Справа № 620/5645/24 Суддя першої інстанції: Сергій КЛОПОТ
15 жовтня 2024 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Костюк Л.О.;
суддів: Аліменка В.О., Бужак Н.П.,
за участю секретаря: Чорної К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року (розглянута у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін, м. Чернігів, дата складання повного тексту - 15 липня 2024 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій і зобов'язання вчинити дії, -
У квітні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - відповідач, ГУ ПФ в Чернігівській області), в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 01.05.2024 щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2000 гривень згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб»;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії (з надбавками, доплатами та індексацією) із обмеженням її максимальним розміром з 01.05.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 з 01.05.2024 щомісячної доплати у розмірі 2000 гривень згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 «Про додатковий соціальних захист окремих категорій осіб» та здійснити виплату пенсії, в тому числі доплати у сумі 2000 гривень, без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити з 01.05.2024 виплату нарахованої пенсії (з надбавками, доплатами та індексацією) ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.07.2024 закрито провадження у справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України у зв'язку з тим, що підставою звернення до суду із вказаним позовом стала незгода позивача із діями відповідача при виконанні рішень судів у справах №620/3900/23 та №620/11770/23. Водночас, за висновком суду, невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Не погоджуючись з викладеним в ухвалі рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати повністю ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом не було враховано, що спір у справі №620/5645/24 не стосується виконання попередніх рішень судів, адже охоплює правовідносини, що виникли з 01.05.2024 щодо складових пенсії та її розміру.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.08.2024 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 27.08.2024.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2024 справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 10.10.2024, в якому було оголошено перерву до 15.10.2024.
У судовому засіданні позивач та його представник доводи апеляційної скарги підтримали та просили її вимоги задовольнити повністю з викладених у ній мотивів і підстав.
Відповідач, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибув.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача та позивача, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а ухвалу суду першої інстанції - скасувати, виходячи з такого.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, керуючись нормами ст. 129-1 Конституції України, ст. ст. 14, 238, 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України), а також враховуючи правові позиції Верховного Суду, прийшов до висновку, що аргументи позивача стосуються виконання рішення суду у справах №620/3900/23 та №620/11770/23, а відтак обраний останнім спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт з огляду на те, що суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення.
З такими висновками суду першої інстанції судова колегія не може погодитися з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Згідно ч. 2 ст. 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Положеннями ст. 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, до яких належать, зокрема, зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення тощо.
Крім того, приписами ч. 1 ст. 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
У постанові від 29.07.2021 у справі № 460/350/19 Верховний Суд підкреслив, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі. Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Таким чином, не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Як було встановлено раніше, закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що звернення до суду із цим позовом зумовлено незгодою позивача із способом виконання відповідачем рішень судів у справах №620/3900/23 та №620/11770/23, що, у свою чергу, є перешкодою для розгляду таких вимог у загальному порядку, однак останні підлягають розгляду судом за правилами ст. 383 КАС України.
Разом з тим, на переконання судової колегії, такі висновки Чернігівського окружного адміністративного суду є помилковими.
Так, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.06.2023 у справі №620/3900/23, яке набрало законної сили 28.07.2023, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області нарахувати та виплатити з 06.10.2022 ОСОБА_1 щомісячну доплату у розмірі 2000,00 грн.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.12.2023 у справі №620/16514/23, яке набрало законної сили 19.01.2024, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2023, виходячи з 90 відсотків суми грошового забезпечення на підставі оновленої довідки від 18.09.2023 №ФЧ56688 про розмір грошового забезпечення, складеної ІНФОРМАЦІЯ_1 станом на 01.01.2023, з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
Крім того, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.10.2023 у справі №620/11770/23, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.03.2024, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити з 01.08.2023 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без її обмеження максимальним розміром у розмірі десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.
На виконання вказаних судових рішень відповідачем прийняті розпорядження від 02.04.2024 та від 03.04.2024 про перерахунок пенсії (а.с. 8-9). Водночас, за вказаними розпорядженнями, починаючи з 01.05.2024, ОСОБА_1 припинено нарахування та виплату щомісячної доплати у розмірі 2 000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713, а також застосовано обмеження пенсії максимальним розміром - 23 610 грн при нарахованому підсумку пенсії (з надбавками) 38 179,64 грн.
Отже, питання правильності обчислення, нарахування та виплати пенсії позивача, починаючи з 01.05.2024, рішеннями судів у згаданих вище справах не вирішувалося, як і не приймалося судом рішення стосовно наявності чи відсутності у позивача права на отримання доплати до пенсії у розмірі 2 000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 після проведення перерахунку пенсії із включенням цієї суми до складу пенсії без обмеження такої максимальним розміром.
Крім того, аналіз змісту позовних вимог свідчить, що спір у цій справі хоча й виник внаслідок виконання відповідачем судових рішень у згаданих вище справах, однак стосується за своєю суттю інших правовідносин, які, як вже було наголошено вище, не були предметом судового розгляду по суті.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги, з якими звернувся ОСОБА_1 , вже були вирішені рішеннями судів, які набрали законної сили, і подальший захист прав позивача має відбуватися у порядку, визначеному ст. 383 КАС України, є помилковим та не відповідає фактичним обставинам справи.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Водночас, як було встановлено раніше, матеріали справи не містять відомостей про те, що існують такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Відтак, з урахуванням встановлених вище обставин, на момент звернення до суду із цим позовом у квітні 2024 року спірними у межах справи №620/5645/24 позивачем визначено правовідносини, які не були предметом розгляду по суті у справах №620/3900/23, №620/11770/23 та №620/16514/23, що було залишено поза увагою суду першої інстанції.
У розрізі наведеного колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для Суду природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.
Із змісту ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прямо випливає, що доступність правосуддя є невід'ємним елементом права на справедливий суд. У рішенні по справі «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 Європейський суд з прав людини дійшов до висновку, що сама конструкція ст. 6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні по цій справі Суд закріпив правило, що ч. 1 ст. 6 Конвенції містить у собі й невід'ємне право особи на доступ до суду.
У рішеннях від 13.01.2000 у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та від 28.10.1998 у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини зазначив про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції, яке виявилося в надто суворому тлумаченні внутрішніми судами процесуальної норми, що позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог.
Отже, системний аналіз положень Конвенції, практики Європейського суду з прав людини та національного законодавства, а також встановлені вище обставини дають підстави для висновку, що оскаржуване судове рішення зумовило утворення перешкод особі у доступі до правосуддя, а саме у праві розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи, що, як було неодноразово підкреслено вище, оскільки спір у цій справі виник з інших правовідносин ніж ті, щодо яких набрали законної сили рішення судів в інших справах, то судова колегія приходить до висновку про необґрунтованість постановленої Чернігівським окружним адміністративним судом оскаржуваної ухвали.
Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні питання про закриття провадження у справі було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, у зв'язку з чим вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити - ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 2, 10, 11, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 312, 320, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України.
(Повний текст виготовлено - 15 жовтня 2024 року).
Головуючий суддя Л.О. Костюк
Судді: В.О. Аліменко
Н.П. Бужак