15 жовтня 2024 рокуСправа №160/21118/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ремез К.І.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
05.08.2024 за допомогою підсистеми «Електронний Суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з вимогами про:
- визнати протиправними та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про відмову у призначенні пенсії № 046350016320 від 29.05.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 згідно пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ періоди роботи згідно записів трудової книжки серія НОМЕР_1 з 15.08.1988 по 03.02.2023;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років згідно п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ з 22.05.2024.
В обґрунтування позову позивач зазначила, що вона 22.05.2024 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою в якій просила призначити їй пенсію за вислугою років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», надавши підтверджуючий пакет документів.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області №0463500163320 від 29.05.2024, ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з підстав не зарахуванням страхового та спеціального стажу згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки на першому аркуші трудової книжки неповна дата заповнення книжки, тому право на призначення пенсії відсутнє.
ОСОБА_1 вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області №046350016320 від 29.05.2024 "Про відмову у призначенні пенсії, оскільки вона з урахуванням стажу її роботи більше 30 років, має право на призначення вказаного виду пенсії, у зв'язку з чим позивачка звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.08.2024 для розгляду адміністративної справи № 160/21118/24 визначено суддю Ремез К.І.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.08.2024 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
16.08.2024 на адресу суду через систему "Електронний суд" від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області надійшов відзив, в якому просить долучити відзив до матеріалів справи та відмовити в задоволенні позову.
04.10.2024 на адресу суду через систему "Електронний суд" від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив, в якому просить долучити відзив до матеріалів справи та відмовити в задоволенні позову.
Судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 22.05.2024 звернулася з заявою про призначення пенсії за вислугу років та доданими до заяви документами.
Відповідно до пункту 2-1 розділу XV Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", особи, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (11.10.2017), мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54, 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їх зверненням з дотриманням умов передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 з урахуванням норм статті 28 Закону.
За результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового та спеціального стажу не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 , дата заповнення 15.08.1988, оскільки на першій сторінці трудової книжки дата народження зазначена не повністю, відсутнє число та місяць. На момент звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України Позивач не набула права на пенсійну виплату, оскільки не набула необхідного спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років.
Головне управління не вбачає в своїх діях порушення чинного Пенсійного законодавства України та вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 не обґрунтовані та безпідставні.
04.10.2024 на адресу суду від Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача-1 з позовними вимогами, викладеними в позовній заяві, не погоджується та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав: згідно із записами в трудовій книжці та згідно форми РС-право до цього рішення періоди роботи позивачки з 15.08.1988 по 15.08.1994, з 15.08.1994 по 31.08.1999 не обліковується як спеціальний або пільговий.
Тобто, на думку відповідача-2 право на призначення пенсії за вислугу років на даний час відсутнє, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового та спеціального стажу.
Пунктом «е» ст. 55 Закону України №1788-ХІІ з врахуванням змін, внесених Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VII та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VII, передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 01.04.2015 - не менше 25 років та після цієї дати, зокрема в період з 01.04.2017 по 31.03.2018 - не менше 26 років 6 місяців, в період з 01.04.2019 по 31.03.2020 - не менше 27 років 6 місяців.
Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 55 Закону № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законами 213-VІІІ та №911-VІІІ.
З дня ухвалення Конституційним Судом України зазначеного рішення положення пункту «е» частини 1 статті 55 Закону № 1788-ХІІ діють в первісній редакції, чинній до внесення описаних вище змін, а саме цією нормою встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»:
Окремі категорії працівників інших галузей народного господарства, які мають право на пенсію за вислугу років мають за пунктом "е" працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати:
З 01.04.2024 або після цієї дати - не менше 30 років.
А отже, на думку представника позивача, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 право на пенсію за вислугу років працівники освіти з 01.04.2024 повинні мати не менше 30 років страхового стажу, незалежно від віку.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 15.08.1988 по 03.02.2023 працювала в закладах освіти згідно Довідки форма РС-право позивачка має стаж 27 років 03 місці та 28 днів.
Пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, які станом на 01.04.2015 набули не менше 25 років, до 01.01.2016 не менше 25 років і 6 місяців, до 11.10.2017 не менше 26 років 6 місяців спеціального стажу.
