Справа № 500/5013/24
16 жовтня 2024 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Юзьківа М.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військово - лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови, -
Описова частина
Короткий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду із позовом до Військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови, та просить ухвалити рішення яким визнати протиправною та скасувати постанову, оформлену довідкою військово-лікарської комісії щодо проведеного 03.08.2024р. медичного огляду військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 03.08.2024 відповідачем було проведено огляд позивача з метою визначення придатності до військової служби під час загальної мобілізації та встановлення причинного зв'язку між наявними захворюваннями та проходженням військової служби. За результатами проходження військово-лікарської комісії позивача було визнано придатним до проходження військової служби. Позивач не погоджується з такими висновками військово-лікарської комісії з підстав їх невідповідності реальному стану здоров'я та порушення процедури проведення медичного огляду. Зокрема вказує, що комісією не взято до уваги проведене протиалкогольне кодування позивача з блокадою ОС мозку терміном на один рік, а також що під час проведення медичного огляду він не був оглянутий всіма лікарями, зокрема хірургом, терапевтом, невропатологом, психіатром, окулістом, отоларингологом, стоматологом, дерматологом та іншими спеціалістами. Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Відповідач, у встановлений судом строк правом на подання відзиву на позовну заяву та доказів на його обґрунтування не скористався.
Рух справи у суді
Ухвалою суду від 16.08.2024 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників адміністративної справи.
Копію ухвали про відкриття провадження у справі відповідач отримав 20.08.2024, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Відповідно до постанови позаштатної військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_3 , оформленої довідкою військово-лікарської комісії №162/1/795 від 03.08.2024, солдата запасу ОСОБА_1 після проведеного медичного огляду 03.08.2024 визнано придатним до військової служби на підставі статті ___ графи ІІ Розладу хвороб, графи - ТДВ (а.с.24).
Також матеріали справи містять медичний висновок за №СНКТ-7ЕА9-ТВ8Х від 05.08.2024 про тимчасову непрацездатність, що виданий лікарем-терапевтом КНП Шумської міської ради «Шумський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» ОСОБА_2 (а.с.13).
Як видно з пам'ятки №9759 від 05.04.2024, що видана медичним центром ТОВ «АСТРА МІА», позивачу 05 квітня 2024 року проведено протиалкогольне кодування методом ОСОБА_3 з блокадою ОС мозку терміном на один рік з перекодуванням в 2025 році. Під час дії коду пацієнтові заборонено застосовувати медикаменти, що містять алкоголь (а.с.14).
Інших доказів, які стосуються предмета спору до позовної заяви не додано.
На виконання ухвали суду від 19.09.2024 про витребування доказів у справі до суду надійшла заява начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 полковника ОСОБА_4 від 30.09.2024 №35160, з якої слідує, що військовозобов'язаний ОСОБА_1 на військовому обліку ІНФОРМАЦІЯ_1 не перебуває і позаштатною постійно діючою військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_1 не оглядався. Медичний огляд солдата запасу ОСОБА_1 проводився позаштатною постійно діючою військово-лікарською комісією при 7-му відділі ІНФОРМАЦІЯ_3 (місцезнаходження комісії: АДРЕСА_1 ). До заяви додано довідку війково-лікарської комісії зазначену вище.
Мотивувальна частина
Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України від 25 березня 1992 року №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частини перша-третя статті 1 Закону).
Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки) (частина сьома статті 1 Закону № 2232-XII).
Згідно з частиною дев'ятою статті 1 Закону № 2232-XII щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Відповідно до частини десятої статті 1 Закону № 2232-XII громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані - прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень про приписку до призовних дільниць, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
З метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров'я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі по тексту - Положення №402).
Згідно з пунктом 1.2 розділу І Положення №402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Військово-лікарська експертиза - це:
медичний огляд призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов'язаних, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти та закладах фахової передвищої військової освіти (далі - ВВНЗ), ліцеїстів військових (військово-морських, військово-спортивних) ліцеїв (далі - ліцеїсти); осіб, звільнених з військової служби;
визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ;
встановлення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів, осіб, звільнених з військової служби, а також причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв), які призвели до смерті військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби.
Пунктом 2.1 розділу І Положення №402 передбачено, що для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії. ВЛК приймають постанови у тому числі на виїзних засіданнях та, в окремих випадках (лікування за кордоном) - дистанційно. Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов'язкові до виконання.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами (пункт 1 частини другої статті 72 КАС України).
У силу вимог статей 73-76 КАС України докази мають бути належними (містити інформацію щодо предмета доказування), допустимими (одержаними з дотриманням порядку, встановленого законом), достовірними (на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи), достатніми (які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування).
