Україна
Донецький окружний адміністративний суд
17 жовтня 2024 року Справа№200/5656/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області (адреса: 04071, м. Київ, вул. Межигірська, 8, ЄДРПОУ 38537963)
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області відносно ОСОБА_1 стосовно невиплати ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 31 травня 2019 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі, з 19 липня 2022 року по 31 липня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
- зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 31 травня 2019 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі, з 19 липня 2022 року по 31 липня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.10.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
- зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.10.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Ухвалою від 20 серпня 2024 року суд залишив позовну заяву ОСОБА_1 без руху та встановив позивачу строк 10 днів з дня отримання ухвали на усунення недоліків шляхом належного оформлення позовної заяви відповідно до вищезазначених норм Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, надання доказів сплати судового збору в сумі 726 грн. 72 коп.
28 серпня 2024 року від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви разом з квитанцією про сплату судового збору.
Ухвалою від 29 серпня 2024 року суд прийняв до розгляду позовну заяву позивача, відкрив провадження в адміністративній справі № 200/5656/24, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Зазначеною ухвалою у відповідача були витребувані докази у справі.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином.
За правилами частини 5 та частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходив службу у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області та на теперішній час позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. При цьому, за період 01 жовтня 2016 року по 31 травня 2019 року йому не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення в повному обсязі. 31 липня 2024 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду по справі № 200/407/24 на розрахунковий рахунок позивача була нарахована сума індексації грошового забезпечення у розмірі 49443,59 грн. При цьому відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі. Позивач вважає ненарахування та невиплату йому середнього заробітку за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі - протиправними. Позивач наполягає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки лише оскаржувані дії відповідача стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні вчинені відповідачем не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); недобросовісно; нерозсудливо; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), тому вони є протиправними. Дані висновки відповідають вимогам ст.ст. 2, 6-14, 73, 74, 77, 78 КАС України, ст.ст. 116, 117 КЗпП України, які регулюють спірні правовідносини. Окрім того, позивач вважає за необхідне стягнути на його користь з відповідача втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 01.10.2016 року по день фактичної виплати індексації.
Відповідач надав суду відзив, в якому заперечував проти позовних вимог позивача, просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі. В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що за рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21.03.2024 по справі № 200/407/24 ОСОБА_1 була виплачена оспорювана сума індексації грошового забезпечення. Головне управління в повному обсязі виконало свій обов'язок перед колишнім працівником, щодо своєчасного розрахунку при звільненні. Виплата компенсації у зв'язку з порушенням строків виплати за весь час затримки стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не провадить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Враховуючи вищевикладене, Головне управління не має правових підстав для розрахунку компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати. Також відповідач зазначив, що виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду по справі № 200/407/24 та проведення розрахунку з позивачем на виконання даного рішення, не є достатньою підставою для нарахування останньому компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, адже виконання даного рішення не є виплатою грошових доходів, що мають постійний характер у контексті правових посилань позивача, а є лише одноразовою виплатою на виконання рішення суду, а тому така виплата не може слугувати достатньою підставою для визнання порушення прав та законних інтересів позивача. Отже враховуючи вищевикладене, Головне управління звертає увагу, що лист від 16.09.2024 не є відмовою Головного управління та вказує, що позивачу індексація грошових доходів нараховувалась та виплачувалась згідно вимог чинного законодавства в межах виділених бюджетних асигнувань на відповідний бюджетний рік, а тому даний лист не може бути підставою для порушених прав позивача, а тому звернення до суду з позовною заявою є передчасним. Крім того, відповідач зазначає, що ОСОБА_1 не був працівником, а проходив службу на контрактних умовах в підрозділі ДСНС України тому його правовий та соціальний статус регулюється безпосередньо «Положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу», Кодексом цивільного захисту України, відповідними законами та підзаконними актами, а не Кодексом законів про працю України. Військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу. Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов'язки і відповідальність. Виходячи з наведеного, на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється. Особам, які проходять службу в органах та підрозділах цивільного захисту нараховується та виплачується грошове забезпечення, а не заробітна плата. Інструкцією № 623 не передбачена компенсація виплатити середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку. Головне управління звертає увагу, що на спірні правовідносини не поширюється дія Кодексу законів про працю України. Якби суд і міг застосувати норми КЗпП до спірних правовідносин, заявлена позивачем виплата мала б розраховуватися з урахуванням раніше виплачених сум відповідачем, задля уникнення маніпуляцій з сторони позивача. Відповідач також вказує на пропущення позивачем строку звернення до суду з цим позовом.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області (ЄДРПОУ 38537963), у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАС України є суб'єктом владних повноважень.
