Україна
Донецький окружний адміністративний суд
17 жовтня 2024 року Справа№200/5439/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Військової частини НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у незастосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» при обчисленні в період з 01.01.2020 року по 06.07.2020 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 , а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 провести перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 та доплатити за період з 01.01.2020 року по 06.07.2020 року включно належні з урахуванням раніше виплачених виплат суми грошового забезпечення, обчисленого із розмірів окладу 3150,00 грн. на місяць та окладу за військовим званням 630 грн. за період з 01.01.2020 року по 06.07.2020 року, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704» «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року , а саме встановленого на відповідні тарифні коефіцієнти; за період з 01.01.2020 року по 05.07.2020 року Законом України від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ встановлено у 2020 році включно належні з урахуванням раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення питань та компенсації днів невикористаної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 01.01.2020 року по 06.07.2020 року за весь час затримки виплати.
Ухвалою від 09 серпня 2024 року суд залишив позовну заяву ОСОБА_2 без руху, встановивши позивачу строк 10 днів з дня отримання ухвали на усунення недоліків шляхом належного оформлення позовної заяви відповідно до вищезазначених норм Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, зазначення в позовній заяві номерів засобів зв'язку відповідача, а також відомостей про наявність або відсутність у відповідача електронного кабінету; надання суду доказів на підтвердження проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_2 у спірний період з 20.01.2020 року по 06.07.2020 року; надання суду доказів щодо зміни прізвища позивача; надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.
26 серпня 2024 року на адресу суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви. Позивач на виконання ухвали суду від 09 серпня 2024 року надала суду копію військового квитка серії НОМЕР_4 , копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 та заяву про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом.
Ухвалою суду від 27 серпня 2024 року суд прийняв до розгляду позовну заяву, відкрив провадження в адміністративній справі № 200/5439/24 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Зазначеною ухвалою суд задовольнив заяву позивача, визнав поважними причини пропуску строку та поновив позивачу строк звернення до суду із даним позовом. Також вказаною ухвалою у Військової частини НОМЕР_2 витребувано докази у справі.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином.
За правилами частини 5 та частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що вона проходила військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_2 . Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 06.07.2020 звільнена з військової частини. Під час проходження військової служби відповідач невірно встановив їй розмір посадового окладу та окладу за військове звання, що призвело до виплати грошового забезпечення в меншому розмірі, ніж передбачено п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704. 14 листопада 2023 року позивач звернулася до військової частини НОМЕР_2 з письмовою заявою щодо здійснення перерахунку та доплати грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) за 2019 - 2020 роки, обчисленого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Відповідь на вказану заяву позивач не отримала. Перерахунок та доплату грошового забезпечення відповідач не здійснив. Позивач зазначає, що у первинній редакції пункт 4 постанови КМУ № 704 визначав, що розміри посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. В подальшому пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» внесено зміни до п. 4 постанови КМУ № 704, а саме п. 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14». Водночас постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови КМУ № 103. Тобто, з 29 січня 2020 року п. 4 постанови КМУ № 704 діє в попередній редакції, а отже, з цієї дати розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців мають бути обчислені шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року. Проте, після визнання протиправним та скасування п. 6 постанови КМУ № 103 відповідач продовжував нараховувати та виплачувати позивачу грошове забезпечення, обчислюючи його розмір в порядку, визначеному п. 4 постанови КМУ № 704 у не чинній редакції, що призвело до виплати грошового забезпечення у меншому розмірі. Позивач вважає дії відповідача щодо встановлення посадового окладу та окладу за військове звання в розмірах, що є меншими ніж розміри, встановлені законодавством, протиправними. Крім того, позивач зазначає, що має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 01.01.2020 року по 06.07.2020 року за весь час затримки виплати. Також позивач просить встановити судовий контроль за виконанням рішення суду у цій справі.