Справа № 500/5249/24
15 жовтня 2024 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:
головуючої судді Дерех Н.В.
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (надалі, позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (надалі, відповідач), в якому просить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови в нарахуванні і виплаті ОСОБА_1 підвищення згідно з пенсії за п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови ОСОБА_1 в зарахуванні часу перебування в засланні з 02 березня 1950 року по 29 травня 1956 року, який перебував на спецпоселенні і згодом реабілітований, в потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, починаючи з 01 липня 2024 року, та здійснити перерахунок стажу роботи згідно зі ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зі ст. 6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» з 01 липня 2024 року як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 02 березня 1950 року по 29 травня 1956 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач був примусово виселений на спецпоселення, визнаний таким, який зазнав переслідувань від політичних репресій, та реабілітований. Вказує, що на нього розповсюджується дія Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917- 1991 років" і він як особа, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, повинен отримувати підвищення до пенсії передбачене п."г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, а також має право на пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні. Однак, за результатами розгляду звернень, відповідач відмовив позивачу у здійсненні перерахунку пенсії. Позивач вважає вказані відмови протиправними, що і зумовило звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 29.08.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Даною ухвалою відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
У встановлений судом строк відзиву на позовну заяву до суду не надходило.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданого 25.06.2005 УПСЗН м. Тернополя.
Позивачу виплачується пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до архівної довідки Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області №6/141-р від 08.11.2006, ОСОБА_1 , 1950 року народження, на підставі наказу МДБ СРСР № 00386 - 1948 року, як член сім'ї учасника підпілля ОУН, з матір'ю ОСОБА_2 позасудовими органами в адміністративному порядку 2 березня 1950 року був виселений з с.В.Березовиця Тернопільського ра йону Тернопільської області на спецпоселення в Томську об ласть. Виселення затверджено особливою нарадою при МДБ СРСР 18 березня 1950 року, протокол №12. На поселенні під наглядом спецкомендатури перебували до 29 травня 1956 року. Зняті з обліку спецпоселенців на під - ставі Постанови Ради Міністрів СРСР від 12.03.1956 року. Ухвалою судової колегії по кримінальних справах Верховно го Суду України від 09.05.1962 року постанова особливої нара ди при МДБ СРСР від 18.03.1950 року про виселення ОСОБА_1 і його матері скасована, справа переведенням закрита з їх реабілітацією.
У відповідь на заяву позивача від 11.06.2024 щодо перерахунку пенсії, відповідач листом від 02.07.2024 повідомив про відмову у перерахунку підвищення та стажу роботи, покликаючись на те, що в пенсійній справі містяться дані про те, що позивач зазнав політичних репресій, як член сім'ї, яку було примусово переселено, а також в матеріалах пенсійної справи відсутні документи, які б підтверджували, що позивач працював на спецпоселенні, тому для зарахування до стажу роботи у потрійному розмірі періоду перебування на спецпоселенні підстав немає.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
З метою відновлення історичної справедливості, встановлення порядку реабілітації репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, відновлення їхніх політичних, соціальних, економічних та інших прав, визначення порядку відшкодування шкоди, завданої таким особам унаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, недопущення повторення злочинів тоталітарних режимів прийнято Закон України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991 № 962-XII (далі - Закон № 962-XII).
Згідно ст.1-1 цього Закону репресована особа - це особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених Законом №962-ХІІ; вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР; заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.
Репресіями комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, за визначенням цієї статті, є засоби примусу, що здійснювалися репресивними органами комуністичного тоталітарного режиму у 1917-1991 років, зокрема, позасудовими органами, проти окремих осіб, груп населення, народів з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів у формах, визначених цим Законом.
Однією з форм репресій, відповідно до Закону №962-ХІІ, визнано заслання (ст.1-1 та п.5 ч.1 ст.2 цього Закону), що передбачало примусове переміщення/вислання особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.
Також, ст.1-1 Закону №962-ХІІ виокремлено декілька мотивів репресій, серед яких є політичний мотив, який мав на меті застосування репресій проти особи, яка сповідувала певну ідеологію, дотримувалася чи здійснювала вираження поглядів, цінностей, позицій, вчиняла дії, що суперечили ідеології комуністичного тоталітарного режиму, на підставі того, що така особа становила реальну або потенційну небезпеку для радянської влади, радянської держави чи радянського ладу.