Позивач проходив службу у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області.
Згідно з наказом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області від 27 травня 2019 року № 165 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби у відставку (за станом здоров'я), знято з усіх видів забезпечення та виключено з кадрів ДСНС України 31 травня 2019 року.
ОСОБА_1 , будучи незгодним із ненарахуванням та невиплатою в належному розмірі індексації грошового забезпечення за період проходження служби в ГУ ДСНС України у Київській області, у січні 2024 року звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом за захистом свого порушеного права.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року у справі № 200/407/24 адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області (код ЄДРПОУ 38537963, місцезнаходження: 04071, м. Київ, вул. Межигірська, 8) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області щодо невиплати ОСОБА_1 за період з 01 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексації грошового забезпечення із застосуванням базового місяця (як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення) січень 2008 року.
Зобов'язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 31 травня 2019 року (включно) відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.
Зобов'язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 31 травня 2019 року (включно) відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2024 року рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року у справі № 200/407/24 залишено без змін. Рішення набрало законної сили 20 червня 2024 року.
31 липня 2024 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року у справі № 200/407/24 Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області на особовий рахунок ОСОБА_1 сплачено грошові кошти в сумі 49493,59 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 2078 від 29 липня 2024 року.
12 серпня 2024 року представником позивача на адресу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області направлено заяву, в якій представник позивача просила нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
У відповідь на зазначену заяву Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області листом від 16 вересня 2024 року № 56 01-8249/56 5 повідомило, що головний фахівець сектору телекомунікацій, інформаційних технологій та системи 112 Головного управління підполковник служби цивільного захисту ОСОБА_1 не був працівником, а проходив службу на контрактних умовах, тому його правовий та соціальний статус регулюється «Положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу», Кодексом цивільного захисту України, відповідними законами та підзаконними актами, а не Кодексом законів про працю України та Законом України «Про оплату праці». За рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21.03.2024 по справі № 200/407/24 ОСОБА_1 була виплачена не оспорювана сума індексації грошового забезпечення. Головне управління в повному обсязі виконало свій обов'язок перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні. Виплата компенсації у зв'язку з порушенням строків виплати за весь час затримки стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Враховуючи вищевикладене, Головне управління не має правових підстав для розрахунку компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» №95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Цьому визначенню відповідає й поняття грошового забезпечення, що відповідно до закону виплачується за рахунок держави особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту.
Відповідно до частини першої, другої статті 101 Кодексу цивільного захисту України служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.
Згідно з частиною першою статті 115 Кодексу цивільного захисту України держава забезпечує соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів управління та сил цивільного захисту і членів їхніх сімей відповідно до Конституції України, цього Кодексу та інших законодавчих актів.
Частинами 1 та 2 статті 125 КЦЗ України визначено, що держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов'язків.
Розміри, порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20 липня 2018 року № 623 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі - Інструкція № 623).
Ця Інструкція визначає порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі - особи рядового і начальницького складу), а також порядок виплат одноразової грошової допомоги при звільненні осіб рядового і начальницького складу (пункт 1 розділу І Інструкції № 623).
Згідно з пунктом 2 розділу І Інструкції № 623 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від посади, спеціального звання, тривалості та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання.
Грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (пункт 3 розділу І Інструкції № 623).
