Україна
Донецький окружний адміністративний суд
15 жовтня 2024 року Справа№200/4689/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чучка В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві, Головного управління Національної поліції в Донецькій області, про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, -
У липні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Національної поліції у м. Києві (надалі - ГУ НП у м. Києві, відповідач-1), Головного управління Національної поліції в Донецькій області (надалі - ГУ НП в Донецькій області, відповідач-2), про:
- визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Національної поліції у м. Києві від 28.06.2024 №1221 «По особовому складу» щодо переведення для подальшого проходження служби до ГУ НП в Донецькій області капітана поліції ОСОБА_1 (0037032) та звільнивши останнього з посади оперуповноваженого відділу боротьби з незаконним обігом зброї та вибухівки управління карного розшуку ГУ НП у м. Києві;
- визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 01.07.2024 №309 о/с «По особовому складу» щодо призначення ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ), який прибув із ГУ НП у м. Києві - оперуповноваженим сектору розкриття злочинів проти особи відділу кримінальної поліції Маріупольського районного управління поліції з 01 липня 2024 року;
- поновлення капітана поліції ОСОБА_1 (0037032) на посаді оперуповноваженого відділу боротьби з незаконним обігом зброї та вибухівки управління карного розшуку Головного управління Національної поліції у м. Києві з 02 липня 2024 року;
- стягнення з Головного управління Національної поліції у м. Києві на користь ОСОБА_1 заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 02 липня 2024 року по дату винесення судового рішення.
Позов обґрунтований тим, що наказом Головного управління Національної поліції у м. Києві від 28.06.2024 №1221 «По особовому складу» позивача переведено для подальшого проходження служби до ГУ НП в Донецькій області. Проте, ані згоди на переведення, ані рапорту позивач не надавав. А отже, на думку позивача вказане переведення є незаконним, а спірні накази протиправними, та такими, що грубо порушують трудові права позивача, і тому підлягають скасуванню у судовому порядку.
Також, 04 жовтня 2024 року до суду надійшла заява про збільшення підстав позову, в якій представник позивача зазначила, що законодавством України, як загальним, так і спеціальним, не визначено значення в якому слід застосовувати такий правовий термін - «інтереси служби», що використовується у Законі України «Про Національну поліцію». Водночас, в період воєнного стану в Головному управлінні Національної поліції в Донецькій області проведено ряд організаційно-штатних заходів, у зв'язку з чим 533 кваліфікованих та досвідчених працівників своєї справи були змушені перевестись для подальшого проходження служби до інших регіонів України (відповідно до відповіді на адвокатський запит 27.06.2024 №3023/01/12-2024 з ГУ НП в Донецькій обл.). Проаналізувавши вказану відповідь слід зробити висновок, що ГУ НП в Донецькій обл. «штучно створює кадровий голод». ГУ НП в Донецькій області має право не переводити своїх працівників до інших підрозділів. Однак, зазначений підрозділ свого права не реалізує.
У відзиві на позов представник відповідача-1 зазначив, що керівником іншого органу поліції було ініційовано питання переведення поліцейських, а саме: доповідна записка від 28.06.2024 №20/2821 та лист ГУ НП в Донецькій області від 27.06.2024 №3023/01/12-2024, що передбачено Законом України «Про Національну поліцію» та не вимагає згоди поліцейського згідно приписів ч. 8 ст. 65 Закону України «Про Національну поліцію». Серед підстав для переміщення поліцейських на рівнозначні посади п. 2 ч. 1 ст. 65 Закону України «Про Національну поліцію» визначає підставу для такого переміщення, яка враховує побажання поліцейського, а саме: переміщення за ініціативою поліцейського. Згода поліцейського є необхідною також при переміщенні його по службі у зв'язку зі скороченням штатів (ч. 2 ст. 68 зазначеного Закону). Натомість, в усіх інших випадках підставою для переміщення визначено певні обставини або рішення певних органів, настання (прийняття) яких не залежать від волі поліцейського, в тому числі переміщення для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби. При цьому, п. 2 ч. 1 ст. 65 Закону України «Про Національну поліцію» передбачає єдине правило щодо можливості переміщення поліцейських на рівнозначні посади в інтересах служби, не відокремлюючи випадки такого переміщення в межах однієї місцевості (населеного пункту) чи в іншу місцевість. Переведення позивача на посаду в ГУНП в Донецькій області зумовлене необхідністю забезпечити ефективне та безперервне надання поліцейських послуг під час дії воєнного стану на всій території Донецької області. Крім того, спірне переміщення відбулось на підставі положень Закону України «Про Національну поліцію», в редакції закону України від 15.03.2022 №2123 «Про внесення змін до законів України «Про Національну поліцію» з метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії воєнного стану. Враховуючи викладене, представник відповідача-1 просив відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
Відзив з боку відповідача-2 до суду не надходив.
