Запорізької області
14.12.07 Справа № 7/278/06-20/429/07
Суддя Гандюкова Л.П.
За позовом Закритого акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк» в особі філії “Запорізьке регіональне управління» ЗАТ КБ “ПриватБанк», м.Запоріжжя.
до Головного управління Державного казначейства України в Запорізькій області, м.Запоріжжя
Треті особи, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:
1) Приватне підприємство “Реклама - Сервіс», м. Запоріжжя;
2) Товариство з обмеженою відповідальністю “Оцінка плюс», Запоріжжя;
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1) Регіональне відділення Фонду державного майна України по
Запорізькій області, м.Запоріжжя;
2) Комунальне підприємство “Запорізьке міське інвестиційне агентство»,
м.Запоріжжя;
3) Виконавчий комітет Запорізької міської ради, м.Запоріжжя;
4) Комунальне підприємство “Муніципальна телевізійна мережа»,
м.Запоріжжя
про зобов'язання відповідача утриматися від вчинення дій, які перешкоджають користуватися державним нерухомим майном відповідно до умов договору оренди та стягнення 56658,49 грн. збитків
Суддя Гандюкова Л.П.
Представники сторін:
Від позивача - Якушев С.О. (довіреність №3224-П_О від 01.09.2005р.);
Горкавчук В.О. (довіреність №2071 від 31.07.2006р.);
Від відповідача -Каплунова С.В. (довіреність №12-18/1302 від 15.02.2006р.);
Від РВ ФДМУ по Запорізькій області -не з'явився;
Від ПП “Реклама Сервіс» -не з'явився;
Від ТОВ “Оцінка плюс» - не з'явився;
Від КП “Запорізьке міське інвестиційне агентство» -не з'явився;
Від Виконавчого комітету Запорізької міської ради - не з'явився;
Від КП “Муніципальна телевізійна мережа» -не з'явився;
Постановою Вищого господарського суду України від 21.06.2007р. рішення господарського суду Запорізької області від 19.12.2006р. та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 16.02.2007р. у справі №7/278/06 скасовано, справу направлено на новий розгляд.
Розпорядженням голови господарського суду Запорізької області №1031 від 06.08.2007р. справа № 7/278/06 передана на розгляд судді Гандюковій Л.П.
Ухвалою господарського суду від 07.08.2007р. справа прийнята до розгляду, справі присвоєно №7/278/06-20/429/07, судове засідання призначено на 27.08.2007р. Ухвалою суду від 27.08.2007р. на підставі ст.77 ГПК України розгляд справи відкладено на 10.09.2007р. Ухвалою суду від 10.09.2007р. до участі у справі залучено третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору -ТОВ “Оцінка плюс», КП “Запорізьке міське інвестиційне агентство», Виконавчий комітет Запорізької міської ради, цією ж ухвалою розгляд справи відкладено на 29.10.2007р. Ухвалою в.о. голови господарського суду від 10.09.2007р строк вирішення спору у справі продовжений на один місяць -до 08.11.2007р. Ухвалою суду від 29.10.2007р. до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -Комунальне підприємство “Муніципальна телевізійна мережа», м.Запоріжжя, цією ж ухвалою розгляд справи відкладено на 08.11.2007р. Ухвалою суду від 08.11.2007р. на підставі ст.69 ГПК України строк вирішення спору у справі продовжений за клопотанням сторін. Розгляд справи відкладено на 22.11.2007р., потім -на 07.12.2007р., на 14.12.2007р.
14.12.2007р. справу розглянуто, за згодою сторін оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позивач неодноразово уточнював позовні вимоги. Остаточними є вимоги викладені в заяві від 07.12.2007р., відповідно до якої позивач просить зобов'язати Головне управління державного казначейства України в Запорізькій області утриматися від вчинення дій, які перешкоджатимуть позивачеві користуватися відповідно до умов договору оренди частиною даху -для розміщення зовнішньої реклами ПриватБанку за адресою: м.Запоріжжя, пр.Леніна, 168, та стягнути з відповідача збитки, завдані протиправними діями щодо майна позивача у розмірі 56658,49 грн.
Заява про уточнення позовних вимог не суперечить ст.22 ГПК України та прийнята судом до розгляду.
Таким чином, предметом розгляду є уточнені позовні вимоги, які обґрунтовані ст.ст. 173, 174, 176, 193, 217, 218 ГК України, ст.ст. 13, 19 Конституції України, ст.ст. 22, 316-321, 325, 1166, 1192 ЦК України, ст.ст.18, 28 Закону України “Про оренду державного та комунального майна», ст.48 Закону України “Про власність»,п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992р. №6.
