15 жовтня 2024 рокум. Ужгород№ 260/5967/24
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калинич Я.М., розглянувши в порядку письмового провадження клопотання представника Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про закриття провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним дії, зобов'язання вчинити дії, -
В провадженні Закарпатського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним дії, зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.09.2024 року відкрито провадження у даній адміністративній справі та справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
25 вересня 2024 року представником відповідача до суду подано клопотання про закриття провадження у справі, яке мотивовано тим, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Так, представник зазначає, що спірні правовідносини спрямовані на визнання за позивачем права власності на грошові кошти неодержані за життя його померлого батька, які випливають із цивільних правовідносин, а тому спір має приватноправовий характер.
Визначаючись з приводу клопотання відповідача про закриття провадження, суд керується такими мотивами.
Статтею 238 КАС України врегульовано питання закриття провадження у справі.
Так, зокрема, п.1 ч.1 ст.238 КАС України визначено що суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - це спір, у якому: 1) хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або 2) хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або 3) хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
Стосовно терміну «владні управлінські функції», то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб'єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб'єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб'єкта. З огляду на вказане, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №914/2006/17 (пункт 5.7), від 4 вересня 2018 року у справі №823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі №823/218/17 (пункти 24-25), від 12 березня 2019 року у справі №911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 2 квітня 2019 року у справі №137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі №826/2323/17 (пункти 18-19), від 18 грудня 2019 року у справі №263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі №520/5442/18 (пункти 18-20), від 26 лютого 2020 року у справі №1240/1981/18 (пункти 16-17), від 1 квітня 2020 року у справі №520/13067/17 (пункти 19-21), від 15 вересня 2020 року у справі №469/1044/17 (пункт 21), від 29 вересня 2020 року у справах №368/561/19 (пункт 22) і №712/5476/19 (пункт 19), від 8 жовтня 2020 року у справі №9901/393/19 (пункт 25), від 13 жовтня 2020 року у справі №640/22013/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі №175/1571/15(пункт 72).
Водночас, визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
З матеріалів справи встановлено, що позивач до моменту смерті батька ОСОБА_2 фактично проживала разом з останнім, та є його членом сім'ї.
Також позивач вважає, що у зв'язку з тим, що за життя ОСОБА_2 залишились невиплаченими суми пенсії - за рішенням суду від 25.08.2022 року у справі №260/2071/22 та за рішенням суду від 06.10.2023 року у справі №260/6129/23, вказані суми пенсії згідно ст.1227 ЦК України мають бути виплачені його доньці - ОСОБА_1 .
З приводу виплати вказаних коштів представник позивача 14.08.2024 року звернувся до відповідача із заявою про виплату нарахованої, але невиплаченої за життя його померлому батьку пенсії за вказаними рішеннями судів, проте, відповідач повідомив про відмову позивачу у виплаті вказаних коштів.
Суд зазначає, що порядок виплати недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера визначений ст.52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якою передбачено, що:
- сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали;
- члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім'ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну;
- у разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Положення ч.3 ст.52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» також узгоджується зі змістом статті 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Отже, Закон визначає спеціальний правовий режим грошових коштів у вигляді зокрема пенсії, яка належала спадкодавцеві, але не була ним одержана за життя. Такий підхід до врегулювання цих правовідносин має соціальне спрямування через закріплення спеціального порядку переходу права на отримання зазначених сум до певного кола осіб, для яких спільно з отримувачем цих сум, які є доходом сім'ї.
Тобто, у разі переходу до членів сім'ї померлого пенсіонера належних останньому соціальних виплат, відповідні відносини не є спадковими, у зв'язку з чим не застосовуються норми спадкового права. У цьому випадку право вимоги у зазначених осіб виникає не внаслідок спадкового правонаступництва, а через інший юридичний склад. Фактично законом встановлено переважне право членів сім'ї померлого перед спадкоємцями останнього на отримання соціальних виплат, що належали померлому, але не були ним одержані за життя.
Зі справи вбачається, що позивач є членом сім'ї померлого ОСОБА_2 та звернулася за виплатою суми, нарахованої, але не виплаченої йому за життя пенсії до спливу шести місяців з дня відкриття спадщини, тобто до моменту, коли відповідні суми могли набути правового статусу спадщини, однак відповідач відмовив в виплаті недоодержаної пенсії
Враховуюче наведене у сукупності та з огляду на обставин цієї справи, суд приходить до висновку про помилковість доводів відповідача про те, що спірні правовідносини у справі стосуються спадкових прав та через це підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства.
Вказані висновки також відповідають практиці Верховного Суду, які викладені в постанові від 30 січня 2020 року по справі №200/10269/19-а та у постанові від 08 лютого 2024 року по справі №420/5064/22.
Таким чином, з огляду на встановлені обставини та наведені правові норми, на переконання суду, відсутні підстави для закриття провадження у справі.
Керуючись ст. ст. 238, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні клопотання представника Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про закриття провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним дії, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
СуддяЯ. М. Калинич