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти позовних вимог позивача та просив відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі. В обґрунтування відзиву зазначив, що пунктом 4 Постанови № 704 установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14. Однак, дана норма у своїй первинній редакції реально застосованою не була та фактично навіть не діяла до 24 лютого 2018 року, оскільки пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21 лютого 2018 року № 103 (яка набрала чинності 24 лютого 2018 року) до Постанови № 704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 постанови № 704 викладено у новій редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13 і 14». Отже, на момент набрання чинності постановою № 704 (01 березня 2018 року) пункт 4 зазначеної постанови викладеній у редакції згідно з пунктом 6 постанови № 103. Проте, з 29 січня 2020 року пункт 6 Постанови № 103 (яким пункт 4 постанови № 704 викладено у новій редакції, про що зазначено вище) втратив чинність у зв'язку із набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, якою визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб». Відповідач зазначає, що згідно з ч. 5 ст. 245 КАС України, якщо судом визнано нормативно-правовий акт протиправним і не чинним повністю або в окремій частині і при цьому виявлено недостатню правову урегульованість відповідних публічно-правових відносин, яка може потягнути за собою порушення прав, свобод та інтересів невизначеного кола осіб, суд має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти новий нормативно-правовий акт на заміну нормативно-правового акта, визнаного незаконним повністю або у відповідній частині. При цьому, ні КАС України, ні інші акти законодавства не визначають в якості наслідку визнання нормативно-правового акту протиправним і не чинним автоматичне поновлення дії акту (актів) законодавства, що регулювали відповідні відносини раніше. Натомість суд у такому випадку має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти новий нормативно-правовий акт на заміну нормативно-правового акта, визнаного незаконним повністю або у відповідній частині, не визначаючи змісту такого нормативно-правового акту. В даному випадку відповідний обов'язок прийняти новий нормативно-правовий акт у судовому рішенні не визначено. Відповідач також зазначає, що позивач просить зобов'язати відповідача провести позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 рік однак застосовує не цілком норму, а лише частину, а саме без вказівки на 50% мінімальної заробітної плати, проте норма права не може застосовуватись вибірково лише в певній частині, а повинна тлумачитись в цілому у сукупному взаємозв'язку. Також відповідач зазначає, що додатки 1 та 14, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. Зокрема, у цих примітках наведена інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. Разом із тим, у зв'язку з набранням чинності пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21 лютого 2018 року № 103, згадані вище Примітки не були приведено у відповідність з нормою пункту 4 цієї Постанови № 704 (в редакції Постанови КМ № 103 від 21.02.2018). Водночас, не приведення Кабінетом Міністрів України приміток до додатків 1,12,13,14 Постанови № 704 у відповідність до змін, що були внесені в п. 4 цієї ж Постанови не може бути підставою для обчислення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням з використанням у якості розрахункової величини «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)». Відповідач зауважує, що висновки, які були викладені Шостим апеляційним адміністративним судом, не поширюються на спірні правовідносини (правовідносини пов'язані саме з проходженням дійсної військової служи, бо і надалі усім військовослужбовцям нараховують та виплачують грошове забезпечення з врахуванням прожиткового мінімуму січень 2018 року, бо постанова КМУ №704 є чинною). Відповідач також вказує, що постановлення судами рішень (у яких правові норми застосовуються однобоко) не на користь Збройних Сил України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України та Державної спеціальної служби транспорту України та ін., зрештою призведе та вже призводить до надмірних (незапланованих) переплат. Лише одному військовослужбовцю у даній категорії справ необхідно нарахувати та виплати більше ніж 200000 грн. Останнє може негативно вплинути на рівень боєздатності (обороноздатності) Держави. Також наслідками такого є можливе зниження спроможності Збройних Сил України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України та ін. захищати суверенітет та територіальну цілість України. Неоднакове (усталене) застосування норм Судом (судами) першої інстанції, апеляційної та касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах нормативно-правових актів, так і застосування судами окремих (вирваних з контексту нормативно - правового акту норм) призводить до