОМЕР_2 солдатом ОСОБА_6 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 № 46 від 08 січня 2024 року про завершення службового розслідування по факту здійснення самовільного залишення військової частини НОМЕР_2 солдатом ОСОБА_6
Підсумовуючи досліджені судом докази у справі, аналізуючи позицію обвинуваченого в судовому засіданні, співставляючи її з обвинуваченням, що інкримінується ОСОБА_6 , а також з дослідженими судом документами, які у своїй сукупності повністю викривають обвинуваченого у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, суд робить висновок про те, що наведені судом докази винності обвинуваченого у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення мають характер логічних, змістовних, послідовних, об'єктивних та узгоджених між собою.
Наведені докази винності обвинуваченого ОСОБА_6 є такими, що доповнюють одне одного, є належними, достовірними, допустимими та достатніми, оскільки, у відповідності до ст.ст.84-86 КПК України прямо підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженню, та інші обставини, які мають значення для кримінального провадження, а також є такими, що отримані у порядку, встановленому Конституцією та КПК України.
Отже, винність обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України доказана повністю та підтверджена дослідженими у судовому засіданні доказами.
Дії обвинуваченого ОСОБА_6 необхідно правильно кваліфікувати за ч. 5 ст. 407 КК України, як нез'явлення особи, зазначеною в частині другій статті 407 КК України, тобто військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
При призначенні виду і розміру покарання, у відповідності до ст.ст.65-67 КК України суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_6 підлягає покаранню за вчинення тяжкого злочину, раніше не судимий, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, має постійне місце проживання, стійкі соціальні зв'язки, вину визнав в повному обсязі, по службі характеризується посередньо..
Обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , суд визнає щире каяття, оскільки ОСОБА_6 намагався виправити наслідки вчиненого та повернутися на військову службу, активно сприяв розкриттю злочину.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово висловлював позицію, що розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині. Також ця обставина може бути визнана такою, що пом'якшує покарання лише в тому разі, коли щире каяття було дієвим і включало в себе активні дії (постанова Верховного Суду від 11 липня 2023 року у справі №726/78/23).
Обтяжуючі обставини у справі відсутні.
При цьому суд враховує те, в Україні продовжує діяти правовий режим воєнного стану у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації, при цьому оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності є конституційним обов'язком кожного громадянина.
Також судом враховано, що не з'явлення ОСОБА_6 вчасно на службу без поважних причин в умовах воєнного стану змусило командира покласти на його співслужбовців додатковий тягар, його обов'язки змушені були виконувати інші військовослужбовці, що могло призвести, а можливо і призвело, до більшості втрат особового складу, території та мирних жителів на них, при цьому втрачені позиції доводиться відновлювати ціною життя інших військовослужбовців.
Таким чином, суд, враховуючи тяжкість вчиненого злочину, характер та конкретні обставини його вчинення, рівень його суспільної небезпеки, вказані вище дані про особу обвинуваченого, приходить до висновку, що виправлення ОСОБА_6 та попередження вчинення ним нових злочинів можливе в умовах ізоляції його від суспільства, у зв'язку з чим йому необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі, однак в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 5 ст. 407 КК України, оскільки саме таке покарання відповідатиме принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання та не є надто суворим чи м'яким.
Суд в даному випадку не може не зауважити, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення обвинувачених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як обвинуваченими, так і іншими особами. Значення покарання в боротьбі зі злочинністю визначається не його жорстокістю, а неминучістю, своєчасністю, справедливістю і невідворотністю його застосування за кожний вчинений злочин. Роль і значення покарання багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. У кожному конкретному випадку суд повинен призначити покарання з дотриманням вимог і положень ст. 65 КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справах «Ювченко та інші проти України» (рішення від 09 квітня 2020 року), та в справі «Скачкова та Рижа проти України» (рішення від 16 липня 2020 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним».
У справі «Белане Надь проти Угорщини» (рішення від 13 грудня 2016 року) та у справі «Садоха проти України» (рішення від 11 липня 2019 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
Витрати, пов'язані з проведенням судових експертиз та речові докази по кримінальному провадженню відсутні.
Крім того необхідно до набрання вироком законної сили застосувати стосовно обвинуваченого запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, з використанням електронного засобу контролю.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.368, 370, 371, 374 КПК України, суд, -
ОСОБА_6 визнати винним у пред'явленому обвинуваченні за ч. 5 ст.407 КК України.
ОСОБА_6 призначити покарання за ч. 5 ст.407 КК України у виді позбавлення волі строком п'ять років.
До набрання вироком чинності застосувати відносно ОСОБА_6 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, з використанням електронного засобу контролю.
Початок строку відбуття призначеного судом покарання ОСОБА_6 обчислювати з моменту виконання вироку в частині призначеного покарання у вигляді позбавлення волі.
Вирок може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області в строк тридцять днів з дня його проголошення.
СУДДЯ ОСОБА_7 .