14 жовтня 2024 року Справа № 320/1847/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І.І., розглянувши в місті Києві у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Подільського районного відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
третя особа - Бориспільське районне управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області,
про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) із позовом до Подільського районного відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: Бориспільське районне управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, в якому просить суд:
1. Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Подільського районного відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Савченко Ю.Й. про відкриття виконавчого провадження ВП № 67028795 від 11.10.2021.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Подільського районного відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Савченко Ю.Й. про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження ВП № 67028795 від 11.10.2021.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачені штраф у сумі 3400,00 грн, виконавчий збір у сумі 680,00 грн та мінімальні виконавчі витрати у сумі 269, 00 грн - всього грошових коштів у сумі 4 349, 00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує про те, що він оскаржував в судовому порядку у справі №758/10862/21 постанову старшого інспектора СР ПП відділу поліції № 2 Бориспільського УП ГУНП в Київській області серії БАБ № 279849 від 24.07.2021 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 3400,00 грн за ч. 2 ст. 126 та ч. 6 ст. 121 КУпАП. Рішенням, Подільський районний суд м. Києва від 03.05.2023 в задоволенні позову відмовив. Але, позивач зауважує, що старший інспектор був повідомлений про оскарження до суду постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, рішення суду було отримано позивачем 16.08.2023, після набрання ним законної сили, та не зважаючи на це, державним виконавцем постановами від 11.10.2021 було відкрито виконавче провадження №67028795 та стягнуто подвійну суму штрафу 6800,00 грн., а також виконавчі витрати 680,00 грн. та 269,00 грн., всього 7749,00 грн.
ОСОБА_1 вважає, що постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки відповідач в порушення вимог ч.ч. 1 та 2 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» не надіслав постанову належним чином. Позивач зазначив, що про спірну постанову державного виконавця він дізнався лише після зупинення його авто, яке з'ясувалось, постановою виконавця оголошено у розшук. Зауважив, що у спірній постанові невірно зазначено адресу його місця реєстрації та проживання, що пояснює не отримання постанови позивачем. Його вірна адреса: АДРЕСА_1 .
Також, підставою для скасування постанови державного виконавця зазначає те, що така була винесена в той час коли постанова № 279849 від 24.07.2021 оскаржувалась до суду та справа перебувала в провадженні Подільського районного суду м. Києва, тобто постанова інспектора не набула законної сили у період з 14.08.2021 по 09.02.2022. Дії державного виконавця вчинені не у межах та не у спосіб, передбачений п. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження».
Позивач додав, що постановою державного виконавця від 10.02.2022 за ВП №67028795 закінчено виконавче провадження у зв'язку із повним та фактичним виконанням рішення згідно з виконавчим документом.
ОСОБА_1 наполягає, що він оскаржив постанову про стягнення з нього штрафу у строки, передбачені законодавством, а тому підстав для примусового виконання та відкриття виконавчого провадження зі стягнення подвійного розміру штрафу і виконавчого збору не було.
22.02.2024, ухвалою суду вказана позовна заява була залишена без руху з підстав невідповідності останньої вимогам ч. 6 ст. 161 КАС України та надано позивачу десятиденний термін для усунення недоліків шляхом подання до суду належним чином окремо складеного обґрунтованого клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовною заявою та докази поважності причин його пропуску, або надання доказів, які свідчать про дотримання строку звернення до суду.
21.03.2024 представником позивача надано до суду позовну заяву та окремо складену заяву про визнання поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлення такого строку.
15.05.2024, ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі; справу визначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи (у письмовому провадженні) та в порядку, визначеному положеннями ст. 287 КАС України; призначено судове засідання на 10 червня 2024 року о 10:30 год.; витребувано докази по справі від відповідача: завірені належним чином копії матеріалів виконавчого провадження № 67028795.
Від відповідача до суду надійшов (10.06.2024) відзив та запитувані докази.
