Справа № 495/4437/20
№ провадження 2/495/1790/2024
ІМЕНЕМ УКрАЇНи
08 жовтня 2024 рокум. Білгород-Дністровський
Білгород Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:
головуючого одноособово судді Прийомової О.Ю.,
секретаря судового засідання - Ульвіс К.Є,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Білгород-Дністровському цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -
представника позивача - адвоката Севастьянова О.С.,
представника відповідача адвоката - Царенко О.О.,
28 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_2 та просить суд стягнути з останнього на його користь суму основного боргу - 730 675,00 грн та 600 доларів США, що еквівалентно на 23.06.2020 року - 15 996,00 грн, 3% річних від простроченої суми - 46 894,96 грн та 38,51 доларів США, що еквівалентно на 23.06.2020 року - 1 026,68 грн, суму інфляційних втрат - 83 484,75 грн, а всього: 861 054,71 грн та 638,51 доларів США, що еквівалентно на 23.06.2020 року - 17 022,68 грн та понесені судові витрати, збільшивши свої позовні вимоги 12 травня 2021 року та 07 березня 2023 року, остаточно просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 , у зв'язку з невиконанням умов Договору позики від 19 вересня 2017 року та умов додаткової угоди від 28 лютого 2018 року до Договору позики на користь ОСОБА_1 заборгованість у загальному розмірі 1 332902, 28 грн та 696, 26 дол. США, яка складається з: основна сума боргу за договором позики - 730 675, 00 грн та 600 доларів США по курсу НБУ станом на дату проголошення рішення; 3% річних від простроченої суми становить 1 17228, 30 грн та 96, 26 доларів США по курсу НБУ станом на дату проголошення рішення; інфляційні нарахування на основну суму боргу, згідно ст. 625 ЦК України - 484998, 98 грн; стягнути з відповідача судові витрати у розмірі 13 420 грн.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що 29.09.2017 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір позики, за яким ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 безвідсоткову позику у сумі 730 675,00 грн, що було еквівалентно 27 500 доларів США, а останній зобов'язався повернути їх до 28.02.2018 року.
У встановлений день ОСОБА_2 позичені кошти не повернув та в той же день, 28.02.2018 року сторонами було укладено додаткову угоду, за умовами якої сторони вирішили продовжити термін дії основного договору до 01.05.2018 року включно та збільшити суму позики на 600 доларів США, однак ОСОБА_2 умови договору не виконав до 01.05.2018 року та станом на день звернення ОСОБА_1 з даним позовом до суду, борг не повернув.
На підставі викладеного він і звернувся з вказаним позовом до суду.
Не погоджуючись з позовними вимогами, відповідачем 28 квітня 2021 року, 29 квітня 2021 року наданий відзив на позовні вимоги позивача, відповідно до якого просить суд в задоволені позову позивачу про стягнення боргу відмовити у зв'язку із відсутністю факту спірних правовідносин, зазначаючи, що заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує укладеним з ним та відповідачем, як позичальником, у простій письмовій формі наступного договору позики та розписки до нього: Договору позики (безвідсоткового) від 29 вересня 2017 року, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надано ОСОБА_2 безвідсоткову позику у сумі 730675,00 грн, що еквівалентно 27500 доларів США, яку позичальник зобов'язався повернути в строк до 28.02.2018 року; додаткової угоди від 28.02.2018 року до Договору позики (безвідсоткового) від 29.09.2017 року про продовження терміну дії основного договору до 01 травня 2018 року включно та збільшення суми позики на 600 доларів США; розписки від 29 вересня 2017 року про отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 730675,00 грн, що еквівалентно 27500 доларів США, які позичальник зобов'язався повернути в строк до 28.02.2018 року.
Проте, Відповідач зазначені боргові документи не складав та не підписував, грошові кошти у борг від Позивача не одержував, про існування цього договору позики та розписки до нього, нібито складених за його участю, дізнався лише після здійснення приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Шипковим Єгором Олексійовичем виконавчих дій в рамках виконавчих проваджень ВП № 64440195 та ВП 64448387 з примусового виконання виконавчого листа №495/4437/20, виданого 20.01.2021 року Білгород - Дністровським міськрайонним судом Одеської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми сплаченого судового збору у розмірі 8 780,80 грн, а також про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми основного боргу - 730 675,00 грн. та 600 доларів США, що еквівалентно на 23.06.2020 року 15 996,00 грн, 3 % річних від простроченої сумі 46 864,96 грн та 38,51 доларів США, що еквівалентно на 23.06.2020 року 1 026,68 грн, суму інфляційних витрат - 83 484,75 грн, а всього 861 054, 74 грн, 638,51 доларів США, що еквівалентно на 23.06.2020 року - 17 022,68 грн.