Індексація грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу здійснюється в порядку та розмірах, установлених чинним законодавством України (пункт 14 розділу І Інструкції № 623).
Правовідносини з приводу грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Кодексом цивільного захисту України, Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20 липня 2018 року № 623.
Водночас указані акти не містять норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку у зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними. Тобто, норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми, спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення військовослужбовців.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладений у постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16, від 30 січня 2019 року у справі № 807/3664/14, від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16, від 28.01.2021 у справі №240/11214/19.
Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Відповідно до положень статті 117 КЗпП України (в редакції, що діяла станом на час виникнення спірних правовідносин) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022 року.
Отже, відповідно до положень статті 117 КЗпП України, у редакції, чинній до внесення змін Законом № 2352-ІХ, оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
За обставин цієї справи остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні, зокрема індексації грошового забезпечення, здійснений відповідачем лише 31 липня 2024 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року у справі № 200/407/24, а періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 01 червня 2019 року (з дня, наступного за датою звільнення) по 30 липня 2024 року включно.
У разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.
Період з 01 червня 2019 року по 18 липня 2022 року включно (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19 липня 2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 29.01.2024 №560/9586/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23 від 22.02.2024 у справі №560/831/23, від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 14.03.2024 у справі №560/6960/23.
При цьому, Верховний Суд, надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП, неодноразово вказував на обов'язок визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, від 26.11.2020 у справі № 520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а.
Отже, при обчисленні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 червня 2019 року по 18 липня 2022 року суд виходить з такого.
Згідно п.п. 2, 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Суд зазначає, що ухвалою суду від 29 серпня 2024 року у Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області було витребувано довідку про середній розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за останні два місяці, що передували звільненню, та розрахунок середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 , виходячи з приписів постанови КМУ № 100.
Таку довідку Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області не надало, зазначивши у відзиві, що на осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту не поширюється дія постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», дана постанова не регулює питання грошового забезпечення.
Проте, відповідачем надана суду інформацію про грошове забезпечення за березень та квітень 2019 року, тобто за два останні місяці, що передували звільненню. Отже, суд вважає за можливе здійснити розрахунок середньоденного грошового забезпечення самостійно.
Так, позивача звільнено зі служби в ГУ ДСНС України у Київській області 31 травня 2019 року. Відповідно до інформації про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 , наданої ГУ ДСНС України у Київській області, грошове забезпечення позивача за березень 2019 року (31 календарний день) складає 17013,60 грн., за квітень 2019 року (30 календарних днів) - 17013,60 грн. Отже, середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці, що передували звільненню, складає 557,82 грн. (17013,60 грн. + 17013,60 грн. / 61 день).
Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 01 червня 2019 року по 18 липня 2022 року включно складає 1144 днів.
Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 638146,08 грн. (557,82 грн. х 1144 днів).
Однак, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Крім того, відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16, від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17, при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку, суду необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету, та інші обставин справи.
Таким чином, Верховним Судом, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, зроблено висновок, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Судом, під час вирішення цієї справи, враховані правова позиція та механізм врахування коефіцієнта істотності частки складових заробітної плати у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, що були наведені Верховним Судом під час вирішення справи № 806/2473/18.
Загальна сума отриманих позивачем виплат (індексації грошового забезпечення), які були виплачені відповідачем на виконання рішення суду у справі № 200/407/24, становить 49493,59 грн.
Отже, розрахована судом сума середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.06.2019 року по 18.07.2022 року включно в сумі 638146,08 грн. є неспівмірною і непропорційною у порівнянні з розміром заборгованості відповідача з виплати належних позивачу при звільненні сум (49493,59 грн. перерахованого грошового забезпечення).
Коефіцієнт істотності частки, порівняно із середнім заробітком (середнім грошовим забезпеченням) позивача за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи із загального розміру несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення складає 7,76% (49493,59 х 100 / 638146,08).
Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 7,76% розраховується наступним чином: 557,82 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 7,76% (коефіцієнт істотності частки) = 43,29 грн. (середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки) х 1144 (днів затримки розрахунку) = 49523,76 грн.
Таким чином середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 червня 2019 року по 18 липня 2022 року включно з урахуванням принципу справедливості та співмірності складає 49523,76 грн.
Проте, суд також враховує, що позивач звернувся до суду з позовом про виплату недоплаченої індексації грошового забезпечення у січні 2024 року, тобто зі спливом більш ніж чотирьох років після звільнення з ГУ ДСНС України у Київській області, яке мало місце 31 травня 2019 року, при цьому позивач не навів жодних аргументів щодо обставин, які заважали йому реалізувати своє право на стягнення недоотриманої індексації грошового забезпечення раніше. Також суд враховує принцип співмірності, оскільки розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив відповідач позивачу при звільненні.
З урахуванням наведених вище правових позицій Верховного Суду, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд дійшов висновку, що виплата середнього заробітку позивачу за час затримки розрахунку в сумі 49523,76 грн., є неспівмірною та непропорційною зі встановленим розміром заборгованості відповідача з виплати належних позивачу при звільнення сум, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача.
За таких обставин, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд доходить висновку про наявність підстав для зменшення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 01.06.2019 року по 18.07.2022 року включно до 5000,00 грн.
Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні з 19 липня 2022 року по 30 липня 2024 року включно, суд зазначає наступне.
Як вже було зазначено вище, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Враховуючи правові висновки Верховного суду у зазначених вище справах, суд враховує приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Суд зауважує, що шестимісячний період з 19 липня 2022 року закінчується 19 січня 2019 року. Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за цей період складає 185 календарних днів.
Як вже було встановлено судом, розмір середньоденного заробітку позивача складає 557,82 грн. Отже, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року становить 557,82 грн. х 185 = 103196,70 грн.
Таким чином загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 108196,70 грн. (5000,00 грн. (за період з 01 червня 2019 року по 18 липня 2022 року) + 103196,70 грн. (за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року)).
Щодо компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушення строків їх виплати суд зазначає наступне.
Як вже було зазначено судом, частинами 1 та 2 статті 125 КЦЗ України визначено, що держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов'язків.
Згідно з пунктом 2 розділу І Інструкції № 623 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від посади, спеціального звання, тривалості та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання.
Грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (пункт 3 розділу І Інструкції № 623).
Індексація грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу здійснюється в порядку та розмірах, установлених чинним законодавством України (пункт 14 розділу І Інструкції № 623).
Так, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (Закон №1282-XII).
Відповідно до ст. 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно зі ст. 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до ч. 2 ст.5 Закону №1282-XII підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Згідно зі ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (Порядок №1078).
Відповідно до п. 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року №491-IV «Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення».
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абз. 8 п. 4 Порядку №1078).
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон №2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.
Відповідно до статей 1, 2 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян та інші.
Згідно зі ст. 3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Приписами ст. 4 Закону №2050-III встановлено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
За змістом статті 7 Закону № 2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
З метою реалізації Закону №2050-III Кабінет Міністрів України прийняв Постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Пункти 1, 2 Порядку № 159 відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Компенсація за порушення строків виплати доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у даному випадку ГУ ДСНС України у Київській області) добровільно чи на виконання судового рішення.
Суд враховує, що подібні правовідносини були предметом розгляду Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі № 560/8194/20 (постанова від 02.04.2024).
У вказаній справі, Судова палата сформулювала такі висновки:
«24.(…) пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-ІІІ, який, проте, не визначає спеціальних строків для звернення до суду (…)
29. Отже, Судова палата доходить висновку, що умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
30. При цьому норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до органу Пенсійного фонду України за виплатою такої компенсації.
31. Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - органу Пенсійного фонду України) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.
32. Крім того, Судова палата вважає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
33. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
34. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.»
Згідно з частиною п'ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів в зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення без необхідності звернення з відповідною окремою заявою до відповідача. Натомість обов'язок з її виплати виникає у випадку порушення строків виплати доходів та виплати нарахованих доходів.
