16 жовтня 2024 рокум. Ужгород№ 260/9909/23
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванчулинця Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) в особі представника - адвоката Сідака Павла Петровича (далі - представник позивача) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) (далі - відповідач), яким просить суд:
1) прийняти позовну заяву до розгляду;
2) розглянути справ за правилами спрощеного позовного провадження;
3) визнати протиправними бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ), щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - не виплату ОСОБА_1 в день виключення зі списків частини (10.04.2023) одноразової грошової допомоги при звільненні;
4) стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ), нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 10.04.2023 по 10.10.2023 року (за шість місяців), в розмірі 259 039,96 грн.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивач проходив військову службу в НОМЕР_3 прикордонному загоні ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_2 ). Відповідно до Витягу з Наказу Начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 10 квітня 2023 року №279-ОС підполковника ОСОБА_1 , начальника відділу адміністративно-юрисдикційної діяльності штабу було виключено зі списків особового складу військової частини. Враховуючи положення ст. 117 Кодексу законів про працю України, вважає, що відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити йому середнє грошове забезпечення за 6 місяців затримки розрахунку при звільненні в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995.
05 грудня 2023 року відповідач подав до суду через електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» відзив на позов, відповідно до якого проти задоволення такого заперечив, мотивуючи тим, що при звільненні у позивача не виникло зауважень щодо нарахованих та виплачених сум. При цьому звертає увагу суду на те, що спір про належні позивачу суми при звільненні виник більш, ніж через 6 місяців після звільнення, у зв'язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у ч. 2 ст. 117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку.
11 грудня 2023 року представник позивача подав до суду через електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» відповідь на відзив, в якому з доводами відповідача не погоджується, оскільки вважає, що такі суперечать нормам Кодексу законів про працю України.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що підполковник ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) проходив військову службу в органах Державної прикордонної служби України, в тому числі на момент звільнення в ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) (далі - НОМЕР_3 прикордонний загін).
Так, наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону (про особовий склад) від 10.04.2023 року №279-ОС підполковника ОСОБА_2 , звільнено з військової служби у запас на підставі наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону №107-ОС від 22.03.2023 року на підставі пп. “г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 10 квітня 2023 року.
Відповідно до витягу з наказу від 10 квітня 2023 року №279-ОС на момент звільнення з військової служби позивач - ОСОБА_1 мав таку вислугу років: 22 роки 05 місяців 23 дні у календарному обчисленні; 03 роки 08 місяців 02 дні у пільговому обчисленні; загальна вислуга складає 26 років 01 місяць 25 днів.
Станом на день звільнення - 10 квітня 2023 року НОМЕР_3 прикордонний загін не здійснив повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , а саме в частині одноразової грошової допомоги в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби.
Вважаючи зазначені дії протиправними ОСОБА_1 , оскаржив такі в судовому порядку.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 червня 2023 року за №260/2945/23, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2023 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_3 прикордонного загону задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_3 прикордонного загону щодо невиплати ОСОБА_1 , одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у день виключення зі списків особового складу військової частини. Зобов'язано НОМЕР_3 прикордонний загін нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби при звільненні з військової служби.
На виконання вищенаведеного рішення суду НОМЕР_3 прикордонний загін провів 27 жовтня 2023 року виплату ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 231 480,57 грн., що підтверджується банківською випискою від 27.10.2023 року про зарахування коштів та не заперечується відповідачем.
З набуттям права на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до повного розрахунку з 10.04.2023 року по 10.10.2023 року, ОСОБА_1 звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами ч.ч. 1, 5 ст. 14 Закону України “Про Державну прикордонну службу України» №661-IV від 03.04.2003 передбачено, що до особового складу Державної прикордонної служби України входять військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України. Комплектування Державної прикордонної служби України військовослужбовцями і проходження ними військової служби здійснюються на підставі Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 25 Закону України “Про Державну прикордонну службу України» військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства. Соціальний захист працівників Державної прикордонної служби України забезпечується на загальних підставах відповідно до законодавства про працю, якщо інше не передбачено трудовим договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон №2011), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення згідно з положеннями ч. 2 зазначеної статті входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону №2011, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України “Про розвідку», а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які проходять військову службу в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (Адміністрації Державної прикордонної служби України), територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (регіональних управліннях Державної прикордонної служби України), Морській охороні, яка складається із загонів морської охорони, органах охорони державного кордону (прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах), розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, навчальних закладах, підрозділах спеціального призначення та органах забезпечення Державної прикордонної служби України, визначає Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 №558 (далі - Інструкція №558).
П. 2 розділу I Інструкції №558 визначено, що термін грошове забезпечення означає гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно п. 3 розділу I Інструкції №558 грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем їх служби або органом, у якому вони перебувають на фінансовому забезпеченні згідно з приміткою до штату.
Відповідно до п. 4 глави 1 розділу III Інструкції №558, закінченням проходження військової служби вважається день, з якого військовослужбовець виключений наказом начальника (командира) органу Держприкордонслужби зі списків особового складу.
Згідно п. 1 глави 8 розділу V Інструкції №558 у разі звільнення військовослужбовців з військової служби основні та додаткові види грошового забезпечення виплачуються військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади до дня отримання органом Держприкордонслужби повідомлення про звільнення з військової служби, слухачам, курсантам академії з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, - до дня виключення зі списків особового складу включно, але не більше ніж за один місяць з дня одержання органом Держприкордонслужби наказу чи письмового повідомлення про звільнення з урахуванням пункту 2 цієї глави.
