15 жовтня 2024 року м. Ужгород№ 260/1964/24
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванчулинця Д.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - відповідач), яким просить суд:
1) поданий позивачем позов до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити перерахунок пенсії - розглянути за правилами спрощеного позовного провадження;
2) позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити;
3) визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, щодо відмови в поновленні позивачу виплати пенсії як пенсіонеру МВС за наявними в його пенсійній справі документами;
4) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області поновити виплату позивачеві пенсії як пенсіонеру МВС за наявними в його пенсійній справі документами;
5) стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на користь позивача понесені судові витрати у вигляді сплати судового збору в сумі 1211.20 грн..
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Закарпатській області та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ. В грудні 2023 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання відповідних документів, які слугували підставою для призначення йому пенсій як пенсіонеру МВС, а також Служби судової охорони. Так, у позові ОСОБА_1 зазначив, що з органів внутрішніх справ він звільнився в січні 2015 року, маючи спеціальне звання «майор міліції» та 27 років вислуги. Згодом, сподіваючись отримати можливість збільшити пенсію, позивач вирішив продовжити службу - в Територіальному управлінні Служби судової охорони у Закарпатській області, де йому було присвоєно звання «старший сержант». Після звільнення в березні 2021 року з ТУ ССО позивачеві було призначено нову пенсію.
На звернення ОСОБА_1 від 25 грудня 2023 року відповідач 15 січня 2024 року надав позивачеві запитувані документи. В результаті опрацювання наданих відповідачем документів ОСОБА_1 зазначає, що не дивлячись на збільшений стаж (29 років вислуги), в останнього відсутня можливість отримати право на перерахунок пенсії та збільшити її розмір. Зокрема, аналіз законодавства та судова практика з цих питань, свідчать, що особи, які звільнились до 01.03.2018 року мають право на перерахунок пенсії на підставі оновлених довідок та мають право на щомісячну доплату в розмірі 2000 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» від 14 липня 2021 року №713. Разом з тим, особи, які звільнились після 01.03.2018 року, - такої можливості не мають.
У зв'язку з різницею деяких складових, котрі враховуються з відповідних сум грошового забезпечення, та роках між призначеними позивачеві пенсіями як пенсіонеру МВС (в минулому) та Служби судової охорони (на даний час), а також з перспективою в майбутньому отримувати збільшений розмір пенсії, 29 січня 2024 року позивач знову звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області з відповідною заявою, в якій просив припинити виплату йому пенсії як пенсіонеру Служби судової охорони, не враховувати до загальної вислуги років період служби в територіальному управлінні Служби судової охорони з 20.12.2019 року до 03.03.2021 року, та поновити виплату ОСОБА_1 пенсії як пенсіонеру МВС за наявними в його пенсійній справі документами. Однак, листом від 27 лютого 2024 року відповідач відмовив позивачеві в задоволенні цієї заяви.
Вважаючи, що відповідач незаконно відмовив ОСОБА_1 в задоволенні його заяви та вищевказані дії відповідача грубо порушують законні права та інтереси позивача, останній звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду було відкрито провадження по даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
У подальшому представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив відмовити у задоволенні позову, вважає його безпідставним та таким, що не підлягає до задоволення.
На виконання вимог ухвали суду Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області скерувало до суду матеріали пенсійної справи позивача.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, ОСОБА_1 перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Закарпатській області та отримує пенсію, призначену за вислугу років, відповідно до вимог Закону України від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Судом встановлено, що згідно протоколу за пенсійною справою 0703004163 від 20 січня 2015 року ОСОБА_1 з 20 січня 2015 року було призначено пенсію за вислугу 27 років (календарно 25 років) у розмірі 70% грошового забезпечення у військовому званні «майор» з посади «старшого інспектора-чергового чергової частини Чопського відділення міліції Ужгородського районного відділу Управління МВС України в Закарпатській області», відповідно до вимог Закону України від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Однак, після призначення пенсії позивач працевлаштувався, а саме: 20 грудня 2019 року був прийнятий на службу до Служби судової охорони у Закарпатській області на підставі Наказу Територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області № 51 о/с від 20.12.2019 року та звільнений зі служби 03 березня 2021 року на підставі наказу № 66 о/с від 02.03.2021 року.