В свою чергу, соціальний мотив передбачав застосування репресій на підставі належності особи або членів її сім'ї до дворянства, офіцерства, купецтва, торгівців, підприємців, духовенства, чиновництва, заможного селянства, іншої соціальної групи або на підставі визнання особи чи членів її сім'ї соціально небезпечними чи соціально шкідливими з політичних чи ідеологічних мотивів.
За приписами ст.1-2 Закону №962-ХІІ, особи, щодо яких до 24.08.1991 були здійснені репресії у формах, визначених ст.2 Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних чи соціальних мотивів, визнаються реабілітованими.
Статтею 2 Закону № 962-XII формою репресії визнано вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР.
Направлення у заслання, вислання та спеціальні поселення в адміністративному порядку - застосування репресій на підставі рішень місцевих органів влади, адміністративних органів, посадових осіб чи громадських організацій з політичних мотивів до сімей осіб, репресованих за обвинуваченням у контрреволюційних злочинах; до осіб, визнаних соціально небезпечними у політичному відношенні, противниками колективізації; до обвинувачених у зв'язках з так званими «ворогами народу», у приналежності до політичних партій тощо.
Положеннями ст.13 Закону №962-ХІІ визначено, що потерпілими від репресій визнаються: 1) чоловік або дружина репресованої особи, який/яка на момент здійснення репресії перебували у шлюбі з репресованою особою; 2) діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29.04.1942р. №185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена; 3) інші особи, які на момент здійснення репресії спільно проживали, були пов'язані спільним побутом з репресованою особою або перебували на утриманні репресованої особи.
Відповідно до ст.6 Закону №962-ХІІ, реабілітованим громадянам відповідно до ст.1 цього ж Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
Аналогічна за змістом пільга для реабілітованих осіб передбачена ст.58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, за змістом якої, громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.
Системний аналіз норм ст.6 Закону №962-ХІІ та ст.58 Закону №1788-ХІІ дає підстави для висновку, що до кола осіб, які мають пільгу в зарахуванні у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій певного часу, відносяться такі особи, а саме: ті які утримувались під вартою; відбували покарання в місцях позбавлення волі; перебували у засланні або перебування на примусовому лікуванні.
Аналогічні за змістом норми містяться в п.12 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, де визначено, що саме час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та час перебування в засланні і на примусовому лікуванні зараховується до стажу роботи за наявності документів про реабілітацію (довідки суду, органів прокуратури чи досудового розслідування про закриття кримінального провадження або довідки суду про ухвалення виправдувального вироку). У разі відсутності документів, зазначених в абзаці першому цього пункту, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та час перебування в засланні і на примусовому лікуванні реабілітованих осіб може бути встановлено в судовому порядку.
Відповідно до наведених норм та обставин справи встановлено, що позивач відноситься до категорії осіб із статусом особи яка піддалася висланню, (а не засланню), оскільки останній примусово виселений з місця його постійного проживання в Україні до спецпоселення у іншу місцевість, як член сім'ї учасника ОУН.
Так, з архівної довідки від 08.11.2006 №6/141-р убачається, що позивач піддавався саме висланню, а не засланню, що законодавець власне виокремив, як різні поняття, і категорії осіб, які під них підпадають. Зокрема, як зазначено в архівній довідці, позивач як член сім'ї учасника підпілля ОУН, з матір'ю ОСОБА_2 позасудовими органами в адміністративному порядку 2 березня 1950 року був виселений з с. В.Березовиця Тернопільського району Тернопільської області на спецпоселення в Томську область.
Беззаперечно є те, що позивач в розумінні наведених вище норм вважається потерпілим від репресій, який піддався висланню в іншу місцевість з місця постійного проживання, як член сім'ї учасника ОУН.
Таким чином, законодавством виокремлено категорії осіб з певним статусом, які в залежності від обставин набувають визначеного права. В іншому б випадку, законодавець не виокремлював членів сім'ї визначених в ст.1-1 Закону №962-ХІІ по відношенню до осіб, які утримувались під вартою; відбували покарання в місцях позбавлення волі чи перебували у засланні або перебування на примусовому лікуванні, де власне і можливо обрахувати певний час з часу засудження, заслання, поміщення до лікарні, тощо, до часу реабілітації.