Оскільки Відповідачем не підписувався із Позивачем зазначений договір позики, додаткові угоди та розписки до нього, так само як і не приймалися у позику грошові кошти, нарахування та стягнення процентів за користування грошовими коштами, суми 3% річних та інфляційних втрат є безпідставними та протизаконними.
Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 06.08.2020 року, суддя Боярський О.О., відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, з призначенням справи до її підготовчого розгляду (т.1 а.с. 29-30)
Ухвалою суду 26.10.2020 року, суддя Боярський О.О., було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по сутті справи. (т.1 а.с. 67-68)
01 грудня 2020 року рішенням Білгород - Дністровського міськрайонного суду, суддя Боярський О.О., позовні вимоги позивача були задоволені у повному обсязі. (т.1 а.с. 74-77)
01 березня 2021 року до суду надійшла заява про перегляд заочного рішення суду. (т.1 а.с. 80-82)
02 березня 2021 року, ухвалою суду, суддя Боярський О.О., вказана заява прийнята до розгляду. (т.1 а.с. 86)
13 квітня 2021 року Ухвалою суду, суддя Боярський О.О., заява відповідача була задоволена, заочне рішення Білгород - Дністровського міськрайонного суду від 01 грудня 2020 року було скасовано та призначено справу у загальному порядку з призначенням підготовчого розгляду справи. (т.1 а.с. 140-142)
19 травня 2021 року Ухвалою суду, суддя Боярський О.О., долучена до матеріалів справи уточнена позовна заява зі збільшеними позовними вимогами; клопотання щодо письмового опитування відповідача; пояснення на відзив на позовну заяву. (т.1 а.с. 189)
19 травня 2021 року Ухвалою суду, суддя Боярський О.О., задоволено клопотання адвоката, призначено по справі судову почеркознавчу експертизу, провадження на час проведення експертизи було зупинено. (т.1 а.с. 191-193)
10 січня 2022 року, ухвалою суду, суддя Боярський О.О., поновлено провадження у справі. (т.1 а.с. 220)
20 липня 2022 року Ухвалою суду, суддя Боярський О.О., визнана обов'язковою участь відповідача у судове засідання. (т.1 а.с. 235)
12 вересня 2022 року Ухвалою суду, задоволено клопотання адвоката в інтересах позивача про призначення судової почеркознавчої експертизи, провадження на час проведення експертизи було зупинено. (т.1 а.с. 244-246)
11 січня 2023 року Ухвалою суду поновлено провадження у справі. (т.2 а.с. 28)
01 березня 2023 року Ухвалою суду, суддя Боярський О.О., призначено по справі судову почеркознавчу експертизу, провадження у справі на час проведення експертизи було зупинено. (т.2 а.с. 39-42)
15 серпня 2023 року до суду надійшов висновок експерта № 23-1766 від 26 липня 2023 року. (т.2 а.с. 45-51)
16 серпня 2023 року ухвалою суду провадження по справі було поновлено. (т.2 а.с. 65)
25 вересня 2023 року Ухвалою суду, суддя Боярський О.О., задоволено клопотання адвоката Царенко О.О. про призначення повторної судово - почеркознавчої експертизи, провадження по справі на час проведення експертизи було зупинено. (т.2 а.с. 103-107)
31 жовтня 2023 року Ухвалою суду провадження по справі було поновлено. (т.2 а.с. 112)
04 грудня 2023 року Ухвалою суду зупинено провадження у справі на час проведення повторної судової почеркознавчої експертизи. (т.2 а.с. 118-120)
15 лютого 2024 року відповідно до розпорядження № 194 призначений повторний автоматизований розподіл судової справи. (т.2 а.с. 124)
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи, головуючим суддею визначена суддя Прийомова О.Ю. (т.2 а.с. 125)
14 червня 2024 року Ухвалою суду прийнято до свого розгляду цивільну справу, провадження було поновлено з призначенням справи до її підготовчого розгляду. (т.2 а.с. 147)
23 липня 2024 року Ухвалою суду, підготовче провадження по справі було закрито з призначенням справи до судового розгляду по сутті. (т.2 а.с. 186-187)
27 вересня 2024 року Ухвалою суду в задоволені клопотання представника відповідача про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи було відмовлено. (т.2 а.с. 219)
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та наполягав на їх задоволені.