Відповідач зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 300-1, ст. 307, ч. 2 ст. 308 КУпАП, враховуючи постанову Бориспільського РУП ГУНП в Київській області серії БАБ № 279849 від 27.07.2021 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 3400, 00 грн. Оскільки постанова відповідає вимогам до виконавчого документа визначених ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до вимог ст. ст. 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження», постановою від 11.10.2021 відкрито виконавче провадження №67028795 за п. 3 якої постановлено стягнути 680,00 грн. виконавчого збору. Також, 11.10.2021 винесено постанову відповідно до ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження», п. 2 розділу VI Інструкції №512/5, про стягнення витрат виконавчого провадження. Постанови були направлені ОСОБА_1 для виконання. Враховуючи також положення ст.ст. 13, 56 Закону України «Про виконавче провадження» 28.10.2021 винесено постанову про арешт майна боржника. За відомостями МВС за боржником зареєстровано транспортний засіб, у зв'язку з чим було винесено постанову від 21.11.2021 про розшук майна.
09.02.2022 на депозитний рахунок відділу надійшли кошти в межах ВП №67028795, 10.02.2022 державним виконавцем було винесено розпорядження на перерахування коштів та згідно платіжного доручення №102722 від 10.02.2022 кошти перераховано на користь держави. Як наслідок, державним виконавцем за п. 3 ч. 3 ст. 36, ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанови про зняття арешту з майна та припинення розшуку майна, постановою від 10.02.2022 за п. 9 ч. 1 ст. 39 вказаного Закону, закінчено виконавче провадження.
Відповідач наполягає, що усі дії вчинені державним виконавцем здійснені у відповідності та в порядку передбаченому законодавством, вважає відсутніми підстави для задоволення позову, просить суд відмовити в позові.
23.05.2024 до суду надійшло клопотання від ГУНП в Київській області про заміну неналежної сторони у справі, третю особу Бориспільське РУП ГУНП в Київській області просить замінити на ГУНП в Київській області. Враховуючи постанову КМУ від 16.09.2015 №730 зазначає, що ліквідовано як самостійний відділ Бориспільській міський відділ ГУ МВС України в Київській області, останній не є юридичною особо, входить до структури ГУНП в Київській області.
10.06.2024 до суду сторони не прибули.
Ухвалою суду від 20.06.2024 замінено неналежну сторону у справі третю особу Бориспільське РУП ГУНП в Київській області на третю особу без самостійних вимог на предмет спору - ГУНП в Київській області (01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 15, м. Київ, ЄДРПОУ 40108616), запропоновано третій особі подати суду письмові пояснення щодо позову протягом десяти днів з дня одержання копій даної ухвали та копії позовної заяви з додатками, та вирішено здійснити подальший розгляд справи у порядку письмового провадження на підставі наявних у справі матеріалів.
28.06.2024 до суду надійшли пояснення від третьої особи ГУНП в Київській області (далі - третя особа), в яких, посилаючись на положення ст. 299, ст. 300-2, ч. 1 ст. 307, КУпАП, вказує, що у разі оскарження постанови перебіг строків, визначених ст. 300-2 КУпАП зупиняється до розгляду скарги. Та, за ст. 303 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення не підлягає виконанню якщо її не було звернуто протягом трьох місяців з дня винесення. В разі оскарження такої, перебіг строку давності зупиняється до розгляду скарги.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 03.05.2023 у справі №758/10862/21 відмовлено в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Бориспільського РУП ГУНП в Київській області, старшого інспектора СРПП ВП № 2 Бориспільського РУП ГУНП в Київській області Раковського Андрія Юрійовича про скасування постанови №279849 від 24.07.2021.
Третя особа відмітила, що в силу діючого законодавства державні та приватні виконавці не наділені повноваженнями щодо перевірки факту оскарження постанови в судовому порядку, у виконавця зокрема, не було правових підстав для повернення постанови №279849 від 24.07.2021 без її прийняття до виконання та в силу законодавства мав винести постанову про відкриття виконавчого провадження. Державним виконавцем були враховані строки передбачені п. 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», доповненого Законом України від 15.03.2022 №2129-ІХ, який набув чинності 26.03.2022. Таким чином, державним виконавцем було враховано чинні законодавчі зміни у порядку пред'явлення виконавчого документа до виконання, переривання та встановлення строків звернення виконавчого документа до виконання. Оскільки порядок та строки пред'явлення виконавчих документів до примусового виконання регулюються саме Законом № 1404-VIII, як спеціальним нормативно-правовим актом, у даному випадку підлягає застосуванню норма, якою на період воєнного стану на території України встановлено переривання строків, визначених вказаним Законом, до яких, зокрема, належать строки пред'явлення виконавчих документів до примусового виконання.
