16 жовтня 2024 рокуСправа №160/15158/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Голобутовського Р.З.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
11.06.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач-2), в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 046050020328 від 11.04.2024, яким відмовлено у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком за Списком № 1 згідно статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на підставі заяви про призначення пенсії № 239 від 03.04.2024;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, оформлені листом від 20.05.2024 № 0400-010304-8/105162, щодо відмови у зарахуванні до пільгового стажу за Списком № 1 ОСОБА_1 періоду роботи з 11.07.1999 по 10.01.2000 у ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» згідно довідки № 114/2 від 22.02.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області:
- зарахувати до пільгового стажу за Списком № 1 ОСОБА_1 період роботи з 11.07.1999 по 10.01.2000;
- з 03.04.2024 призначити ОСОБА_1 пенсію за віком за Списком № 1 відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, на підставі заяви про призначення пенсії №239 від 03.04.2024.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, однак оскаржуваним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу роботи. Позивач вважає вказане рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства. Крім того, зазначає про протиправність дій органу Пенсійного фонду щодо незарахування до пільгового стажу періоду роботи, який підтверджено належними документами.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.06.2024 позовну заяву залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків.
На виконання вимог суду 13.06.2024 представником позивача подана заява про долучення до матеріалів справи квитанції на підтвердження сплати судового збору.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.06.2024 відкрито провадження в адміністративній справі № 160/15158/24 та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
Ухвалою суду від 14.06.2024 відповідачам надано строк для подання відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі.
Адміністративний позов та копія ухвали від 14.06.2024 отримані відповідачами в системі «Електронний суд» 11.06.2024 та 14.06.2024 відповідно, що підтверджується долученими до матеріалів справи довідками про доставку електронного листа.
Відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
З аналізу наведених норм законодавства встановлено, що у випадку реєстрації учасника судового процесу в системі «Електронний суд», суд повідомляє вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі.
Суд вважає відповідачів належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.
Відповідачами, на виконання статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, не надіслано до суду відзиву на адміністративний позов та не повідомлено про поважність причин ненадання відзиву.
Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частинами 5, 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
03.04.2024 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зареєстрованою за № 239.
Додатково, 03.04.2024 засобами поштового зв'язку позивачем на адресу відповідача-1 направлена заява про призначення пенсії за віком за Списком № 1 відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, яка отримана адресатом 09.04.2024.
У поданих заявах позивач просила:
1) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1992 по 21.06.1995, періоди роботи з 29.02.1996 по 10.06.1996, з 09.09.1996 по 13.04.1997, 3 18.07.2007 по 19.07.2010, з 05.05.2017 по 26.05.2019;
2) зарахувати до пільгового стажу за Списком № 1 ОСОБА_1 відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020:
- період роботи з 14.04.1997 по 17.07.2007 в ПрАТ «Північний ГЗК» згідно довідки № 114/2 від 22.02.2024;
- період роботи з 27.05.2019 по 31.01.2024 в АТ «Криворізький залізорудний комбінат» згідно довідки № 190 від 31.01.2024;
3) з 03.04.2024 призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , пенсію за віком за Списком № 1 відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «ро пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020.
11.04.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області розглянуто заяву позивача за принципом екстериторіальності та прийнято рішення №046050020328 про відмову в призначенні пенсії.
Відмова в призначенні пенсії: ОСОБА_1 . Дата народження заявниці: ІНФОРМАЦІЯ_1 . РНОКПП заявниці: НОМЕР_1 . Місце реєстрації заявниці: АДРЕСА_1 .
Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України: 03.04.2024.
Призначення пенсії: за віком, на пільгових умовах за списком 1. Вік заявниці 46 років 10 місяців 18 днів.
Пільговий стаж заявниці становить: 17 років 04 місяці 12 днів.
Страховий стаж заявниці з урахуванням пільгового становить 37 років 00 місяців 17 днів.
Відповідно до підпункту 1 пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України та за результатами атестації робочих місць після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 20 років у жінок, з них не менше 07 років 6 місяців на зазначених роботах.
Згідно Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 та зареєстрованого Міністерством Юстиції України від 27.12.2005 за № 156/11846 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік. Відповідно до вимог Положення про паспорт громадянина України, затвердженої Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № ХІІ, до паспортної книжечки при досягненні, громадянином 25-і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначено віку, вважається недійсним. В паспорті заявниці АН291832 відсутні 6-7 сторінка після досягнення ОСОБА_1 45-річного віку, отже він є недійсним.
До пільгового стажу зараховано періоди роботи згідно довідок про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 190 від 31.01.2024 та № 114/2 від 22.02.2024.
Результати розгляду документів, доданих до заяви: до загального страхового стажу зараховано періоди роботи згідно трудової книжки та індивідуальних відомостей про застраховану особу державного Реєстру застрахованих осіб.
