Романівський районний суд Житомирської області
290/1031/24
Іменем України
18 жовтня 2024 року селище Романів
Романівський районний суд Житомирської області в складі судді Ковальчука М.В., з участю секретаря судового засідання Багінської В.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
В червні 2024 року товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (далі ТОВ «Коллект Центр») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому зазначено, що 02 липня 2021 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» (далі ТОВ «Авентус Україна») та відповідачем було укладено договір про надання споживчого кредиту № 4406765, за умовами якого останній надано кредит в розмірі 7800,00 грн строком повернення до 01 серпня 2021 року.
Посилаючись на те, що ОСОБА_1 умови кредитного договорору не виконує, а також на те, що ТОВ «Коллект Центр» набуло право вимоги за вказаним договором, позивач просить стягнути з неї заборгованість в сумі 25721,62 грн, в тому числі: заборгованість за кредитом - 7800,00 грн, заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги - 17784,00 грн, інфляційні збитки - 124,80 грн та 12,82 грн три відсотка річних.
Заперечуючи відносно наведених позивачем обставин, представником відповідача подано до суду відзив, в якому зазначено, що позивачем безпідставно заявлено до стягнення суму процентів поза межами строку дії кредитного договору, доказів того, що позичальник ініціювала продовження строку користування позикою та зміну дати повернення всієї суми кредиту матеріали справи не містять. Окрім цього, вказано, що витрати на правничу допомогу не відповідають критерію реальності адвокатських витрат та є явно завищеними.
Представником позивача подано відповідь на відзив, в якому вказано, що відповідач визнає факт укладення договору про надання споживчого кредиту № 4406765 від 02 липня 2021 року з ТОВ «Авентус Україна» та отримання грошових коштів в сумі 7800,00 грн. При укладенні такого правочину сторони погодили, що на підтвердження здійснення автопролонгації строку користування кредитними коштами відповідна додаткова угода до договору ними не укладається та не підписується, а тому зобов'язання позичальника зі сплати процентів за користування кредитними коштами продовжуються на весь період фактичного користування кредитними коштами, починаючи з дати першого дня прострочення строкового повернення кредиту і до дня повного повернення кредиту. Відтак нарахування відсотків, заявлених до стягнення з відповідача, проведене відповідно до умов договору. Також зазначено, що загальний розмір витрат на правничу допомогу в сумі 9000,00 грн підтверджений належними та допустимими доказами.
Розгляд справи проведено у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до статті 279 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Судом встановлено, що 02 липня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 4406765, на умовах якого товариство надає споживачу кредит у гривні, а споживач зобов'язується одержати та повернути кошти кредиту, сплати проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені договором.
Згідно пункту 1.3 договору про надання споживчого кредиту, сума кредиту (загальний розмір) складає 7800,00 грн. Тип кредиту кредит.
Відповідно до пункту 1.4 договору про надання споживчого кредиту, строк кредиту 30 днів. Детальні терміни повернення кредиту та сплати процентів, визначені в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є додатком № 1 до цього договору.
Пунктом 1.5 договору про надання споживчого кредиту встановлено, що тип процентної ставки фіксована.
Згідно пункту 1.5.1 договору про надання споживчого кредиту, стандартна процентна ставка становить 1,90 % в день та застосовується: - у межах строку кредиту вказаного в пункті 1.4 цього договору, якщо не виконані умови для застосування зниженої процентної ставки; - у межах нового строку кредиту, якщо відбулася пролонгація за ініціативою позичальника; - у межах нового строку кредиту, якщо відбулася автопролонгація, відповідно до пункту 4.3 договору.
Відповідно до пункту 2.1 договору про надання споживчого кредиту, кошти кредиту надаються у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної карти № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки, реквізити якої надані споживачем товариству з метою отримання кредиту.
Згідно пункту 3.1 договору про надання споживчого кредиту, нарахування процентів здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, протягом строку кредиту (включаючи періоди пролонгації та автопролонгації) виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».
Укладення договору здійснюється сторонами за допомогою ІТС Товариства, доступ до якої забезпечується позичальнику через Веб-сайт або мобільний додаток. Електронна ідентифікація позичальника здійснюється при вході останнього в особистий кабінет, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки кредитодавцем правильності введення коду, направленого на номер мобільного телефону позичальника, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету (пункт 1.1 договору про надання споживчого кредиту).
Додатком № 1 до вказаного договору погоджено графік платежів та таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, реквізити для оплати.
Цього ж дня між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було підписано паспорт споживчого кредиту.
Договір та паспорт споживчого кредиту підписаний відповідачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію»: М640025.