Відповідачем не заперечується та обставина, що нарахування індексації грошового забезпечення позивача здійснено на виконання рішення суду від 21 березня 2024 року у справі № 200/704/24, проте як суб'єкт виконання цього рішення, відповідач не здійснив розрахунок та виплату компенсації доходу, передбаченого статтею 2 Закону № 2050-ІІІ.
Несвоєчасне нарахування сум грошового забезпечення відбулось у зв'язку з неправомірною невиплатою позивачу індексації грошового забезпечення у належному розмірі, що встановлено судовим рішенням, тобто з вини органу, що виплачує грошове забезпечення, а тому позивач має право на отримання компенсації втрати частини грошового забезпечення у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
Відповідно невиплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішення суду від 21 березня 2024 у справі № 200/704/24, свідчить про відмову виплатити компенсацію згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням, тому є безпідставними доводи відповідача, що лист ГУ ДСНС України у Київській області від 16.09.2024, наданий на заяву позивача щодо виплати компенсації втрати частини грошового забезпечення, не є відмовою у виплаті компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Щодо строку звернення позивача до суду з цим позовом суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 18.03.2021 року по справі № 820/3313/17 встановив, що строк звернення до адміністративного суду з позовом щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні розпочинає свій перебіг з дати фактичного розрахунку при звільненні, тобто виплати на користь позивача всіх грошових коштів, які підлягали виплаті на день звільнення, у тому числі тих, що не були виплачені та щодо яких встановлена затримка розрахунку при звільненні.
Як встановлено судом, остаточний розрахунок при звільненні з позивачем ГУ ДСНС України у Київській області був здійснений 31 липня 2024 року. Отже, саме з 31 липня 2024 року у позивача виникло право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Із даним позовом позивач звернувся до суду 15 серпня 2024 року, тобто в межах місячного строку звернення.
Щодо строку звернення до суду з позовом стосовно виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20 сформульовано такі висновки:
а) у спорах цієї категорії справ суди повинні застосовувати шестимісячний строк звернення до суду з позовом, визначений частиною першою статті 122 КАС України, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів;
б) нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати зокрема і пенсії, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-III строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Тому особі, права якої порушені невиконанням обов'язку нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати, достовірно відомо про час та розмір виплаченої заборгованості. При цьому така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір належної до виплати компенсації, порядок її нарахування і підстави виплати/невиплати;
в) з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості з виплати пенсії за попередні періоди особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів і з цього дня починається перебіг шестимісячного строку звернення з позовом до суду. Звернення до суду з позовом про нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів після закінчення цього строку є підставою, передбаченою пунктом 8 частини першої статті 240, для залишення позовної заяви без розгляду;
г) отримання листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на заяву не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку. Відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.
З урахуванням вказаних висновків, перебіг строку звернення позивача до суду з позовними вимогами щодо компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розглядуваній справі розпочався з 01 серпня 2024 року, тобто з першого дня наступного місяця після отримання недоплаченої суми індексації грошового забезпечення, виплата якої відбулася 31 липня 2024 року.
Отже, твердження відповідача з приводу пропущення позивачем троку звернення до суду з цим позовом є безпідставним та необґрунтованим, а відтак не заслуговує на увагу.
Частиною другою статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з нормами частини другої зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Щодо способу захисту порушеного права позивача в частині нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд зазначає наступне.
Позивач в позовній заяві просить, зокрема обов'язати відповідача виплатити йому середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 31 травня 2019 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі, з 19 липня 2022 року по 31 липня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Суд зауважує, що відповідно до положень статті 117 КЗпП України середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні нараховується за час затримки по день фактичного розрахунку. Оскільки позивача було звільнено зі служби В ГУ ДСНС України у Київській області 31 травня 2019 року, а недоплачену суму індексації грошового забезпечення було виплачено 31 липня 2024 року, то відповідно часом затримки розрахунку при звільненні є період з 01 червня 2019 року (наступного дня після звільнення) по 30 липня 2024 року (включно).
