14 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 320/34917/23
адміністративне провадження № К/990/36279/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Уханенка С.А. перевірив касаційну скаргу Кабінету Міністрів України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2024 року у справі у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України в частині неприведення постанови від 12 червня 2013 року № 413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» » (далі - Постанова №413) у відповідність до Законів №2397-VIII від 05 квітня 2018 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення окремих питань проходження громадянами військової служби» №1357-ІХ від 30 березня 2021 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов'язку та ведення військового обліку», № 2122-ІХ від 15 березня 2022 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби осіб з інвалідністю та осіб, які доглядають за особами з інвалідністю і хворими дітьми» та № 2169-ІХ від 01 квітня 2022 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян»;
- зобов'язати Кабінет Міністрів України Постанову № 413 привести у відповідність до Законів №2397-VIII від 05 квітня 2018 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення окремих питань проходження громадянами військової служби» №1357-ІХ від 30 березня 2021 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов'язку та ведення військового обліку», №2122-ІХ від 15 березня 2022 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби осіб з інвалідністю та осіб, які доглядають за особами з інвалідністю і хворими дітьми» та №2169-ІХ від 01 квітня 2022 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян».
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27 березня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 звернувся до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 березня 2024 року скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України в частині неприведення Постанови № 413 у відповідність до Законів України №2397-VIII від 05 квітня 2018 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення окремих питань проходження громадянами військової служби», №1357-ІХ від 30 березня 2021 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов'язку та ведення військового обліку», № 2122-ІХ від 15 березня 2022 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби осіб з інвалідністю та осіб, які доглядають за особами з інвалідністю і хворими дітьми» та № 2169-ІХ від 01 квітня 2022 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян». В іншій частині позовних вимог відмовлено.
20 вересня 2024 року засобами поштового зв'язку відповідач надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2024 року у цій справі.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Так, за правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Оскаржуючи рішення судів попередніх інстанцій, відповідач посилається на пункти 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, заявник касаційної скарги зазначає, що мало місце порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме: пункту 4 частини першої статті 5 та пункту 4 частини другої статті 245 КАС України в частині неврахування висновків Верховного Суду, що наведені у постанові від 27 жовтня 2021 року у справі № 640/19562/19.
Вирішуючи питання відкриття касаційного оскарження з вказаної підстави, Верховний Суд зазначає, що відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України можливе за умови зазначення у касаційній скарзі норми права щодо якої Верховним Судом висловлена правова позиція, подібність правовідносин та обґрунтування у чому саме полягає неправильне застосування судами цієї норми, з урахуванням обставин, установлених судами у цій справі.
В обґрунтування доводів щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, які викладені у постанові у постанові від 27 жовтня 2021 року у справі № 640/19562/19, щодо застосування пункту 4 частини першої статті 5 та пункту 4 частини другої статті 245 КАС України скаржник зазначає, що проблематика застосування цих норм полягає в тому, що визнаючи бездіяльність протиправною, суд повинен в силу закону застосувати і спонукаючий засіб впливу, зобов'язуючи відповідача виправити порушення у спосіб вчинення певної дії, оскільки прийняття судового рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною без встановлення зобов'язання вчинити певні дії не забезпечить ефективне поновлення прав позивача.
Колегія суддів звертає увагу скаржника, що в постанові від 27 жовтня 2021 року у справі № 640/19562/19 Верховний Суд, аналізуючи пункт 4 частини першої статті 5 та пункт 4 частини другої статті 245 КАС України з посиланням на інші судові справи, які були на розгляді Верховного Суду, зазначив, що за умови констатації бездіяльності як протиправної, суд зобов'язаний в силу закону застосувати і спонукаючий засіб впливу та зобов'язати відповідача виправити порушення шляхом вчинення певних дій, які не були вчинені протиправно.
Верховний Суд зазначає, що у справі № 640/19562/19 висновок щодо застосування вищевказаних норм КАС України викладений з урахуванням обрання судами попередніх інстанцій способу захисту порушеного права шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії для усунення наслідків його бездіяльності. Проте, як наголосила колегія суддів, у випадку спірних правовідносин застосування норми статті 245 КАС України є неможливим, оскільки за умови, коли суди дійшли висновку про відсутність будь-якої протиправної бездіяльності з боку відповідача, у них не було підстав зобов'язувати його вчиняти певні дії для усунення наслідків цієї бездіяльності.
