Україна
Донецький окружний адміністративний суд
15 жовтня 2024 року Справа№200/5602/24
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Шинкарьова І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій, та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі відповідач), в якому просила:
визнати протиправними дії відповідача щодо виключення з розрахунку страхового стажу періоду роботи позивача з 02.11.1992 по 15.03.1997 у ТОВ «Лік Компані ЛТД»;
зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу період роботи позивача з 02.11.1992 по 15.03.1997 у ТОВ «Лік Компані ЛТД».
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначила, що їй відмовлено у призначені пенсії за віком, через не зарахування періодів роботи позивача з підстав наявних виправлень у даті наказу про звільнення, з чим позивач не погоджується, оскільки має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду та такі записи є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу. Наведені обставини стали підставою для звернення до суду з позовом.
Ухвалою від 19.08.2024 суд відкрив провадження у справі та призначив до розгляду за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Донецьким окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
На виконання вимог ухвали суду на адресу суду від відповідача надійшов відзив, в якому відповідач зазначив, що за результатом розгляду заяви та доданих документів позивачем, відповідачем прийнято рішення від 26.03.2024 № 163950028100 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Як свідчать матеріали справи, відповідно до трудової книжки від 21.07.1982 серії НОМЕР_1 до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 02.11.1992 по 15.03.1997, оскільки дата звільнення (15.03.1997) не відповідає даті наказу про звільнення (10.01.97). Спірний період роботи неможливо зарахувати згідно архівних витягів від 18.03.2024 № 125, 126, 127 та довідки від 18.03.2024 № 14-16/20, оскільки накази про прийом та звільнення по ТОВ “Лік Компані ЛТД», відомості про зарплату у наданих документах відсутні.
Враховуючи вищенаведене, відповідач вважає, що виявлені недоліки трудової книжки є такими, що виключають можливість зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу позивача. Відтак рішення відповідача від 26.03.2024 № 163950028100 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону №1058-IV прийнято на підставі та в межах чинного законодавства, яке не підлягає скасуванню, а позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 .
19.03.2024 позивач звернулась до управління Пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії за віком. Звернення опрацьовано за принципом екстериторіальності, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.03.2021 № 339/35961 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Рішенням відповідача від 26.03.2024 №163950028100 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.
В обґрунтування відмови у призначенні пенсії, відповідач зазначив таке:
Умови призначення пенсії за віком згідно ст.26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV: за досягнення 60-річного віку і наявності страхового стажу, передбаченого цієї статтею, 31 рік.
Страховий стаж особи складає 26 років 5 місяців 17 днів.
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
- до страхового стажу не зараховано згідно трудової книжки від 21.07.1982 серії НОМЕР_1 період роботи з 02.11.1992 по 15.03.1997, оскільки дата на звільненні не відповідає даті наказу про звільнення. Вищезазначений період роботи неможливо зарахувати згідно архівних витягів від 18.03.2024 № 125,126,127 та довідки від 18.03.2024 № 14-16/20, оскільки накази про прийом та звільнення по ТОВ “Лік Компані ЛТД», відомості про зарплату у наданих документах відсутні.
Не погоджуючись з діями відповідачів щодо не зарахування періодів роботи з 02.11.1992 по 15.03.1997 до страхового стажу роботи, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
Відповідно до ст. 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Частиною 2 ст. 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно із ст. 40 Закону №1058-IV заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 01.07.2000 враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 01.07.2000 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
П.3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно із п. 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Стосовно відмови відповідача у зарахуванні до страхового стажу позивача періоди роботи з 02.11.1992 по 15.03.1997, с тих підстав, що відповідно до трудової книжки від 21.07.1982 серії НОМЕР_1 до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 02.11.1992 по 15.03.1997, оскільки дата звільнення (15.03.1997) не відповідає даті наказу про звільнення (10.01.97), суд зазначає наступне.
Відповідно до п.2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затверджену Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
За приписами п.4.1 ч.1 Інструкції №58 записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Враховуючи положення п.2.3 Інструкції № 58, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону
Згідно із п.2.6 Інструкції №58 (в редакції на час здійснення запису), у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до абз. 2 п. 6.1 Інструкції № 58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.
Згідно із пунктом 1.5 Інструкції № 58 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників", цією Інструкцією та іншими актами законодавства (далі Постанова № 301).
Позивача, відповідно до запису трудової книжки, звільнено за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
За п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України роботодавець має право звільнити працівника у випадку змін в організації виробництва і праці, зокрема ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Ліквідація юридичної особи призводить до звільнення усіх працівників без дотримання гарантій збереження роботи, встановлених законодавством. Якщо ж відбувається реорганізація чи перепрофілювання підприємство або під час банкрутства діяльність роботодавця не припиняється, то можливе звільнення окремих працівників у зв'язку зі скороченням чисельності чи штату. Зміна підпорядкованості або власника юридичної особи самі по собі не є підставою для звільнення працівників, якщо їх чисельність або штат не скорочуються.