Представник відповідача з позовом не погодився, просить суд в його задоволені відмовити, зазначаючи, що жодного доказу заявлених позовних вимог позивачем не надано, не погоджується з висновком експерта, вважає його неналежним доказом по справі.
Фактичні обставини, встановлені судом.
Вислухавши представника позивача, представника відповідача, вивчивши матеріали справи, ретельно дослідивши надані сторонами докази, суд приходить до наступного висновку.
Матеріалами справи встановлено, що 29 вересня 2017 року між позивачем (позикодавець) та відповідачем (позичальник) був укладений договір позики, відповідно до якого ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 730 675,00 грн, що становило 27 500 доларів США (п.1.1 Договору позики) з терміном повернення до 28.02.2018 року (п.2.1 Договору). (а.с. 6-7)
Про фактичне отримання від ОСОБА_1 позичених коштів у розмірі 730 675,00 грн ОСОБА_2 власноручно склав розписку, оригінал якої зберігається у позивача.
Відсотки за користування позикою сторонами не обумовлювались та договором позики не передбачені.
У відповідності до п. 5.1. Договору цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і являється дійсним до моменту його остаточного виконання, однак в будь-якому випадку до 28.02.2018 року.
Згідно п. 5.2. Договору умови договору можуть бути змінені за взаємною згодою сторін з обов'язковим складенням відповідного документу додаткової угоди.
28 лютого 2018 року між позивачем та відповідачем була укладена Додаткова угода № 1 до Договору, згідно якої позивач та відповідач домовилися, що Сторони вирішили подовжити термін дії основного договору до 01.05.2018 року включно та збільшити суму позики на 600 доларів США.
Таким чином, позивач виконав перед відповідачем договірні зобов'язання та надав відповідачу позику, проте відповідач не повернув позивачу позику у встановлений строк - 01.05.2018 року, тому з 02.05.2018 року договірні зобов'язання вважаються порушені відповідачем.
23.06.2020 року позивач надіслав на адресу відповідача письмову вимогу про повернення суми боргу. Однак відповідач вказаної вимоги не виконав та грошові кошти не повернув.
Нормативне обґрунтування, оцінка аргументів сторін, висновки суду
Щодо позовних вимог про стягнення основного боргу
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною 2 ст. 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику ( грошові кошти у такій самій сумі ) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі №628/1475/19 (провадження №61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно з ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинне виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У правових висновках у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13, від 2 липня 2014 року у справі №6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі №6-996цс17 зазначено, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.
З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дату отримання коштів.
Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору, зміст його умов, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі №319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі №524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі №604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі №501/1773/16-ц, від 10 серпня 2022 року у справі №504/369/18.
Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №707/2606/16-ц (провадження №61-28762св18), від 26 вересня 2018 року у справі №483/1953/16-ц (провадження №61-33891св18), від 27 червня 2018 року у справі №712/14562/17-ц (провадження №61-26174ск18), статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові.
У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Отже, наявність оригіналу договору позики у позивача (кредитора) свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач в якості доказів позовних вимог надав до матеріалів справи: договір позики від 29 вересня 2017 року; Додаткову угоду № 1 до договору від 28 лютого 2018 року; розписку від 29 вересня 2017 року; вимогу про повернення боргу.
Таким чином у даній справі письмова форма договорів позики внаслідок її реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошових коштів позичальнику.
Наявність між сторонами позикових відносин підтверджується наявними у позивача оригіналами договору та розписки, які свідчать як про факт отримання боржником коштів за ними, так і про зобов'язання повернути ці кошти.
Заперечуючи проти позовних вимог відповідач зазначив, що ним не підписувався із Позивачем зазначений договір позики, додаткові угоди та розписки до нього, так само як і не приймалися у позику грошові кошти.