Третя особа просить суд відмовити в позові.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та надав їм наступну правову оцінку.
24.07.2021 інспектором СР ПП відділу поліції № 2 Бориспільського УП ГУНП в Київській області Раковським А.Ю. було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення зафіксованого не в автоматичному режимі по справі про адміністративне правопорушення серії БАБ № 279849 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 та ч. 6 ст. 121 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у розмірі 3400,00 грн. Зазначено, що у разі несплати штрафу протягом 15 днів, органами державної виконавчої служби з метою примусового виконання постанови стягується подвійний розмір штрафу - 6800,00 грн.
Постанова отримана ОСОБА_1
ОСОБА_1 оскаржив постанову серії БАБ № 279849 від 24.07.2021 до суду.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 03.05.2023 у справі №758/10862/21 відмовлено в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Бориспільського РУП ГУНП в Київській області, старшого інспектора СРПП ВП № 2 Бориспільського РУП ГУНП в Київській області Раковського Андрія Юрійовича про скасування постанови №279849 від 24.07.2021.
Рішення суду набрало законної сили 03.06.2023 та отримано ОСОБА_1 16.08.2023.
Постановою від 11.10.2021, відповідно до вимог ст. ст. 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем Подільського районного відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Савченко Ю.Й. відкрито виконавче провадження №67028795 за виконавчим документом постанова №БАБ№279849 видана 27.07.2021, яка набула чинності 27.07.2021 щодо стягнення штрафу на користь держави 6800,00 грн.
Згідно п. 3 даної постанови вказано стягнути 680,00 грн. виконавчого збору.
Також, 11.10.2021 вказаним державним виконавцем винесено постанову відповідно до ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження», п. 2 розділу VI Інструкції №512/5, про стягнення витрат виконавчого провадження у сумі 269,00 грн.
Постанови були направлені ОСОБА_1 для виконання 11.10.2021 за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до положення ст.ст. 13, 56 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем 28.10.2021 винесені постанови про арешт коштів та майна боржника.
Постанови були направлені ОСОБА_1 28.10.2021 за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно відповіді МВС встановлено, що з боржником зареєстровано транспортний засіб КІА, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN/номер шасі (кузов) НОМЕР_2 та згідно ч. 3 ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем винесено постанову від 21.11.2021 про розшук майна.
24.12.2021 державним виконавцем за ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» постановою накладено арешт на кошти, що містяться на відкритих рахунках боржника, враховуючи обмеження, визначені вказаною нормою Закону.
Постанови були направлені ОСОБА_1 22.12.2021 та 24.12.2021 за адресою: АДРЕСА_1 .
09.02.2022 на депозитний рахунок відділу надійшли кошти в межах ВП №67028795 та 10.02.2022 державним виконавцем було винесено розпорядження на перерахування коштів.
Згідно платіжного доручення №102722 від 10.02.2022 кошти перераховано на користь держави.
Державним виконавцем за п. 3 ч. 3 ст. 36, ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» 10.02.2022 винесено постанови про зняття арешту з майна та припинення розшуку майна.
Постановою від 10.02.2022 за п. 9 ч. 1 ст. 39 вказаного Закону, державним виконавцем закінчено виконавче провадження.
Постанови були направлені ОСОБА_1 10.02.2022 за адресою: АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись зі спірними постановами, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав та інтересів.
ОСОБА_1 наполягає, що не отримав належним чином постанови державного виконавця, враховуючи, шо такі були надіслані не за тією адресою, а саме не за АДРЕСА_1 , дізнався про постанови під час того, коли зупинили його авто, що перебувало у розшуку. Наполягає, що постанова про стягнення штрафу не набрала чинності, була оскаржена до суду, у в'язку з чим не могла бути пред'явлена до примусового виконання.
Відповідач вважає, що дій ним вчинені відповідно до законодавства, він не має повноважень на перевірку постанови про стягнення штрафу щодо набрання нею чинності.
