15 жовтня 2024 року м. Житомир справа № 240/14900/24
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії, в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, викладену в рішенні про відмову в призначенні пенсії № 063350031735 від 09.04.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком, періоди роботи з 06.10.1981 по 25.06.1987, з 13.01.1988 по 13.08.1999 та призначити пенсію за віком, починаючи з дня виникнення права на пенсію, а саме з 19.04.2024.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 02.04.2024 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". 10.04.2024 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило позивача про відмову в призначенні пенсії, прийняту Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відповідно до принципу екстериторіальності. Відмова мотивована тим, що до страхового стажу не враховано періоди роботи з 06.10.1981 по 25.06.1987, оскільки назва організації при зарахування не відповідає назві на печатці при звільненні; з 13.01.1988 по 13.08.1999, оскільки є виправлення в даті звільнення; період догляду до трирічного віку за дітьми 25.12.1985 року ОСОБА_2 та ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки в свідоцтвах про народження зазначене ім'я матері не відповідає паспортним даним, а також ім'я на титульній сторінці трудової книжки " ОСОБА_3 " не відповідає паспортним даним " ОСОБА_3 " російською мовою. Вважаючи відмову пенсійного органу протиправною, звернулася до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 05.08.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі із призначенням її до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
28.08.2024 до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, а 02.09.2024 від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшли відзиви, у яких відповідачі просять у задоволенні позову відмовити, оскільки відсутні підстави для зарахування певних періодів страхового стажу. Враховуючи те, що на дату звернення у позивача відсутній необхідний підтверджений страховий стаж, у призначенні пенсії їй відмовлено.
Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) з особливостями, визначеними статтями 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 02.04.2024 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
З урахуванням принципу екстериторіальності заяву позивача про призначення пенсії розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яким 09.04.2024 прийнято рішення № 063350031735 про відмову у призначенні пенсії. У рішенні вказано:
«Пенсійний вік, визначений пунктом 1 частини статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 60 років. Вік заявника 60 років. Необхідний страховий стаж, зазначений пунктом 1 статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», становить 31 рік. За наданими документами та враховуючи дані індивідуальних відомостей про застраховану особу загальний стаж особи склав 25 років 11 місяців.
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
До страхового стажу не враховано періоди роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 з 06.10.1981 по 25.06.1987, оскільки назва організації при зарахуванні не відповідає назві на печатці при звільненні; з 13.01.1988 по 13.08.1999, оскільки є виправлення в даті звільнення. Додатково повідомляємо, що ім'я на титульній сторінці трудової " ОСОБА_3 " не відповідає паспортним даним " ОСОБА_3 " російською мовою.
Не враховано до страхового стажу період догляду до трирічного віку за дітьми 25.12.1985 р.н та ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки у свідоцтвах про народження зазначене ім'я матері не відповідає паспортним даним.
Не враховано період навчання з 01.09.1981 по 21.06.1986, оскільки зазначені періоди перетинаються з роботою.
В призначенні пенсії за віком згідно наданої заяви від 02.04.2024 відмовлено, оскільки відсутній необхідний страховий стаж».
Про прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області рішення позивача було повідомлено листом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 10.04.2024 № 0600-0207-8/43386.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 08.07.2024 у справі № 295/6188/24 встановлено факт належності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 трудової книжки серії НОМЕР_1 , виданої на ім'я « ОСОБА_1 » (російською мовою). Встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є матір'ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду набрало законної сили 08.08.2024.
Вважаючи відмову у призначенні пенсії протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначає Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).
Частиною 1 статті 9 Закону № 1058-ІV визначено, що в солідарній системі призначаються пенсійні виплати, зокрема, пенсія за віком.
За правилами частини першої статті 26 Закону № 1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017.
Починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 01.01.2024 по 31.12.2024 - не менше 31 року.
Отже, право на призначення пенсії за віком упродовж 2024 року мають особи, які досягнули віку 60 років та за умови наявності у таких осіб страхового стажу не менше 31 року.
Абзацом першим ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Таке ж визначення містить і частина перша статті 24 Закону № 1058-IV, яка передбачає, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Таким чином, до 01.01.2004 стаж роботи підтверджується в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом № 1058-IV.
Так, приписами статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ) визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також згідно зі ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок № 637) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» та прийнятою відповідно до зазначеної постанови Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Таким чином, лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці орган Пенсійного фонду вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.
Так, спірні правовідносини у даній справі виникли у зв'язку з відмовою у призначенні пенсії з підстав незарахування періодів роботи позивача до страхового стажу за даними трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05.10.1981. Зокрема, відповідач не зарахував такі періоди:
- з 06.10.1981 по 25.06.1987, оскільки назва організації при зарахуванні не відповідає назві на печатці при звільненні;
- з 13.01.1988 по 13.08.1999, оскільки є виправлення в даті звільнення.
З наявної в матеріалах справи копії трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 05.10.1981, вбачається таке:
Завод "Електросигнал":
- запис № 1: 06.10.1981 - прийнята в 313 БКМ контролером по 2 р, с. 1, розп. № 48 від 06.10.1981;
- запис № 4: 25.06.1987 - звільнена за власним бажанням, ст. 31 КЗпП РРФСР, розп. № 1104 від 25.06.1987;
Житомирський завод "Автозапчасть"Клуб:
- запис № 5: 13.01.1988 - прийнята старшим бухгалтером клуба з-да "Автозапчасть", протокол № 30 від 12.01.1988;
- запис № 7: 13.08.1999 - звільнена за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України, протокол № 12 від 29.07.1999;
Отже, записами трудової книжки підтверджується факт роботи позивача у спірні періоди з 06.10.1981 по 25.06.1987 та з 13.01.1988 по 13.08.1999.
