(про забезпечення позову)
11 жовтня 2024 року м. Житомир справа № 240/19620/24
категорія 106000000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Токаревої М.С., розглянувши заяву про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом від 16.08.2024 №10 в частині відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у наданні відстрочки від призову під час мобілізації, на особливий період;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 в особі комісії дев'ятого відділу ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.08.2024, додані до неї документи та прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 10 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Разом з позовом позивач подав заяву про забезпечення позову, шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 , у тому числі дев'ятому відділу ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії щодо направлення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , для проходження медичного огляду військово-лікарською комісією з метою визначення придатності до військової служби та вчиняти відносно нього інші дії, спрямовані на мобілізацію та призов на військову службу до набрання законної сили судовим рішенням у справі за позовом ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , до ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування поданої заяви вказує, що наслідком спірного рішення є відмова позивачу в законодавчо встановленому праві на надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Невжиття заходів забезпечення позову може призвести до настання значних негативних наслідків, а саме: існує загроза, що залишаться без опіки недієздатну особу.
Крім того, військовозобов'язані, які були призвані на військову службу під час мобілізації, в особливий період, набувають нового юридичного статусу - військовослужбовці. При цьому особа, яка має право на відстрочку і бажає скористатись цим правом, не повинна підлягати призову на військову службу під час мобілізації. За своєю правовою природою мобілізація особи супроводжується в тому числі виданням відповідного наказу, який є актом індивідуальної дії, і по усталеній судовій практиці не підлягає оскарженню, оскільки є реалізованим. Тобто, у разі винесення такого наказу щодо нього, він набуде статусу військовослужбовця і будь яке рішення за поданою позовною заявою не поновить його право на відстрочку, оскільки він вже перебуватиме на військовій службі і його звільнення з неї буде врегульовано іншими нормами законодавства.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для забезпечення позову, суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Відповідно до положень частини 2 статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Відповідно пунктів 1, 2, 4 та 5 ч. 1 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Із системного аналізу вимог наведених норм випливає, що забезпечення позову це заходи адміністративного процесуального припинення дій, які можуть ускладнити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим. Вони повинні гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову.
Значення цього інституту адміністративного процесуального права в тому, що ним захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення. Забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін.
Мета забезпечення позову це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричинення значної шкоди заявнику. Таким чином, заходи забезпечення позову не мають якогось дискримінаційного характеру стосовно якоїсь із сторін у спорі; їх застосування здійснюється в рамках дискреційних повноважень суду і на основі принципів змагальності та процесуального рівноправ'я сторін.
Законодавець встановив три підстави для постановляння ухвали про забезпечення позову у справі, зокрема такими є:
- невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
- наявні ознаки очевидної протиправності оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності;
- наявні ознаки очевидного порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду.
У пункті 17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" №2 від 06.03.2008 надано роз'яснення, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування обставин, які б свідчили про наявність зазначених вище підстав для забезпечення позову.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють згідно частини 4 статті 150 КАС України дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Відтак, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа або до якого має бути поданий позов, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання судового рішення в разі задоволення позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співрозмірними заявленим позовним вимогам, мають бути безпосередньо пов'язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення.
При розгляді заяви про вжиття заходів забезпечення позову суд оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
- розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу;
- наявності зв'язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення;
- імовірності виникнення утруднень для виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів;
- необхідності у зв'язку із вжиттям заходів запобігти порушенню прав та інтересів інших осіб, в тому числі, й осіб, які не приймають участь у розгляді справи.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року №ETS N005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").
Згідно приписів статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Зокрема Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини, у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Тобто, інститут забезпечення позову за своєю сутністю та з урахуванням європейського досвіду є інститутом попереднього судового захисту порушеного права.
На цій стадії процесу суд не констатує факт порушення права, однак забезпечує можливість виконання рішення суду, яке може бути прийнято на користь позивача.
Конституційний Суд України в рішенні від 30.01.2003 року №3-рн/2003 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13) (пункт 9 мотивувальної частини рішення).