Довідками товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Контрактовий дім» № 7/4867 від 17 травня 2024 року та ТОВ «Авентус Україна» № 251/24 від 13 травня 2024 року підтверджується факт перерахування ОСОБА_1 кредитних коштів в сумі 7800,00 грн на платіжну картку № НОМЕР_1 02.07.2021 о 16:29 год, транзакція № 962345849.
Зі змісту картки обліку за договором № 4406765 від 02 липня 2021 року вбачається розмір заборгованості по тілу кредиту та нарахованих відсотках.
04 лютого 2022 року ТОВ «Авентус Україна» відступило право вимоги за кредитними договорами товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі ТОВ «Вердикт Капітал») згідно договору факторингу № 04-02-01/2022, відповідно до умов якого ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право грошової вимоги до позичальників, в тому числі за договором про надання споживчого кредиту № 4406765 від 02 липня 2021 року.
Відповідно до Реєстру боржників, що є додатком № 3 до договору факторингу № 04-02-01/2022 від 04 лютого 2022 року, ТОВ «Вердикт Капітал» набув права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 25584,00 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 7800,00 грн, заборгованість за відсотками - 17784,00 грн.
10 січня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» було укладено договір відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-01/2023, відповідно до умов якого ТОВ «Коллект Центр» набуло право грошової вимоги до позичальників, в тому числі за договором про надання споживчого кредиту № 4406765 від 02 липня 2021 року.
Відповідно до Реєстру боржників, що є додатком № 3 до договору відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-01/2023 від 10 січня 2023 року, позивач набув права грошової вимоги до відповідача в сумі 25721,62 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 7800,00 грн, заборгованість за відсотками - 17784,00 грн, відповідальність за порушення грошового зобов'язання згідно статті 625 ЦК України - 137,62 грн.
Згідно з наданими розрахунками заборгованості, які були надані одночасно з позовною заявою, заборгованість ОСОБА_1 за укладеним договором станом на 10 січня 2023 року та 04 червня 2024 року становить 25721,62 грн, яка складається з 7800,00 грн заборгованості за кредитом, 17784,00 грн заборгованості за відсотками, 124,80 грн інфляційних збитків за лютий 2022 року та 12,82 грн три відсотка річних за період з 04 лютого 2022 року по 23 лютого 2022 року.
За приписами частин першої, другої статті 202 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
За змістом частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
В силу частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень частини першої статті 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.
Відповідно до частин першої, третьої, четвертої та сьомої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (частина дванадцята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Згідно частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
В силу частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства (стаття 526 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно частини першої статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення ОСОБА_1 отриманих в позику коштів зі сплатою відсотків за користування кредитом, в межах визначеного сторонами строку кредитування.
Згідно пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Частиною другою статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання є належним.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цсі 5.
Встановивши, що позивач набув права вимоги до ОСОБА_1 , як до боржника за договором про надання споживчого кредиту № 4406765 від 02 липня 2021 року, суд прийшов до висновку про необхідність захисту прав ТОВ «Коллект Центр» шляхом стягнення з відповідача суми заборгованості.
Разом з тим, суд не може погодитися з розміром нарахованих відсотків за користування кредитними коштами за договором про надання споживчого кредиту № 4406765 від 02 липня 2021 року в розмірі 17784,00 грн, виходячи з наступного.
Статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Відповідно до статті 251 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
За змістом частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов'язки відповідно до цього договору.
Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.
При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу, визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та від 31 жовтня 2018 року (№202/4494/16-ц).
За умовами договору про надання споживчого кредиту № 4406765 від 02 липня 2021 року сторони встановили строк кредитування 30 днів, тобто до 01 серпня 2021 року, включаючи дату отримання та повернення позики.
Доказів того, що позичальник ініціювала продовження строку користування позикою та зміну дати повернення всієї суми кредиту матеріали справи не містять.
Таким чином, розмір відсотків відповідно до умов договору становить 4446,00 грн за період з 02.07.2021 по 01.08.2021, виходячи з розрахунку: 7800,00 грн (тіло кредиту) х 1,90% (базова відсоткова ставка) х 30 день (строк позики).
Та обставина, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, не позбавляє позивача обов'язку надати суду належні та допустимі докази щодо розміру заборгованості за відсотками, оскільки саме таким чином діють принципи диспозитивності та змагальності сторін у цивільному процесі.
Відтак, наданий позивачем витяг з реєстру боржників до договору факторингу не може вважатися належним доказом наявності такої заборгованості.
Також суд звертає увагу на те, що пролонгація строку кредиту є недоведеним, виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 3.1 договору про надання споживчого кредиту № 4406765 від 02 липня 2021 року, нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, протягом строку кредитування (включаючи періоди пролонгації та автопролонгації), виходячи із фактичної кількості днів у місяці та або у році.