Разом з позовною заявою представником позивача подано заяву про забезпечення позову.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10 липня 2024 року повернуто заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову без розгляду.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10 липня 2024 року повернуто позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві, Головного управління Національної поліції в Донецькій області, про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 19.08.2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду про повернення позовної заяви від 10 липня 2024 року у справі № 200/4689/24 - задоволено. Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду про повернення позовної заяви від 10 липня 2024 року у справі № 200/4689/24 - скасовано, а справу направлено до Донецького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року відкрито провадження у справі №200/4689/24, за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення осіб (виклику) учасників справи.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року клопотання представника ОСОБА_1 про розгляд адміністративної справи № 200/4689/24 за правилами загального позовного провадження, залишено без задоволення.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , проходив службу на посаді оперуповноваженого відділу боротьби з незаконним обігом зброї та вибухівки управління карного розшуку Головного управління Національної поліції у м. Києві.
З матеріалів справи вбачається, що Головне управління Національної поліції в Донецькій області листом від 27.06.2024 №3023/01/12-2024 звернулося до Головного управління Національної поліції у м. Києві з проханням розглянути питання про можливість переведення поліцейських для подальшого проходження служби в розпорядження Головного управління Національної поліції в Донецькій області в кількості, що дозволить зменшити некомплект органу поліції хоча б на 2%. Лист обґрунтований необхідністю в додатковому залученні поліцейських з метою максимального та ефективного забезпечення виконання повноважень поліції, здійснення заходів правового режиму воєнного стану та посилення контртерористичних заходів на території Донецької області.
Заступником начальника ГУНП у м. Києві полковником поліції ОСОБА_2 підготовлено доповідну записку від 28.06.2024 про переведення для подальшого проходження служби до ГУНП в Донецькій області, відповідно до частин першої, сьомої та восьмої статті 65 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейських ГУНП у м. Києві, в тому числі ОСОБА_1 .
Наказом начальника Головного управління Національної поліції у м. Києві полковника поліції Дмитра Шумейка від 28.06.2024 №1221 о/с, відповідно до частин 1, 7 та 8 статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» переведено для подальшого проходження служби до Головного управління Національної поліції в Донецькій області капітана поліції ОСОБА_1 , звільнивши його з посади оперуповноваженого відділу боротьби з незаконним обігом зброї та вибухівки управління карного розшуку Головного управління Національної поліції у м. Києві, з 01 липня 2024 року. Підстава: доповідна записки від 28.06.2024 року та лист ГУНП в Донецькій області від 27.06.2024 року №3023/01/12-2024.
Листом від 29.06.2024 року №94116-2024 позивача повідомлено про переведення для подальшого проходження служби до Головного управління Національної поліції в Донецькій області з 01 липня 2024 року.
Наказом начальника Головного управління Національної поліції в Донецькій області генерала поліції третього рангу ОСОБА_3 від 01.07.2024 №309 о/с, призначено капітана поліції ОСОБА_1 , який прибув із Головного управління Національної поліції у м. Києві - оперуповноваженим сектору розкриття злочинів проти особи відділу кримінальної поліції Маріупольського районного управління поліції з 01 липня 2024 року.
Не погодившись з наказами ГУ НП у м. Києві та ГУ НП в Донецькій області, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На підставі частини першої статті 1 Закону України «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII) Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
У розумінні частини першої статті 2 Закону України від 23.12.1993 №3781-XII «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», Національна поліція є правоохоронним органом.
Згідно з частиною першою статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу в поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції. (частина перша статті 17 Закону №580-VIII).
У силу положень частини десятої статті 62 Закону №580-VIII, яка визначає гарантії професійної діяльності поліцейського, поліцейський користується повноваженнями, передбаченими цим Законом, незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу, та може бути переміщений по службі залежно від результатів виконання покладених на нього обов'язків та своїх професійних, особистих якостей.