Третя особа вказує, що перебіг строків давності щодо виконання постанови про стягнення штрафу державним виконавцем дотримано.
Таким чином, предметом спору є постанови державного виконавця в межах ВП № 67028795 щодо відкриття виконавчого провадження від 11.10.2021 і про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 11.10.2021, у зв'язку з чим, суд вважає необхідним встановити протиправність чи законність дій державного виконавця щодо винесення спірних постанов, законність чи протиправність постанови про відкриття виконавчого провадження та про стягнення витрат за виконавчим провадженням, відповідність положенням ч. 2 ст. 2 КАС України із дотриманням принципів адміністративного судочинства визначених частиною третьою вказаної статті чинного кодексу адміністративно судочинства.
Суд зазначає, що за ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 299 КУпАП (чинної на час винесення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності) постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншими законами України.
При оскарженні постанови про накладення адміністративного стягнення постанова підлягає виконанню після залишення скарги без задоволення, за винятком постанов про застосування заходу стягнення у вигляді попередження, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу, крім постанов про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), підлягає примусовому виконанню після закінчення строку, установленого частиною першою статті 307 цього Кодексу.
Постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання органом (посадовою особою), який виніс постанову.
За ч. 1 ст. 300 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення виконується уповноваженим на те органом у порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами України.
Відповідно до ст. 300-2 КУпАП у разі сплати відповідальною особою, зазначеною у частині першій статті 14-3 цього Кодексу, або громадянином (резидентом) України, який ввіз на територію України транспортний засіб, зареєстрований за межами України, штрафу протягом 10 банківських днів з дня набрання законної сили постановою про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, така постанова вважається виконаною.
У разі несплати штрафу особами, зазначеними у частині першій цієї статті, постанова про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті підлягає примусовому виконанню протягом 30 днів з дня набрання нею законної сили.
У разі оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті перебіг строків, визначених цією статтею, зупиняється до розгляду скарги.
За ст. 303 КУпАП не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. В разі оскарження постанови перебіг строку давності зупиняється до розгляду скарги. У разі відстрочки виконання постанови відповідно до статті 301 цього Кодексу перебіг строку давності зупиняється до закінчення строку відстрочки.
Законами України може бути встановлено й інші, більш тривалі строки для виконання постанов по справах про окремі види адміністративних правопорушень.
Відповідно, за казаними вище нормами КУпАП слідує, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності складена уповноваженим органом набирає чинності з моменту її винесення. Протягом десяти банківських днів штраф підлягає сплаті, та в разі не сплати штрафу, постанова підлягає примусовому виконанню протягом 30 днів з дня набрання нею законної сили.
Та, у разі оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, а в даному випадку в судовому порядку, перебіг строку порядку виконання постанови, зупиняється до розгляду скарги.
За даною справою вбачається, що постанова серії БАБ № 279849 від 24.07.2021 набрала чинності 24.07.2021.
ОСОБА_1 мав сплатити штраф протягом десяти банківських днів в сумі 3400,00 грн., або оскаржити постанову. Після спливу десяти банківських днів сплатити штраф у подвійному розмірі 6800,00 грн. за наслідками примусового порядку її виконання.
ОСОБА_1 звернувся до Подільського районного суду м. Києва із позовом про оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності 04.08.2021.
Ухвалою від 10.11.2021 відкрито провадження у справі № 758/10862/21.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 03.05.2023 у справі № 758/10862/21 в задоволенні позову відмовлено, судом постанова серії БАБ № 279849 від 24.07.2021 визнана такою, що винесена правомірно.
Рішення суду набрало законної сили - 03.06.2023.
Рішення суду вручено ОСОБА_1 - 16.08.2023.
Суд зазначає, що за ч. 1 ст. 307 КУпАП (у відповідній редакції на час набрання законної сили рішення за наслідками подання скарги на постанову) штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
Згідно ст. 308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.