За положеннями пункту 4.2.2 договору про надання споживчого кредиту № 4406765 від 02 липня 2021 року, пропозиція (оферта) споживача щодо продовження строку користування кредитом вчиняється шляхом здійснення платежу на користь товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів, відповідь на яку товариство може надати протягом 24 годин з моменту вчинення вказаних дій споживачем. Якщо споживач здійснюючи вказаний платіж не бажає продовжувати строк користування кредитом, споживач зобов'язаний повідомити про це товариство в один із способів, наведених у цьому договорі.
Як вбачається з матеріалів справи, належних та допустимих доказів пролонгації договору про надання споживчого кредиту № 4406765 від 02 липня 2021 року матеріали справи не містять, оскільки така пролонгація за умовами договору мала здійснюватися шляхом здійснення платежу на користь позивача та погодження останнім пропозиції (оферти) позичальника про це.
Відповідно до розрахунку заборгованості, що наданий позивачем, позичальник у період з дати укладення договору від 02.07.2021 по 04.06.2024, не здійснила оплату суми нарахованих процентів.
Відтак, посилання на умови пункту 4.3 договору щодо автопролонгації строку кредиту без згоди відповідача, у випадку наявності у позичальника на дату закінчення строку кредиту заборгованості, є безпідставним.
Частиною восьмою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Виходячи з викладеного, встановивши погодження між сторонами умов (пункту 4.2.2) про продовження строку користування кредитом через ініціативу позичальника (здійснення платежу на користь товариства), яку має право погодити позикодавець; приймаючи до уваги нечіткість умов пункту 4.3 про автопролонгацію строку кредитування без згоди позичальника з урахування погоджених умов у вказаному пункті 4.2.2; заперечення представника відповідача щодо продовження строку кредитного договору; враховуючи положення статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суд дійшов висновку про недоведеність факту продовження строку кредитування понад тридцять днів, який було визначено у пункті 1.4 договору про надання споживчого кредиту № 4406765 від 02 липня 2021 року.
У зв'язку з цим, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування кредитом за межами строку кредитування відсутні.
З урахуванням викладеного, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 12383,62 грн заборгованості за кредитним договором, в тому числі: 7800,00 грн заборгованості за кредитом, 4446,00 грн заборгованості за відсотками за період з 02 липня 2021 року по 01 серпня 2021 року, 124,80 грн інфляційних збитків за лютий 2022 року та 12,82 грн три відсотка річних за період з 04 лютого 2022 року по 23 лютого 2022 року.
За змістом статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до правової позиції, викладеної зокрема у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц (провадження № 61-15441св19) витрати на професійну правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Як вбачається з матеріалів справи, професійна правова допомога ТОВ «Коллект Центр» в суді надавалася адвокатським об'єднанням «Лігал Ассістанс» на підставі договору про надання правової допомоги № 07-06/2024 від 07 червня 2024 року.
Згідно пункту 4.1 договору, вартість послуг узгоджується сторонами у формі заявок на надання юридичної допомоги, які є невід'ємними додатками до договору.
На підтвердження факту надання професійної правової допомоги позивачем надано заявку на надання юридичної допомоги № 719 від 07 червня 2024 року та витяг з акту № 1 про надання юридичної допомоги від 10 червня 2024 року, за змістом яких вбачається, що правова допомога надана на загальну суму 9000,00 грн, з яких - надання усної консультації 2 год / 3000 грн; складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду 2 год / 6000,00 грн, а також платіжну інструкцію № 0440650000 від 11 червня 2024 року, що підтверджує перерахування адвокатському об'єднанню «Лігал Ассістанс» 100000,00 грн за надання правоовї допомоги згідно договору № 07-06/2024 від 07 червня 2024 року.
Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 неодноразово зауважував, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року в справі №922/1964/21 також дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічні висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №742/2585/19.
На підставі викладеного суд, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатським об'єднанням роботи, приходить до висновку про часткове задоволення заявлених судових витрат з 9000,00 грн до 3000,00 грн.
Частково задовольняючи позов, відповідно до статті 141 ЦПК України, суд присуджує з відповідача на користь позивача понесені ним і документально підтверджені судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 526, 1046, 1054 ЦК України, статтями 10-13, 141, 259, 263-265, 268, 279 ЦПК України, суд, -
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (адреса місцязнаходження: вул. Мечнікова, 3, офіс 306 м. Київ, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 44276926) 12383 (дванадцять тисяч триста вісімдесят три) грн 62 коп заборгованості за кредитним договором, 1457,68 грн судових витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору та 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення в порядку передбаченому підпунктом 15.5 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя М.В. Ковальчук