надмірних витрати державних коштів, які могли б бути використані на оборону України. Також відповідач вказує, що вимога позивача щодо нарахування та виплати йому компенсації втрати частини доходів на суму заборгованості частини недоотриманого грошового забезпечення з 01.01.2020 року по день фактичної виплати заборгованості є передчасною, цілком не обґрунтованою та безпідставною, оскільки права позивача на отримання компенсації втрати частини доходів не порушено. Протиправність, наявність якої є підставою для задоволення адміністративного позову, в діях відповідача відсутня, а позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Разом з цим відповідач зазначає, що визначення розміру посадових окладів для розрахунку грошового забезпечення військовослужбовців належить до делегованих та дискреційних повноважень Кабінету Міністрів України. Визначення розрахункової величини для визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців відноситься до дискреційних повноважень саме Кабінету Міністрів України (окрім того саме Уряд готує проєкт наказу про Державний Бюджет, який затверджується Верховною Радою України), то як наслідок, відповідач зазначає, що діяв у встановлений спосіб та у визначених (чинною редакцією постанови КМУ №704) межах, тому, протиправна бездіяльність з боку відповідача відсутня. Суд зауважує, що відповідачем у відзиві висловлені доводи та міркування з приводу можливості залучення Кабінету Міністрів України до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача чи другого відповідача, однак клопотань з приводу залучення до участі у справі інших осіб відповідачем не заявлено, а отже суд не вбачає підстав для вирішення цього питання.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
Позивач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом № НОМЕР_6 , виданим 23.03.2020 року органом 1436, РНОКПП НОМЕР_7 .
Відповідач - Військова частина НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАС України є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах згідно зі статтею 43 КАС України має адміністративну процесуальну дієздатність.
Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_8 , виданим 11 липня 2018 року військовою частиною НОМЕР_9 .
Як вбачається зі свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 , виданого 28 лютого 2020 року Маріупольським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), позивач мала дошлюбне прізвище « ОСОБА_3 », яке після реєстрації шлюбу 28 лютого 2020 року було змінено на « ОСОБА_4 ».
ОСОБА_1 з 20 лютого 2018 року по 06 липня 2020 року проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_4 .
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 06 липня 2020 року № 236 ОСОБА_2 виключено зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення з 06 липня 2020 року.
На виконання ухвали суду від 27 серпня 2024 року в частині витребування доказів військовою частиною НОМЕР_2 надана довідка-розрахунок грошового забезпечення ОСОБА_4 ( ОСОБА_2 за 2020 рік, в якій зазначені складові та розмір грошового забезпечення (основні та додаткові види грошового забезпечення), отриманого позивачем за спірний період, в тому числі грошова допомога на оздоровлення, грошова компенсація за невикористану щорічну основну відпустку та грошова компенсація за 14 діб невикористаної частини додаткової відпустки за 2018, 2019, 2020 роки.
14 листопада 2023 року позивачем на адресу військової частини НОМЕР_2 була направлена письмова заява, в якій позивач просила, зокрема, здійснити перерахунок та доплату належного їй грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) за 2019 - 2020 роки, обчисленого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2019 року та на 1 січня 2020 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704.
Вказана заява була направлена на адресу військової частини НОМЕР_2 засобами поштового зв'язку АТ «Укрпошта», проте, відповіді на вказану заву військовою частиною НОМЕР_2 позивачу надано не було. Відповідачем вказані обставини не спростовані.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що при обчисленні грошового забезпечення позивача у період з 29.01.2020 року по 06.07.2020 року включно був застосований розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законодавством на 1 січня 2018 року. Позивач не погоджується з таким розрахунком її грошового забезпечення у спірний період, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі Закон № 2232-XII).
Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII).
Відповідно до ст. 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з ч. 2 та ч. 3 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), яка набрала чинності 01.03.2018 та якою затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (додаток №1); схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (додаток №14).
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
При цьому, Додатки 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. У зазначених примітках наведена, зокрема, інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.