Разом з цим суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 8 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
В постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 380/12913/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду сформулював концепцію «ефективного правосуддя» в контексті вибору ефективного способу захисту порушеного права, та зазначив, що «КАС України орієнтує відповідачів (суб'єктів владних повноважень) забезпечувати ефективний захист прав і свобод до моменту ініціювання особою судового провадження, так відповідно до частини другої статті 17 КАС України особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення позову […].
Ефективно працююча система суб'єктів владних повноважень (головним чином, органів виконавчої гілки влади та органів місцевого самоврядування) є тим механізмом, який ефективно захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, що мінімізує можливість виникнення спорів у публічно-правовій сфері та, відповідно, робить непотрібним звернення до адміністративного суду; частина друга статті 2 КАС України орієнтує відповідачів (суб'єктів владних повноважень) забезпечувати ефективний захист та зобов'язує, у разі порушення таких прав, свобод чи інтересів, поновити їх до моменту ініціювання особою судового провадження.
При цьому адміністративний суд, зберігаючи самостійність і незалежність, діє не відособлено, а разом із законодавчою та виконавчою гілкою влади, які приймають власні рішення (обов'язкові до виконання), а також володіють гарантованою Конституцією України власною незалежністю та компетентністю[…].
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам».
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд доходить висновку про застосування більш ефективного способу захисту порушеного права позивача у вигляді стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Отже, враховуючи встановлені судом обставини справи, з метою ефективного способу захисту прав позивача суд дійшов висновку про задоволення позову шляхом визнання протиправною бездіяльності Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 01 червня 2019 року по 30 липня 2024 року включно та стягнення з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 01 червня 2019 року по 30 липня 2024 року включно в сумі 108196,70 (сто вісім тисяч сто дев'яносто шість) гривень 70 копійок; визнання протиправною бездіяльності Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 жовтня 2016 року по 31 травня 2019 року за весь час затримки виплати, а саме з 01 жовтня 2016 року по 30 липня 2024 року та зобов'язання Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.10.2016 року 31 травня 2019 року за весь час затримки виплати, а саме з 01 жовтня 2016 року по 30 липня 2024 року.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Позивачем був сплачений судовий збір у сумі 1937,93 грн. відповідно до наявних в матеріалах справи квитанцій.
При цьому суд зауважує, що судовий збір за подання даного позову з урахуванням ч. 3 статті 4 Закону № 3674-VI складає 1937,92 грн., отже саме така сума підлягає відшкодуванню.
Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області (адреса: 04071, м. Київ, вул. Межигірська, 8, ЄДРПОУ 38537963) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області (адреса: 04071, м. Київ, вул. Межигірська, 8, ЄДРПОУ 38537963) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 01 червня 2019 року по 30 липня 2024 року включно.
Стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області (адреса: 04071, м. Київ, вул. Межигірська, 8, ЄДРПОУ 38537963) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 01 червня 2019 року по 30 липня 2024 року включно в сумі 108196,70 (сто вісім тисяч сто дев'яносто шість) гривень 70 копійок.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області (адреса: 04071, м. Київ, вул. Межигірська, 8, ЄДРПОУ 38537963) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 жовтня 2016 року по 31 травня 2019 року за весь час затримки виплати, а саме з 01 жовтня 2016 року по 30 липня 2024 року.
Зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області (адреса: 04071, м. Київ, вул. Межигірська, 8, ЄДРПОУ 38537963) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.10.2016 року 31 травня 2019 року за весь час затримки виплати, а саме з 01 жовтня 2016 року по 30 липня 2024 року.
Стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області (адреса: 04071, м. Київ, вул. Межигірська, 8, ЄДРПОУ 38537963) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1937 (одна тисяча дев'ятсот тридцять сім) гривень 92 копійки.
Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 17 жовтня 2024 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вст. пну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Смагар