Відповідач проти задоволення позову заперечив, мотивуючи наступними обставинами. Всупереч умовам договору оренди державного нерухомого майна, що знаходиться на балансі Головного управління Державного казначейства України у Запорізькій області від 17.03.2006р. №1897/д, Закону України “»Про рекламу», постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами» від 29.09.2003р. №2067, Порядку розміщення об'єктів зовнішньої реклами в м. Запоріжжя, затвердженого рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради №149 від 22.04.2004р., позивач незаконно розмістив на площі 89,9 кв.м частини даху будівлі зовнішню рекламу. По-перше, площа 89,9 кв.м., на якій позивач розмістив рекламний щит, майже у 18 разів перевищує площу для розміщення реклами, визначену умовами договору. Розмір орендної плати за договором визначений з розрахунку лише за 5,0 кв.м частини даху. Для кріплення елементів власної зовнішньої реклами позивач використав металеві конструкції, які є державною власністю, і в оренду позивачу не передавались. Будь-які висновки компетентних технічних служб щодо можливості використання цих металевих конструкцій для кріплення інших предметів відсутні. По- друге, в порушення ст.16 Закону України “Про рекламу» у позивача відсутній дозвіл на розміщення зовнішньої реклами, що надається на підставі рішення виконавчого комітету міської ради та погоджується з власником місця розташування реклами або уповноваженими ним органами. Відповідно до ст.4 Закону України “Про управління об'єктами державної власності» Головне управління як самостійний орган виконавчої влади відноситься до суб'єктів управління об'єктами державної власності та не повинно погоджувати з іншими органами влади дії щодо експлуатації приміщення за адресою: м. Запоріжжя, пр.Леніна, 168, оскільки є уповноваженим представником власника, до компетенції якого відноситься експлуатація цього приміщення та погодження розміщення зовнішньої реклами на його площах. Будівля за адресою: м. Запоріжжя, пр.Леніна, 168 розташована в центрі міста, примикає до пішохідної частини проспекту, поряд знаходиться зупинка громадського транспорту, на якій постійно знаходяться люди. Враховуючи відсутність у позивача будь-якої дозвільної та проектно-технічної документації на розміщення зовнішньої реклами, відповідач, як балансоутримувач та суб'єкт управління об'єктом державної власності, на якого відповідно до законодавства покладена відповідальність за експлуатацію приміщення, звертався до позивача з листами з пропозицією демонтувати зовнішню рекламу та попереджав, що у разі залишення звернення без реагування, демонтаж буде здійснений відповідачем. Оскільки “Правила демонтажу, обліку, зберігання і реалізації спеціальних конструкцій, які призначені для розміщення зовнішньої реклами», затверджені рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради від 22.04.2004р. №149 не зобов'язують власника будь-якого майна або уповноваженого ним органу повідомляти КП “Запорізьке інвестиційне агентство» про самовільно встановлену зовнішню рекламу з метою її демонтажу та забезпечення належної експлуатації і захисту права державної власності, попередження нещасних випадків, в тому числі з людськими жертвами, не порушуючи жодного передбаченого законодавством права позивача, відповідачем демонтувалась не рекламна конструкція позивача, а лише вищезазначені металеві конструкції, які є державною власністю та на яких безпідставно була встановлена реклами позивача. Посилання позивача на порушення з боку відповідача ст.ст. 316-321, 325, 773 ЦК України, ст.18 Закону України “Про оренду державного і комунального майна», ст.48 Закону України “Про власність» безпідставне, оскільки ці норми регламентують захист права саме власника майна. За відсутності орендної площі для розміщення зовнішньої реклами, технічної документації та експертизи спеціалізованих підприємств, дозволу на розміщення зовнішньої реклами, погодженого з власником місця і спеціально уповноваженим органом з питань містобудування та архітектури, договору про внесення плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, виготовлення та монтаж будь-якої рекламної конструкції та сплати за проведення таких робіт в сумі 56658,49 грн. у позивача на теперішній час немає. Відповідно, відсутній причинно-наслідковий зв'язок між можливими втратами позивача на виготовлення та монтаж рекламних конструкцій та діями відповідача, підстави для стягнення з відповідача збитків відсутні. Крім того, відповідач зазначає, що був вимушений діяти відповідно до вимог ст.19 ЦК України, де визначено, що особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від протиправних посягань. Самозахистом є застосування особою заходів протидії, які не заборонені законам та не суперечать моральним засадам суспільства. Таким чином, демонтаж відповідачем незаконно розміщеної зовнішньої реклами на будівлі підпадає під ознаки самозахисту, а відтак не є протиправним діянням. При цьому відповідач посилається на оглядовий лист Вищого господарського суду України від 22.11.2006р. №01-8/26212 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про рекламу».
Третя особа Регіональне відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області пояснило, що проведеною перевіркою встановлено, що замість 5 кв.м даху, як передбачено договором оренди, позивачем для розміщення реклами використовувалось 89,9 кв.м. даху. При цьому оплата проводилась лише за 5 кв.м. Крім того, розміщення реклами банку було здійснено із порушенням ст.16 Закону України “Про рекламу» , тобто без відповідного дозволу. Посилання позивача на те, що підписавши договір оренди від 17.03.2006р. №1879/д РВ ФДМУ надало йому дозвіл на розміщення реклами не відповідає дійсності, оскільки РВ ФДМУ не є тим органом, якому законодавством надано такі повноваження. У договорі оренди визначено лише призначення майна і визначено цілі, для яких воно здається в оренду. Перелік повноважень та компетенція РВ ФДМУ визначено постановою КМУ від 15.06.1994 №412 і в ньому надання дозволів орендарям державного майна на розміщення реклами відсутнє. Вважає, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.
Третя особа -КП “Запорізьке інвестиційне агентство» пояснила, що вимоги, які були пред'явлені відповідачем до позивача щодо впорядкування відносин з питань використання рекламних вивісок, є правомірні, оскільки договір оренди №1879/д не врегулював відносини між відповідачем як балансоутримувачем державного майна і позивачем в частині використання рекламних конструкцій, вивісок. Позивач після звернення до нього відповідача повинен був узгодити з ним розміщення реклами, надати розрахунки, що гарантують безпеку розміщення конструкції на будівлі. Закон зобов'язує при розміщенні реклами на будинках та спорудах отримати від їх власників або уповноважених ними органів письмову згоду на розміщення зовнішньої реклами. Також позивач повинен був подати заяву до робочого органу і отримати дозвіл на розміщення об'єкту зовнішньої реклами. Розміщення зовнішньої реклами повинно здійснюватися з дотриманням положень встановлених Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затверджених Кабінетом Міністрів України, якими передбачено розроблення технічної документації рекламного засобу, попередня технічна експертиза спеціалізованих підприємств. При належному оформленні зовнішньої реклами, повинен був сплачувати обов'язкові платежі, як плату за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів. Відповідач був вимушений діяти відповідно до вимог ст.19 ЦК України, де визначено, що особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від протиправних посягань. Самозахистом є застосування особою заходів протидії, які не заборонені законам та не суперечать моральним засадам суспільства. На думку третьої особи відповідач, як балансоутримувач, мав право діяти самостійно і не було потреби задіяти положення “Порядку демонтажу, обліку, зберігання і реалізації спеціальних конструкцій», затвердженого рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради. Для цивільно-правової відповідальності необхідним елементом є протиправність поведінки, а в даному випадку відповідач діяв у правових межах, визначених законом і його дії з демонтажу реклами не є протиправними. Тому немає підстав стягувати будь-які суми з відповідача.