Європейський суд з прав людини у своєму рішення від 23.01.2014 року, №19336/04 Справа East/West Alliance Limited проти України вказав на те, що межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача (див., серед інших джерел, вищезазначене рішення у справі "Аксой проти Туреччини", п. 95, та рішення у справі "Кудла проти Польщі" [ВП], заява №30210/96, п. 157, ECHR 2000-XI) (пункт 227).
Окрім цього, в рішенні від 18.02.2010, № 54131/08 Справа Байсаков та інші проти України Європейський суд зазначив, " ... що процедура такого судового контролю становить, у принципі, ефективний засіб юридичного захисту у значенні статті 13 Конвенції стосовно скарг, пов'язаних з рішеннями про вислання та екстрадицію, але за умови існування можливості ефективної перевірки судами законності - з матеріально-правового та процесуального погляду - дискреційних дій органу виконавчої влади і можливості скасування ними такого рішення в разі необхідності (див. ухвалу у справі "Сливенко проти Латвії" [ВП], N 48321/99, п. 99, ЄСПЛ 2002-II). Однак, якщо заявник намагається запобігти своєму висланню з Договірної держави, такий засіб юридичного захисту буде ефективним лише в разі, якщо він автоматично зупиняє дію оскаржуваного рішення (див. рішення у справі "Жебремедин [Габерамадієн] проти Франції", N 25389/05, п. 66, ЄСПЛ 2007-V) (пункт 75).
Отже, підсумовуючи наведене, слід дійти висновку, що існування інституту забезпечення позову, обумовлено потребою в ефективному юридичному захисті прав та інтересів людини. Ефективне використання інституту забезпечення позову унеможливить порушення права людини, яке на думку останньої є порушеним.
Як вбачається, з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває на військовому обліку у дев'ятому відділі ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Тож, з метою реалізації права на відстрочку, позивачем 13.06.2024 подано на ім'я голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 заяву за формою, визначеною у додатку 4 до Постанови №560 до якої було додано документи:
- нотаріально засвідчена копія паспорта ОСОБА_1 ;
- нотаріально засвідчена копія картки платника податків ОСОБА_1 ;
- нотаріально засвідчена копія довідки про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 ;
- належним чином засвідчена копія рішення Черняхівського місцевого районного суду Житомирської області від 11.02.2003 про визнання недієздатним ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ;
-належним чином засвідчена копія рішення Черняхівського районного суд Житомирської області від 16.04.2015 про призначення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 опікуном над недієздатним ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
За результатами розгляду вищевказаної заяви дев'ятим відділом ІНФОРМАЦІЯ_4 позивачу видано довідку віл 01.07.2024 №9/89 про надяння відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 10 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як опікуну особи, визнаної судом недієздатною до 11.08.2024.
враховуючи, що відповідно до Указу Президента України від 23.07.2024 №470/2024 «Про продовження строку проведення загальної мобілізації», строк проведення загальної мобілізації продовжено з 12.08.2024 на 90 діб, позивачем 09.08.2024 направлено до ІНФОРМАЦІЯ_4 заяву щодо продовження наданої раніше відстрочки від призову під час мобілізації.
Також, до вказаної заяви було повторно надано копії документів, визначених Додатком 5 до Постанови №560 щодо підтвердження передбаченого пунктом 10 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, а саме копію рішення суду щодо визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 недієздатним та рішення суду про призначення позивача його опікуном.
07.10.2024 представниками ІНФОРМАЦІЯ_4 позивачу була вручена повістка для прибуття 09.10.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_4 з метою уточнення облікових даних.
Під час прибуття позивачем 09.10.2024 по повістці до ІНФОРМАЦІЯ_4 йому було вручено повідомлення від 16.08.2024 №9/3760 згідно якого за результатами розгляду заяви позивача, ІНФОРМАЦІЯ_6 протоколом від 16.08.2024 №10 ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
При цьому вказано, що причиною відмови є непідтвердження факту виконання обов'язків опікуна позивачем над недієздатним ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
В подальшому, 09.10.2024 позивачу ІНФОРМАЦІЯ_4 йому було вручено повістку №457 про необхідність з'явитися 15.10.2024 для уточнення облікових даних та проходження військово-лікарської комісії.