У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується:
подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу;
Таким чином, ОСОБА_1 скористався правом на оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, та враховуючи вищезазначені норми КУпАП і наслідки вирішення справи № 758/10862/21, він має протягом 15 днів для добровільної сплати штрафу 3400,00 грн. Та, у разі несплати штрафу добровільно, у порядку примусового виконання з правопорушника стягується подвійний розмір. Постанова підлягає примусовому виконанню протягом трьох місяців.
Тобто, постанова серії БАБ № 279849 від 24.07.2021 є чинною з моменту її винесення та підлягала направленню до примусового виконання протягом трьох місяців через п'ятнадцять днів після набрання чинності рішення суду у справі №758/10862/21.
Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вказана норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
«На підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.
«У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII, у відповідній редакції на час винесення спірних постанов) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень (далі -Інструкція №512/5), яка розроблена відповідно до Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон), інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України і визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини другої статті 74 Закону № 1404-VIIІ рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів - постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
За ч. 1 ст. 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 11 Закону № 1404-VIII строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов'язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом.
За ст. 13 Закону № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
За порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавці несуть відповідальність в порядку, встановленому законом.
Порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом.
Відповідно до п. 2 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 при перевірці відповідності виконавчого документа вимогам пунктів 3, 4 частини першої статті 4 Закону виконавець враховує таке: повне найменування для юридичних осіб повинно містити інформацію про організаційно-правову форму такої особи відповідно до вимог чинного законодавства; ім'я фізичної особи (яка є громадянином України) складається з її прізвища, власного імені та по батькові (частина перша статті 28 Цивільного кодексу України). Відповідно до частини третьої статті 12 Закону України "Про національні меншини в Україні" громадяни, в національній традиції яких немає звичаю зафіксовувати по батькові, мають право записувати в паспорті лише ім'я та прізвище, а у свідоцтві про народження - імена батька та матері; відсутність коду за Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб) допускається, якщо законодавством країни, на території якої зареєстровано юридичну особу, не передбачено присвоєння юридичній особі такого коду.
У разі пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця за місцем проживання чи перебування боржника - фізичної особи, місцезнаходженням боржника - юридичної особи, адреса якого відрізняється від адреси, зазначеної у виконавчому документі, до заяви про примусове виконання рішення стягувач має додати документ / копію документа, який підтверджує, що місцезнаходженням боржника - юридичної особи або адресою проживання чи перебування боржника - фізичної особи є територія, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або територія виконавчого округу приватного виконавця (п. 3 розділу ІІІ Інструкції №512/5).
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 15 Закону № 1404-VIII сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Статтею 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний, серед переліченого: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Також, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, з урахуванням вказаного, зокрема: 1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; 3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; 6) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; 7) накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; 8) здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв'язку з виконавчим провадженням; 18) вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; 21) отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком; 22) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (ч. 4 ст. 18 № 1404-VIII).
Згідно абз. 1 ч. 1 ст. 19 Закону 1404-VIII сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.
Сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи (ч. 4 ст. 19 Закону 1404-VIII).
Згідно ч. 5 ст. 19 Закону 1404-VIII боржник, серед іншого, зобов'язаний: 1) утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; 6) надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.
Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (ч. 8 ст. 19 Закону 1404-VIII).
Відповідно, за п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону - за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Згідно ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (ч. 4 ст. 27 Закону № 1404-VIII).
Згідно пункту 7 розділу І Інструкції №512/5, постанова як окремий документ містить такі обов'язкові реквізити: номер виконавчого провадження; вступну частину із зазначенням: назви постанови, дати видачі постанови та місця її винесення; найменування органу державної виконавчої служби, прізвища, імені та по батькові державного виконавця, який виніс постанову або прізвища, імені та по батькові приватного виконавця, який виніс постанову, найменування виконавчого округу, в якому він здійснює діяльність; назви виконавчого документа, коли та ким виданий, резолютивної частини документа (далі - реквізити виконавчого документа); за зведеним виконавчим провадженням - прізвища, імені та по батькові боржника - фізичної особи, повного найменування боржника - юридичної особи та дати об'єднання виконавчих проваджень у зведене; мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків), і посилання на норму закону, на підставі якого винесено постанову; резолютивну частину із зазначенням: прийнятого виконавцем рішення; строку і порядку оскарження постанови.