22.05.2024 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою, в якій просила: призначити їй пенсію за вислугою років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», надавши підтверджуючий пакет документів.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області № 046350016320 від 29.05.2024 позивачеві повідомлено про наступне.
Страховий стаж особи становить 27 років 03 місяці 28 днів.
Стаж, що дає право на призначення пенсії за вислугу років становить 15 років 01 місяць 21 день (стаж враховано згідно довідки №217 від 20.05.2024).
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
За доданими документами до страхового та спеціального стажу не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 , дата заповнення 15.08.1988, оскільки на першій сторінці трудової книжки дата народження зазначена не повністю, відсутнє число.
Право на призначення пенсії за вислугу років на даний час відсутнє, у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу.
ОСОБА_1 вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області №046350016320 від 29.06.2024, у зв'язку з чим позивач звернулася до суду з цим позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту 2-1 розділу XV Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", особи, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (11.10.2017 року), мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54, 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їх зверненням з дотриманням умов передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 з урахуванням норм статті 28 Закону.
Пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, які станом на 01.04.2015 набули не менше 25 років, до 01.01.2016 не менше 25 років і 6 місяців, до 11.10.2017 не менше 26 років 6 місяців спеціального стажу.
З 01.04.2024 або після цієї дати - не менше 30 років.
Пенсія за вислугу років призначається та виплачується при звільненні з роботи, яка дає право на таку пенсію (стаття 7 вказаного Закону).
Перелік закладів установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909.
Щодо зарахування періоду навчання до стажу роботи, суд виходить з наступного.
Згідно із пунктом 2.18 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затвердженої наказом Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. №58 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110) до трудових книжок за місцем роботи вноситься окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів зокрема, записи про час навчання у професійних навчально-виховних закладах та інших закладах у навчально-курсових комбінатах (центрі, пункті, тощо), у вищих навчальних закладах та про час перебування в аспірантурі і клінічній ординатурі.
Для студентів, слухачів курсів, учнів, аспірантів та клінічних ординаторів, які мають трудові книжки, навчальний заклад (наукова установа) вносить записи про час навчання на денних відділеннях (у тому числі підготовчих) вищих навчальних закладів.
Підставою для таких записів є накази навчального закладу (наукової установи) про зарахування на навчання та про відрахування з числа студентів, учнів, аспірантів, клінічних ординаторів (пункт 2.16 Інструкції).
Згідно із Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, встановлено, що час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
Відповідно до пункту «д» частини 3 статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Страховий стаж це період, протягом якого людина підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і за який щомісяця сплачено страхові внески.
Поняття страховий стаж запроваджено Законом України від 09.07.2003 №1058-IV Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, який набув чинності з 01.01.2004 року.
Періоди трудової діяльності зараховуються до страхового стажу при обчисленні пенсії за періоди до 01.01.2004 згідно із Законом України Про пенсійне забезпечення, а після 01.01.2004 Законом України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Водночас до страхового стажу прирівнюється весь трудовий стаж, набутий до 01.01.2004 року, зокрема, й періоди навчання за денною (очною) формою у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Після 01.01.2004 до страхового стажу зараховується час навчання лише за умови добровільної сплати єдиного соціального внеску.
Час навчання підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 має відповідний спеціальний страховий стаж.
Відтак, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до спеціального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи згідно записів трудової книжки серія НОМЕР_1 з 15.08.1988 по 03.02.2023.
В трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 15.08.1988 позивачки зазначено наступні періоди роботи:
Запис № 1 на сторінці 2-3: - 15.08.1988 року (наказ № 43ОТ від 15.08.1988 р.) позивачка прийнята на роботу на посаду вчителя навчальних класів в Терновську СШ № 6.
Запис № 3 на сторінці 4-5: - 15.08.1994 р. (наказ № 44 від 15.08.1994 р.) позивачка переведена в СШ № 2. Стаж на посаді вчителя навчальних класів в Тернівській СШ № 2 згідно трудової книжки для пенсії для вислуги років становить 06 років.