За приписами частини першої статті 65 Закону №580-VIII переміщення поліцейських здійснюється:
1) на вищу посаду - у порядку просування по службі;
2) на рівнозначні посади:
для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби;
за ініціативою поліцейського;
у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації;
у разі необхідності проведення кадрової заміни в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами (далі - місцевості з визначеним строком служби);
за станом здоров'я - на підставі рішення медичної комісії;
з меншим обсягом роботи з урахуванням професійних і особистих якостей - на підставі висновку атестації;
у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри відповідно до статті 87 цього Закону;
3) на посади, нижчі ніж та, на якій перебував поліцейський:
у зв'язку зі скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду;
за станом здоров'я - на підставі рішення медичної комісії;
через службову невідповідність - на підставі висновку атестації з урахуванням професійних і особистих якостей;
за ініціативою поліцейського;
як виконання накладеного дисциплінарного стягнення - звільнення з посади відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України;
у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри, відповідно до статті 87 цього Закону;
4) у зв'язку із зарахуванням на денну форму навчання за державним замовленням, у тому числі до магістратури, ад'юнктури та докторантури закладу вищої освіти із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських, а також у разі призначення на посаду після закінчення навчання.23. Частиною другою статті 65 Закону №580-VIII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) було обумовлено, що посада вважається вищою, якщо за цією посадою штатом (штатним розписом) передбачене вище спеціальне звання поліції.
Згідно вимог ч.2 ст. 65 Закону №580-VIII посада вважається вищою, якщо за нею штатом (штатним розписом) передбачене вище спеціальне звання поліції, нижчою, якщо передбачене нижче спеціальне звання поліції, та рівнозначною, якщо передбачене таке саме спеціальне звання поліції.
За правилами частин сьомої-дев'ятої статті 65 Закону №580-VIII переведення є формою переміщення поліцейських, яке здійснюється у разі, якщо звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних керівників. Переведення поліцейського може здійснюватися за його ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення. Поліцейські зобов'язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника органу (закладу, установи) поліції, до повноважень якого належить право призначення на посаду та звільнення з посади. Переведення поліцейського здійснюється на підставі наказу про звільнення із займаної посади та направлення для подальшого проходження служби до іншого органу (закладу, установи) поліції та наказу про призначення на посаду в органі (закладі, установі) поліції, до якого переміщується поліцейський.
Судом встановлено, що спеціальне звання поліції, яке має позивач - капітан поліції, за результатами переведення не зазнало змін, що підтверджується копію наказу ГУ НП у Донецькій області від 01.07.2024 року № 309 о/с «По особовому складу», тобто позивач у ГУ НП у Донецькій області обіймає рівнозначну посаду у розумінні ч.2 ст. 65 Закону №580-VIII.
Що стосується згоди поліцейського на переміщення на рівнозначну посаду, то серед підстав для переміщення поліцейських на рівнозначні посади пункт 2 частини першої статті 65 Закону №580-VIII безпосередньо виділяє лише одну підставу для такого переміщення, яка враховує побажання поліцейського, а саме: переміщення за ініціативою поліцейського.
Згода поліцейського є необхідною також при переміщенні його по службі у зв'язку зі скороченням штатів (частина друга статті 68 Закону №580-VIII).
В усіх інших випадках підставою переміщення визначено певні обставини або рішення певних органів, настання (прийняття) яких не залежать від волі поліцейського, в тому числі переміщення для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби.
При цьому пункт 2 частини першої статті 65 Закону №580-VIII передбачає єдине правило щодо можливості переміщення поліцейських на рівнозначні посади в інтересах служби, не відокремлюючи випадки такого переміщення в межах однієї місцевості (населеного пункту) чи в іншу місцевість.
Слід зазначити, що у підпункті «б» пункту 42 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114 (далі - Положення), закріплено аналогічне правило про те, що переміщення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу на рівнозначні посади провадиться у разі службової необхідності, проведення планової заміни в місцевостях, що зазнали радіоактивного забруднення в результаті аварії на Чорнобильській АЕС, а також для доцільнішого використання з урахуванням їх ділових і особистих якостей, стану здоров'я, віку та підготовки за новою спеціальністю.
У вказаному пункті Положення йдеться також про те, що рішення про переміщення по службі осіб середнього, старшого або вищого начальницького складу приймається відповідним начальником з урахуванням думки їх прямих начальників і колективу працівників.