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Предметом позову у розглядуваній судом справі відповідно до сформульованих представником позивача позовних вимог є постанова, оформлена довідкою військово-лікарської комісії щодо проведеного 03.08.2024р. медичного огляду військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Разом з тим, дослідженням матеріалів справи судом встановлено, що придатність позивача до військової служби визначена іншим документом, який не є предметом оскарження у даній справі, а саме постановою позаштатної військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_3 , оформленою довідкою військово-лікарської комісії №162/1/795 від 03.08.2024, а медичний огляд позивача проводила інша військово-лікарська комісія, яка не є відповідачем у справі.
Зазначене підтверджується заявою начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 полковника ОСОБА_4 від 30.09.2024 №35160.
Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) крім прав та обов'язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
У контексті зазначеної норми, предметом позову слід вважати ту його частину, яка характеризує матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення, тобто спосіб судового захисту (ч. 1-3 ст. 5 КАС України). Вона опосередковується спірними правовідносинами - правом і обов'язком позивача і відповідача.
Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Ними будуть: юридичні факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення; доказові факти, тобто ті, що тісно пов'язані з фактами матеріально-правового характеру і на підставі яких можна зробити висновок про їх наявність чи відсутність.
Необхідність у зміні предмету позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать захист його порушених прав та інтересів.
Позивач у строки, встановлені статтями 47, 263 КАС України, до суду із заявою про зміну предмета позову не звертався, як і не звертався із клопотанням про поновлення процесуального строку для вчинення цієї процесуальної дії.
При цьому суд звертає увагу, що позивач був обізнаний про вказану обставину та мав об'єктивну можливість для вчинення цієї процесуальної дії, оскільки довідка військово-лікарської комісії №162/1/795 від 03.08.2024, якою його визнано придатним до військової служби, була долучена до матеріалів справи його представником.
У цьому контексті суд зазначає, що одним із принципів адміністративного судочинства є принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог.
Вказаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 КАС України, в якій вказано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Окрім того, зазначений принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову, зокрема у постановах від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 1 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18 тощо.
Вихід суду за межі позовних вимог можливий у тому разі, якщо позивач, вказавши у заяві одну конкретну вимогу, не зазначив іншу, яка має послідовний зв'язок із попередньою та випливає із фактичної спірної ситуації, викладеної у позовній заяві. Наприклад, позивач просить визнати протиправними дії, бездіяльність суб'єкта владних повноважень, однак не просить суд зобов'язати його вчинити певні дії чи прийняти рішення; просить визнати протиправним акт індивідуальної дії, однак не просить суд про його скасування тощо.
Отже, суд вправі за своєю ініціативою з метою необхідності захисту прав і охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб вийти за межі заявлених позивачем вимог, однак відповідно до імперативних вимог процесуального законодавства.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 804/1457/17, від 11 грудня 2018 року у справі № 802/295/17-а, від 19 лютого 2019 року у справі № 824/399/17-а тощо.
Таким чином, принцип диспозитивності передбачає розгляд судом справи в межах позовних вимог і підстав позову, визначених особою, яка звернулася за захистом до суду. Вихід суду за межі позовних вимог процесуальний закон допускає як виняток у разі, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, і таких відхід обґрунтований судом у судовому рішенні.
В розрізі розглядуваної справи суд не вбачає підстав для виходу за межі позовних вимог, оскільки це призведе до порушення принципів диспозитивності, змагальності, рівності усіх учасників процесу перед законом і судом.
Верховний Суд у постановах від 23.12.2021 у справі № 480/4737/19 та від 08.02.2022 у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
Отже, ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб'єктів.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Враховуючи, що у даній справі не оскаржується постанова військово-лікарської комісії, якою позивача визнано придатним до військової служби, суд приходить до висновку, що обраний ним спосіб захисту порушеного права не буде ефективним, оскільки не призведе до поновлення порушених на його думку прав чи інтересів.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2023 у справі №600/3900/21-а від 12 червня 2018 року у справі №826/4406/16.
Враховуючи все зазначене вище, суд приходить до переконання про необґрунтованість позовних вимог.
Висновки за результатами розгляду справи
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною першою та частиною другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За результатами розгляду справи суд дійшов висновку, що позивач, обравши неефективний спосіб захисту порушеного права, не довів обґрунтованості позовних вимог, наслідком чого є ухвалення судом рішення про відмову у позові.
Судові витрати
Згідно частини першої статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Статтею 139 КАС України визначені правила розподілу судових витрат.
Оскільки у цій справі судом відмолено у задоволенні позову повністю, ним не присуджується та не стягується судові витрати на користь будь-якої із сторін.
На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 9, 14, 72, 73, 77, 90, 241, 250, 257 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військово - лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 16 жовтня 2024 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач:
- Військово - лікарська комісія при ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).
Головуючий суддя Юзьків М.І.