На запитання позивача від 30 червня 2021 року, (а.с. 200-202 т.1), відповідач в заяві зазначив, що з громадянином ОСОБА_1 він був знайомий з 2016 року, раніше вони мали спільні бізнес - інтереси, припинили контактувати на початку 2018 року, коли ним були повністю повернуті грошові кошти, що позичалися у ОСОБА_1 для забезпечення спільних бізнес - проектів, та між ними припинилися ділові відносини, дійсно ним в жовтні 2017 року у ОСОБА_1 позичалися для забезпечення підприємницької діяльності грошові кошти в розмірі 10.000, 00 доларів США, які були йому повністю повернуті наприкінці 2017 року - на початку 2018 року. Істотні умови щодо суми позики, її повернення були узгоджені між ними усно, без складання жодних розписок та укладення у письмовій формі договорів позики. Грошові кошти ним позичались лише одного разу. На протязі півроку позика була повністю повернута, більше грошові кошти у ОСОБА_1 ним не позичалися.
Для повного та всебічного розгляду справи, з метою встановлення укладання між сторонами договорів позики, ухвалами суду призначались судово - почеркознавчі експертизи.
На виконання ухвали суду від 01 березня 2023 року наданий висновок експерта № 23-1766 судово - почеркознавчої експертизи, відповідно до якого: Рукописний текст розписки від 29.09.2017 про отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 730675,00 гривень, що еквівалентно 27.500 доларів США, які позичальник зобов'язався повернути в строк до 28.02.2018 року, виконаний ОСОБА_2 .
Підпис від імені ОСОБА_2 у розписці від 29.09.2017, розміщений нижче тексту розписки, між рукописними записами « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та « ОСОБА_2 », виконаний самим ОСОБА_2 .
Рукописний текст розписки від 29.09.2017 про отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 730675,00 гривень, що еквівалентно 27.500 доларів США, які позичальник зобов'язався повернути в строк до 28.02.2018 та рукописний текст клопотання (заяви) про ознайомлення з матеріалами справи за вх. № 4951/21-вх від 09.03.2021, виконані однією особою.
Підпис від імені ОСОБА_2 у розписці від 29.09.2017, розміщений нижче тексту розписки, між рукописними записами «29 вересня 2017р.» та « ОСОБА_2 ». та підписи від імені ОСОБА_2 у клопотанні (заяві про ознайомлення з матеріалами справи за вх. № 4951/21-вх від 09.03.2021, розміщені нижче рукописного тексту клопотання (заяви) між рукописними записами « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та « ОСОБА_2 », а також у нижній частині аркушу, нижче рукописного запису «ознайомився 09 березня 2023», виконані однією особою.
Підпис від імені ОСОБА_2 у Договорі позики (безвідсотковому) від 29.09.2017, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надано ОСОБА_2 безвідсоткову позику у сумі 730.675,00 гривень, що еквівалентно 27.500 доларів США, зі строком повернення - до 28.02.2018, розміщений у графі «Підпис», виконаний самим ОСОБА_2 .
Вирішити питання: «Чи виконано підпис від імені ОСОБА_2 у Додатковій угоді від 28.02.2018 року до Договору позики (безвідсоткового) від 29.09.2017 року про продовження терміну дії основного договору до 01 травня 2018 року включно та збільшення суми позики на 600 доларів США, розміщений у графі «Позичальник», самим ОСОБА_2 , чи іншою особою?», не виявилося можливим з причин, наведених у п. 4 дослідницької частини цього висновку. (а.с. 45-50 т.2)
Суд не погоджується з ствердженнями представника відповідача, що висновок експерта є неповним, необґрунтованим, містить технічні помилки, складений з істотним порушенням процесуальних норм, оскільки належних та допустимих доказів істотного порушення процесуальних норм експертом при складанні висновку відповідачем не надано.
Згідно роз'яснень п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 30.05.1997 року «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з'ясувати: чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; достатність поданих експертові об'єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Відповідно до частин першої, другої статті 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про судову експертизу» судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності.
До проведення судових експертиз (обстежень і досліджень), крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому цим Законом.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про судову експертиза», судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом.
Відповідно до ст. 107 ЦПК України, матеріали, необхідні для проведення експертизи, експерту надає суд, якщо експертиза призначена судом, або учасник справи, якщо експертиза проводиться за його замовленням.
При призначенні експертизи суд з урахуванням думки учасників справи визначає, які саме матеріали необхідні для проведення експертизи.
Суд може також заслухати призначених судом експертів з цього питання. Копії матеріалів, що надаються експерту, можуть залишатися у матеріалах справи.
Експерт не має права з власної ініціативи збирати матеріали для проведення експертизи, розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв'язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду та учасника справи, на замовлення якого проводилася експертиза, про її результати.