Враховуючи зазначене, вирішено: відмовити в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , у зв'язку із недосягненням пенсійного віку, передбаченого підпунктом 1 пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та недійсністю паспорта. Право на пенсію заявниця набуде з 16.05.2027. Заявниця працює.
10.05.2024 представник позивача адвокат Кадук В.В. звернулась до відповідача з адвокатським запитом, у якому просила надати інформацію щодо того, на якій підставі ОСОБА_1 не зараховано до пільгового стажу за Списком № 1 період роботи з 11.07.1999 по 10.01.2000 згідно пільгової довідки № 114/2 від 22.02.2024.
На зазначений запит Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надано відповідь від 20.05.2024 № 0400-010304-8/105162, у якій зазначено, що атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначаються наказом по підприємству, організації, в строки, передбачені колективним договором, але не рідше ніж один раз на п'ять років. Згідно довідки уточнюючої пільговий характер робіт від 22.02.2024 № 114/2 виданої ПАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» з 14.04.1997 по 19.07.2010 ОСОБА_1 працювала у шкідливих умовах праці за Списком № 1. Атестація робочих місць за умовами праці на ПАТ «Північний гірничо- збагачувальний комбінат» проведена згідно наказів: № 207 від 11.07.1994, № 12/6 від 11.01.2000, № 330/39 від 30.05.2001, № 642 від 29.07.2002, № 652 від 30.05.2006, тому, до пільгового стажу роботи за Списком № 1 не зараховано період роботи з 11.07.1999 по 10.01.2000.
Не погоджуючись з рішенням про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Частиною першою статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Згідно з пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-XIІ), у редакції чинній до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці,- за списком №1(36-2003-п) виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015, віковий ценз для жінок збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з пунктом 1 частини другої якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші.
Вказана норма набула чинності з 01.10.2017.
Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома абсолютно ідентичними законами, а саме: пунктом «а» статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України(конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII.
Пунктом першим резолютивної частини Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункт «а» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015.
Пунктом 3 цього рішення вирішено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону №1788-XII, яка була чинна до 01.04.2015, в наступній редакції: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах».
Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: пункт «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та пункт 1 частини 2статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Відносно позивача правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за пунктом «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та 50 років за пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV.
Виходячи із засад розумності та справедливості та в силу статті 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» судом мають враховуватись висновки Конституційного Суду України викладені у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020.
У пункті 3.2. Конституційний Суд України наголошує на принципі правової визначеності, як одному із елементів верховенства права, згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми.
У пункті 4.4. Конституційний Суд України визначив, що у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у статті 13 Закону № №1788-XII, у редакції до внесення змін Законом №213, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.
Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13 зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Застосування відповідачами до спірних правовідносин норми статті 114 Закону №1058-IV не відповідають принципу верховенства права, а також суперечать нормам частини другої статті 19, частини третьої статті 22 Конституції України, згідно із якими, органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та при прийнятті нових нормативно-правових актів або внесенні змін у діючі не допускається зменшення змісту й обсягу існуючих прав і свобод.
Суд зазначає, що норми статті 114 Закону України №1058-IV абсолютно ідентичні нормам статті 13 Закону №1788-XII, зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, які були визнанні неконституційними, як такі, що порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
З огляду на наведену ідентичність цих норм, очевидною є невідповідність положень статті 114 Закону №1058-IV принципу верховенства права, для осіб які працювали із шкідливими умовами праці до підвищення пенсійного віку Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та статтею 14 Закону №1058.
Згідно з статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
У пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.
Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Суд зазначає, що обрані відповідачем-2 у цьому спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв'язання колізій між чинними актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб'єкта - приватної особи, тобто на користь позивача.
Так, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, відповідач-2 надав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв'язку з чим, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії. Оскільки рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії прийнято не на підставі Конституції та чинного законодавства України, воно є протиправним та підлягає скасуванню.
При ухваленні рішення суд враховує постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20, висновки якої є обов'язковими для застосування судом у цій справі.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що рішенням №1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 45 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених у рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 45 років, тоді як другий - у 50 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вони явно суперечать одна одній. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
Ухвалюючи рішення, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) у справі «Чуйкіна проти України» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04), де суд констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.
Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
Згідно з частиною першою статті 45 Закону №1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: 1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Пенсія за віком, що призначається автоматично (без звернення особи), - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, крім випадків відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про страховий стаж застрахованої особи, необхідний для призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону. У разі якщо документи про страховий стаж не подані протягом трьох місяців з дня досягнення застрахованою особою пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, вважається, що застрахована особа виявила бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.