Відповідно до ч. 3 ст. 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Тому скорочення чисельності або штату може бути самостійними причинами звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Отже, Розірвання трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України передбачає дотримання певної процедури.
Зокрема, відповідний обов'язок роботодавця визначено ч. 3 ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», якщо він планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності юридичної особи. Роботодавець повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень, надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, зокрема інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведення їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
Ухвалення рішення про зміни в організації виробництва і праці або про скорочення чисельності і штату працівників. Зазвичай, ухвалення такого рішення належить до повноважень керівника підприємства. У розпорядчому акті (наказ, розпорядження) мають бути визначені: конкретні зміни, які планується запровадити; причини цих змін; посади, що підлягають скороченню; запланована дата проведення скорочення.
Цим наказом можна затвердити нову редакцію штатного розпису або зміни до існуючого. Процедура затвердження і погодження штатного розпису законом не врегульована і залежить від змісту статуту конкретного підприємства.
Якщо на підприємстві діє первинна профспілкова організація, а працівник, який підлягає звільненню, є її членом, то на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України його можна звільнити за попередньою згодою профспілкового комітету.
Тобто не в усіх випадках дата звільнення повинна відповідати даті наказу про звільнення, а даний процес залежить від змісту статуту конкретного підприємства/ роботодавця.
При цьому, суд врахував, що відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Із наведеного слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою для висновку про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Слід зазначити, що у разі виявлення будь-яких сумнівів щодо наявності у позивача страхового стажу чи розбіжностях у поданих документах, відповідач мав право отримати будь-які необхідні документи або інформацію безпосередньо від позивача, підприємства, а не відмовляти позивачу в призначенні пенсії.
Крім того, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації - підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
З огляду на наведене, суд робить висновок про наявність підстав для зарахування періоду роботи позивача з 02.11.1992 по 15.03.1997 до страхового стажу.
Підсумовуючи викладене вище, зважаючи на встановлені обставини справи та наведені вище норми права, суд дійшов висновку, що рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком, прийняте відповідачем не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Отже, проаналізувавши вищевикладене, суд зробив висновок, що до стажу позивача слід зарахувати спірний період її роботи.
В даному випадку заява позивача розглянута за принципом екстериторіальності відповідачем, за результатом якої прийнято рішення від 26.03.2024 № 163950028100, яке оскаржується в рамках цієї справи.
Отже відповідальним за опрацювання заяви позивача та прийняття відповідного рішення є, в даному випадку, визначений у встановленому порядку територіальний орган Пенсійного фонду - Головне управління Пенсійного фонду в Донецькій області. Відтак на останнього має бути покладено й обов'язок відновлення порушених прав позивача.
Відповідно до ч. 2 ст. 1 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до п. 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок №22-1), право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказів, суд зазначає, що дії відповідача щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком є протиправними.
З огляду на викладене, зробив висновок, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової позиції суду, викладеної у цьому рішенні та зарахованого періоду роботи позивача цим судовим рішенням.
У зв'язку з вищевикладеним, відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд вважає за потрібне вийти за межі позовних вимог, оскільки це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на викладене, суд зробив висновок, що належним способом захисту порушеного права позивача є:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 26.03.2024 № 163950028100 про відмову у призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати відповідача зарахувати до загального страхового стажу позивача період роботи з 02.11.1992 по 15.03.1997 у ТОВ «Лік Компані ЛТД» на посаді розкрійника 4го розряду;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 19.03.2024 про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, викладений в цьому рішенні, та зарахованих періодів роботи позивача цим судовим рішенням.
Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01.07.2003 №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок, що позовна заява підлягає задоволенню судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
На підставі ч. 3 ст. 139 КАС України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.
Позивач при зверненні до суду сплатив судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в загальному розмірі 1211,20 грн, що документально підтверджується квитанцією №5277-4549-0341-9500 від 16.05.2024.
Оскільки позовну заяву задоволено основну позовну вимогу позивача, сплачений судовий збір за подання позову до суду в сумі 1211,20 грн потрібно стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст. 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса площа Соборна, б.3, м.Слов'янськ, Донецька область, 84121, ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправними дій, та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 26.03.2024 № 163950028100 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 02.11.1992 по 15.03.1997 у ТОВ «Лік Компані ЛТД» на посаді розкрійника 4го розряду.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.03.2024 про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, викладений в цьому рішенні, та зарахованих періодів роботи позивача цим судовим рішенням.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1211 грн 20 коп.
Повний текст рішення складено 15.10.2024.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.В. Шинкарьова