Дані обставини підтверджуються записами до трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 за № 14 від 20 грудня 2019 року та № 15 від 03 березня 2021 року, а також копіями відповідних наказів.
У зв'язку із збільшення вислуги років та з метою перерахунку розміру пенсії в бік збільшення позивач звернувся до відповідача із заявою вх. № 63 від 06 квітня 2021 року, додавши додаткові документами (розрахунок вислуги років, накази по особовому складу в Службі судової хорони, грошовий атестат, довідку про щомісячні додаткові види грошового забезпечення, трудову книжку, військовий квиток, паспорт та ідентифікаційний код).
Так, у відповідності до протоколу за пенсійною справою 0715007610 від 04.03.2021 року ОСОБА_1 з 04 березня 2021 року було призначено пенсію за вислугу років - 29 (календарних 26) у розмірі 70 % сум грошового забезпечення за військовим званням «старший сержант служби судової охорони» з посади «контролер 1 категорії 4 відділення 1 взводу охорони 1 підрозділу охорони територіального управління служби судової охорони в Закарпатській області» на підставі Закону України від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
25 грудня 2023 року позивач звернувся із заявою до відповідача та листом за № 215-10185/Р-02/8-0700/24 від 15 січня 2024 року Головне управління Пенсійного фонду України повідомило позивача, що з 20 січня 2015 року ОСОБА_1 призначено пенсію за вислугу років, як пенсіонеру органів внутрішніх справ (пенсіонер МВС). Однак, у зв'язку з поновленням на військовій службі позивачеві в територіальному управлінні служби судової охорони з 10 січня 2020 року позивачеві припинено виплату пенсії. Згодом, на підставі поданої позивачем заяви від 11 березня 2021 року про призначення пенсії, згідно подання про призначення пенсії Служби судової охорони, ОСОБА_1 призначено пенсію за вислугу років з 04 березня 2021 року по Закону України від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Так, 29 січня 2024 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо припинення йому виплати пенсії, як пенсіонеру Служби судової охорони та поновлення йому виплати пенсії, як пенсіонеру МВС на підставі документів наявних в матеріалах його пенсійної справи. Окремо просив період, з 20 грудня 2019 року по 03 березня 2021 року, служби в територіальному управлінні Служби судової охорони не враховувати до загальної вислуги років.
Однак, Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області листом від 27 лютого 2024 року за № 1030-595/Р-02/8-0700/24 відмовило ОСОБА_1 у відновленні виплати пенсії, як пенсіонеру МВС.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови провести позивача з пенсії за вислугу років в Службі судової охорони на пенсію по вислузі років МВС, ОСОБА_1 звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.
Частиною другої статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зі змісту частини третьої статті 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 частини першої Європейської соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Статтею 46 Конституції України також передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, регулюється нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року №2262-ХІІ (далі - Закон).
Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Згідно зі змісту статті 1 Закону № 2262-ХІІ особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Відповідно до статті 2 Закону військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
Як вбачається з матеріалів справи 20 січня 2015 року позивачеві було призначено пенсію за вислугу років (як пенсіонеру МВС) у відповідності до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року №2262-ХІІ.
Пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі повторного прийняття їх на військову службу до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту, службу до Національної поліції, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України, Служби судової охорони, органів та підрозділів цивільного захисту та Державної кримінально-виконавчої служби України виплата пенсій на час їх служби припиняється. При наступному звільненні із служби цих осіб виплата їм пенсій здійснюється з урахуванням загальної вислуги років на день останнього звільнення.
Пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі призову їх на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийняття на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів та підрозділів цивільного захисту під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення виплата пенсій не припиняється. Після звільнення із служби цих осіб виплата їм пенсій здійснюється з урахуванням додаткової вислуги років від часу призову їх на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або повторного прийняття їх на службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, до дня фактичного звільнення. Якщо новий розмір пенсії цих осіб буде меншим за розмір, який вони отримували до призову або повторного прийняття їх на службу, виплата їм пенсій здійснюється у розмірі, який вони отримували до призову або прийняття на службу в особливий період.
