16 жовтня 2024 року Справа № 280/8140/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, буд. 22, "Поділля" район, м. Вінниця, 21005, ЄДРПОУ 1332240), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, 158-Б, м. Запоріжжя, 69057, ЄДРПОУ 20490012) про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - третя особа), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 09 серпня 2024 року №084050019060 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2;
- зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01 вересня 1991 року по 20 червня 1994 року та призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статі 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року з 27 травня 2024 року.
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначила, що маючи достатній пільговий та загальний страховий стаж звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 2 березня 2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VІІІ). Утім, відповідач, розглянувши вищезазначену заяву з урахуванням застосування принципу екстериторіальності, відмовив у її призначенні зазначивши про недосягненням пенсійного віку, посилаючись при цьому на пункт 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон № 2148-VIII), яким, зокрема, підвищено вік виходу на пенсію на пільгових умовах на 5 років. Також зазначив, що усі мотиви, якими керувався відповідач при відмові у зарахуванні до страхового стажу спірного періоду навчання, на думку позивача є безпідставними та необґрунтованими. З огляду на вказане, позов просить задовольнити.
Ухвалою суду від 03 вересня 2024 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області а також встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву, а третій особі - пояснень по суті справи.
Окрім того, вищезазначеною ухвалою від відповідача та третьої особи витребувано засвідчені належним чином матеріали звернення ОСОБА_1 із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2. 16 вересня 2024 року від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву разом із копіями витребуваних документів, який містить заперечення проти задоволення позову в обґрунтування яких вказано, що 02 серпня 2024 року позивач звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 114 Закону № 1058-IV. На момент звернення вік позивача становив 50 років, а страховий стаж - 27 років 07 місяців 05 днів, з них стаж роботи за Списком № 2 - 14 років 09 місяців 13 днів. На підставі повного, всебічного та об'єктивного розгляду заяви від 02 серпня 2024 року та доданих до неї документів Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області рішенням № 084050019060 від 09 серпня 2024 року відмовило у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах позивачу на підставі статті 114 Закону № 1058-IV у зв'язку з недосягненням необхідного віку (55 років) для виходу на пенсію по Списку № 2. Враховуючи вказане, стверджує, що оскаржуване в даній справі рішення про відмову у призначенні пенсії є правомірним та відповідає вимогам законодавства в сфері пенсійного забезпечення.
Також, 23 вересня 2024 року представником третьої через особистий кабінет в підсистемі «Електронний суд», до суду надано пояснення, які містять заперечення проти задоволення позову з огляду наступне. Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує рішенням Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року у справі № 1-5/2018 (746/15), яким визнано такими, що не відповідають Конституції норми Закону України "Про пенсійне забезпечення". Зазначає, що 11 жовтня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2148 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", яким Закон № 1058-IV доповнено розділом ХIV-I "Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян" та відповідно статті 114 та 115. Питання призначення дострокових пенсій за віком на пільгових умовах на даний час врегульовано саме пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-ІV. Тому, призначити пенсію на пільгових умовах можливо з урахуванням всіх необхідних складових відповідно саме до вимог Закону № 1058-ІV Підсумовуючи викладене, призначення пенсії ОСОБА_1 можливе буде лише відповідно до Закону України № 1058-IV при наявності необхідного стажу та досягнення необхідного віку. Відповідно, оскаржуване в даній справі рішення про відмову у призначені пенсії прийнято відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначений чинним законодавством України. Отже, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. В задоволенні позову просить відмовити.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01 вересня 1991 року по 20 червня 1994 року в Артемівському технікумі залізничного транспорту за кваліфікацією технік - організатор перевезень, що підтверджується зокрема відомостями з трудової книжки НОМЕР_2 від 28 червня 1995 року, копія якої міститься в матеріалах справи.
2 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, яка з урахуванням застосування принципу екстериторіальності передана на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України У Вінницькій області від 09 серпня 2024 року№ 084050019060 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком згідно з пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV, з підстав недосягнення віку 55 років. Також, вказаним рішенням позивача, зокрема повідомлено про не зарахування до її страхового стажу періоду навчання згідно диплому № НОМЕР_3 у зв'язку із відсутністю у дипломі дати початку навчання.
Не погоджуючись з таким рішенням суб'єкта владних повноважень, позивач звернулась до суду з даним позовом.
При вирішені спору суд виходить із того, що відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Так, 03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», що доповнив Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини 2 статті 114 такого змісту:
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу: для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років..
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 як найбільш сприятливого для позивача, а не Закону № 1058-ІV, на які посилається відповідач та третя особа..
