17 жовтня 2024 року
м. Київ
cправа № 914/1843/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г. М. - головуючого, Краснова Є. В., Рогач Л. І.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Комунального підприємства ?Адміністративно-технічне управління?
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 та рішення Господарського суду Львівської області від 24.06.2024
за позовом Комунального підприємства ?Адміністративно-технічне управління?
до Фізичної особи-підприємця Новіцького Леоніда Вікентійовича,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради,
про стягнення 251 640 грн,
13.06.2023 Комунальне підприємство ?Адміністративно-технічне управління? (далі - Підприємство, скаржник) звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Новіцького Леоніда Вікентійовича (далі - ФОП Новицький Л. В.) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про стягнення 251 640 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що підприємству було завдано майнової шкоди, яка полягала у понесенні витрат, пов'язаних з демонтажем та доставкою тимчасової споруди відповідача.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 10.07.2023 відкрито провадження у справі; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Рішенням господарського суду Львівської області від 24.06.2024 року в позові відмовлено.
В ході розгляду справи суд першої інстанції встановив, що у матеріалах справи немає і позивачем суду не надані докази протиправної поведінки (дій або бездіяльності) відповідача, порушення ним господарських зобов'язань, вини відповідача у спричиненні додаткових витрат позивача та наявності причинно наслідкового зв'язку між витратами позивача і винною (протиправною) поведінкою відповідача.
За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 залишено без змін рішення Господарського суду Львівської області від 24.06.2024.
03.10.2024 (через систему "Електронний суд") Підприємство звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 та рішення Господарського суду Львівської області від 24.06.2024, в якій просить судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та зміст судових рішень, перевіривши доводи, що викладені ФОП Новіцьким Л. В. у запереченні проти відкриття касаційного провадження, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, виходячи з такого.
Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 9 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
Згідно із частиною 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ураховуючи, що положення статті 12 ГПК України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, Суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом частини 5 статті 12 цього Кодексу справи, на які поширюється дія цих положень, є малозначними в силу наведених положень пункту 1 частини 5 статті 12 цього Кодексу, виходячи із ціни предмету позову без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначених справ до відповідної категорії.
Частина 7 статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2023 року у сумі 2 684 гривні.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у даній справі є стягнення 251 640 грн, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 (2 684,00 грн х 100 = 268 400,00 грн), тому у розумінні положень ГПК України ця справа є малозначною.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
В якості обґрунтування наявності підстави для відкриття касаційного провадження, передбаченою підпунктами ?а? і "в" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, скаржник у поданій касаційній скарзі зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки господарські суди помилково взяли в основу своїх висновків обставини, які вважали такими, що не підлягають доказуванню, оскільки були раніше встановлені рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07.02.2024 у справі №380/8230/23 та мають преюдиційне значення, як це врегульовано частиною 5 статті 75 ГПК України; також вказує, що справа становить значний суспільний інтерес і має для нього виняткове значення.
Розглянувши доводи скаржника у контексті наявності/відсутності випадків передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 ГПК України касаційної скарги та доданих до неї документів та змісту оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Відповідно до частини 4 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).
Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою принципу правової визначеності.
При цьому фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Водночас формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Кількісний вимір свідчить про той факт, що правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду на якісний критерій про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
ЄСПЛ дотримання принципу правової визначеності пов'язує із забезпеченням єдності судової практики, не наполягаючи на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон при проведенні реформ або запровадженні покращень. Водночас наявність глибоких та довгострокових розходжень в судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх все ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.
При визначенні того, чи наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, враховується: 1) наявність "глибоких та довгострокових розходжень" у відповідній судовій практиці національних судів; 2) чи передбачає національне законодавство механізми подолання таких розбіжностей; 3) чи були такі механізми запроваджені і, якщо так, то чи були вони ефективними.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування (пункт 72 ухвали від 10.01.2024 у справі №905/1840/21 (провадження № 12-73гс23)).
Однак, на переконання колегії суддів, касаційна скарга Підприємства не стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Загалом касаційна скарга зводиться до незгоди позивача із результатом розгляду справи, а з її змісту не вбачається наявність виключної правової проблеми. Сформовані питання скаржником у касаційній скарзі, які на його думку необхідно вирішити для формування єдиної правозастосовчої практики, не свідчать про їх фундаментальне значення. До того ж касаційна скарга також не містить обґрунтування кількісного критерію, за допомогою якого можна було б встановити наявну правову проблему.
Крім того, колегія суддів зазначає, що оцінка судом ?виняткового значення? може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою. Таким чином, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Суспільний інтерес може полягати у важливості наслідків вирішення справи для значної кількості суб'єктів права або суспільних цінностей, що панують у державі, та спрямованих на забезпечення сталого розвитку держави, забезпечення у ній суспільного порядку, безпеки, та потреб суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства, тощо.
Проте скаржник жодним чином не обґрунтував у чому полягає виняткове значення справи чи її суспільний інтерес.
Судочинство у господарських судах відповідно до статті 13 ГПК України здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що не перевіряє викладені доводи скаржника у касаційній скарзі по суті щодо ухвалення судами попередніх інстанцій судових рішень, адже скаржник не довів наявність виключних випадків, за наявності яких судові рішення у малозначній справі можуть бути предметом перегляду Верховним Судом відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 (справа №914/1570/20, провадження №12-90гс20) зазначила, що встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов'язкове судове рішення. Запровадження процесуальних фільтрів не порушує права на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що запровадження таких процесуальних фільтрів допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує права доступу до правосуддя.
За змістом пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи викладене, з огляду на принципи господарського судочинства, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі №914/1843/23 за касаційною скаргою Підприємства на підставі пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 914/1843/23 за касаційною скаргою Комунального підприємства ?Адміністративно-технічне управління? на постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 та рішення Господарського суду Львівської області від 24.06.2024.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий Г. М. Мачульський
Судді Є. В. Краснов
Л. І. Рогач