Призначений судом експерт не має права спілкуватися з учасниками судового процесу поза межами судового засідання, крім випадків вчинення інших дій, безпосередньо пов'язаних із проведенням експертизи.
При визначенні матеріалів, що надаються експерту чи експертній установі, суд у необхідних випадках вирішує питання про витребування відповідних матеріалів за правилами, передбаченими цим Кодексом для витребування доказів.
В ухвалі суду від 01 березня 2023 року, суддя Боярський О.О., зазначено, «що 10.01.2023 року до суду надійшло клопотання судового експерта ОСОБА_3 про надання додаткових матеріалів у якому останній просив надати:
- вільні та умовно-вільні зразки почерку та підписів ОСОБА_2 , достовірно виконані ним самим у оригіналах різних документів, які не пов'язані з даною справою та максимально наближені за часом виконання до досліджуваного документу (до вересня 2018 року) на 10-15 документах.
У разі наявності у ОСОБА_2 декількох варіантів підпису необхідно надати всі варіанти для проведення порівняльного дослідження та якщо у суду відсутні інші зразки його підписів, просить повідомити про це письмово;
- вказати у яких документах матеріалів справи знаходяться досліджувані документи, а також зразки почерку та підписів ОСОБА_2 (з зазначенням назви документа та аркушів справи), які необхідно використовувати при проведенні дослідження, оскільки, у відповідності до п. 2.3. Інструкції про призначення та Проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року №53/5 (у чинній редакції), експерту забороняється: «...самостійно збирати матеріали, які підлягають дослідженню, а також вибирати вихідні дані для проведення експертизи, якщо вони відображені в наданих йому матеріалах неоднозначно»;
01.03.2023 року в судовому засіданні представник відповідача - адвокат Царенко О.О. пояснив, що у відповідача відсутні вільні та умовно-вільні зразки почерку та підписів ОСОБА_2 , достовірно виконані ним самим у оригіналах різних документів, які не пов'язані з даною справою та максимально наближені за часом виконання до досліджуваного документу (до вересня 2018 року) на 10-15 документах, та в матеріалах справи є всі документи, наявні у відповідача.
Стосовно другого питання експерта суд зазначив, що при проведенні дослідження необхідно використовувати зразки почерку та підписів ОСОБА_2 , які знаходяться в наступних документах на наступних аркушах справи:
- Заява ОСОБА_2 про ознайомлення з матеріалами справи на а.с. 89;
- Договір позики від 29.09.2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на а.с. 249-250;
- Розписка ОСОБА_2 від 29.09.2017 року на а.с. 251;
- Додаткова угода між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 28.02.2018 року на а.с. 252;
- Накладні, виконані ОСОБА_2 від 10.12.2018 року на а.с. 253-254;
- товарно-транспортні накладні, виконані ОСОБА_2 від 30.02.2018р, від 03.03.2018р., від 07.12.2017 р. на а.с. 255-257
- експериментальні зразки почерку ОСОБА_2 на а.с. 258-269.»
В зв'язку з чим судом постановлено: «Призначити по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, судову почеркознавчу експертизу.
На вирішення експертів поставити питання:
- Чи виконано підпис у документі - Договорі позики (безвідсотковому) від 29 вересня 2017 року, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надано ОСОБА_2 безвідсоткову позику у сумі 730.675,00 гривень, що еквівалентно 27.500 доларів США, зі строком повернення - до 28.02.2018 року, ОСОБА_2 чи іншою особою? У разі неможливості встановити однозначно - зазначити вірогідність підпису ОСОБА_2 у відсотках.
- Чи виконано підпис у документі - Додатковій угоді від 28.02.2018 року до Договору позики (безвідсоткового) від 29.09.2017 року про продовження терміну дії основного договору до 01 травня 2018 року включно та збільшення суми позики на 600 доларів США, ОСОБА_2 чи іншою особою? У разі неможливості встановити однозначно - зазначити вірогідність підпису ОСОБА_2 у відсотках.
- Чи виконано текст документа (його рукописну частину) - розписки від 29 вересня 2017 року про отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 730.675,00 гривень, що еквівалентно 27.500 доларів США, які позичальник зобов'язався повернути в строк до 28.02.2018 року, і підпис у ньому ОСОБА_2 чи іншою особою?