При цьому, суд не погоджується з посиланням відповідача на абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку відповідача, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Суд вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
Підсумовуючи вищевикладене, у розглянутому випадку застосуванню підлягають норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, пункт «б» статті 13 є найбільш сприятливим для позивача
У спірному рішенні зазначено, що позивач досягла 50 років, загальний страховий стаж позивача складає 27 років 07 місяців 5 днів, з яких пільговий стаж за Списком №2 - 14 років 09 місяців 13 днів.
При цьому вказано, що до страхового стажу позивача не зарахований період навчання згідно з дипломом НОМЕР_3 у зв'язку із відсутністю у ньому дати початку навчання.
Надаючи оцінку вказаним доводам Пенсійного органу суд входить із того, що відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» трудова книжка є основним документом, що підтверджує загальний стаж роботи. Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Постановою Кабінету Міністрів України.
Так, пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Тобто, відповідно до вказаних приписів законодавства, обов'язок щодо підтвердження трудового стажу на підставі відповідних довідок, покладається на особу, яке звертається із заявою про призначення пенсії, у разу відсутності у неї (особи) трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи.
Так, судом встановлено, що записами трудової книжки НОМЕР_2 від 28 червня 1995 року, дипломом НОМЕР_4 , сертифікатом до диплому підтверджується період навчання ОСОБА_1 з 01 вересня 1991 року по 20 червня 1994 року в Артемівському технікумі залізничного транспорту за кваліфікацією технік - організатор перевезень.
Напроти спірного періоду навчання міститься посилання на диплом ІА № 000934, тобто, наявні усі необхідні записи, які є належними та допустимими доказами підтвердження страхового стажу.
При цьому, суд враховує, що з огляду на місце розташування Артемівського технікуму залізничного транспорту (місто Бахмут Донецької області) , яке наразі тимчасово окуповане, позивач позбавлений можливості одержати довідку на підтвердження факту навчання у вказаному закладі освіти.
Відповідно до статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується, зокрема і навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Отже, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області протиправно не зараховано період навчання з 01 вересня 1991 року по 20 червня 1994 року в Артемівському технікумі залізничного транспорту за кваліфікацією технік - організатор перевезень до загального страхового стажу, який дає право на призначення пенсії.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що ГУ ПФУ у Вінницькій області, здійснюючи розрахунок загального страхового та пільгового стажу, протиправно не зарахувало позивачеві спірний період навчання.
Обираючи спосіб відновлення порушених прав позивача суд виходить із того, що статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, у тому числі, про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів, людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Отже, суд не обмежений вимогами адміністративного позову, виходячи з предмету судового захисту, на який він направлений. Нечіткість прохальної частини позовної заяви не є та не може бути підставою для відмови у її задоволенні, оскільки це суперечить принципам адміністративного судочинства і судового захисту у цілому.
Згідно із статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументами учасників справи.
Враховуючи вищевикладене, з урахуванням встановлених у цій справі обставин з приводу відмови органу ПФУ у призначенні позивачеві бажаної пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного 55 річного віку, суд уважає за необхідне зобов'язати відповідача зарахувати спірний період навчання до страхового стажу та призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «з» статті 13 Закону№ 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 справа № 1-5/2018(746/15) від 23 січня 2020 року з 27 травня 2024 року (з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку).
При цьому, суд не погоджується з доводами відповідача та третьої особи, що означені дії є виключеною компетенцією органів пенсійного фонду та знаходиться у площині дискреційних повноважень органів ПФУ, адже під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов'язань представників влади, як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах.
У спірному випадку, реалізуючи свої владні повноваження, пенсійний орган, обираючи одне із альтернативних рішень, прийшов до висновку про те, що правильним рішенням є рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії.
Тобто, відповідачем реалізовано свої дискреційні повноваження шляхом прийняття оскаржуваного в даній справі рішення..
Адміністративний суд під час розгляду справи та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, у разі скасування нормативно-правового акту або індивідуального акта, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (частина 3 статті 245 КАС України).
У спірному випадку встановлено, що позивачу відмовлено у призначенні пенсії та однією із підстав для відмови слугувала позиція органу ПФУ про недосягнення останньому 50-ти річного віку.
Оскільки позиція органу ПФУ відносно того, що для призначення пільгової пенсії позивач має досягнути 55-ти річного віку, судом визнана неправомірною, а наявність у неї необхідного загального й пільгового стажу передбаченого пункт «з» статті 13 Закону № 1788 визнається відповідачем, суд уважає, що задоволення позовних вимог у визначений судом спосіб буде свідчити про дотримання судом гарантій того, що спір між сторонами остаточно вирішений.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Судові витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню на користь позивача у розмірі за правилами статті 139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позовну заяву задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 09 серпня 2024 року №084050019060 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01 вересня 1991 року по 20 червня 1994 року та призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статі 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року з 27 травня 2024 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968, 96 грн. за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення виготовлено в повному обсязі 16 жовтня 2024 року.
Суддя Д.В. Татаринов