Ураховуючи досягнення позивачем 45-тирічного віку та наявність у позивача необхідного пільгового стажу за Списком № 1, остання набула права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Щодо зарахування періодів роботи до страхового стажу позивача суд вказує наступне.
Згідно з статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також згідно з статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідні положення містить і Постанова Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Відповідно до пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За змістом приписів пункту 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У разі, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
З матеріалів справи встановлено, що позивачем надавалась відповідачу копія трудової книжки серії НОМЕР_2 від 29.02.1996 та копія довідки № 114/2 від 22.02.2024.
Відповідно до зазначеної довідки, ОСОБА_1 працювала повний робочий день в ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» у виробництві: рудопідготовка, збагачення, окускування (агломерація, брикетування, згрудкування), випалювання руд і нерудних копалин, у тому числі:
З 15.04.1999 по 21.11.1999 - машиністом конвеєра дільниці подрібнення сировини та шихтування цеху подрібнення сировини та шихтопідготовки управління цехів по виробництві обкотишів, що передбачено Списком № 1 розділом ІІ а) робітники поз. 1020100а-1753а, затверджених Постановою КМУ № 162 від 11.03.1994.
З 22.11.1999 по 02.10.2002 - машиністом конвеєра дільниці подрібнення сировини та шихтування цеху по виробництву обкотишів № 1, що передбачено Списком № 1 розділом ІІ а) робітники поз. 2а-3.
Як встановлено судом, спірні періоди роботи позивача підтверджено відповідними записами в трудовій книжці, засвідчені підписами уповноваженої особи та містять відповідні печатки, відтак відомості, які зазначені в трудовій книжці свідчать про те, що позивач працювала у вказані періоди.
Наведене відповідачами не спростовується, крім того, відповідачем-2 до пільгового стажу роботи позивача за Списком № 1 зараховані інші періоди роботи на цьому ж підприємстві, спірний період не зарахований з огляду на відсутність наказу про проведення атестації, з приводу чого суд зазначає наступне.
За змістом приписів пункту 1 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 №442 (далі -Порядок №442) атестація робочих місць за умовами праці (надалі атестація) проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.
Згідно з пунктом 2 Порядку №442 основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між роботодавцем і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Пунктом 4 Порядку №442 визначено, що атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначаються наказом по підприємству, організації, в строки, передбачені колективним договором, але не рідше ніж один раз на п'ять років. До складу комісії включається уповноважений представник виборного органу первинної профспілкової організації, а в разі відсутності профспілкової організації - уповноважена найманими працівниками особа. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації. Позачергово атестація проводиться у разі докорінної зміни умов і характеру праці з ініціативи роботодавця, профспілкового комітету, трудового колективу або його виборного органу, органів Держпраці.
Відповідно до пункту 10 Порядку №442 результати атестації використовуються для розроблення заходів щодо покращення умов праці і оздоровлення працівників та під час визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств, установ та організацій, обґрунтування пропозицій про внесення змін до списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
При цьому, пунктом 11 Порядку №442 передбачено, що контроль за якістю проведення атестації, правильністю застосування списків № 1 і 2 виробництв, робіт, професій посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, пільги і компенсації, покладається на органи Державної експертизи умов праці.
Пунктом 4.2 Порядку №442 визначено, що результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Уразі докорінної зміни умов і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація. Такий же порядок застосовується у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації із визначенням правонаступника.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові і безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Крім того, з аналізу зазначених правових норм слідує, що обов'язок проведення атестації робочих місць законодавством покладено, у першу чергу, на керівників підприємств (роботодавців). Порушення цього обов'язку у формі не проведення або неякісного проведення призводить до позбавлення громадян їхнього конституційного права на соціальний захист, і зокрема, на пенсійне забезпечення за віком на пільгових умовах, що є недопустимим у правовій державі.
Також, суд зазначає, що особа, яка працює на посаді, віднесеної до Списків №1 та №2, та по якій має бути проведена атестації робочого місця, відповідно до Порядку проведення атестації, не наділена будь-якими правами (повноваженнями, обов'язками) за наявності яких вона б мала можливість впливати на своєчасність проведення атестації робочих місць.
За таких обставин, суд вважає, що як факт проведення, так і своєчасність проведення атестації робочих місць за умовами праці не залежить від працівників і не може позбавити громадян їх конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсій за віком на пільгових умовах.
Атестація має проводитися у передбачені пунктом 4 Порядку №442 строки, а відповідальність за своєчасність та якість її проведення покладається на керівника підприємства, організації. Якщо чергова атестація була проведена з порушенням передбачених п.4 Порядку №442 строків, а працівник до її проведення виконував роботу, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, цей період його роботи має бути зарахований до пільгового стажу за результатами попередньої атестації.
Аналогічний висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 16.09.2014 у справі №21-307а14, а також Верховним Судом у постанові від 23.01.2018 у справі №732/2003/14.
Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Крім того, доказів того, що посада, яку займала позивач у спірний період, не належить до Списку №1 та не дає позивачеві права на зарахування спірних періодів до пільгового стажу за Списком №1 матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано.
Отже, незарахування пенсійним органом до пільгового стажу позивача періоду її роботи з 11.07.1999 по 10.01.2000 є протиправним. Таким чином, суд робить висновок, що період роботи ОСОБА_1 протиправно не зараховано до пільгового стажу позивача.
Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, не підлягають задоволенню вимоги позивача про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, оформлених листом від 20.05.2024 № 0400-010304-8/105162 щодо відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до пільгового стажу, оскільки таким листом надано відповідь на адвокатський запит представника позивача, а в зарахуванні такого періоду роботи до пільгового стажу позивача відмовлено саме оскаржуваним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 046050020328 від 11.04.2024.
Оскільки відповідачем-2 протиправно не зараховано до пільгового стажу роботи вказаний період роботи, порушені права позивача підлягають відновленню судом.
Таким чином, суд зазначає про протиправність прийнятого відповідачем-2 рішення щодо відмови позивачеві у призначенні пільгової пенсії за віком та наявність підстав для його скасування.
З метою ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне зобов'язати орган призначення пенсії призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на підставі заяви від 03.04.2024.
На переконання суду, зобов'язання відповідача-2 призначити ОСОБА_1 пенсію відповідно до заяви від 03.04.2024 є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Більше того, суд звертає увагу на те, що жодних інших перешкод та/або недотримання процедури звернення із заявою про призначення пенсії, аніж вирішених в судовому порядку, відповідачами не наведено, а тому суд робить висновок, що позивачем виконані всі передбачені законодавством умови для призначення пенсії за віком.
Такий спосіб захисту, на переконання суду, матиме наслідком дотримання судом основних принципів здійснення судочинства, не буде втручанням у дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду, оскільки судом під час розгляду справи та відповідачем-2 під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії було встановлено, що позивач досягла 45-річного віку та має більше 17 років пільгового стажу.
З проводу посилання відповідача-2 на недійсність належного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорта серії НОМЕР_3 та його невідповідність Положенню про паспорт громадянина України, затвердженої Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № ХІІ, відповідно до вимог до паспортної книжечки при досягненні, громадянином 25-і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові, суд зазначає, що на сторінці 2 зазначеного паспорту зазначено що останній виданий 10.08.2004 Тернівським РВ Криворізького МУ УМВС України в Дніпропетровській області, тобто у віці 27-ми років, на сторінці 5 зазначеного паспорту вклеєна фотокартка та на сторінці 6 Тернівським відділом у м. Кривому Розі ГУ ДМС у Дніпропетровській області здійснений запис від 17.05.2022, що свідчить про вклеєння фотокартки у віці 45-ти років. Отже, твердження відповідача-2 щодо недійсності паспорта спростовані долученими до матеріалів справи доказами.
Щодо підстав розгляду заяви позивача ГУ ПФУ в Харківській області та визначення належного органу Пенсійного фонду, яким має здійснюватись розгляд заяви позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах та призначення пенсії, суд зазначає про таке.
Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005 №22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок).
Відповідно до абзацу 13 пункту 4.2 вказаного Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до пункту 4.3 Порядку створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Згідно з пунктом 4.10 Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.
У цьому випадку органом призначення визначено за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
З матеріалів справи встановлено, що розгляд заяви та винесення рішення за заявою позивача від 03.04.2024 здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яке було визначено за принципом екстериторіальності відповідно до пункту 4.2 Порядку. Проте, з огляду на неналежне виконання визначеним пенсійним органом його повноважень щодо розгляду заяви позивача, це потягло за собою порушення прав позивача, відтак, суд вважає за необхідне покласти обов'язок щодо призначення пенсії позивачу та зарахування періодів роботи до пільгового стажу саме на Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, як визначений суб'єкт призначення.
З огляду на вказане, позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задоволенню не підлягають.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок про часткове задоволення позовної заяви.
На підставі частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.
Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в загальному розмірі 2422,40 грн, що документально підтверджується квитанціями від 04.06.2024 та від 13.06.2024.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2 у розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог у сумі 1211,20 грн.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (пл. Свободи, 5, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, 61000, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 046050020328 від 11.04.2024 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком за Списком № 1 згідно з статтею 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на підставі заяви про призначення пенсії № 239 від 03.04.2024.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 за Списком № 1 період роботи з 11.07.1999 по 10.01.2000 в Приватному акціонерному товаристві «Північний гірничо-збагачувальний комбінат».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити з 03.04.2024 ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, на підставі заяви про призначення пенсії № 239 від 03.04.2024.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.З. Голобутовський