10 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 595/1113/24 пров. № А/857/21366/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Курильця А.Р., Пліша М.А.,
з участю секретаря судового засідання Єршової Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 07 серпня 2024 року у справі № 595/1113/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про визнання протиправними дій (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Тхорик Р.І. в м. Бучач Тернопільської області), -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільської області (далі - ГУ НП, відповідач), у якому просить визнати дії відповідача протиправними та скасувати постанову від 23.06.2024 серії ЕНА № 2455808 у справі про адміністративне правопорушення (далі також - спірна постанова), винесену поліцейським ВП № 2 (м. Бучач) Чортківського РВП Бродзяком А.В., згідно якої на нього накладено адміністративне стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
Рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області від 07 серпня 2024 року адміністративний позов задоволено частково, скасовано спірну постанову, а провадження у справі закрито.
В решті позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, оскільки вважає, його необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 07 серпня 2024 року скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що позивач вчинив порушення пункту 31.4.3 (а) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 (далі - ПДР), відповідальність за яке передбачена частиною першою статті 121 КУпАП, що підтверджується доданим до матеріалів відеозаписом. Відповідно оскаржувана постанова є законною.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Враховуючи положення статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), розгляд справи здійснювався за відсутності учасників справи.
Згідно частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що 23.06.2024 інспектором ВП № 2 (м. Бучач) Чортківського РВП ГУНП в Тернопільській області Бродзяком А.В. стосовно позивача винесено постанову серії ЕАТ № 2455808 про притягнення до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. за вчинення правопорушення, передбачене частиною першою статті 121 КУпАП (керування водієм т/з, що має несправності зовнішніх світлових приладів (темної пори доби), з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів), яке виявилося в тому, що ОСОБА_1 в с. Трибухівці по вул. Лісовій керував транспортним засобом марки «Mersedes Benz Vito 110 CDI», д.н.з. НОМЕР_1 , в якому не горів задній правий стоп-сигнал, чим порушив вимоги пункту 31.4.3 ПДР.
Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що жодного доказу на підтвердження порушення позивачем вимог пункту 31.4.3 ПДР під час керування транспортним засобом за обставин, що викладені в оскаржуваній постанові, відповідачем до суду не надано. В матеріалах справи відсутні будь-які інші докази, зокрема, які би свідчили про вчинення адміністративного правопорушення.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (стаття 1 КУпАП).
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 121 КУпАП керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів, тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З матеріалів справи встановлено, що працівники поліції зупинили автомобіль під керуванням позивача. Після цього поліцейські повідомили останньому, що в його транспортному засобі не працює задній правий стоп-сигнал. ОСОБА_1 вийшов з автомобіля для того, щоб перевірити вказану несправність. Інший поліцейський в той час натиснув на гальма. Позивач постукав рукою зверху по стоп-сигналу, після чого сигнал увімкнувся. Коли поліцейський відпустив педаль гальма, лівий і правий стоп-сигнали вимкнулись одночасно.
Згідно з підпунктом 31.4.3 пункту 31 ПДР забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності технічних несправностей і невідповідності таким вимогам, зокрема:
а) кількість, тип, колір, розміщення і режим роботи зовнішніх світлових приладів не відповідають вимогам конструкції транспортного засобу;
б) порушено регулювання фар;
в) не горить лампа лівої фари в режимі ближнього світла;
г) на світлових приладах немає розсіювачів або використовуються розсіювачі й лампи, що не відповідають типу даного світлового приладу;
ґ) на розсіювачах світлових приладів нанесено тонування або покриття, що зменшує їх прозорість чи світлопропускання.
Приймаючи постанову і кваліфікуючи порушення, вчинене позивачем, поліцейський помилково послався на підпункт 31.4.3 пункту 31 ПДР та не зазначив, яким із підпунктів («а», «б», «в», «г» чи «ґ» підпункту 31.4.3 пункту 31 ПДР) охоплюється порушення.
Згідно з оскаржуваною постановою позивач керував транспортним засобом, у якому не горів задній правий стоп-сигнал.
Обставини, зафіксовані на відеозаписі теж свідчать про те, що дійсно на момент зупинки поліцейськими автомобіля під керуванням позивача, в такому не працював задній правий стоп-сигнал, про що поліцейський повідомив водія, який на місці вжив заходів для усунення несправності.
Проте встановлене поліцейським в діях позивача порушення не відповідає жодній із заборон для експлуатації транспортного засобу, визначених підпунктом 31.4.3 пункту 31 ПДР.
Водночас пунктом 31.5 ПДР визначено, що у разі виникнення в дорозі несправностей, зазначених у пункті 31.4 цих Правил, водій повинен вжити заходів для їх усунення, а якщо це зробити неможливо - рухатися якомога коротшим шляхом до місця стоянки або ремонту, дотримуючись запобіжних заходів з виконанням вимог пунктів 9.9 і 9.11 цих Правил.
Отже, обставини, зазначені у постанові, яку оскаржує позивач, не відповідають переліку несправностей транспортного засобу, керування яким за їх наявності заборонено.
Сам факт винесення оскаржуваної постанови не є доказом вчинення особою адміністративного правопорушення. Саме до цього зводяться висновки Верховного Суду викладені у постанові від 26 квітня 2018 року у справі № 338/1/17.
Згідно зі статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до переконання про те, що оскаржувана постанова є протиправною та прийнята з порушенням норм КУпАП, а тому підлягає скасуванню.
Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв'язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції у справі, що розглядається, повно та всебічно з'ясував обставини справи, дав належну оцінку встановленим обставинам, правильно застосував норми матеріального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.
Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільської області залишити без задоволення, а рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 07 серпня 2024 року у справі № 595/1113/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді А. Р. Курилець
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 14.10.24