КП “Муніципальна телевізійна мережа» по суті справи пояснило, що на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради №249/1 від 27.07.2006р. виконує функції робочого органу з питань розміщення зовнішньої реклами в м.Запоріжжя. Відомостей про оформлення та надання дозволу щодо розміщення спірної рекламної конструкції немає. Згідно з Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами розташування дахових рекламних засобів забороняється без попередньої технічної експертизи спеціальних підприємств. Тобто, при наявності необхідної технічної документації і визначеної площі даху, на якій планується розміщення рекламної конструкції, спеціалізованим підприємством, яке має ліцензію на проведення відповідних експертиз проводиться технічна оцінка можливості розташування рекламної конструкції. Третя особа зазначила, що дії відповідача по демонтажу рекламної конструкції в даному випадку кваліфікуються як самозахист відповідно до ст.19 ЦК України. Крім того, пояснила, що п.33 “Типових правил розміщення зовнішньої реклами», затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1511 від 23.09.1998р., які були чинні до вступу в дію постанови КМУ України №2067 від 29.12.2003р., визначалося, що площа місця на території зеленої зони, на асфальті, грунті, дахах будинків (будівель) та споруд, на якому розташовується спеціальна конструкція, визначається як сума площі її горизонтальної проекції на це місце та прилеглої ділянки завширшки 0,5 м по периметру горизонтальної проекції цієї конструкції.
Третя особа ТОВ “Оцінка Плюс» зазначила, що оцінювачі з оцінки майна не є технічними експертами. В задачу оцінки входить визначення відповідної вартості (в більшості випадків ринкової вартості) майна, в тому числі і нерухомого. При передачі об»єктів нерухомого майна, яке є державною власністю, в оренду для розрахунку розміру орендної плати передбачено проведення його оцінки. Розмір орендної плати визначається як частка від оціночної вартості, в залежності від цілей використання цього майна. Договір оренди є одним з необхідних документів для отримання дозволу на діяльність. Із цього слідує, що оцінка передує початку не тільки комерційної діяльності, а і одержанню дозволу на неї. Також третя особа пояснила, що при проведенні оцінки замовником (ЗАТ КБ “ПриватБанк») не було вказано яких саме 5 кв.м. необхідно оцінити, оцінювали технічний стан даху та вираховували вартість його 5 кв.м. Рекламні щити не обміряли.
Третя особа ПП “Реклама-Сервіс» пояснила, що рекламна конструкція була виготовлена і установлена нею на замовлення позивача в 2002р. на стаціонарній основі, вмонтованій в елементи даху при будівництві будівлі. Ця основа первісно призначалася і використовувалась для розміщення подібного найменування і графічного логотипу банку “Україна». Розрахунок витрат (калькуляція) складався, виходячи із ринкових цін на матеріали і обладнання, вартість монтажних робіт станом на цей час. Вважає позовні вимоги законними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Представник третьої особи -Виконавчого комітету Запорізької міської ради у судове засідання не з'явився, письмових пояснень по суті спору не надав.
У судове засідання 14.12.2007р. представники третіх осіб не з'явилися, про місце, день та час судового засідання повідомлені належними чином.
Суд визнав наявні матеріали достатніми для розгляду спору згідно з ст.75 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, третіх осіб, суд
17.03.2006 р. Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Запорізькій області (Орендодавець) та закритим акціонерним товариством комерційний банк “ПриватБанк» (Орендар, позивач у справі) укладено договір оренди державного майна, що знаходиться на балансі управління Державного казначейства у Запорізькій області №1879/д, відповідно до умов якого Орендодавець передав Орендарю в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: вбудовані в перший поверх адміністративної будівлі нежитлові приміщення (Літера А-12, частини приміщення № 38, 38 а, 39, 39 а, 41-43, 45-92, 92а, тамбур 11, тамбур 111; площа в цокольному поверсі - 45,3 кв.м, хол (вхід) - 1,0 кв.м., хол (великий) - 14,9 кв.м) загальною площею за внутрішнім обміром 856 кв.м. та частина даху площею 5,0 кв.м., (надалі "Майно") відповідно за технічним паспортом, підготовленим Запорізьким міським бюро технічної інвентаризації станом на 23.02.2006 року (п.1.1). 17.03.2006р. договір оренди посвідчений нотаріально. Майно передане Орендареві за актом прийому-передачі.
Майно, розташоване за адресою: 69035, м. Запоріжжя, пр.Леніна, буд. 168, є державною власністю на підставі договору купівлі-продажу цілісного майнового банківського комплексу Акціонерного комерційного агропромислового банку "Україна" від 28.08.2003 р. № 130-04/055/128 та знаходиться на балансі управління Державного казначейства у Запорізькій області (відповідач у справі) (п.1.1).
Пунктом 1.2 договору встановлено, що майно передається в оренду з метою: 856,0 кв. м. - розміщення відділення комерційного банку, 5,0 кв. м. -розміщення зовнішньої реклами банку.
Договір укладений строком на три роки - до 17.03.2009 року (п.11.1).