Так, матеріалами пенсійної справи підтверджено, що 10 січня 2020 року позивачем подано заяву про припинення виплати пенсії у зв'язку з поновленням його на військовій службі.
Зазначений у частині третій статті 2 Закону порядок збереження, нарахування та виплати пенсій поширюється на пенсіонерів з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, прийнятих на службу на посади поліцейських до підрозділів поліції особливого призначення.
Призначення і виплата пенсій особам, зазначеним у статті 1-2 цього Закону, здійснюються органами Пенсійного фонду України (стаття 10 Закону №2262-ХІІ).
За приписами статті 7 Закону № 2262-ХІІ військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором. У разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до цього Закону та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», призначається одна пенсія за її вибором.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» регулюються Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року № 3-1 (далі - Порядок № 3-1).
Згідно п. 4 Порядку № 3-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії подається до органу, що призначає пенсію, заявником за місцем проживання, а при необхідності - його законним представником за місцем його проживання.
Пунктом 14 Порядку №3-1 передбачено, що орган, що призначає пенсії, розглядає питання про призначення пенсії або про відновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.
Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший і поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсії, при поданні заявником всіх необхідних документів.
Заяви осіб про призначення, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі обліку заяв про призначення пенсії згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Положеннями пунктів 17 та 18 Порядку № 3-1 передбачено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви з необхідними для призначення, переведення з одного виду пенсії на інший та відновлення раніше призначеної пенсії документами орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, переведення з одного виду пенсії на інший та відновлення раніше призначеної пенсії або про відмову в призначенні, переведенні з одного виду пенсії на інший та відновленні раніше призначеної пенсії.
Рішення щодо призначення, переведення з одного виду пенсії на інший та відновлення раніше призначеної пенсії оформляється розпорядженням органу, що призначає пенсії.
Суд враховує те, що спірні правовідносини з приводу припинення виплати пенсії, як пенсіонеру служби судової охорони та відновлення виплати пенсії, як пенсіонер МВС.
Порядок проведення перерахунку раніше призначених пенсій регулюється нормами ст. 63 Закону. Так, частина перша зазначеної статті визначено, що перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей у зв'язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку.
Відповідно до частини четвертої статті 63 Закону, усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Аналізуючи наведені правові норми, слід зазначити, що у випадку набуття особою одночасно права на різні види пенсії в межах Закону № 2262 призначається одна пенсія за її вибором. У разі набуття особою після призначення їй пенсії за Законом № 2262 іншого виду пенсії, визначеного вказаним Законом, така особа набуває право на переведення з одного виду пенсії на інший. При цьому, таке право реалізується особою поданням відповідної заяви до пенсійного органу. Рішення про переведення з одного виду пенсії на інший оформляється розпорядженням органу, що призначає пенсії.
Разом з тим, наведене залишилось поза увагою відповідача.
Відповідно до ст. 43 Закону № 2262 пенсії особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, переведеним за станом здоров'я або за віком з льотної роботи, підводних човнів (підводних крейсерів), атомних надводних кораблів і мінних тральщиків на посади з меншим посадовим окладом, пенсії обчислюються, за бажанням пенсіонера, виходячи з посадового окладу за останньою штатною посадою, займаною перед звільненням, чи з указаних у цій частині посад, які вони займали до переведення, якщо на день переведення вони мали право на пенсію за вислугу років. У такому ж порядку обчислюються пенсії особам офіцерського складу та особам начальницького складу з військовим званням полковника або спеціальним званням полковника поліції (міліції) чи внутрішньої служби, полковника Національного антикорупційного бюро України, полковника Служби судової охорони, полковника податкової міліції, полковника Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а також їм рівних і вище, якщо вони за таких обставин та умов переведені в інтересах служби з посад, які ці особи займали не менше трьох років до переведення і на день переведення мали право на пенсію за вислугу років.