- Чи виконано текст документа (його рукописну частину) - розписки від 29 вересня 2017 року про отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 730.675,00 гривень, що еквівалентно 27.500 доларів США, які позичальник зобов'язався повернути в строк до 28.02.2018 року та текст клопотання (його рукописну частину) про ознайомлення з матеріалами справи за вх №4951/21-вх від 09.03.2021р. (аркуш справи орієнтовно - 89) і підписи в них однією людиною, чи різними?
Проведення експертизи доручити експертам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (відома адреса: 65026, м. Одеса, вул. Рішельєвська 8,).
При проведенні дослідження використовувати зразки почерку та підписів ОСОБА_2 , які знаходяться в наступних документах на наступних аркушах справи:
- Заява ОСОБА_2 про ознайомлення з матеріалами справи на а.с. 89;
- Договір позики від 29.09.2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на а.с. 249-250;
- Розписка ОСОБА_2 від 29.09.2017 року на а.с. 251;
- Додаткова угода між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 28.02.2018 року на а.с. 252;
- Накладні, виконані ОСОБА_2 від 10.12.2018 року на а.с. 253-254;
-товарно-транспортні накладні, виконані ОСОБА_2 від 30.02.2018р, від 03.03.2018р., від 07.12.2017 р. на а.с. 255-257
- експериментальні зразки почерку ОСОБА_2 на а.с. 258-269.
Витрати за проведення експертизи покласти на позивача ОСОБА_1 .
Попередити експерта про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384, 385 КК України.
На час проведення експертизи провадження по справі зупинити.
З висновку експерта № 23-1766 вбачається, що експерт діяв у повній відповідності з вимогами ухвали суду про призначення експертизи від 01 березня 2023 року, висновок є повним та зрозумілим, на всі поставлені питання в ухвалі суду надано обґрунтовані відповіді.
За клопотанням представника відповідача судом був запрошений експерт ОСОБА_4 в судове засідання, який надав всі пояснення щодо виниклих питань відповідача та зазначив, що була технічна помилка в додатках в ілюстраційній таблиці, яка жодним чином не впливає на правильність висновку, в дослідницькій частині висновку все зазначено, висновок є повним та зрозумілим, на всі поставлені в ухвалі суду питання надано обґрунтовані відповіді.
Також на питання представника позивача зазначив, що має досвід експерта з 1989 року.
Відповідно до довідки наявної в матеріалах справи (т.2 а.с. 43 «е»), ОСОБА_4 обіймає посаду головного судового експерта лабораторії почеркознавчих, трасологічних, балістичних досліджень, технічної експертизи документів та інших досліджень, який має кваліфікацію судового експерта другого кваліфікаційного класу, повну вищу технічну освіту, освітньо - кваліфікаційний рівень спеціаліста, кваліфікацію судового експерта за ОНДІСЕ та атестований за експертною спеціальністю 1.1. «Дослідження почерку та підписів» з правом проведення судових експертиз, що засвідчується електронною печаткою експертної установи.
Таким чином в судовому засіданні не встановлено належними та допустимими доказами, не компетентність експерта, що він вийшов за межі своїх повноважень; надав неповну відповідь на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; не обґрунтованість експертного висновку та його не узгодженість з іншими матеріалами справи.
Відповідно до статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей.
Всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 103 ЦПК України визначено, що суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
Передбачене статтями 12, 13, 49 ЦПК України право сторін на подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості щодо обставин, які мають значення для вирішення справи, кореспондується з обов'язком суду сприяти здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
За клопотанням представника відповідача, судом 04 грудня 2023 року зупинено провадження у справі на час проведення повторної судової почеркознавчої експертизи, справа була скерована експертам Одеського науково - дослідного інституту судових експертиз МЮ України для проведення повторної судової почеркознавчої експертизи, однак у зв'язку з відсутністю оплати рахунку № 24-1754 відповідачем, ухвала суду залишена без виконання. (т.2 а.с. 145)
Таким чином, відповідач, під час розгляду справи не скористався своїм правом на проведення повторної судової почеркознавчої експертизи, не сплатив рахунок експерта, у зв'язку з чим ухвала суду залишена без виконання.
Відповідно до ст. 109 ЦПК України, у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Відповідно до ст. 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.
Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Суд не приймає в якості належного та допустимого доказу по справі надану представником відповідача в судовому засіданні рецензію на висновок експерта № 23-1766 від 26 липня 2023 року, складений 22 березня 2024 року, оскільки рецензування висновків експерта не є процесуальною дією, і складений за його результатами документ не має доказового значення, рецензія не є тим засобом, який спростовує висновок експертизи, оскільки інститут рецензування висновків судових експертів є формою внутрішньовідомчого контролю за якістю експертної роботи.
Такий висновок узгоджується з позицією ВС у справі від 08 серпня 2024 року № 708/1253/15-к.
Також спростовується матеріалами справи ствердження представника відповідача, що матеріали справи містять два висновки експерта, оскільки з експертної установи надходили повідомлення про неможливість надання висновку та на виконання ухвали Білгород - Дністровського міськрайонного суду від 01 березня 2023 року був складений висновок експерта.
Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
В постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 вказано, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Дослідивши Висновок експерта № 23-1766 від 27.07.2023 року, судом встановлено, що він підготовлений для подання до суду та експерта повідомлено про кримінальну відповідальність, висновок не викликає сумнівів у його об'єктивності та обґрунтованості, складений особою, яка відповідає вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу", суд приймає до уваги вказаний експертний висновок як належний та допустимий доказ відповідно до статей 76-77 ЦПК України.
Враховуючи викладене, суд відхиляє ствердження представника відповідача про неналежність вказаного доказу.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає доведеним факт отримання відповідачем у позику грошових коштів від позивача за договором позики у розмірі 1 132 892, 75 грн, що еквівалентно станом на день розгляду справи 27 500 доларів США; за додатковою угодою від 28 лютого 2018 року у розмірі 600 доларів США, що еквівалентно на час розгляду справи - 24 717, 66 грн та вважає за необхідне в цієї частині позовні вимоги позивача задовольнити у повному обсязі.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань на основну суму боргу у розмірі 484998, 98 грн за ст. 625 ЦК України та 3% річних від простроченої суми, суд приходить до наступного.
Частина 1 ст. 1050 ЦК України: якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Щодо стягнення з відповідача 3% річних відповідно до частини 2 ст. 625 ЦК України, суд враховує позицію Великої Палати ВС від 16.01.2019 року.
Згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.
При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення (з 02.05.2018 року), помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).
В своїй заяві про збільшення позовних вимог ОСОБА_1 зробив розрахунок 3% річних та інфляційних нарахувань, відповідно до частини 2 ст. 625 ЦК України та просив стягнути їх по курсу НБУ станом на день ухвалення рішення.
Суд перевірив наведений розрахунок позивача та дійшов висновку, що оскільки за договором позики від 29 вересня 2017 року та додаткової угоди до договору, відповідно до якої продовжений термін дії основного договору до 01 травня 2018 року, отримані у позику гроші мали б бути повернуті до 01 травня 2018 року, прострочення грошового зобов'язання настало з 02 травня 2018 року і саме з цієї дати має бути розрахований період заборгованості.
Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частини перша, друга статті 533 ЦК України).
Традиційним в доктрині приватного права та судовій практиці є розмежування валюти боргу та валюти платежу як елементів грошового зобов'язання.
Валюта боргу - це грошові одиниці, в яких обчислена сума зобов'язання (що дозволяє визначити його ціннісне значення).
У свою чергу, під валютою платежу розуміються грошові знаки, які є засобом погашення грошового зобов'язання і в яких повинне здійснюватися його фактичне виконання.
За загальним правилом при наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2019 року в справі № 755/9348/15-ц (провадження № 61-30272св18), постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21), постанова ВС від 31 січня 2024 року по справі № 183/7850/22).
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 ЦК України).
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)).
Індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях (Постанову Верховного Суду України від 27 січня 2016 року у справі № 6-771цс15, постанова Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-474цс16, постанова Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1672цс16, постанова Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17).
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.
Що узгоджується з Постановою Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), постановою ВС від 31 січня 2024 року, справа № 183/7850/22, провадження 61-14740ск23).
На підставі вищевикладеного, з урахуванням того, що договором позики між сторонами передбачено позика у сумі 730 675, 00 грн, що еквівалентно 27 500 доларів США та за додатковою угодою № 1 визначено збільшити суму позики на 600 доларів США, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних нарахувань на основну суму боргу задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних від простроченої суми по день ухвалення рішення, суд приходить до наступного.
Передбачене частиною 2 статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.
Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року № 6-49цс12.
Три проценти річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).