За наведених обставин, позивач у розумінні Закону №962-ХІІ не відповідає категорії особи, яка перебувала у засланні, оскільки остання вважається такою, що примусово виселена (переселена) з місця свого проживання в іншу місцевість.
Статтею 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Частиною 4 ст.4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зазначено, що депортованим особам, які знаходилися на спецпоселенні (період якого визначається з моменту депортації до моменту зняття режиму спецпоселень включно), період роботи на спецпоселенні зараховується до страхового стажу для призначення пенсії у потрійному розмірі.
Разом з тим, системний аналіз положень Закону України «Про пенсійне забезпечення», Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» дозволяє суду дійти висновку, що такими закріплено саме порядок обчислення стажу роботи (трудового стажу) для призначення пенсій, а оскільки обумовлений часовий проміжок позивач перебував у спецпоселенні на умовах вислання (а не заслання), а також з урахуванням того, що він був малолітньою особою, який відповідно у цей період трудового стажу не набув, а тому правові підстави для пільгового обчислення періоду знаходження позивача на спецпоселенні відсутні.
Як наслідок, доводи позивача про те, що він набув право на зарахування часу з 02.03.1950 по 29.05.1956 в потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій відповідно до вимог ст.58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та ст.6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років» є помилковими.
Так, ст.4 Закону №962-XII передбачено «поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей».
Згідно з п.2.13 постанови Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі статтею 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.
Приписами п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до п.6 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до положень частини 1 статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 №966-XIV прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної пенсії за віком.
Згідно з статтею 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг. Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
При цьому, положення частини 4 статті 28 Закону №1058-IV згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, на переконання суду апеляційної інстанції, не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого частиною 1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
В свою чергу, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» від 16 липня 2008 року № 654 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.
Доплата до пенсії позивачу Управлінням нараховувалась та виплачувалась у розмірі 43,52 гривні.
Разом з тим, суд зауважує, що відповідно до вимог статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Закон України «Про пенсійне забезпечення» має вищу юридичну силу ніж Постанова Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року №654, а тому застосуванню в даному випадку підлягає саме вказаний Закон.
Враховуючи вказане, виходячи із визначених загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, підвищення до пенсії позивачу повинно обчислюватися не на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №654, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав, а у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 10 жовтня 2018 у справі № 446/1549/16-а, від 21 листопада 2018 у справі № 446/1563/16-а, від 31 жовтня 2019 у справі №442/6456/17, від 04 березня 2020 у справі №446/1566/16-а.
У сукупності наведених обставин, суд вважає, що позивач є членом сім'ї репресованих осіб, визнаний реабілітованим, а відповідно до посвідчення серія НОМЕР_1 від 25.06.2005 має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917- 1991 років».
Відтак, позивач є особою, яка знаходилася на спецпоселенні, а саме була виселений, як член сім'ї учасника ОУН, визнана реабілітованим.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що відповідач протиправно відмовив у проведенні підвищення пенсії позивачу та невиплаті підвищення пенсії, як члену сім'ї репресованої особи, яку у подальшому було реабілітовано, у розмірі, передбаченому п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, а тому слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області здійснити перерахунок та виплату позивачу підвищення пенсії у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно із п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 11.06.2024 (з дати звернення із відповідною заявою про перерахунок пенсії).
Таким чином, позов підлягає до часткового задоволення.
Сплачений судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в порядку ст. 139 КАС України.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області щодо відмови у проведенні підвищення пенсії ОСОБА_1 та невиплаті підвищення пенсії, як члену сім'ї репресованої особи, яку у подальшому було реабілітовано, у розмірі, передбаченому п. "г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", із розрахунку 25 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату підвищення пенсії у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно із п. "г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 11.06.2024.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено та підписано 15 жовтня 2024 року.
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Реквізити учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільська обл., Тернопільський р-н, 46001 код ЄДРПОУ:14035769).
Головуюча суддя Дерех Н.В.