Відповідно до п. 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 року №1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.
З аналізу викладеного слідує, що усі складові матеріального та грошового забезпечення повинні бути виплачені відповідачем у день виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 під “належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Судом встановлено та визнається відповідачем, що станом на день звільнення ОСОБА_1 повного розрахунку проведено не було. Протиправність такої бездіяльності НОМЕР_3 прикордонного загону була встановлена рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 червня 2023 року у справі №260/2945/23, а тому, згідно з положеннями ч. 4 ст. 78 КАС України, доказуванню не підлягають.
Спірні правовідносини виникли з приводу застосування до НОМЕР_4 прикордонного загону відповідальності, передбаченої нормами ст. 117 Кодексу законів про працю України, за затримку розрахунку при звільненні, що проявилася у несвоєчасній виплаті належних позивачу сум одноразової грошової допомоги.
Ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Положеннями ч. 4 ст. 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовці визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України та іншими нормативно-правовими актами.
Слід зазначити, що ні Законами України “Про військовий обов'язок і військову службу», “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні Інструкцією №558, ані іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.
Водночас, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Відтак, у даному випадку застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми трудового законодавства.
Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 31 жовтня 2019 року у справі №825/598/17 та від 16 липня 2020 року у справі №400/2884/18.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексом законів про працю (далі - КЗпП України), власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Нормами ст. 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Відповідальність роботодавця за час затримки розрахунку при звільнені працівника визначена, зокрема нормами ст. 117 КЗпП України.
Так, вказаною статтею (у редакції, чинній станом на день виникнення спірних правовідносин) встановлено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX від 01 липня 2022 року, який набув чинності 19.07.2022 року, були внесені зміни до ст. 117 КЗпП України, якими обмежено шестимісячним строком період, за який підлягає нарахуванню середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
З вказаним позовом до суду позивач звернувся після набрання чинності зазначених змін до ст. 117 КЗпП України, а відтак середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку підлягає розрахунку з врахуванням таких.
При вирішенні питання щодо суми середнього заробітку, яка підлягає виплаті відповідачем на користь позивача, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц. Так, у вказаній поставні Велика Палата Верховного Суду вирішила відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України. Натомість сформовано нову правову позицію, відповідно до якої суд з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100), середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (п.8 зазначеного Порядку №100).
Згідно довідки про грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні два календарні місяці служби, що передують перед місяцем звільнення з військової служби встановлено, що за лютий 2023 року (28 календарних днів) грошове забезпечення позивача склало 44052,30 грн. та за березень 2023 року (31 календарний день) склало 44052,30 грн. Відтак, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача становить 1493,30 грн. ((44052,30+44052,30):59)
Таким чином, з врахуванням викладеного, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні має бути виплачений позивачу за період з 11.04.2023 (наступний день після звільнення) по 09.10.2023 (6 місяців) у розмірі 271780,60 грн. (182 календарних днів х 1493,30 грн.).
Разом з тим, надаючи правову оцінку розміру середнього заробітку, який належить виплатити позивачу за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд враховує таке.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення Цивільного кодексу України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин, а у цьому випадку спорів щодо проходження і звільнення з публічної служби.
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Хоча законодавство не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні, у таких правовідносинах працівник має діяти добросовісно, утримуючись від дій, які могли б порушити права інших осіб (частина друга статті 13 Цивільного кодексу України), та, не зловживаючи правом в інших формах (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України).
Оскільки відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена у часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.
У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (Верховний Суду України постанова від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
При розгляді даної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 року у справі № 6-39цс11 та у Пленумі Верховного Суду України у Постанові від 24 грудня 1999 року № 13, а також постанову Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі № 524/1714/16-а (К/9901/8793/18), висновки Верховного Суду України від 27.04.2016 року по справі №6-113цс16 та застосувати принцип співмірності, з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.
Аналогічна позиція викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року по справі № 806/2473/18, від 24 липня 2019 року по справі № 805/3167/18-а, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 662/1626/17, від 17 січня 2019 року по справі № 2-1579/11.
Суд вважає правильним застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.
Зокрема, істотність частки виплаченої суми в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 231480,57 грн./271780,60 грн. (виплачена сума грошового забезпечення/середній заробіток за час затримки розрахунку) = 0,85.
Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 1493,30 грн. (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,85 х 182 (днів затримки розрахунку) = 231013,51 гривень.
Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 231013,51 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі № 806/345/16, від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 року у справі №6-39цс11.
У відповідності до приписів частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Таким чином, з огляду на очевидну неспівмірність несвоєчасно виплачених сум при звільнені позивача з розміром середнього заробітку за час затримки їх виплати при звільненні, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям співмірності, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, тому суд дійшов висновку, що відповідач зобов'язаний виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 231013,51 грн.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2590,39 грн., який в силу вимог статті 139 КАС України підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 90, 139, 243, 246, 249 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними бездіяльність НОМЕР_3 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_2 ), щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - не виплату ОСОБА_1 в день виключення зі списків частини одноразової грошової допомоги при звільненні.
3. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 11.04.2023 по 09.10.2023 року (за шість місяців), в розмірі 231013,51 грн. (двісті тридцять одну тисячу тринадцять гривень п'ятдесят одну копійку).
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань НОМЕР_3 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_2 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2590,39 грн. (дві тисячі п'ятсот дев'яносто гривень тридцять дев'ять копійок).
5. В задоволенні решти частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України).
СуддяД.В. Іванчулинець