Відповідно до ч. 9 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначено, зокрема, що військовослужбовці - особи, які проходять військову службу.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
З аналізу зазначених норм, видно, що військовозобов'язані, які були призвані на військову службу під час мобілізації, в особливий період, набувають нового юридичного статусу - військовослужбовці.
При цьому особа, яка має право на відстрочку, не повинна підлягати призову на військову службу під час мобілізації.
Забезпечення мобілізації в Україні є надважливим завданням у воєнний час, однак, у даному випадку, мобілізація має становити баланс між приватним інтересом мобілізованого та публічним інтересом держави. Віднайти такий баланс можливо лише після розгляду справи по суті та прийняття судового рішення.
За наведених обставин, проаналізувавши викладені у заяві доводи та долучені до заяви документи, суд вважає, що реалізація рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_7 про відмову від надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації не можлива до надання судом оцінки на предмет його правомірності, оскільки в іншому разі навіть при задоволенні позову, поновити порушенні права та інтереси позивача буде неможливо.
Заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 , у тому числі дев'ятому відділу ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії щодо направлення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , для проходження медичного огляду військово-лікарською комісією з метою визначення придатності до військової служби та вчиняти відносно нього інші дії, спрямовані на мобілізацію та призов на військову службу до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.
Разом з тим, спірним рішенням позивачу відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Суд звертає увагу, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність, зокрема, полягає в тому, щоб засіб забезпечення відповідав предмету позову.
Отже, суд вважає за необхідне задовольнити заяву позивача та заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 , у тому числі дев'ятому відділу ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії щодо направлення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , для проходження медичного огляду військово-лікарською комісією з метою визначення придатності до військової служби та вчиняти відносно нього інші дії, спрямовані на мобілізацію та призов на військову службу до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.
Суд вважає вказаний спосіб забезпечення позову таким, що відповідає критерію співмірності, оскільки відсутні такі негативні наслідки від його вжиття, які б переважали ті негативні наслідки, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, а саме неможливість позивача реалізувати право на відстрочку від призову та вірогідна неможливість виконати судове рішення
На думку суду, обрання такого способу забезпечення позову є логічним, оскільки без вжиття таких заходів мобілізація позивача може спричинити порушення прав недієздатної особи, як а у встановленому законом порядку перебуває під опікою позивача.
Вжиття заходів забезпечення позову у запропонований заявником спосіб, не суперечить меті застосування правового інституту забезпечення позову та забезпечить ефективність судового захисту, у разі задоволення цього позову. Водночас такий захід забезпечення позову відповідає положенням Кодексу адміністративного судочинства України та не відноситься до переліку заборон щодо забезпечення позову, передбачених цим Кодексом.
Суд звертає увагу, що забезпечення позову не є вирішенням спору по суті, суд при розгляді цієї заяви про забезпечення позову не повинен та не робить висновків щодо того, чи має особа право на відстрочку.
Вжиті заходи забезпечення позову є тимчасовими, діють до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі, або їх скасування, та є необхідними для запобігання негативних наслідків для позивача до ухвалення судового рішення у цій справі, які можуть в подальшому унеможливити виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Тобто, виключно за результатами розгляду справи по суті судом надається повна, всебічна та об'єктивна оцінка оскаржуваному рішенню, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Отже, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заявлених заходів забезпечення позову, з урахуванням розумності та обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 150, 151, 156, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Задовольнити заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 , у тому числі дев'ятому відділу ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) вчиняти дії щодо направлення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) для проходження медичного огляду військово-лікарською комісією з метою визначення придатності до військової служби та вчиняти відносно нього інші дії, спрямовані на мобілізацію та призов на військову службу до набрання законної сили судовим рішенням у справі №2410/19620/24.
Негайно надіслати примірник ухвали про забезпечення позову заявнику та всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Суддя М.С. Токарева