До постанов можуть вноситись також інші відомості, визначені Законом, цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами.
Постанова підписується виконавцем та скріплюється печаткою. Постанова складається у необхідній кількості примірників, один з яких залишається у виконавчому провадженні, а інші надсилаються за належністю.
За ч. 2 та ч. 3 ст. 36 Закону № 1404-VIII розшук боржника - юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням.
У разі необхідності розшуку транспортного засобу боржника виконавець виносить постанову про такий розшук, яка є обов'язковою для виконання поліцією.
Тимчасове затримання та зберігання поліцією на спеціальних майданчиках чи стоянці виявленого за результатами розшуку транспортного засобу боржника здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Розшук транспортного засобу боржника припиняється в разі його виявлення, про що виконавцем не пізніше наступного робочого дня виноситься постанова про зняття майна з розшуку.
Згідно ч. 2 ст. 42 Закону № 1404-VIII витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Також, суд зазначає, що за ст. 48 Закону № 1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України "Про теплопостачання", статті 18-1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
На кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, відкритих після винесення постанови про накладення арешту.
У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.
Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
Виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не менше одного разу на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не менше одного разу на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна, об'єктів незавершеного будівництва, майбутніх об'єктів нерухомості боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.
Згідно частин 1, 2, 3, 4 ст. 56 Закону № 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.
Згідно ст. 28 Закону № 1404-VIII копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.
Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.
Згідно ч. 5 ст. 28 Закону № 1404-VIII виконавець або уповноважена ним особа може особисто вручити документи виконавчого провадження сторонам, іншим учасникам виконавчого провадження, також адміністрації підприємства, установи, організації, фізичній особі - підприємцю під розписку.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання; 3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) юридичну особу - боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; 7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; 8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю; 11) Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку; 12) відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб'єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов'язання підлягають припиненню, незалежно від дати укладення такої угоди.
У разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, стягувач має право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із зазначеними вимогами.
Відповідно до п. 4 розділу ІІІ Інструкції №512/5 виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред'явлення виконавчого документа.
Та, за п. 5 розділу ІІІ Інструкції №512/5 у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання, із застосуванням ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-VIII, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження та у разі виконання рішення майнового характеру в постанові про відкриття виконавчого провадження виконавець зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника за встановленою формою (додатки 1, 2) протягом п'яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження та попереджає його про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Відповідно, законодавство щодо виконавчого провадження передбачає вимоги до виконавчого документа, до постанови державного виконавця та перелік і порядок дій, які виконавець має вчинити відкривши виконавче провадження своєю постановою та задля виконання виконавчого документа боржником. Постанова виконавця про відкриття виконавчого провадження має містити в собі відомості, зокрема щодо виконавчого документа, набрання виконавчим документом законної сили, відомості про боржника, та у разі не відповідності виконавчого документа вимогам, зазначеним вище судом, виконавчий документ повертається органу який його видав для усунення недоліків чи приведення такого у відповідність до вимог закону. Та як наслідок, виконавець вчиняє порядок дій на забезпечення виконання виконавчого документа, надсилає сторонам виконавчого провадження, виносить також постанови, якими накладає арешт на кошти боржника, оголошує у розшук майно боржника, накладає арешт на майно боржника.
Враховуючи предмет спору в даній справі суд зазначає, що державний виконавець отримавши постанову національної поліції про стягнення штрафу з ОСОБА_1 відповідно керується не лише Законом № 1404-VIII, а й положенням КУпАП, в силу предмету стягнення з боржника за виконавчим документом.
Суд зауважує позивачу, що за згаданою вище судом ст. 308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом та у порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу.
Суд враховує, що позивач оскаржував постанову БАБ№279849 від 24.07.2021 про накладення штрафу до суду, у справі № 758/10862/21, але факт подання такої скарги державним виконавцем не встановлено, уповноваженим органом не враховано та подано виконавчий документ до виконання.
Отримавши постанову БАБ№279849, яка підлягала примусовому виконанню, державний виконавець перевірив її на відповідність вимогам до виконавчого документа та відкрив виконавче провадження №67028795 зі стягненням виконавчого збору 680,00 грн., здійснював розшук майна, накладав арешти на кошти та майно боржника постановами від 28.10.2021, 22.11.2021, 24.12.2021 згадані вище та досліджені судом. Державним виконавцем було винесено постанову від 11.10.2021 про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження 269,00 грн.