Відповідно до п.5.4 договору орендар зобов'язався протягом місяця з дати нотаріального посвідчення договору оренди укласти з Балансоутримувачем орендованого майна угоди про надання комунальних послуг, спільне користування та утримання будинку і прибудинкової території, та надати їх копії орендодавцю. Угода про спільне користування та утримання будинку і прибудинкової території повинна обов'язково передбачати питання контролю за станом орендованого майна в порядку, передбаченому правилами та положеннями про безпечну та надійну експлуатацію будівель, споруд і приміщень та їх технічне обслуговування.
Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.10.2003 №599-р “Про використання викупленого майна Акціонерного комерційного агропромислового банку “Україна» адміністративна будівля загальною площею 7341,4 кв.м за адресою м. Запоріжжя, пр.Леніна,168, закріплена на праві оперативного управління за Головним управлінням державного казначейства України у Запорізькій області.
Укладенню договору оренди №1879/д від 17.03.2006 р. передувало укладення договорів оренди між позивачем та РВ ФДМУ по Запорізькій області в цьому ж будинку, у тому числі 5 кв.м. на даху для розміщення реклами.
ЗАТ КБ “ПриватБанк» на даху будівлі на стаціонарній основі, вмонтованій в елементи даху при будівництві будівлі, розміщено зовнішню рекламу -вертикально встановлені панелі об'ємно-світових елементів в загальній кількості 22 штуки (найменування банку та його графічний логотип). Стаціонарна основа, вмонтована в елементи даху при будівництві будівлі, попередньо призначалась і використовувалась для розміщення назви і графічного логотипу Акціонерного комерційного агропромислового банку “Україна», якому будинок належав у цілому.
Зовнішню рекламу на даху будинку ЗАТ КБ “ПриватБанк» розміщено в 2002р. без отримання дозволу виконавчого комітету Запорізької міської ради, без погодження з Головним управлінням державного казначейства України у Запорізькій області, який є уповноваженим представником власника, тобто з порушенням порядку, встановленому Законом України “Про рекламу», “Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами», затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №1511 від 23.09.1998р. (яка була чинна на момент встановлення реклами), та “Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами», затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 року № 2067., чинними на час розгляду справи.
11.08.2006р. відповідач -Управління державного казначейства у Запорізькій області звернувся до позивача з листом №13/13/3520, в якому повідомив, що після вивільнення позивачем приміщення по пр.Леніна, 168, на даху до цього часу залишається не демонтована реклама, яка розташована на обладнанні, яке належить управлінню. Позивачу було запропоновано в термін до 20 серпня 2006р. демонтувати рекламу та повідомлено, що у разі не здійснення цих заходів управління буде змушене здійснити демонтаж самостійно.
У відповідь на цей лист позивач -ЗАТ КБ “ПриватБанк» у вих.№10.00.01-1674 від 16.08.2006р. вказав на необґрунтованість вимоги відповідача, пославшись на наявність договору оренди №1879/д, умовами якого передбачена оренда даху площею 5,0 кв.м для розташування рекламної установки.
07.09.2006р. відповідачем був самостійно здійснений демонтаж зовнішньої реклами ЗАТ КБ “ПриватБанк», яка складалася з окремих об'ємно - світлових елементів у кількості 22 штук. Факт демонтажу відповідачем не заперечено.
Відповідач 15.09.2006р. листом №13-13/4024 вказав, що по-перше, розташування зовнішньої реклами організацією позивача є незаконним, внаслідок не отримання дозволу від нього, як балансоутримувача, надання якого передбачене ст.16 Закону України “Про рекламу», по-друге, умовами договору оренди №1879/д передбачено, що в оренду передаються приміщення, вбудовані в перший поверх, для розміщення банку без жодних застережень щодо розміщення зовнішньої реклами. Відповідач вимагав демонтувати також зовнішню рекламу на першому поверсі будівлі, а у випадку нездійснення цих дій повідомив про постановку питання щодо дострокового розірвання договору оренди №1879/д від 17.03.2006р. в судовому порядку.
11.09.2006р. представниками ЗАТ КБ “ПриватБанк» та ПП “Реклама-Сервіс» було складено акт огляду знятої конструкції за адресою: м.Запоріжжя, пр.Леніна, буд.168, на підставі якого представники цих сторін прийшли до висновку, що пошкодження завдані некваліфікованим демонтажем конструкції і роблять подальшу експлуатацію відповідної світлової конструкції найменування банку неможливою, та потребує виготовлення нової об'ємно-світлової конструкції.
Відповідно до калькуляції витрат, виготовлення та монтаж нової конструкції на даху будівлі за адресою: м.Запоріжжя, пр. Леніна, буд. 168, складеної ПП “Реклама-Сервіс» становить 56658,49 грн., при цьому витрати визначені у калькуляції, виходячи із вартості демонтованої зовнішньої реклами за умови її відновлення у тому самому вигляді на тому ж самому місці.
10.10.2006р. позивач звернувся до господарського суду з позовом, предметом якого, з урахуванням уточнень, є зобов'язання Головного управління державного казначейства України в Запорізькій області утриматися від вчинення дій, які перешкоджатимуть позивачеві користуватися відповідно до умов договору оренди частиною даху -для розміщення зовнішньої реклами “ПриватБанку» за адресою: м.Запоріжжя, пр.Леніна, 168, та стягнення з відповідача збитків, завданих протиправними діями щодо майна позивача у розмірі 56 658,49 грн.
