11 жовтня 2024 року № 320/14983/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди (бойові) за безпосередню участь в бойових діях за період з 01.11.2022 по 26.11.2022;
- зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди (бойові) за безпосередню участь в бойових діях за період з 01.11.2022 по 26.11.2022;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу заробітної плати за період з 01.12.2022 по 31.03.2023;
- зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу заробітної плати за період з 01.12.2022 по 31.03.2023;
- зобов'язати відповідача здійснити розрахунок та надати відповідну довідку грошового забезпечення (заробітна плата, індексація, бойові, інші доплати) позивачу за період 01.11.2022 по 31.03.2023.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 81 від 08.04.2022 він приступив до виконання службових обов'язків солдата на посаді стрільця відділення охорони.
Проте в порушення пунктів 1 та 5 Постанови КМ України № 168 від 28.02.2022 відповідач не нарахував та не виплатив позивачу додаткову винагороду за період фактичного перебування у зоні бойових дій та виконання бойових завдань, а саме за період з 01.11.2022 по 26.11.2022.
Крім того, позивач стверджує, що ним не отримано заробітної плати та інших платежів за період листопад 2022 по березень 2023.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.05.2023 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Стверджує, що додаткова винагорода, згідно Постанови КМ України № 168 від 28.02.2022, виплачується за умови: безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях, наявності документів, що це підтверджують та наказу командира про відповідну виплату. Проте, у зв'язку з відмовою позивача виконувати бойовий наказ, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 № 81 від 05.12.2022 № 926 вирішено не виплачувати позивачу додаткову винагороду за період з 01.11.2022 по 26.11.2022.
Щодо не виплати позивачу заробітної плати за період з 01.12.2022 по 31.03.2023 то відповідач вказує, що у зв'язку з перебуванням позивача під вартою згідно ухвали суду Військова частина НОМЕР_1 № 81 не була зобов'язана нараховувати та виплачувати позивачу грошове забезпечення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 № 81 від 08.04.2022 солдата ОСОБА_1 вважати таким, що приступив до виконання службових обов'язків за посадою з посадовим окладом 2730,00 грн.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 № 226 від 13.09.2022 солдата ОСОБА_1 вважати таким, що вибув у відрядження. Підстава: бойове розпорядження.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 № 767 від 04.11.2022 позивачу виплачено додаткову винагороду у розмірі 30 000,00 грн. пропорційно у розрахунку на місяць військовослужбовцю відповідно до додатків № 1, 2 та 3, а також доплачено винагороду у розмірі 70 000,00 грн за безпосередню участь військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії пропоційно дням такої участі відповідно до додатку № 9 до цього наказу.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 № 926 від 05.12.2022 відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію», постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та її сім'ям під часу дії воєнного стану» зі змінами та враховуючи телеграму Міністра оборони України від 07.03.2022 № 248/1217, наказано не виплачувати додаткову винагороду військовослужбовцям відповідно до додатку № 4 до цього наказу, де зазначено також позивача.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 № 314 від 09.12.2022 позивача вважати таким що прибув із відрядження.
Згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 № 609/2274 від 31.03.2023 позивач в період з 16.09.2022 по 26.11.2022 брав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України перебуваючи в АДРЕСА_1 .
Згідно наявної в матеріалах справи довідки про доходи позивача № 883/98 від 24.03.2023, виданою Військовою частиною НОМЕР_1 , позивачу нараховано у жовтні, листопаді і грудні 2022 року заробітну плату, індексацію та бойові за охорону і оборону.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 № 26 від 05.01.2023 відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію», постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та її сім'ям під часу дії воєнного стану» зі змінами та враховуючи телеграму Міністра оборони України від 07.03.2022 № 248/1217, наказано не виплачувати додаткову винагороду військовослужбовцям відповідно до додатку № 3 до цього наказу, де зазначено також позивача.
Звертаючись з даним позов позивач вказує, що постановою КМ України № 168 було передбачено право позивача, як особи, яка брала безпосередню участь у бойових діях (забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії) перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів. Таким чином позивач вважає, що він має право на отримання додаткової винагороди за період з 01.11.2022 по 26.11.2022 - період фактичного перебування у зоні бойових дій та виконання бойових завдань. Проте станом на сьогодні позивач не отримав заробітної плати та інших належних платежів за період: листопад 2022 - березень 2023.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
За приписами частини другої статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абзацами першим і другим частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджений наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Порядок №260).
Згідно з пунктом 15 Порядку №260 військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168).
У пункті 1 цієї постанови Уряд установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Аналіз цих норм законодавства дає підстави для висновку про те, що встановлена Постановою № 168 додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень на місяць є складовою грошового забезпечення військовослужбовців, що виплачується їм на період дії воєнного стану та підлягає збільшенню до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу їх безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.
З метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, Міністр оборони України видав директиви від 07.03.2022 №248/1217, від 25.03.2022 №248/1298, від 18.04.2022 №248/1529, доведені до кожної окремої військової частини (установи) у формі телеграм (діяли до 01.06.2022), а потім окреме доручення від 23.06.2022 № 912/з/29.
У пункті 1 Окремого доручення від 23.06.2022 №912/з/29 (яке діяло з 01.06.2022) Міністр оборони України визначив, що необхідно розуміти під терміном «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів».
Пунктом 5 цього окремого доручення Міністр оборони України установив виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 грн або 30000 грн здійснювати на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) по особовому складу військової частини; керівника вищого органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.
Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видавати до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів (пункт 6 окремого доручення).
У підпункті 9.7 пункту 9 згаданого окремого доручення передбачив, що військовослужбовці, які відмовились виконувати бойові накази (розпорядження) за місяць, у якому здійснено таке порушення, оголошене наказом командира (начальника) до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 грн. або 30000 грн., не включаються.
З аналізу наведених правових норм випливає, що військовослужбовцям Збройних Сил України на період дії воєнного стану щомісячно виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000,00 грн. Для військовослужбовців, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів із національної безпеки та оборони, відсічі й стримування збройної агресії в районах ведення цих заходів (у тому числі військовослужбовців строкової служби), розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата додаткової винагороди до 100 000 гривень на місяць здійснюється за місцем перебування військовослужбовця на грошовому забезпеченні (за місцем штатної служби військовослужбовця) за умови документального підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця в зазначених бойових діях або заходах.
Документальним підтвердженням такої участі слугують наступні документи: бойовий наказ (бойове розпорядження), журнал бойових дій або журнал ведення оперативної обстановки (підсумкове, термінове, позатермінове) або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад), рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (спеціальних) завдань.
З наведеного слідує, що перебування військовослужбовця в районі ведення бойових дій саме по собі не є достатньою підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн на місяць, передбаченої Постановою № 168. Ключовою умовою для здійснення виплати такої додаткової винагороди є виконання військовослужбовцем спеціальних бойових завдань та заходів, які у розумінні Постанови № 168 означають «безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів» та підтвердження цих обставин указаними документами.
Виплата додаткової винагороди в розмірі 100 000,00 грн. здійснюється на підставі наказу командира військової частини. Такий наказ командира військової частини обов'язково повинен містити підстави для його видання з посиланням на бойовий наказ (бойове розпорядження) тощо.
При цьому військовослужбовці, які відмовилися виконувати бойовий наказ (розпорядження) не включаються до наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000,00 грн або 30 000,00 грн.
У справі встановлено, що рапортом від 26.11.2022 (вх. № 65/12250 від 28.11.2022) командир 2 батальйону охорони військової частини НОМЕР_1 , у якому перебував на штатній посаді позивач та разом з яким його було відряджено для виконання службових (бойових) завдань, доповів, що перебуваючи на позиціях в зоні виконання бойового завдання особовий склад 2 батальйону охорони військової частини НОМЕР_1 відкрито відмовився виконувати бойовий наказ командира 2 батальйону охорони військової частини НОМЕР_1 . У діях особового складу підрозділу вбачалися ознаки складу військового кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України.
У відповідності до пункту 14 розділу XXXIV Порядку № 260 до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, які, зокрема, - відмовились виконувати бойові накази (розпорядження), - за місяць, у якому здійснено таке порушення, оголошене наказом командира (начальника).
У зв'язку відмовою позивача виконувати бойовий наказ (розпорядження), відповідно до приписів пункту 14 розділу XXXIV Порядку № 260 наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 05.12.2022 № 926 «Про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям на період дії воєнного стану за листопад 2022 року» вирішено не виплачувати додаткову винагороду на період дії воєнного стану за листопад 2022 року ОСОБА_1 .
Також наказом командира Військової частини НОМЕР_1 № 26 від 05.01.2023 наказано не виплачувати додаткову винагороду військовослужбовцям відповідно до додатку № 3 до цього наказу, де зазначено також позивача.
По факту відмови виконувати бойовий наказ (розпорядження) особовим складом 2 батальйону охорони військової частини НОМЕР_1 , до числа якого входив і позивач, наказом командира військової частини НОМЕР_1 «призначено і проведено службове розслідування».
27.11.2022 Першим слідчим відділом Територіального управління ДБР, розташованого у місті Краматорську, до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62022050010001245 внесені відомості про кримінальне правопорушення за ч. 4 ст. 402 КК України по факту відкритої відмови 26.11.2022 виконувати бойовий наказ командира 2 батальйону охорони військової частини НОМЕР_1 , особовим складом, який перебував на позиціях у місці виконання бойового завдання, зокрема, - солдатом ОСОБА_1 .