Суд апеляційної інстанції частково задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що оскільки 21 травня 2024 року відповідачем прийнято Постанову № 413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» приведено у відповідність до Законів № 2397-VIII від 05 квітня 2018 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення окремих питань проходження громадянами військової служби», № 1357-IX від 30 березня 2021 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов'язку та ведення військового обліку», № 2122- IX від 15 березня 2022 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби осіб з інвалідністю та осіб, які доглядають за особами з інвалідністю і хворими дітьми» та № 2169-IX від 01 квітня 2022 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян», то вимоги про зобов'язання Кабінету Міністрів України привести постанову № 413 у відповідність до Законів задоволенню не підлягають.
Обґрунтовані доводи щодо таких висновків суду апеляційної інстанції касаційна скарга не містить.
Отже, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність та необґрунтованість посилання скаржника на висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 27 жовтня 2021 року у справі № 640/19562/19, з огляду на неподібність цих справ.
Суд також не сприймає аргументи касаційної скарги щодо безпідставності дослідження судом апеляційної інстанції постанови КМУ від 21 травня 2024 року № 582 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413», оскільки вона була прийнята після подання апеляційної скарги, тому її дослідження порушує вимоги статті 308 КАС України.
Таке обгрунтування заявник касаційної скарги пов'язав з пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв'язку з пунктом 4 частини другої статті 353 КАС України
Так, відповідно до пункту 4 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Слід зауважити, що у разі, якщо скаржник вважає, що судом порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено доказ, який скаржник вважає недопустимим, обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, тобто такими, що одержані з порушенням законної процедури.
Окрім цього, касаційна скарга не містить аргументів щодо порушень вимог статті 308 КАС України врахуванням судом апеляційної інстанції постанови КМУ від 21 травня 2024 року № 582 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413» при встановленні судом обставин справи.
З огляду на викладене, ураховуючи приписи пункту 4 частини другої статті 353 КАС України, Суд уважає такі обґрунтування недостатніми для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Відтак, Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Посилаючись на пункт 3 частини третьої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що відсутній правовий висновок Верховного Суду у спірних правовідносинах щодо застосування статті 55 Конституції України.
Верховний Суд відхиляє доводи скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування статті 55 Конституція України, оскільки вказана норма права є загальною, ця норма по собі не впливає на вирішення цього спору, а заявник не розкрив потреби висновку Верховного Суду як самостійної норми, за обставин, установлених судами у цій справі.
Отже, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування статті 55 Конституція України.
Далі скаржник вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 26 3акону України «Про військовий обов'язок та військову службу» під час вирішення питання бездіяльності Кабінету Міністрів України в частині прийняття акту про внесення змін до Постанови № 413.
Так, за приписами частини четвертої статті 328 КАС України оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 цієї норми КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті.
Проаналізувавши доводи заявника, Суд доходить висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки заявник лише послалася на відсутність такого висновку, проте указавши про статтю 26 3акону України «Про військовий обов'язок та військову службу», не навів у касаційній скарзі належної аргументації як саме такий висновок щодо указаної норми може вплинути на вирішення подібних спорів у інших справах, виходячи з того, що предметом спору у цій справі є бездіяльність щодо приведення Постанови № 413 у відповідність до Законів України №2397-VIII від 05 квітня 2018 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення окремих питань проходження громадянами військової служби» №1357-ІХ від 30 березня 2021 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов'язку та ведення військового обліку», № 2122-ІХ від 15 березня 2022 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби осіб з інвалідністю та осіб, які доглядають за особами з інвалідністю і хворими дітьми» та № 2169-ІХ від 01 квітня 2022 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян».
Отже, враховуючи викладене. Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд звертає увагу скаржника, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить належно обґрунтованих підстав касаційного оскарження.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України,
1.Касаційну скаргу Кабінету Міністрів України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2024 року у справі у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - повернути особі, яка її подала.
2.Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
3.Копію ухвали направити скаржнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
СуддяС.А. Уханенко