Відповідно до ст.ст.15,16 ЦК України, ст.20 ГК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб та в порядку, що встановлений договором або законом. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України встановлено право підприємств та організацій звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Позивач просить суд захистити його право як власника (орендаря) переданої йому у користування частини даху, обґрунтовуючи свої вимоги, зокрема, ст.28 Закону України “Про оренду державного та комунального майна», якою встановлено, що орендареві забезпечується захист його права на майно, одержане ним за договором оренди, нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту права власності. Орендар може зажадати повернення орендованого майна з будь-якого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні ним, відшкодування шкоди, завданої майну громадянами і юридичними особами, включаючи орендодавця.
Закон України “Про власність», на який позивач також посилається в обґрунтування своїх вимог, втратив чинність на підставі Закону N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007р. “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України».
Предметом позову є стягнення з відповідача збитків у розмірі 56658,49 грн., завданих протиправними діями відповідача щодо майна позивача.
Позовні вимоги в цій частині обґрунтовані ст.ст. 22, 1166, 1192 ЦК України.
Згідно з ст.22 ЦК України, яка встановлює відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Згідно з ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
При цьому позивач вказує, що відповідач згідно з ст.55 ГК України є суб'єктом господарювання та реалізує свою господарську компетенцію на основі права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у Господарському кодексі та інших законах. У відповідності до ч.2 ст.173, ст.174, ч.3 ст.176 ГК України між позивачем та відповідачем існує такий вид господарських зобов'язань як організаційно-господарські зобов'язання, який виник на підставі господарського договору №1879/д оренди державного майна, що знаходиться на балансі відповідача. На цій підставі даний вид господарських зобов'язань виникає також безпосередньо із Закону України “Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004р. №1875-ІV, де визначено обсяг повноважень відповідача як балансоутримувача -балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) -власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.
Із матеріалів справи слідує, що відповідач не є стороною договору оренди і цей договір не підписував. Правовідносини позивача і відповідача врегульовані договором №119 про відшкодування витрат на утримання, технічне обслуговування, надання комунальних послуг та послуг з охорони від 31.08.2005р. із подальшими змінами.
Позивач визначив правову природу заявленої до стягнення суми як збитки. Порядок відшкодування збитків встановлений главою 25 Господарського кодексу України. Так, відповідно до ст. 224 цього Кодексу учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Аналогічні приписи встановлені ст. 623 ЦК України.
Із змісту цих норм, а також ст.ст.610,611 ЦК України слідує, що відшкодування збитків є одним із правових наслідків порушення зобов'язання, мірою відповідальності. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Умови відшкодування збитків передбачені статтею 226 ГК України, із якої також слідує, що головною умовою відшкодування збитків є господарське правопорушення, яке вчинив учасник господарських відносин.
Притягнення до відповідальності можливо лише при наявності передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад правопорушення, який є підставою правової відповідальності. Склад правопорушення, визначений законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, утворюють наступні елементи: суб'єкт, об'єкт, об'єктивна та суб'єктивна сторона. Суб'єктом є боржник, об'єктом -правовідношення по зобов'язаннях; об'єктивною стороною -наявність збитків у майновій сфері кредитора, противоправна поведінка у вигляді невиконання або неналежного виконання боржником свого зобов'язання, причинний зв'язок між противоправною поведінкою боржника і збитками; суб'єктивну сторону правопорушення складає вина.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання взятих на себе зобов'язань. Оскільки, в даному випадку, його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
На кредитора покладений обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання, прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язанням і завданими збитками і їх розмір, на боржника -відсутність вини (ст.ст.614,623 ЦК України).
Форми і розміри позадоговірної відповідальності визначаються лише законом. Підставою цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є правопорушення, що включає складові елементи -шкоду, протиправність поведінки заподіювача шкоди, причинний зв'язок та вину особи, яка заподіяла шкоду.
Приписами ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на обґрунтування своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд вважає, що позивачем не доведено склад правопорушення.
Ретельно досліджуючи обставини справи, на які звернено увагу в постанові Вищого господарського суду України від 21.06.2007р. у справі №7/278/06, суд враховує наступне.
Статтею 1 Закону України "Про рекламу" встановлено, що реклама -це інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару. Зовнішня реклама -це реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг. Згідно з п. 7 ст. 8 цього Закону розміщення інформації про виробника товару та/або товар у місцях, де цей товар реалізується чи надається споживачеві, не вважається рекламою.
Суд вважає, що розміщені позивачем на даху будинку, розташованого за адресою: м. Запоріжжя, пр.Леніна, 168, вертикально встановлені панелі об'ємно-світових елементів в загальній кількості 22 штуки (найменування банку та його графічний логотип), є зовнішньою рекламою банку. При цьому суд бере до уваги визначення реклами в ст.1 Закону України "Про рекламу"; той факт, що будівля є дванадцятиповерховою і відділення банку займає лише частину першого та цокольного поверхів; відповідно до умов договору оренди позивач як орендар особисто вказав ціль оренди частини даху -для розміщення зовнішньої реклами. Також у позовній заяві позивач стверджував, що відповідачем було порушено законне право орендаря щодо розміщення зовнішньої реклами ПриватБанку на частині даху будівлі. Крім того, у заяві про уточнення позовних вимог позивач просить зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, які перешкоджають Приватбанку користуватися відповідно до умов договору оренди частиною даху для розміщення зовнішньої реклами.
Як стверджує позивач, законне право на розміщення зовнішньої реклами він, як орендар, отримав відповідно до договору оренди №1879/д від 17.03.2006р., укладеного з Регіональним відділенням Фонду державного майна по Запорізькій області, відповідно до умов якого йому передано в оренду частину даху площею 5,0 кв.м (п.1.1), 5,0 кв.м майна передано в оренду з метою використання під зовнішню рекламу (п.1.2).
Частиною 1 ст.773 ЦК України, на яку посилається позивач, встановлено, що наймач зобов'язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Відповідно до ст.18 Закону України “Про оренду державного та комунального майна» орендар зобов'язаний використовувати та зберігати орендоване майно відповідно до умов договору, запобігати його пошкодженню, псуванню.