Суд погоджується із відповідачем, що в силу норм діючого законодавства, виконавець не має обов'язку щодо перевірки набрання чинності виконавчого документа, та зауважує позивачу, що чинність виконавчого документа, порядок пред'явлення його до виконання, дотримання порядку пред'явлення такого до виконання є обставинами та підставами для перегляду виконавчого документа за процедурою його оскарження.
За даною справою виконавчий документ постанова БАБ№279849 була пред'явлена до виконання державному виконавцю в силу положень Закону № 1404-VIII та виконавець враховуючи положення ст. 307 та ст. 308 КУпАП, з дотриманням Закону №1404-VIII, Інструкції № 512/5 відкрив виконавче провадження №67028795 постановою від 11.10.2021 та виніс інші постанови за даним ВП.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що у державного виконавця не було підстав для повернення виконавчого документа стягувачу.
Щодо належного надіслання державним виконавцем постанов винесених в межах виконавчого провадження № 67028795 на адресу боржника, суд зазначає, що у виконавчому документі та за матеріалами виконавчого провадження, копії яких наданих суду, адреса боржника зазначена: АДРЕСА_1 .
Позивач в свою чергу наполягає, що не отримував спірні постанови, оскільки такі не були надіслані за належною адресою, а саме АДРЕСА_1 . До позову надав копію паспорту НОМЕР_3 , де на сторінці 11 вказано заявлену ним адресу.
Враховуючи зазначені вище судом положення ст. 28 Закону № 1404-VIII, державний виконавець надсилає документи з виконавчого провадження за адресою боржника яка надана стягувачем, а саме міститься у виконавчому документі, та у разі якщо із документів встановлено різні адреси боржника, стягувач має надати уточнюючі документи щодо належної адреси боржника.
За наданими до справи матеріалами виконавчого провадження, згідно перевірки матеріалів за ідентифікатором доступу Б891В29Б3597, судом не встановлено обставин для державного виконавця щодо виникнення сумнівів в адресі боржника, яка була зазначена у виконавчому документі. Іншої адреси матеріали ВП №67028795 не містять.
Суд вважає необхідним зазначити, що позивач не навів та не довів суду належними та допустимими доказами яке саме порушено його право та інтереси спірними постановами, оскарження спірних постанов з підстави не належного їх надіслання боржнику не є доводом протиправності дій виконавця щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження та про стягнення мінімальних витрат.
Відтак спірні постанови від 11.10.2021 про відкриття виконавчого провадження № 67028795 та про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження є правомірними, судом не встановлено законних підстав для їх скасування.
Суд також враховує у даній справі та зазначає, що державним виконавцем винесено постанову від 10.02.2022 із посиланням на п.9 частини першої статті 39, статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки штраф сплачено боржником у розмірі 6800,00 грн., виконавче провадження - закінчено.
Згідно 2 пункту даної постанови від 10.02.2022 виконавцем також припинено чинність арешту майна боржника та скасовані інші заходи примусового виконання рішення.
Вимоги щодо стягнення витрат понесених позивачем у вигляді сплати штрафу у сумі 3400,00 грн, виконавчого збору у сумі 680,00 грн та мінімальні виконавчі витрати у сумі 269, 00 грн., всього грошових коштів у сумі 4 349, 00 грн., суд відповідно не переглядає враховуючи зазначені вище висновки суду.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 3 ст. 2 КАС України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; 5) обов'язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.
Згідно з ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За ч. 1 та ч. 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами.
Згідно ч.ч. 1-3 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 74 КАС України).
За ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України).
З урахуванням зазначеного, доводи позивача про протиправність постанов про відкриття виконавчого провадження та стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При цьому, суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах та системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Решта доводів та тверджень по справі не впливають на висновки суду.
Питання щодо витрат по справі суд не вирішує за відсутність на те процесуальних підстав.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити в задоволенні позовних вимог.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення (підписання).
Суддя Войтович І.І.