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань 6202205001001245, за результатами проведення службового розслідування було складено Акт службового розслідування № 609/1743 від 20.03.2023, яким встановлено, що неправомірні дії солдата ОСОБА_1 полягають у тому, що він в умовах воєнного стану, перебуваючи за місцем тимчасової дислокації підрозділу 2 батальйону охорони військової частини НОМЕР_1 , отримавши наказ від свого прямого начальника, виданий на підставі бойового розпорядження командира 2 батальйону охорони військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 , відкрито відмовився його виконати. Ці неправомірні дії призвели до тяжких наслідків у вигляді зниження боєготовності та здатності виконати поставлені бойові завдання 2 батальйону охорони у відповідному районі ведення бойових дій в умовах воєнного стану. Подія, що сталася перебуває у прямому причинному зв'язку з діями й бездіяльністю солдата ОСОБА_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 «Про результати службового розслідування» від 29.03.2023 № 246 за порушення вимог статей 1, 2, 3, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, статей 6, 11, 16, 30, 37, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України вирішено на солдата ОСОБА_1 накласти дисциплінарне стягнення «Сувора догана».
Таким чином, оскільки командуванням Військової частини НОМЕР_1 було підтверджено факт відмови ОСОБА_1 виконувати бойовий наказ командира 2 батальйону охорони від 26.11.2022, то існували усі фактичні та правові підстави для невиплати даному військовослужбовцю додаткової винагороди на період дії воєнного стану з 01.11.2022 по 26.11.2022.
Аналіз наведених вище норм законодавства України, з урахуванням встановлених у даній справі обставин, дає підстави суду дійти висновку, що оскільки накази командира військової частини НОМЕР_1 від 05.12.2022 № 926, № 26 від 05.01.2023 та від 29.03.2023 № 246 в судовому порядку не скасовані, тобто на даний час є чинними, відсутні підстави для зобов'язання відповідача щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди на період дії воєнного стану (безпосередню участь у бойових діях) за період з 01.11.2022 по 26.11.2022.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду 12.09.2024 у справі № 420/1473/23, яка в силу до ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає застосуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Отже позовні вимоги в цій частині позов задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити грошове забезпечення позивачу за період з 01.12.2022 по 31.03.2023, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту п'ятнадцятого розділу І «Загальні положення» Порядку №260 грошове забезпечення не виплачується за час тримання військовослужбовців під вартою чи перебування під цілодобовим домашнім арештом.
Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Згідно з пунктом 3 розділу XXIX «Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану» Порядку № 260 виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, щодо яких відповідно до Кримінального процесуального кодексу України застосовано запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту (цілодобово), призупиняється з дня взяття під варту або направлення під цілодобовий домашній арешт до дня повернення до виконання службових обов'язків за посадою.
Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпро від 20.12.2022 у справі № 202/10641/22, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного суду від 31.01.2023, встановлено, що до підозрюваного ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів по 17.02.2023 включно.
В послідуючому ухвалами Дружківського міського суду Донецької області від 09.02.2023 у справі № 1-кп/229/678/2023, Дзержинського міського суду Донецької області від 06.04.2023 та від 30.05.2023 у справі № 229/628/23 термін дії запобіжного заходу позивачу неодноразово продовжувався включно до 28.07.2023.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 20.12.2022 № 325 (по стройовій частині), у зв'язку з обранням судом позивачу запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, останньому з 20.12.2022 припинено виплату грошового забезпечення.
Вироком Дзержинського міського суду Донецької області від 26.06.2023 у справі № 229/628/23, який набрав законної сили 27.07.2023, за фактом відмови виконати наказ начальника, - ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 Кримінального кодексу України (непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу, якщо воно вчинено групою осіб або спричинило тяжкі наслідки) та засуджено до позбавлення волі на 1 рік.
Аналізуючи вищевикладене та положення норм Порядку №260, Військова частина НОМЕР_1 не була зобов'язана виплачувати ОСОБА_1 грошове забезпечення за час його тримання під вартою.
Отже позовні вимоги позивача відносно визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення (позивач помилково вважає це заробітною платою), включаючи додаткові види грошового забезпечення (до яких належить зокрема додаткова винагорода на період дії воєнного стану), за період з 01.12.2022 по 31.03.2023 не ґрунтуються на вимогах діючих нормативно-правових актів, є безпідставними, а відтак - задоволенню не підлягають.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити розрахунок та надати відповідну довідку грошового забезпечення (заробітна плата, індексації, бойові, інші доплати) позивачу за період з 01.11.2022 р. по 31.03.2023, суд зазначає наступне.
Позовна заява не містить жодного доводу та обґрунтування підстави, на якій військова частина НОМЕР_1 має вчинити дану дію. Також в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач звертався до військової частини з такими вимогами та йому було протиправно відмовлено в цьому.
Право на захист - це суб'єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом" (ст. 55 Конституції України).
Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.
Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
“Ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату, винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Із системного аналізу вказаних норм випливає, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.
Отже вказані позовні вимоги, на думку суду, є передчасними, адже спору в цій частині фактично не існує.
За таких обставин у задоволенні вказаної позовної вимоги також слід відмовити за її безпідставністю.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин суд, за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.