Таким чином, зазначеними нормами встановлений обов'язок саме орендаря користуватися майном, яке надане в оренду, лише за цільовим призначенням. Однак, правовідносини щодо оренди майна не є тотожними правовідносинам, які регулюють порядок розміщення реклами. А від так, право оренди конкретної площі з відповідним цільовим призначенням не може бути прирівняно з правом розміщення реклами, яке регулюється спеціальним законодавством.
Відповідно до ст.16 Закону України “Про рекламу» розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Зовнішня реклама на територіях, будинках та спорудах розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб).
Згідно з п.2 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінетом Міністрів України №2067 від 29 грудня 2003 р., дозвіл -документ установленої форми, виданий розповсюджувачу зовнішньої реклами на підставі рішення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, який дає право на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці. Пунктом 5 цих правил встановлено, що для регулювання діяльності з розміщення зовнішньої реклами сільською, селищною, міською радою може утворюватися відділ, управління або уповноважуватися установа, організація - робочий орган.
Рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради №149 від 22.04.04.2004р. затверджено “Порядок розміщення об'єктів зовнішньої реклами в м.Запоріжжя», “Порядок демонтажу, обліку, зберігання і реалізації спеціальних конструкцій, які призначені для розміщення зовнішньої реклами». Відповідно до п.3.1 Порядку зовнішня реклама розміщується згідно дозволів, які видаються на підставі рішень виконавчого комітету міської ради. Регулювання діяльності по розміщенню зовнішньої реклами в м.Запоріжжя виконує головне управління архітектури та містобудування міської ради (робочий орган) (п.3.2 рішення).
Згідно з рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради №294/1 від 27.07.2006р. функції робочого органу з питань розміщення зовнішньої реклами в м.Запоріжжя від головного управління архітектури та містобудування передано до Комунального підприємства “Муніципальна телевізійна мережа».
Згідно з п.6.1 “Порядку розміщення об'єктів зовнішньої реклами в м.Запоріжжі» для одержання дозволу на розміщення об'єктів зовнішньої реклами заявник подає робочому органу заяву, до якої додаються, зокрема письмове погодження з власником місця розміщення рекламного засобу.
Відповідно до рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради №475 від 27.12.2001р. “Про порядок плати за тимчасове користування місяцями розташування спеціальних конструкцій, які перебувають в Єдиному міському комплексі (ЄМК) місць розташування спеціальних конструкцій зовнішньої реклами у м.Запоріжжя» встановлено, що власники спеціальних конструкцій укладають договори з Державним комунальним підприємством “Запорізьке міське інвестиційне агентство», затверджено розмір місячної плати за користування місцями розташування спеціальних конструкцій залежно від їх розміру.
Із аналізу вищезазначених актів слідує, що для розміщення об'єкту зовнішньої реклами позивачем повинна була передувати ціла низка певних дій, зокрема, отримання від робочого органу відповідного дозволу, який видається на підставі рішення виконавчого комітету міської ради та згоди уповноваженого органу, яким є Головне управління Державного казначейства України в Запорізькій області; укладення договору на тимчасове користуванням місцем розташування рекламного засобу, за користування цим місцем повинна справлятися окрема сплата.
15.11.2006р. за участю представників РВ ФДМУ по Запорізької області (Орендодавця), Головного управління Державного казначейства України в Запорізькій області (Балансоутримувача) та Регіонального управління ЗАТ КБ “Приватбанк» (Орендаря) складено акт обстеження, згідно з яким за результатами обміру конструкції для розміщення реклами “ПриватБанку», розташованої на даху будівлі за адресою: м.Запоріжжя, пр.Леніна, 168, встановлено, що загальна площа конструкції становить 89,9 кв.м. Акт підписаний представниками сторін, за виключенням позивача.
Як слідує із пояснень позивача, він не здійснював ніяких дій щодо отримання дозволу на розміщення зовнішньої реклами, до робочого органу з відповідною заявою у встановленому порядку не звертався, дозвіл на розміщення зовнішньої реклами уповноваженим робочим органом не отримував, не погоджував це питання із Головним управлінням Державного казначейства України в Запорізькій області, оскільки вважав, що згода дана Регіональним управлінням Фонду державного майна України по Запорізькій області.
Крім того, згідно з пунктом 39 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінетом Міністрів України №2067, розташування дахових рекламних засобів забороняється без попередньої технічної експертизи спеціалізованих підприємств, установ та організацій.
Аналогічний припис містить п.11.3 “Порядку розміщення зовнішньої реклами в м.Запоріжжя», затвердженого рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради №149 від 22.04.04.2004р. -рекламні конструкції на даху будинків і споруд виконуються з внутрішнім підсвітленням. Можливість розміщення визначається окремо по кожному місцю та на підставі концепцій при умові розробки проектної документації спеціалізованою організацією.
Судом встановлено насамперед неправомірне встановлення позивачем зовнішньої реклами, не отримання у встановленому порядку дозволу на її розміщення, тому його право не може бути порушено, оскільки фактично він його не набув.
Таким чином, суд вважає, що в даному випадку встановлення дійсної площі користування позивачем частини даху для розміщення зовнішньої реклами не має значення, оскільки це мало б значення у разі встановлення плати за користування рекламною конструкцією та отримання дозволу на розміщення реклами, який у позивача і на цей час відсутній, чи по іншому предмету позову. При цьому суд вважає встановленим, що позивач фактично розмістив зовнішню рекламу на даху будівлі у вигляді панелей об'ємно-світових елементів в загальній кількості 22 штуки (найменування банку та його графічний логотип) на стаціонарній основі -спеціальній конструкції для розміщення реклами, вмонтованій в елементи даху при будівництві будівлі, і яка в оренду не передавалась.
