14 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 500/5109/23
адміністративне провадження № К/990/33199/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Білак М.В.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кметик Володимир Степанович, на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року у справі № 500/5109/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування наказу,
В серпні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області (далі - відповідач, ГУ НП в Тернопільській області), в якій просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП в Тернопільській області від 11 липня 2023 року за №207о/с "По особовому складу", відповідно до якого, "Звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 частини першої статті 77 (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) Закону України "Про Національну поліцію": старшого сержанта поліції ОСОБА_1 (0104831), поліцейського з обліку та збереження речових доказів і озброєння сектору логістики Тернопільського районного управління поліції ГУ НП в Тернопільській області, з 11 липня 2023 року".
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року, в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із такими судовими рішеннями, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кметик В.С., звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції, яка зареєстрована у Верховного Суді 27 серпня 2024 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху, з підстав недотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи; клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами причин пропуску такого строку.
04 жовтня 2024 року від скаржника на виконання ухвали про залишення без руху надійшла уточнена касаційна скарга на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року у справі № 500/5109/23.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи уточненої касаційної скарги, Суд касаційної інстанції виходить з наступного.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку із накладенням на позивача дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції за вчинення дисциплінарного проступку, що виявився у порушенні службової дисципліни.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2023 року відкрито провадження у цій справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини 5 цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Однак, у касаційній скарзі відсутнє будь-яке посилання скаржника на передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки із зазначенням, одночасно, належного їх обґрунтування у поєднанні з обставинами справи.
Суд касаційної інстанції зауважує, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, Верховний Суд виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для їх формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому парового питання, що постало перед практикою його застосування.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Однак скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Поняття значний суспільний інтерес є оціночним, оскільки кожна справа становить значний суспільний інтерес та виняткове значення для кожного учасника справи. Втім, Верховний Суд виходить з того, що справа становитиме значний суспільний інтерес, якщо результат її перегляду прямо або опосередковано матимуть вплив на забезпечення реалізації системи гарантій права на справедливий суд, та, як наслідок, визначення змісту та обсягу прав, свобод чи законних інтересів невизначеного кола осіб. Допустимість відкриття касаційного провадження у справах незначної складності чи розглянутих у порядку спрощеного пповадження, з умов, що справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.
Однак скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору, як не наведено і існування різної судової практики у подібних правовідносинах, яка б свідчила про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики.
Таким чином, подана касаційна скарга не містить належним чином обґрунтованих випадків, зазначених у пункті 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у справі незначної складності.
Також, за правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Так, в уточненій касаційній скарзі скаржник зазначає, що підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Разом з тим скаржником не зазначено а ні постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні а ні висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах.
Отже, уточнена касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
За доводами уточненої касаційної скарги скаржник зазначає про необхідність відступлення від правових висновків викладених у постанові Верховного Суду від 21 березня 2024 року у справі № 320/9074/22.
Суд звертає увагу на те, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).
Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи. Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.
Аналіз указаних норм дозволяє дійти висновку про те, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права; 2) постанови Верховного Суду, на яку послався суд апеляційної інстанції, і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування цієї ж норми (видозміна, уточнення, відмова від такого висновку); 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду, від якого необхідно відступити, i у якій подається касаційна скарга).
Суд звертає увагу, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не містить посилань на висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 21 березня 2024 року у справі № 320/9074/22, а тому доводи скаржника є необґрунтованими.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
Тому, скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 13 вересня 2024 року про залишення касаційної скарги без руху в частині визначення підстав та обґрунтувань підстав касаційного оскарження судових рішень.
Зазначене свідчить про формальний підхід до оформлення касаційної скарги та неврахування скаржником вичерпних роз'яснень, які йому надавалися Верховним Судом щодо вимог до форми і змісту касаційної скарги в частині викладення підстав касаційного оскарження судового рішення.
Одночасно з уточненою касаційною скаргою скаржник порушує питання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, яке обґрунтовано тим, що вперше касаційну скаргу було подано 01 квітня 2024 року до суду касаційної інстанції з дотриманням встановленого законом строку на касаційне оскарження. Проте ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2024 року касаційну скаргу було повернуто скаржнику на підставі пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України. Вказана ухвала отримана представником скаржника 30 квітня 2024 року. Вдруге подану 18 травня 2024 року касаційну скаргу ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2024 року повернуто, оскільки скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 06 червня 2024 року про залишення касаційної скарги без руху в частині визначення підстав та обґрунтувань підстав касаційного оскарження судових рішень. Вказану ухвалу отримано представником скаржника 01 серпня 2024 року. Враховуючи зазначене просить поновити строк на касаційне оскарження.
Перевіривши доводи вищевказаного клопотання, суд касаційної інстанції виходить з такого.
Так, Судом установлено, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена 22 лютого 2024 року, а касаційну скаргу подано на пошту 19 серпня 2024 року, тобто з пропуском передбаченого статтею 329 КАС України тридцятиденного строку на касаційне оскарження.
Скаржнику в ухвалі від 13 вересня 2024 року було роз'яснено, що Суд перевіряє обставини пропуску строку на касаційне оскарження на підставі клопотання скаржника, в якому наведено поважність причин такого строку та наданих скаржником доказів, яким може бути надано відповідну правову оцінку Судом.
