11 жовтня 2024 року № 320/13990/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Деснянської районної місті Києві державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління соціального захисту населення Деснянської районної місті Києві державної адміністрації (далі - відповідач), в якому позивач просить:
- визнати протиправною відмову відповідача щодо виплати допомоги на проживання позивачу;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 26.04.2022 про призначення, нарахування та виплату позивачу допомоги на проживання відповідно до п.3 Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 332, з березня 2022 року.
В обґрунтування заявлених вимог позивачем зазначено про протиправність рішення відповідача у надані позивачу допомоги на проживання відповідно до п.3 Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 332.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.05.2023 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання. Вказаною ухвалою суду встановлено відповідачу десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою № 4063 від 23.07.2018 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, зареєстроване місце: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 .
26.04.2022 позивач звернувся до відповідача з заявою щодо призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам з тимчасово окупованої території, а також території адміністративно-територіальної одиниці, де проводяться бойові дії.
Листом № 759/19 від 21.12.2022 відповідач відмовив позивачу в призначенні соціальної допомоги згідно з п. 3 Положення про порядок надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Постановою КМУ від 20.03.2022. №332, а саме: переміщення з території проведення бойових дій відбулось раніше 24.02.2022. Відповідач зазначив, що на обліку в м. Києві в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб позивач перебуває з 23.07.2018, тому і визначити право на призначення допомог на проживання внутрішньо переміщеним особам в Деснянському районі міста Києва відповідач не має правових підстав.
Не погоджуючись з такою позицією відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб визначені Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII від 20.10.2014 (далі - Закон № 1706-VII).
Відповідно до статті 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.
Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.
Статтею 2 № 1706-VII передбачено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
До 20.03.2022 механізм надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг визначався Порядком надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №505 «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг» (далі - Порядок № 505).
Як встановлено судом, позивач, відповідно до вимог Постанови КМУ від 01.10.2014 №505 зареєстрований відповідним органом праці і соціального захисту населення як внутрішньо переміщена особа.
Станом на 24.02.2022 позивач не отримував державну допомогу у вигляді щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послу, про що зазначає і сам позивач.
20.03.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №332 «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам», якою затверджено Порядок надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (далі - Порядок № 332).
Пунктом 2 Порядку №332 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що допомога надається особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м.Севастополя, а також території адміністративно-територіальної одиниці, де проводяться бойові дії та що визначена в переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка», затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 № 204.
Облік внутрішньо переміщених осіб ведеться відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312).
Згідно з пунктом 3 Порядку №332 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) допомога надається щомісячно з місяця звернення до квітня 2022 року включно на кожну внутрішньо переміщену особу, відомості про яку включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, у таких розмірах:
для осіб з інвалідністю та дітей - 3000 гривень;
для інших осіб - 2000 гривень.
Допомога виплачується за повний місяць незалежно від дати звернення за її наданням.
Допомога внутрішньо переміщеним особам, які звернулися за її наданням до 30 квітня 2022 року включно, надається починаючи з березня 2022 року.
Допомога на проживання призначається автоматично без подання додаткового звернення внутрішньо переміщеним особам, які станом на 1 березня 2022 року отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 505 Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг (Офіційний вісник України, 2014 р., № 80, ст. 2271). Виплата допомоги внутрішньо переміщеним особам за місяці, у яких вони отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, не здійснюється.
Допомога не надається внутрішньо переміщеним особам, які були обліковані як внутрішньо переміщені особи до 24 лютого 2022 року у регіонах, що не включені до переліку, зазначеному в абзаці першому пункту 2 цього Порядку, за винятком осіб, які отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг. (абзац 7 пункту 3)
Отже, як вбачається зі змісту Порядку №332, пунктом 2 передбачено коло осіб, яким надається допомога, а пункт 3 містить деякі виключення, коли така допомога не надається.
Так, з пункту 2 Порядку № 332 вбачається, що допомога надається, зокрема, особам, які перемістилися з території адміністративно-територіальної одиниці, де проводяться бойові дії та що визначена в переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка», затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022 року № 204.
З аналізу вказаної норми можна зробити висновок, що особа має право на допомогу, визначену Порядком №332, якщо вона перемістилась з території, яка відповідає двом умовам: на цій території проводяться бойові дії та ця територія визначена в переліку, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022 року № 204.
Суд встановив, що Бахмут (колишня назва Артеміськ) Донецької області, з якого 23.07.2018 перемістився позивач, є територією, що належить до переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 24 травня 2022 року, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 25.04.2022 р. № 75 (зі змінами від 25.05.2022 р.).