Зважаючи на неповернення відповідачем позики (боргу) позивачу за договором у встановлений строк, а саме до 01 травня 2018 року, приймаючи до уваги вищевикладене та керуючись ч. 2 ст. 625 ЦКУ, відповідач зобов'язаний повернути/сплатити позику (борг) позивачу та три проценти річних від простроченої суми.
Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав.
Згідно з пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
З аналізу положень пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» та статей 1046, 1049 ЦК України суд дійшов висновку, що на договір позики поширюється дія пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.
Зазначене узгоджується з висновком викладеним у Постанові ВС від 13.03.2024 року у справі № 350/711/22.
Таким чином, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача 3 % річних, що передбачені статтею 625 ЦК України, за період з 24 лютого 2022 року до дня ухвалення рішення по справі.
З урахуванням вищевикладеного підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 3% річних від простроченої суми за період з 02 травня 2018 року по 23 лютого 2022 року включно у розмірі 129 708, 47 грн ( з 02.05.2018 року до 31.12.2019 року: 1132892,75 х 3%х 609:365:100 = 56706, 7138 грн; з 01.01.2020 року до 31.12.2020 року: 1132 892, 75 х 3%х366:366:100 = 33 986, 7875 грн; з 01.01.2021 року до 23.02.2022 року: 1132892, 75 х3%х419:365:100 = 39 014,964 грн); за додатковою угодою за період з 02 травня 2018 року по 23 лютого 2022 року включно у розмірі 2830,0074 грн (з 02.05.2018 до 31 грудня 2019: 24717,66х3%х609 днів:365:100 = 1237,374 грн.; з 01.01.2020 до 31 грудня 2020 року: 24 717, 66 грн х 3% х 366 днів: 366:100= 741, 53 грн; з 01.01.2021 року по 23.02.2022 року: 24717, 00 х 3% х 419 днів:365:100 = 851,24 грн), а отже позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами у цій справі, суд встановив, що договір позики від 29 вересня 2017 року та боргова розписка, містять усі необхідні умови, а саме: імена сторін зобов'язання, суму позики, строк виконання зобов'язання, підпис позичальника та має справжню правову природу укладеного договору позики, оскільки сама по собі та в сукупності з іншими дослідженими у справі доказами підтверджують не лише факт укладення договору позики, а й отримання боржником від кредитора грошових коштів.
Наявність у позивача вказаної розписки, свідчить про те, що боргове зобов'язання невиконане боржником у визначений в розписці строк.
Даючи правову оцінку дослідженим в судовому засіданні доказам, суд приходить висновку, що між сторонами існують договірні правовідносини з позики, позичальником невиконані зобов'язання перед позикодавцем, кошти, отримані у позику не повернуті, доказів протилежного відповідачем до суду не надано та вважає за необхідне позовні вимоги позивача задовольнити частково, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики у розмірі 1 132 892, 75 грн, що еквівалентно станом на день розгляду справи 27 500 доларів США; за додатковою угодою від 28 лютого 2018 року у розмірі 600 доларів США, що еквівалентно на час розгляду справи - 24 717, 66 грн; 3% річних від простроченої суми за період з 02 травня 2018 року по 23 лютого 2022 року включно у розмірі 129 708, 47 грн; за додатковою угодою за період з 02 травня 2018 року по 23 лютого 2022 року включно у розмірі 2830,0074 грн, а всього: 1 290 148, 89 грн.
Розподіл судових витрат
Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У відповідності до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з частковою обґрунтованістю позовних вимог також підлягають стягненню з відповідача на користь позивача витрати пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 13420 грн.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 526, 527, 530, 533, 625, 1046-1049 ЦК України, ст. ст. 11, 12, 13, 81, 83, 89, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики у розмірі 1 132 892, 75 грн, що еквівалентно станом на день розгляду справи 27 500 доларів США; за додатковою угодою від 28 лютого 2018 року у розмірі 600 доларів США, що еквівалентно на час розгляду справи - 24 717, 66 грн; 3% річних від простроченої суми за період з 02 травня 2018 року по 23 лютого 2022 року включно у розмірі 129 708, 47 грн; за додатковою угодою за період з 02 травня 2018 року по 23 лютого 2022 року включно у розмірі 2830,0074 грн, а всього: 1 290 148, 89 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 13420 грн.
В іншій частині в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення, (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення
складений 18 жовтня 2024 року.
Суддя: