Справа № 500/4399/24
15 жовтня 2024 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Осташа А. В. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі- позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - Військова частина НОМЕР_1 ), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплатити ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.12.2023 по 13.06.2024, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.12.2023 по 13.06.2024, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що його виключено із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та усіх видів забезпечення з 07.10.2016 року.
Оскільки, належне позивачу грошове забезпечення не було виплачено в день його звільнення з військової служби, а виплачено на виконання рішень судів лише 13.06.2024, то вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів з позивачем повного розрахунку.
Таким чином, вважаючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні незаконною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 22.07.2024 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Представник відповідача 31.07.2024 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити з огляду на наступне.
За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов'язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку.
Абзацом 2 пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», визначено: передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ, тощо.
Також, листом від 24.07.2013 №774/13/84-13 Міністерство соціальної політики України роз'яснило, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, КЗпП України не поширюється.
З огляду на зазначене норми КЗпП України, на які посилається позивач не можуть бути застосовані при вирішенні спору, що виник між сторонами, оскільки позивач проходив військову службу у Державній прикордонній службі України, правовідносини, що виникли між особами, які беруть участь у справі, є адміністративно - правовими та пов'язані з проходженням та звільненням з публічної служби, регулюються законодавством у сфері проходження військової служби. Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.
Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.
Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду.
Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки.
Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні. Таким чином, вказують, що здійснений ВЧ НОМЕР_1 розрахунок і виплата сум належних позивачу при звільненні, не оскаржувалися.
Донарахування і виплати кошти, не нараховувалися та не належали до виплати позивачу на день його звільнення. Лише після звернення позивача із запитами та до суду, виникло питання щодо виплат при звільненні.
Таким чином на день звільнення, був відсутній спір щодо виплат при звільненні.
Отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.
Ухвалою суду від 16.09.2024, з метою повного з'ясування обставин у справі, витребувано у відповідача додаткові докази.
Ухвалою суду від 16.09.2024 продовжено строк розгляду даної адміністративної справи до 22.10.2024.
Відповідач, на виконання вимог ухвали суду від 16.09.2024, надав 19.09.2024 довідку про розмір середньоденного та середньомісячного грошового забезпечення ОСОБА_1 в розрахунку за попередні два місяці перед звільненням з військової служби.
Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини (по стройовій частині) від 07.10.2016 №224 позивач був звільнений у запас за пунктом "є" частини шостої з урахуванням підпункту "і" пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу". З 07.10.2016 позивача виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Рішенням від 19 грудня 2022 у справі №500/3630/22 Тернопільський окружний адміністративний суд зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 07.10.2016.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 13.11.2023 у справі №500/5554/23 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку/грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні та стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток/ грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 14667, 41 грн.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду із змінами від 11.03.2024 рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року у справі №500/5554/23 змінено, а саме абзац третій резолютивної частини викладено у наступній редакції: «Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток/грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 40241,67 грн.».
На виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 13.11.2023 у справі № 500/5554/23 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду із змінами від 11.03.2024 ОСОБА_1 нараховано середній заробіток/грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні (за період з 08.10.2016 по 31.07.2023) в розмірі 40241,67 грн.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 21.11.2023 у справі №380/5553/23, залишеним без змін Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2024, визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення у 2015 році та у 2016 році та одноразової грошової допомоги у разі звільнення без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення у 2015 році та у 2016 році та одноразової грошової допомоги у разі звільнення, з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення, враховуючи раніше виплачені суми.
На виконання вищезазначеного рішення суду, відповідач нарахував та виплатив ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення у 2015 році та у 2016 році та одноразової грошової допомоги у разі звільнення, з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення, враховуючи раніше виплачено суми в розмірі 9685,42 грн.
Однак, така виплата була здійснена лише 13.06.2024.
Позивач, вважаючи, що всі суми належного позивачу грошового забезпечення виплачено на виконання рішень судів лише 13.06.2024, тому, відповідач зобов'язаний виплатити йому середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.12.2023 по 13.06.2024, з огляду на що звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч.3 ст.9 Закон № 2011-XII).
Статтею 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Відтак Велика Палата підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Також зазначено про те, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Крім того, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільнення з військової служби остаточний розрахунок, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 та від 13.05.2020 у справі №810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).
Разом з тим, 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX.
Вказаним Законом, зокрема, внесені зміни до Кодексу законів про працю України, частину першу та другу статті 117 викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Таким чином, враховуючи те, що відповідач здійснив фактичний розрахунок із позивачем всіх належних при звільненні коштів лише 13.06.2024, та з огляду на приписи ст. 117 КЗпП України у чинній редакції, період виплати коштів за час затримки розрахунку при звільненні обмежений шістьма місяцями, у зв'язку з чим, в даному випадку, компенсація розраховується за період з 14.12.2023 по 13.06.2024 тривалістю 183 календарні дні.
У постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22 суд касаційної інстанції вказав, що до періоду після 19 липня 2022 року практику Верховного Суду щодо пропорційності виплат застосовувати недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням приписів статті 117 КЗпПУ та правових позицій Верховного Суду в подібних правовідносинах, суд зазначає, що відшкодування, передбачене цією статтею, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин.
Позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 07.10.2016, отже у цей день з ним повинен був бути проведений остаточний розрахунок, тоді як 08.10.2016 є днем початку періоду невиплати.
Щодо кінцевого строку проведення розрахунку, суд встановив, що такий проведено 13.06.2024.
Суд зазначає, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 Порядку № 100).
Як вбачається з наданої відповідачем довідки №863 від 18.09.2024, ОСОБА_1 нараховано за серпень 2016 - 7393,60 грн., вересень 2016 - 7393,60 грн., кількість календарних днів у цей період становить 61 день.
Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 242,41 грн. (14787, 20 : 61 календарний день).
За період з 14.12.2023 по 13.06.2024, з урахуванням законодавчого обмеження компенсації 6-місячним строком (183 дні), та правових висновків Верховного Суду в подібних правовідносинах, належна сума за час затримки розрахунку позивачу становить 44 361,03грн. (242,41 грн. *183 дні)
Відтак, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який належить до виплати позивачеві складає 44 361,03 грн.
З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.12.2023 по 13.06.2024 в сумі 44 361,03 грн.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог повністю.
Оскільки, відповідно до п. 13 ч.1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору, та докази понесення інших судових витрат позивачем не надано, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку/грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
3. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.12.2023 по 13.06.2024 в сумі 44 361,03 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 15 жовтня 2024 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідач:
- Військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 );
Головуючий суддя Осташ А.В.