Запис № 4 на сторінці 4-5: - 15.08.1994 р. (наказ № 84 від 15.08.1994 р.) позивачка прийнята на роботу учителем початкових класів в СШ №2 по переводу із СШ №6 м. Тернівки.
Запис №5 на сторінці 4-5: - 14.08.2002 р. (наказ №198 від 14.08.2002 р.) позивачка звільнена з посади вчителя початкових класів за переводом в СШ№7. Стаж на посаді учителя початкових класів в СШ№2 згідно записів трудової книжки для пенсії для вислуги років становить 7 років 11 місяців 30 днів.
Запис №6 на сторінці 6-7: - 15.08.2002 р. (наказ №139 від 19.08.2002 р.) позивачка прийнята на роботу в СШ№7 учителем навчальних класів переводом з СШ№2 м. Тернівка.
Запис №7 на сторінці 6-7: - 01.09.2008 р. (наказ № 125-к від 29.08.2008 р.) призначена на посаду заступника директора по учбово-виховній роботі і залишені години викладання в початкових класах;
Запис №9 на сторінці 8-9: - 26.08.2014 р. (наказ № 118-к від 19.08.2014 р.) переведена з посади заступника по учбово-виховній роботі на посаду учителя навчальних класів; Запис №11 на сторінці 10-11: - 03.02.2023 р. (наказ № 18-к/тр від 02.02.2023 р.) позивачка звільнена за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України).
Спеціальний стаж позивачки для призначення пенсії за вислугу років становить 38 років 03 місяці 17 днів.
Пунктом 7-1 частини 1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Згідно з Переліком закладів та установ освіти, охорони здоров'я і соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 за №909, зокрема, згідно розділу 1 «Освіта» - це посади завідуючих, вихователів, логопедів, сурдопедагогів, тифлопедагогів, вихователів-керівників, музичних керівників дошкільних дитячих закладів всіх типів і найменувань.
Частиною 1 статті 10 Закону України «Про освіту» передбачено, що невід'ємними складниками системи освіти є: дошкільна освіта; повна загальна середня освіта; позашкільна освіта; спеціалізована освіта; професійна (професійно-технічна) освіта; фахова передвища освіта; вища освіта; освіта дорослих, у тому числі післядипломна освіта.
Частиною 3 статті 14 Закону України «Про освіту» визначено, що здобуття позашкільної освіти забезпечується закладами позашкільної освіти різних типів, форм власності та підпорядкування, іншими закладами освіти, сім'єю, громадськими об'єднаннями, підприємствами, установами, організаціями та іншими юридичними і фізичними особам.
Абзацом 3 частини 4 статті 21 Закону України «Про позашкільну освіту» визначено, що педагогічні працівники закладів позашкільної освіти мають право на пенсію за вислугою років за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.
Щодо повторного розгляду заяви про призначення пенсії, суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З урахуванням викладеного, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням зарахованого судом періоду навчання та правової позиції, викладеної у даному рішенні.
У зв'язку із чинністю вказаної вище норми Порядку №22-1 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області розглянуто заяву позивача про призначення пенсії, який у розглянутому спорі є органом, що призначає пенсію.
Таким чином, суд зобов'язує саме Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області вчинити дії, направлені на поновлення порушених ним прав позивача.
За таких обставин, з урахуванням наведених судом законодавчих норм, висновків Верховного Суду та встановлених обставин, з метою відновлення порушеного права позивача слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити їй пенсію зарахувати до спеціального стажу згідно п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII періоди роботи згідно записів трудової книжки серія НОМЕР_1 з 15.08.1988 року 03.02.2023 року, з 22.05.2024.
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .
Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Судом встановлено, що позивачем при зверненні до адміністративного суду із позовною заявою сплачено суму судового збору у розмірі 1211,20 грн., що документально підтверджується квитанцією про сплату судового збору.
А отже, суд приходить до висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області судових витрат зі сплати судового збору.
Керуючись ст. 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про відмову у призначенні пенсії № 046350016320 від 29.05.2024.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 згідно пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ періоди роботи згідно записів трудової книжки серія НОМЕР_1 з 15.08.1988 по 03.02.2023.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років згідно п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ з 22.05.2024.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (код ЄДРПОУ 14035769) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. (тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.І. Ремез