Справа № 204/8691/24
Провадження № 2/204/3569/24 р.
КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
про залишення позовної заяви без руху
18 вересня 2024 року суддя Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська Самсонова В.В., ознайомившись з позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,-
09 вересня 2024 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Позовна заява передана мені, судді Самсоновій В.В., 10 вересня 2024 року цивільною канцелярією суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.1 ст. 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Згідно же з ч.ч. 6, 8 ст. 187 ЦПК України, у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.
У зв'язку з чим, судом здійснено запит до Єдиного державного демографічного реєстру та 18 вересня 2024 року отримано відповідь №792723, відповідно до якого вбачається, що інформація стосовно відповідача відсутня.
В позовній заяві позивачка вказує, що останнім відомим місцем проживання відповідача ОСОБА_2 , який є громадянином Республіки Турція, є АДРЕСА_1 .
Порядок розірвання шлюбу, укладеного між громадянином України та іноземцем, має ряд особливостей. Основним у цьому питанні є визначення закону, відповідно до якого буде проводитися розірвання шлюбу.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.
Статтею 497 ЦПК України визначено, що підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно право припинення шлюбу та правові наслідки його припинення визначаються правом, яке діє в даний час щодо правових наслідків шлюбу.
Згідно з ч. 1 ст. 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином.
Таким чином, якщо подружжя є громадянами різних держав, спільно проживали на території України, і на час розірвання шлюбу хоча б один з них продовжує проживати на її території, то розірвання шлюбу провадиться за законодавством України.
Відповідно до ст. 110 СК України розірвання шлюбу можливе за заявою одного з подружжя.
Згідно з ч. 2 і 3 ст. 60 Закону України "Про міжнародне приватне право", подружжя, яке не має спільного особистого закону, може обрати право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу, якщо подружжя не має спільного місця проживання або якщо особистий закон жодного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання. Вибір права згідно з частиною другою цієї статті обмежений лише правом особистого закону одного з подружжя без застосування ч. 2 ст. 16 цього Закону. Угода про вибір права припиняється, якщо особистий закон подружжя стає спільним.
До такої події можна віднести укладання шлюбу між громадянином України і іноземцем.
З матеріалів справи вбачається, що шлюб між сторонами був зареєстрований 21 листопада 2014 року, актовий запис № 674.
Позивач у позовній заяві посилається на те, що справа підсудна Красногвардійському районному суду м. Дніпропетровська.
Однак, суд у відповідності до вимог ч.ч.1, 8 ст. 187 ЦПК України з метою визначення підсудності зробив відповідні запит про місце реєстрації відповідача. Згідно відповіді Єдиного державного демографічного реєстру від 18 вересня 2024 року №792723, вбачається, що інформація стосовно відповідача відсутня.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», зокрема передбачено, що суди України можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи відповідача, а також, якщо дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території.
Але, будь-яких відомостей про те, що відповідач спільно проживав з позивачем, був зареєстрований і мав останнє відоме місце проживання на території підсудній Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська, чи має нерухоме майно на території України позивачем до матеріалів справи не надано.
Таким чином, позивачем не надано посилань на докази, які б підтверджували, що відповідач мав останнє відоме зареєстроване місце проживання або місцезнаходження на території України, або мав чи має рухоме чи нерухоме майно, відомостей про те, що сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, також не надано.
У зв'язку з цим, позовна заява не відповідає вимогам ст. ст. 175,177 ЦПК України, а саме: п. 5 ч. 3 ст. 175 та ч. 5 ст. 177 ЦПК України, оскільки викладене в позовній заяві обґрунтування не містить (не зазначено) доказів, що підтверджують обставини в частині останнього відомого місця проживання відповідача чи належності їй майна.
Дані недоліки є суттєвими та такими, що унеможливлюють забезпечення судом вирішення питання про підсудність даної справи Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська відповідно до ч. 10 ст.28 ЦПК України.
Без усунення даних недоліків позовна заява не може бути прийнята до провадження суду.
Відповідно до ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. ст. 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Отже, позовна заява підлягає залишенню без руху з наданням позивачу строку на усунення викладених в ухвалі недоліків.
Враховуючи викладене, залишення даної позовної заяви без руху з підстав, передбачених законом, не є порушенням права на справедливий судовий захист, оскільки після усунення недоліків позовна заява буде вважатися поданою в день первісного її подання до суду.
Так, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, сформульованою, зокрема, в рішеннях від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" (пункт 27), від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України" (пункт 31), в яких зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою; регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у пункті 55 справи "Креуз проти Польщі", про те, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти ("Kreuz v. Poland" № 28249/95).
На підставі викладеного, та керуючись ч.1 ст.185, 187, ст. ст. 260, 261 ЦПК України,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу- залишити без руху, надавши позивачу строк для усунення недоліків не більше десяти днів з дня отримання нею даної ухвали.
У разі не усунення недоліків у встановлений строк позовна заява вважатиметься не поданою і буде повернута.
Ухвала суду не підлягає оскарженню і набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя В.В. Самсонова