Щодо доводів відповідачів про правомірність неврахування до страхового стажу цих періодів роботи у зв'язку з тим, що назва організації при зарахуванні не відповідає назві на печатці при звільненні та оскільки є виправлення в даті звільнення, то з ними суд не погоджується з огляду на таке.
Згідно з пунктом 2.2 Інструкції № 58 заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем «кваліфікований робітник», «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст» та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування. До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Відповідно до пункту 2.4 зазначеної вище Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується « 05.01.1993».
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Пунктом 2.27 Інструкції № 58 передбачено, що запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.
Враховуючи вищенаведені приписи Інструкції № 58 та беручи до уваги досліджені судом письмові докази, слід дійти висновку про те, що у трудовій книжці позивача всі поля заповнені правильно. Так, записи в трудовій книжці про роботу позивача відповідають всім вимогам заповнення трудової книжки, оскільки містять чітку дату прийому та звільнення з роботи, номери наказів (протоколів) та їх дати, посади на яких працювала позивач та відбитки печаток підприємства.
Суд зазначає, що в силу пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника.
Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постанова від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, Управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Враховуючи вищенаведене, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності. Однак пенсійний орган таким правом не скористався.
Таким чином, оскільки трудова книжка позивача містить усі необхідні записи про роботу у спірний період, тому, на переконання суду, вона є достатнім підтвердженням права на зарахування такого періоду до страхового стажу.
Суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідачем не взято до уваги, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Крім того, позивач не може нести відповідальності за правильність заповнення його трудової книжки.
Аналогічний висновок вказаний і в постановах Верховного Суду від 17.07.2018 у справі № 220/989/17, від 19.12.2019 у справі №307/541/17.
Також підлягає зарахуванню враховано до страхового стажу період догляду до трирічного віку за дітьми ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 08.07.2024 у справі № 295/6188/24, яке набрало законної сили, встановлено факт материнства ОСОБА_1 щодо них.
Отже, не зараховуючи позивачу до страхового стажу зазначені періоди роботи, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області діяло необґрунтовано та протиправно.
Щодо визначення моменту призначення пенсії, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 45 Закону № 1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім, зокрема, такого випадку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 02.04.2024 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з заявою про призначення пенсії за віком та подала необхідні документи, що відповідачами не оспорюється.
За таких обставин, сукупний страховий стаж позивача становить більше 31 року, що свідчить про наявність права призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з дня виникнення права на пенсію, а саме з 19.04.2024.
При цьому, доводи відповідачів про порушення дискреційних повноважень суд вважає безпідставними з огляду на таке.
У своєму рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.
Згідно з Рекомендацією № К(80)2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.05.1980 на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 та від 22.01.2020 у справах № 1640/2594/18 та № 826/9749/17 відповідно.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Оскільки за результатами розгляду справи суд дійшов висновку, що надані позивачем документи підтверджували право позивача на призначення пенсії за віком, то Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області мало призначити таку пенсію.
Отже, такі повноваження не є дискреційними.
При вирішенні вказаного спору суд зауважує, що згідно з частиною першою статті 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).
При цьому, 30.03.2021 набрала чинності постанова Правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України» (далі - Постанова правління № 25-1).
Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі Постанови правління № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01.04.2021.
Запроваджена у зв'язку із змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно з пунктом 4.2 розділу IV Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3 розділу IV Порядку № 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами пункту 4.10 розділу IV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналіз наведених положень Порядку № 22-1 свідчить про таке:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Так, у межах спірних правовідносин заява позивача про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та за результатом її розгляду прийнято спірне рішення.
Суд зауважує, що відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про призначення пенсії, є саме орган державної влади - суб'єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення.
Відтак, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу IV Порядку № 22-1 належним відповідачем у частині позовних вимог щодо зобов'язання призначити пенсію є саме Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яке за принципом екстериторіальності розглянуло заяву позивача та прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії.
Головне управління Пенсійного фонду в Житомирській області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому відсутні правові та фактичні обставини для покладання на нього обов'язку щодо прийняття рішення за цією заявою.
Суд також звертає увагу, що листом від 10.04.2024 № 0600-0207-8/43386 Головне управління Пенсійного фонду в Житомирській області лише повідомило позивача про результат розгляду її заяви, натомість рішенням, яке безпосередньо впливає на права позивача, є рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 09.04.2024 № 063350031735 про відмову в призначенні пенсії.
Отже, позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду в Житомирській області заявлені безпідставно.
Така позиція суду ґрунтується на правовій позиції Верховного Суду від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23 та від 09.07.2024 у справі № 240/16372/23.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України, згідно з якою при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Матеріалами справи підтверджується, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачений судовий збір в розмірі 1211,20 грн, який підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яке прийняло протиправне рішення.
Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, буд. 7, м. Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н, 10003, код ЄДРПОУ 13559341), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (пр. Б. Хмельницького, 116а, м. Дніпро, 49033, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 09.04.2024 № 063350031735 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком, періоди роботи з 06.10.1981 по 25.06.1987, з 13.01.1988 по 13.08.1999 та призначити з 19.04.2024 ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн (однієї тисячі двохсот одинадцяти гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.М. Леміщак
Повний текст складено: 15 жовтня 2024 р.
15.10.24