Вказаний Наказ № 75 втратив чинність згідно з наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309, проте був чинним на час переміщення позивача (23.07.2018) та на час звернення з заявою до відповідача (26.02.2022).
Згідно Наказу № 309 Бахмутський район знаходиться на території активних бойових дій.
Також суд встановив, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022 р. № 204 (як у первинній редакції, так і в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Донецька область, з якої 23.07.2018 перемістився позивач, визначена в переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка».
Таким чином, позивач перемістився з території, яка відповідає двом умовам, визначеним пунктом 2 Порядку №332: на цій території проводяться бойові дії та ця територія визначена в переліку, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022 р. № 204, а тому позивач належить до кола осіб, що мають право на допомогу відповідно до Порядку №332.
Суд звертає увагу, що Порядок № 332 (у редакції, чинній на час звернення позивача за допомогою та на час отримання ним відмови) не містить положень щодо часу, коли особа має внутрішньо переміститись, або факту повторності такого переміщення, для того, щоб вона мала право на допомогу.
При цьому, позивач не підпадає під виключення, чинні на час спірних правовідносин, та не належить до кола внутрішньо переміщених осіб, допомога яким не надається.
Так, за змістом абзацу 7 пункту 3 Порядку №332, допомога не надається внутрішньо переміщеним особам, які були обліковані як внутрішньо переміщені особи до 24 лютого 2022 р. у регіонах, що не включені до переліку, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022 р. № 204.
Проте, Київська область, у якій 23.07.2018 позивач став на облік як внутрішньо переміщена особа, визначена в переліку адміністративно-територіальних одиниць відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022 р. № 204 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Тому, позивач не є особою, яка була облікована як внутрішньо переміщені особи до 24 лютого 2022 р., у регіонах, що не включені до переліку, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022 р. № 204, а отже позивач не підпадає під виключення, передбачене абзацом 7 пункту 3 Порядку №332, та не належить до кола внутрішньо переміщених осіб, допомога яким не надається.
Проте, відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні допомоги, у своєму рішенні послався на пункт 3 Порядку №332 та зазначив, що особа перемістилась з території проведення бойових дій раніше, ніж 24.02.2022 р.
Проте, пункт 3 Порядку №332, як і інші його пункти, не містять такої підстави для не надання особі допомоги, як переміщення з території проведення бойових дій раніше, ніж 24.02.2022 р.
Натомість, як зазначалось вище, Порядок № 332 (у редакції, чинній на час звернення позивача за допомогою та на час отримання ним відмови) не містить положень щодо часу, коли особа має внутрішньо переміститись для того, щоб вона мала право на допомогу.
Суд зауважує, що лише після змін, внесених до абзацу сьомого пункту 3 Порядку № 332 відповідно до Постанови КМ № 923 від 19.08.2022 р., набула чинності редакція Порядку № 332, відповідно до якої допомога не надається внутрішньо переміщеним особам, які були обліковані як внутрішньо переміщені особи до 24 лютого 2022 р., крім осіб, які отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, та осіб, які повторно перемістилися з тимчасово окупованої території Російською Федерацією території України, території територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) після 24 лютого 2022 року.
Проте, позивач звернувся із заявою про отримання допомоги у травні, коли вказана вище редакція Порядку № 332 не діяла, а тому відповідна редакція не регулює спірні правовідносини.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення та нарахування з березня 2022 року допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі у Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Постановою КМУ від 20 березня 2022 року №332.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За загальним правилом суд не може виходити за межі позовних вимог, тобто не може застосовувати інший спосіб захисту, ніж зазначив позивач у позовній заяві.
Як роз'яснив Верховний Суд України у п. 3 постанови Пленуму № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення», вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Суд враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13 січня 2011 р. (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).
Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.
Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією.
Засіб захисту, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
З урахуванням наведеного, суд визнає, що для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень слід вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача здійснити ОСОБА_1 призначення, нарахування та виплату допомоги на проживання відповідно до п. 3 Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2022 р. № 332, на підставі його заяви з березня 2022 року.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір на загальну суму 1073,60 грн.
Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 1073,60 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Деснянської районної місті Києві державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 в призначені допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам на підставі його заяви від 26.04.2022 р.
3. Зобов'язати Управління соціального захисту населення Деснянської районної місті Києві державної адміністрації (02232, м. Київ, вул. Закревського, буд. 87 Д; код ЄДРПОУ 37501611) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) призначення, нарахування та виплату допомоги на проживання відповідно до п. 3 Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2022 р. № 332, на підставі його заяви з березня 2022 року.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Деснянської районної місті Києві державної адміністрації (02232, м. Київ, вул. Закревського, буд. 87 Д; код ЄДРПОУ 37501611).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.