Крім того, за змістом підпункту «ж» пункту 40 Положення при призначенні на посади рядового і начальницького складу враховується, зокрема, те, що переміщення по службі в іншу місцевість у межах республіки осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли встановленого пунктами 5 і 7 цього Положення віку, визнані здатними до військової служби або здатними до нестройової служби в мирний час, але потребують за станом свого здоров'я чи здоров'я членів їх сімей зміни місця служби (проживання), провадиться за рішенням відповідного начальника на підставі висновку військово-лікарської комісії.
Отже, спеціальне законодавство не вимагає згоди поліцейського при прийнятті рішення про його переміщення в інтересах служби на рівнозначну посаду у цю або іншу місцевість.
Відповідно до статті 60 Закону №580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 4 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Водночас частиною першою статті 32 КЗпП України установлено, що переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.
Усталеною є практика Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
Однак, відсутність у Законі №580-VIII та Положенні норми про обов'язковість згоди поліцейського на переміщення в іншу місцевість на рівнозначну посаду для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби, вказує не про неврегульованість цих правовідносин нормами спеціального законодавства, а про їхнє вирішення у спосіб, відмінний від правового регулювання трудових відносин відповідно до норм трудового законодавства.
Відповідно до положень частини першої статті 36 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» завданням Верховного Суду як найвищого суду в системі судоустрою України є забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Процесуальним механізмом, що забезпечує реалізацію покладених на Верховний Суд завдань, є процедура відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду.
У постанові від 09 вересня 2020 року у справі №260/91/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що необхідність відступу від висновку, викладеного в раніше ухваленій постанові [Великої Палати] Верховного Суду має виникати з певних визначених об'єктивних причин і такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.
Водночас внесені до Закону №580-VIII зміни згідно із Законом від 15.03.2022 №2123-IX «Про внесення змін до законів України «Про Національну поліцію» та «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» з метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії воєнного стану», який набрав чинності з 01 травня 2022 року, підтверджують висновки суду, зроблені у цій справі.
Так, відповідно до частини другої статті 65 Закону №580-VIII (у редакції Закону від 15.03.2022 №2123-IX) посада вважається вищою, якщо за нею штатом (штатним розписом) передбачене вище спеціальне звання поліції, нижчою, якщо передбачене нижче спеціальне звання поліції, та рівнозначною, якщо передбачене таке саме спеціальне звання поліції.
За приписами абзацу другого частини восьмої статті 65 Закону №580-VIII (у редакції Закону від 15.03.2022 №2123-IX) поліцейські зобов'язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника органу (закладу, установи) поліції, до повноважень якого належить право призначення на посаду та звільнення з посади.
Крім того, Законом від 15.03.2022 №2123-IX частину першу статті 60 Закону №580-VIII викладено в новій редакції, згідно з якою відносини, що виникають у зв'язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції.
Отже, зміни в спеціальному законодавстві з питань проходження служби в поліції, що відбулися з 01 травня 2022 року, виключили можливість субсидіарного застосування норм трудового законодавства до регулювання порядку переміщення поліцейських, усунувши таким чином неоднозначне застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах, що мало місце в судовій практиці, зокрема, постановах Верховного Суду, на які посилається позивач у позовній заяві у даній справі.
Таким чином, оскільки після 01 травня 2022 року законодавчо врегульовані спірні питання щодо переміщення поліцейських по службі, то відсутні обґрунтовані підстави й доцільність відступати від висновку щодо застосування відповідних норм Закону №580-VIII у попередній редакції, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду, та формулювати інший висновок щодо застосування цих норм, які після вказаної дати не підлягатимуть застосуванню в судовій практиці до правовідносин, аналогічних тим, які виникли в цій справі.
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 25.05.2023 року у справі № 620/3663/19.
Суд також відхиляє доводи позивача про те, що останній за місцем служби у м. Києві має родину, оскільки вимоги Закону №580-VIII не визначають обов'язку Відповідача-1 під час видання наказу на переведення враховувати дані обставини.
З огляду на викладене суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Разом з цим, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
З огляду на вищенаведене, на думку суду, у спірних правовідносинах відповідачі діяли у межах вимог ст. 18 Конституції України та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, в тому числі, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано.
Доказів, які б доводили обґрунтованість заявленого позову, суду не надано, а отже позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст. ст. 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві, Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити повністю.
Судове рішення складене 15 жовтня 2024 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.М. Чучко