У статті 26 Закону України “Про рекламу» встановлено перелік державних органів, що здійснюють контроль за дотриманням законодавства про рекламу.
Відповідальність за порушення законодавства про рекламу встановлена ст. 27 Закону, яка передбачає, що особи, винні у порушенні законодавства про рекламу, несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність відповідно до закону.
Як вказано вище, рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради від 22.04.04 № 149 затверджено “Порядок демонтажу, обліку, зберігання і реалізації спеціальних конструкцій, які призначені для розміщення зовнішньої реклами», Згідно з п. 3.2 якого демонтажу підлягають спеціальні конструкції, власника яких встановити неможливо (3.2.1); самовільно розміщені спеціальні конструкції (3.2.2); спеціальні конструкції, що створюють у разі їх неналежної експлуатації загрозу життю або здоров'ю людей та/або заподіянню шкоди майну третіх осіб (3.2.3); рекламні конструкції, плата за розміщення яких в Єдиному міському комплексі розміщення рекламних конструкцій не проводилась на протязі двох місяців (3.2.4).
Відповідно до п. 3.3 Порядку демонтаж рекламних конструкцій розміром до 3,0 м2 здійснюють районні адміністрації на підставі розпоряджень голови районної адміністрації міської ради (за місцем розміщення реклами); демонтаж рекламних конструкцій розміром більше 3,0 м2 здійснює КП "Запорізьке міське інвестиційне агентство" на підставі рішень виконавчого комітету міської ради про демонтаж самовільної реклами.
Згідно з п 4 встановлено порядок дій у випадку виявлення порушень при розміщенні рекламних конструкцій розміром більше 3,0 м2. Зокрема, визначено, що робочий орган з питань зовнішньої реклами надає приписи порушникам на демонтаж рекламних конструкцій з вказівкою терміну демонтажу (п.4.2). Всі повідомлення та приписи про усунення порушень у порядку розміщення зовнішньої реклами у місті Запоріжжя направляються розповсюджувачам зовнішньої реклами у письмовій формі поштою або вручаються уповноваженим представником КП "ЗМІА" особисто, реєструються у відповідному журналі та вносяться до інформаційного банку даних КП "ЗМІА" (4.3). Власник рекламної конструкції у визначений термін повинен усунути порушення -демонтувати дану конструкцію, привести прилеглу територію в належний стан та проінформувати про вжиті заходи контролюючі органи, які надали приписи (4.4). Контроль за виконанням приписів здійснює робочий орган, сумісно з КП "ЗМІА". У разі невиконання власником рекламної конструкції вимог по демонтажу, згідно з наданих приписів, демонтаж рекламної конструкції здійснюється в примусовому порядку КП "ЗМІА" або відповідною організацією, яка здійснює демонтаж на замовлення КП "ЗМІА", на підставі рішення виконавчого комітету міської ради. (4,5, 4.6).
Відповідно до п.4.7 демонтаж спеціальних конструкцій може здійснюватись на підставі відповідних доручень робочого органу без попереднього надсилання припису та без прийняття рішення виконавчого комітету в таких випадках: якщо власник самовільно розміщеної спеціальної конструкції невстановлений або не встановлено його місцезнаходження; коли експлуатація самовільно розміщеної спеціальної конструкції створює аварійну ситуацію, загрожує життю і здоров'ю людей, може заподіяти шкоду майну третіх осіб.
Згідно з п.п.4.8,4.81 Порядку про проведений демонтаж КП "ЗМІА" складає такі документи: акт проведення демонтажу, який підписується працівниками КП "Запорізьке міське інвестиційне агентство", що проводили демонтаж, а також іншими особами, що були присутні при проведені демонтажу спеціальних конструкцій. Акт проведення демонтажу складається у 3-х примірниках, один з яких залишається у КП "Запорізьке міське інвестиційне агентство", другий передається до робочого органу, третій передається власнику демонтованої спеціальної конструкції одразу після складання такого акта, якщо власник присутній при проведені демонтажу. У разі відмови власника демонтованої спеціальної конструкції підписати акт у ньому робиться відповідна помітка. Акт виконання робіт з демонтажу спеціальних конструкцій із зазначенням характеру робіт та сумою витрат за виконані роботи, що підписуються КП "ЗМІА" (замовником) та організацією або особою (виконавцем), які здійснили демонтаж (4.8.2).
Якщо демонтаж проводиться без присутності власника спеціальної конструкції, КП "ЗМІА" в триденний термін повідомляє власника демонтованої конструкції (якщо місцезнаходження його відоме) про здійснений демонтаж та надсилає другий примірник Акта проведення демонтажу (4.9).
Згідно з п.п.4.10, 4.11 демонтована спеціальна конструкція зберігається у спеціально відведених для цього місцях (сховищах, складах тощо). Власник спеціальних конструкцій має право повернути демонтовані спеціальні конструкції після звернення до КП "ЗМІА" на підставі таких документів: заяви на директора КП "ЗМІА" про повернення демонтованих спеціальних конструкцій; документа, що підтверджує право власності (інше законне володіння) на демонтовану спеціальну конструкцію; документа, що підтверджує оплату витрат КП "ЗМІА", пов'язаних з демонтажем спеціальних конструкцій та їх зберіганням; документа, що підтверджує право особи, яка звернулася до КП "ЗМІА", одержати демонтовані спеціальні конструкції.
Із вищезазначеного слідує, що для здійснення функцій демонтажу рекламних конструкцій розміром більше 3 м2 у м.Запоріжжя існує спеціальна уповноважена на це організація. До безпосереднього примусового монтажу існує також встановлений перелік необхідних заходів.