При цьому, колегія суддів зауважує, що при вирішення питання про поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження, Суд має враховувати також і ті обставини, які стали підставою для повернення попередніх касаційних скарг.
Судом було установлено, що вперше подану 01 квітня 2024 року касаційну скаргу у цій справі Верховний Суд ухвалою від 11 квітня 2024 року касаційну скаргу було повернуто скаржнику на підставі пункту пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України, як таку, що не містила підстав для касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. При цьому Верховний Суд зауважив, що скаржником не систематизовано, який висновок суду апеляційної інстанції щодо застосування конкретної норм права суперечить позиції Верховного Суду щодо застосування цієї ж норми, а також не обґрунтовано, що ця правова позиція Верховного Суду зберігає юридичну силу до спірних правовідносин, тобто має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.
Згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення (штрихкодовий ідентифікатор 0600261170865) копія ухвали про повернення касаційної скарги отримана представником скаржника 30 квітня 2024 року, що підтверджено розпискою у вказаному повідомленні.
Вдруге подану 18 травня 2024 року касаційну скаргу у цій справі Верховний Суд ухвалою від 22 липня 2024 року повернуто, оскільки скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 06 червня 2024 року про залишення касаційної скарги без руху в частині визначення підстав та обґрунтувань підстав касаційного оскарження судових рішень, а саме не містила підстав для касаційного оскарження судових рішень на підставі пунктів 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України. Суд зазначив про безпідставність посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки у постанові Верховного Суду у справі № 806/2272/16, відсутні висновки щодо застосовності норм Наказу № 1452/735 про які скаржник зазначає у тексті касаційної скарги. Також, Суд зазначив про недоведеність наявність підстав касаційного оскарження, визначеної пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв'язку із пунктом 4 частини другої статті 353 КАС України, оскільки обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв'язку порушенням судами попередніх інстанцій/судом попередньої інстанції норм процесуального права можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 - 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Тобто порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження судових рішень. Оскільки Суд дійшов висновку про повернення касаційної скарги заявнику, інші заяви/клопотання Суд не розглядав.
Згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення (штрихкодовий ідентифікатор 0600278608163) копія ухвали про повернення касаційної скарги отримана представником скаржника 01 серпня 2024 року, що підтверджено розпискою у вказаному повідомленні.
Із цією касаційною скаргою скаржник звернувся засобами поштового зв'язку 19 серпня 2024 року, тобто зі сплином майже шести місяців із дня ухвалення оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.
Суд повторно звертає увагу скаржника, що за змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Колегія суддів, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, зазначає, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.
Звернення з касаційною скаргою є третім, а підставою для повернення попередніх касаційних скарг стало недотримання саме скаржником вимог статей 328 і 330 КАС України щодо належного викладення підстав, тобто, саме проявлений скаржником підхід до оформлення касаційних скарг став причиною для їх повернення.
Також, Суд звертає увагу скаржника на терміни, у які відбувалися повторні звернення скаржника з касаційними скаргами, визнавши допущення скаржником необґрунтованих зволікань щодо реалізації права на повторне звернення до суду з касаційною скаргою. Загальний строк, що минув з дати виготовлення повного тексту постанови апеляційного суду і до дати звернення з касаційною скаргою втретє становить майже шість місяців, що значно виходить за межі як строку, встановленого КАС України для касаційного оскарження судових рішень, так і розумного строку взагалі.
Суд повторно звертає увагу скаржника, що за змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
При цьому, Верховний Суд не наділений повноваженнями надавати оцінку іншим ухвалам, постановленим Верховним Судом у порядку визначеному цим Кодексом.
Ураховуючи обставини справи, зазначену скаржником причину пропуску строку на касаційне оскарження не можна вважати поважною, тобто такою, що не залежала від волевиявлення особи, яка оскаржує судове рішення, і пов'язана з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України сторони, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту, для чого, як особи, зацікавлені у її поданні, повинні вчиняти всі можливі та залежні від них дії, використовувати всі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Також, Суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Однак, скаржник не навів об'єктивних перешкод для приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України у більш стислі строки, враховуючи, що Верховний Суд в ухвалі від 11 квітня 2024 року про повернення поданої касаційної скарги надав вичерпні роз'яснення щодо вимог до форми і змісту касаційної скарги, яким така має відповідати в частині викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень.
Таким чином наведені скаржником причини пропуску строку касаційного оскарження судових рішень не дають достатніх і переконливих підстав визнання поважними причин пропуску такого строку та його поновлення.
За змістом пункту 4 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
Враховуючи вищевикладене, відсутність відповідних доказів щодо поважності підстав пропуску строку на касаційне оскарження, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для застосування пункту 4 частини першої статті 333 КАС України за наслідками розгляду заяви скаржника щодо усунення недоліків касаційної скарги.
Керуючись пунктом 4 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Визнати неповажними підстави пропуску ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кметик Володимир Степанович, строку на касаційне оскарження на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2023 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року у справі № 500/5109/23.
Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кметик Володимир Степанович, про поновлення строку на касаційне оскарження на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2023 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року у справі № 500/5109/23.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кметик Володимир Степанович, на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року у справі № 500/5109/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування наказу.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.О. Єресько В.М. Соколов М.В. Білак