24.02.2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», пунктом 6 якої внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема, п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 викладено в редакції, згідно з якою установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Проте, зміст приміток до Додатків 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови.
Отже, за змістом Постанови № 704 в редакції Постанови № 103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Суд зазначає, що на момент набрання чинності постановою №704 (01.03.2018) пункт 4 цієї постанови було викладено в редакції змін, передбачених пунктом 6 постанови №103, а саме: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Тобто, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас Закон України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу, базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (ст.6 Закону №2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із ч.2 ст.92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (п.1) та порядок встановлення державних стандартів (п.3).
Разом з цим, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому, п.8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на 2020 не містить.
Тобто, положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 по справі №913/204/18, від 10.03.2020 по справі №160/1088/19, від 09.06.2022 у справі №520/2098/19).
З огляду на передбачені в ч.3 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України правила, а також враховуючи те, що з 29.01.2020 положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для розрахунку посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин належить застосувати пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 294-IX, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного суду від 02.08.2022 у справі №440/6017/21.
Отже, з 29.01.2020 року, з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/6453/18, діяв п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 у первісній редакції, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Разом з цим, з 29.01.2020 року знову почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року (в тому випадку, коли у календарному році, в якому застосовується відповідна норма зазначеного підзаконного нормативно-правового акту, 50 відсотків мінімальної заробітної плати перевищують прожитковий мінімум).
Проте, згідно з п. 3 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 року в справі №240/4946/18, постановах Верховного Суду від 18.02.2021 року в справі №200/3775/20-а, від 11.02.2021 року у справі №200/3757/20-а.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Постанова № 704 року є підзаконним нормативно-правовим актом. Юридична сила закону як джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України. Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Тобто, вказаний пункт 4 Постанови №704 в частині обрахунку розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням у розмірі 50% мінімальної заробітної плати, суперечить нормам розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII та не підлягає застосуванню.
При цьому, колегія суддів у постанові Верховного Суду від 19.10.2022 у справі № 400/6214/21 у подібних правовідносинах звернула увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 (адміністративне провадження № К/9901/43174/21).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що протягом спірного періоду проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_2 - з 29 січня 2020 року по 06 липня 2020 року (по день звільнення) грошове забезпечення позивача мало обчислюватися згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції, яка діяла з 29.01.2020 року, а саме із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року.
Суд також зазначає, що відповідно до пункту 2 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Крім того, пунктом 2 Постанови 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Також Постановою № 704 встановлено для військовослужбовців виплату надбавок, доплат, винагород та премії, а також інших додаткових видів грошового забезпечення та разових виплат, розрахунковою величиною яких є посадовий оклад та оклад за військовим званням.
Як вбачається з довідки-розрахунку грошового забезпечення № 0989/10/3512 від 02 вересня 2024 року, наданої військовою частиною НОМЕР_2 , позивачу у квітні 2020 року була нарахована та виплачена грошова допомога на оздоровлення, а також при звільненні з військової служби нарахована та виплачена грошова компенсація за невикористану щорічну основну відпустку та грошова компенсація за 14 діб невикористаної частини додаткової відпустки за 2018, 2019, 2020 роки.
Пунктами 1 та 6 розділу XXIII «Виплата грошової допомоги для оздоровлення» Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Пунктами 3 та 6 розділу XXXI «Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби» Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженому Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, визначено, що у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.
Відтак, перерахунку також підлягають надбавки, доплати, винагороди та премії, а також інші додаткові види грошового забезпечення та разові виплати, при обчисленні яких використовується посадовий оклад та оклад за військовим званням, в тому числі і грошова допомога на оздоровлення та компенсація за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки.
З приводу вимог позивача щодо зобов'язання військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити їй компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 01.01.2020 року по 06.07.2020 року за весь час затримки виплати суд зазначає наступне.
Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до ст. 2 цього Закону, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, у т.ч. заробітна плата (грошове забезпечення).