За матеріалами пенсійної справи позивачу призначено пенсію за вислугу років з 20.01.2015 року у розмірі 70% відповідних сум грошового забезпечення (за 27 років вислуги) на підставі подання про призначення пенсії Міністерства внутрішніх справ України від 09.02.2015 року № 6464, грошового атестату від 27.01.2015 року № 02 та довідки про щомісячні додаткові види грошового забезпечення для обчислення пенсії від 27.01.2015 року № 02.
Згідно наказу територіального управління Служби судової охорони від 20.12.2019 року № 51 та на підставі поданої 10.01.2020 року заяви про припинення виплати пенсії у зв'язку з поновленням на військовій службі в територіальному управлінні Служби судової охорони Головним управлінням позивачу припинено виплату пенсії згідно абзацу 1 статті 60 Закону.
На підставі поданої позивачем заяви від 11 березня 2021 року про призначення пенсії та згідно подання про призначення пенсії Служби судової охорони від 23.03.2021 року №30/05-513, грошового атестату від 05.03.2021 року №2 та довідки про щомісячні додаткові види грошового забезпечення для обчислення пенсії від 15.03.2021 року №38-252/21 позивачу призначено пенсію з 04.03.2021 року у розмірі 70% відповідних сум грошового забезпечення (за 29 років вислуги).
Спираючись на вищевказане, відповідач вважає, що в нього відсутні підстави задовольнити заяву позивача від 29 січня 2024 року про відновлення йому раніше призначеної пенсії, як пенсіонеру МВС.
Однак, суд не погоджується з такими твердженнями відповідача.
Як вже зазначалося вище, позивачеві було здійснено призначення пенсії за вислугу років вперше 20 січня 2015 року. Однак, у зв'язку з поновлення на військовій службі в судовій охороні, останньому було припинено виплату пенсії з 13 січня 2020 року. Водночас, після звільнення зі служби в судовій охороні, позивач звернувся із заявою до відповідача про призначення пенсії. Так, 04 березня 2021 року позивачеві призначено пенсію за вислугу років, як пенсіонеру Служби судової охорони. Однак, позивач 29 січня 2024 року звернувся до відповідача із заяву, згідно змісту якої просив відновити йому пенсію, як пенсіонеру МВС та не враховувати стаж набутий під час військової служби в Службі судової охорони. Натомість, відповідач листом від 27 лютого 2024 року протиправно відмовив позивачеві у відновленні такої пенсії впираючись на відсутність в чинному законодавстві норм, які б надавали таке право.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі “Щокін проти України» вказав, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 по справі №812/292/18 дійшла висновку, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у зразковій справі №822/524/18, з посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, міститься висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Окремо суд наголошує, що позивачеві було призначено пенсію у 2015 році, а всі інші дії вчинені по пенсійним виплатам в розумінні Закону України № 2262 є лише перерахунками пенсії, а не призначенням пенсії вперше. Як вже зазначалося вище, особа, яка має одночасно права на різні види пенсії в межах Закону №2262 призначається одна пенсія за її вибором.
Відтак, в даних правовідносинах волевиявленням особи було повернення на пенсію за вислугу років, як пенсіонера органів МВС, що жодним чином не суперечить принципу верховенства права.
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, право на виплати зі сфери соціального забезпечення, в тому числі, пенсійні виплати, також відносяться до поняття «власності», що захищається положеннями Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у своєму рішенні від 16.12.1974 у справі «Міллер проти Австрії» Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16.09.1996, в якому зазначено, що якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» (рішення від 08.11.2005 р.) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Принцип верховенства права зобов'язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя. Будь-яка дія органів державної влади має будуватися на цьому принципі, а відтак чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні (Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Броньовський проти Польщі» від 22 червня 2004 року).
Частиною другою статті 6 КАС України передбачає, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Зазначене кореспондується також з положеннями ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», якою передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн., що підтверджується квитанцією наявною в матеріалах справи. Відтак, дана сума підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, щодо відмови в поновленні ОСОБА_1 виплати пенсії як пенсіонеру МВС за наявними в його пенсійній справі документами.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області поновити виплату ОСОБА_1 пенсії як пенсіонеру Міністерства Внутрішніх Справ України за наявними в його пенсійній справі документами.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ 20453063) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяД.В. Іванчулинець