Відповідно до ст.13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Згідно з ст.19 правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судом достовірно встановлено, що позивачем порушено передбачений законом порядок розміщення зовнішньої реклами на даху будівлі, у тому числі без проведення відповідної експертизи, без отримання дозволу і згоди уповноваженої особи власника будівлі. Із матеріалів справи слідує, що листом №13/13/3520 від 11.08.2006р. Управління державного казначейства у Запорізькій області зверталося до позивача з пропозицією в термін до 20 серпня 2006р. демонтувати рекламу та повідомлено, що у разі не здійснення цих заходів управління буде змушене здійснити демонтаж самостійно.
У відповідь на цей лист позивач -ЗАТ КБ “ПриватБанк» у вих.№10.00.01-1674 від 16.08.2006р. вказав на необґрунтованість вимоги відповідача, посилаючись на наявність договору оренди №1879/д, умовами якого передбачена оренда даху площею 5,0 кв.м для розташування реклами.
Відповідно до ст. 19 ЦК України особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від протиправних посягань. Самозахистом є застосування особою заходів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушено, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою.
Таким чином, самовільний демонтаж відповідачем незаконно розміщених панелей об'ємно-світових елементів в загальній кількості 22 штуки (найменування банку та його графічний логотип) на будівлі, що є власністю держави та розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.10.2003 №599-р. закріплена на праві оперативного управління за відповідачем, підпадає під ознаки самозахисту в розумінні ст.19 ЦК України, а відтак не є протиправним діянням.
Суд також вважає, що позивачем не доказаний розмір заявлених до стягнення збитків.
Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27.03.92 №6, при визначенні розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, незалежно від форм власності судам належить виходити, зокрема, із ст.ст. 48, 51, 52, 54, 56, 57 Закону України “Про власність». Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди. Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність, були використані нові деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).
Із матеріалів справи слідує, що листом №10.00.01-1838 від 08.09.2006р. позивач звертався до відповідача з вимогою про відшкодування матеріальної шкоди в сумі 29000 грн., яка нанесена йому внаслідок демонтажу рекламних щитів, що призвело до їх непридатності для подальшого використання.
11.09.2006р. ПП “Реклама сервіс» за зверненням позивача складено акт огляду рекламної конструкції ЗАТ КБ “ПриватБанк» за адресою м.Запоріжжя пр.Леніна, 168, відповідно до якого, зокрема, встановлено що рекламна установка, яка складається з окремих об'ємно - світлових елементів у кількості 22 штук (логотип Банку, який складається з двох елементів, та два слова “Приватбанк» з 20 букв), демонтована та складована в підсобних приміщеннях, елементи установки розташовані один на одному чи тісному контакті один з одним. На підставі огляду, зокрема, встановлено, що пошкоджена рекламна поверхня (фасад), на логотипі маються подряпини, багаточислені пошкодження бокових поверхонь, виготовлених з пластика, поверхні мають сколи, вм'ятини, подряпини, електромонтажне обладнання демонтовані без збереження цілісності. Пошкодження виникли внаслідок некваліфікованого демонтажу та пересування. Зроблено висновок, що подальша експлуатація світлової рекламної конструкції не можлива, необхідно виготовлення нової рекламної конструкції.
Розрахунок розміру шкоди складений, виходячи з ринкових цін на матеріали і обладнання, а також вартості монтажних робіт станом на теперішній час. Приведені в калькуляції ціни на матеріал, обладнання, послуги сторонніх організацій, транспортні витрати встановлені підрядними організаціями і постачальниками зі слів виготовлювача інформаційного блоку ПП “Реклама-Сервіс». Доказів у підтвердження цих витрат не надано.
Однак, позивач не надав суду доказів, що ним на цей час отримано в установленому порядку дозвіл на розміщення зовнішньої реклами на даху будівлі на спеціальних конструкціях, вмонтованих при будівництві будівлі, а тому ствердження, що буде виготовлені та змонтовані на тому ж самому місці аналогічні окремі об'ємно - світлові елементи у кількості 22 штук (логотип Банку, який складається з двох елементів, та два слова “Приватбанк» з 20 букв) фактично є лише припущенням позивача. При цьому суд на підставах, наведених вище, звертає увагу, що право на оренду частини даху будівлі для розміщення зовнішньої реклами у встановлений договором оренди строк не є тотожним праву розміщення зовнішньої реклами.
Таким чином, суд вважає, що позивачем на підставах, вказаних вище, не доведено склад правопорушення, який був би підставою для стягнення збитків.
Проаналізувавши норми законодавства, оцінивши представлені докази та вислухавши пояснення представників сторін, суд також приходить до висновку, що позовна вимога про зобов'язання відповідача утриматися від вчинення дій, які перешкоджатимуть позивачеві користуватися відповідно до умов договору оренди частиною даху -для розміщення зовнішньої реклами відділення Приватбанку, в контексті встановлених обставин справи задоволенню не підлягає.
При цьому суд бере до уваги, що оскільки правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів (ст.1 ГПК України), право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права, тобто захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні.
Із матеріалів справи слідує, що фактично відповідач оспорював не право позивача оренди частини даху, а вказував на протиправність встановлення позивачем зовнішньої реклами на даху будівлі. Більш того, до цього часу позивачем не отримано в установленому порядку дозволу на розміщення зовнішньої реклами на даху будівлі.
На наведених вище підставах суд вважає, що інші, визначені в позовній заяві норми права, судове рішення у справі №7/139 (20/110д/07)-07, на які посилається позивач, не можуть бути підставою для задоволення позову.
За таких обставин, у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Згідно з ст. 49 ГПК України судові витрати відносяться на позивача.
Керуючись ст. ст. 49, 75, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя Л.П. Гандюкова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання. Рішення підписано у повному обсязі 17.12. 2007р.