Згідно з пунктом 2 Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 № 1427, компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи, починаючи з 01.01.1998, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток.
Відповідно до п. 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення).
Відповідно до ст. 3-5 Закону № 2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Своєчасно не отриманий з вини громадянина дохід компенсації не підлягає.
Використане у ст. 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1-3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові по справі № 240/11882/19 від 15.10.2020 року.
Разом з цим, за змістом статті 7 Закону № 2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Так, необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті. А тому, тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.
Саме відмова у виплаті особі компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати свідчить про факт ймовірного порушення суб'єктом владних повноважень права особи на отримання такої компенсації та зумовлює виникнення у такої особи права на захист у судовій юрисдикційній формі, а саме, у формі звернення з відповідним позовом до адміністративного суду.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11.05.2023 у справі № 460/786/20 та від 18.08.2023 у справі № 460/4166/20.
Матеріали справи не містять доказів звернення позивача до військової частини НОМЕР_2 із письмовими заявами щодо виплати компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, як і не містять письмової відмови відповідача у виплаті відповідної компенсації.
З огляду на викладене, право ОСОБА_1 на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати ще не було порушено суб'єктом владних повноважень, а отже, позовні вимоги позивача в цій частини є передчасними та задоволенню не підлягають.
Частиною другою статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Згідно приписів ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього кодексу, проте згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своїх дій.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права на належний розмір грошового забезпечення суд зазначає таке.
Приписами частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Позивач в позовній заяві просить, зокрема, зобов'язати відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення, обчисленого із розмірів окладу 3150,00 грн. на місяць та окладу за військовим званням 630 грн. за період з 01.01.2020 року по 06.07.2020 року, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704» «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції, яка діяла з 29 січня 2020 року.
Суд зазначає, що право на перерахунок грошового забезпечення у позивача виникло саме з 29.01.2020 року, з дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18, якою відновлено первісну редакцію п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704. Разом із цим, в межах даної справи суд надає оцінку правомірності застосування відповідачем п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704» «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» при обчисленні грошового забезпечення позивача у період з 29.01.2020 року по 06.07.2020 року, проте визначення розмірів (сум) посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням є виключною компетенціє відповідача.
Нормами частини 2 статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).
З огляду на встановлені судом обставини справи, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково шляхом визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_2 щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 06.07.2020 року включно із застосуванням при розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, та зобов'язання Військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 року по 06.07.2020 року включно, в тому числі грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, виплаченої при звільненні компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та здійснити їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Суд вважає такий спосіб захисту порушених прав позивача ефективним та достатнім для їх відновлення.
З приводу вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з частинами другою та третьою статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Згідно із положеннями частин першої та другої статті 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу (ч. 8 ст. 382 КАС України).
Відповідно до частини першої статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Системний аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що приписами статей 382, 383 КАС України передбачено декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах: зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду.
Вказані правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Відповідно до статті 382 КАС України встановлення судового контролю є правом, а не обов'язком суду.
Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах є саме диспозитивним правом суду, яке може використовуватись в залежності від наявності об'єктивних обставин, що підтверджені належними та допустимими доказами. Це виключно як певна (можливо, виняткова) міра впливу на той чи інший орган влади.
Позивач не навів аргументованих доводів та не надав доказів того, що прийняте рішення суду не буде виконуватись відповідачем тривалий час.
Отже, в даному випадку суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконання рішення суду.
Позивач звільнений від сплати судового збору, отже судові витрати, які підлягають відшкодуванню відповідно до статті 139 КАС України, на час розгляду справі відсутні.
Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 06.07.2020 року включно із застосуванням при розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) перерахунок грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 року по 06.07.2020 року включно, в тому числі грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, виплаченої при звільненні компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та здійснити їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення ухвалене та повне судове рішення складене 17 жовтня 2024 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Смагар