15 жовтня 2024 рокуСправа №160/21236/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ремез К.І.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
06.08.2024 засобами поштового зв'язку до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з вимогами про:
- визнати протиправними та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії № 047050028067 від 29.07.2024, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та зобов'язати ГУ Пенсійного Фонду України у Дніпропетровській області повторно розглянути заяву від 22.07.2024, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , як таку, що має право на отримання пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства відповідно до ст. 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що, вона на момент звернення із заявою від 22.07.2024, мала стаж роботи 29 років 4 місяці 21 день та є матір'ю ОСОБА_2 - особи з інвалідністю з дитинства, позивачка вважає, що наявні правові підстави для призначення їй пенсії за віком як матері інваліда з дитинства. Враховуючи положення ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», позивачка вважає за можливе призначити пенсію з дня звернення 22.07.2024.
Відповідач 2 відзив на адміністративний позов надав та зазначив, що позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». 29.07.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області за принципом екстериторіальності прийнято рішення № 047050028067 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно Закону № 1058 у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Отже, відсутні підстави для призначення позивачці пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, просить в задоволенні позову відмовити.
Відповідач 2 надав відзив, в якому у задоволенні вимог просив відмовити. Заперечуючи проти позову, відповідач 2 зазначив, що до заяви про призначення пенсії позивачкою не було додано документів, які підтверджують право на призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058, передбачених Порядком № 22-1, Порядком № 637 та Постановою КМУ № 917). Тому відповідач прийняв правомірне рішення про відмову у призначенні пенсії, яке скасуванню не підлягає.
Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
З'ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне.
Відповідно до п.3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому, до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років. За вибором матері або в разі її відсутності, якщо виховання п'ятьох або більше дітей чи дитини з інвалідністю здійснювалося батьком, йому призначається дострокова пенсія за віком після досягнення 55 років та за наявності страхового стажу не менше 20 років.
Відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення» жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми (пункти "є" і "ж" статті 56). При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії (стаття 94).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» у тексті Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» слова «інвалід», «дитина-інвалід» та «інвалід війни» в усіх відмінках і числах замінено відповідно словами «особа з інвалідністю», «дитина з інвалідністю» та «особа з інвалідністю внаслідок війни» у відповідному відмінку і числі.
Отже, для отримання жінкою права на дострокову пенсію необхідне дотримання наступних умов: досягнення жінкою 50 років; наявність у жінки не менше 15 років страхового стажу; визнання дитини заявниці особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю; виховання дитини, яка є особою з інвалідністю з дитинства до шести років.
До числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років. Однією з обов'язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання до шестирічного віку саме осіб з інвалідністю з дитинства. Загальний страховий стаж роботи Позивачки становить 29 років 4 місяці 21 день. Статтею 1 Закону України «Про охорону дитинства» закріплено, що дитина з інвалідністю - дитина зі стійким розладом функцій організму, спричиненим захворюванням, травмою або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової соціальної допомоги і захисту.
У тексті вказаного Закону слова «інвалід», «дитина-інвалід» та «інвалід з дитинства» в усіх відмінках і числах замінено відповідно словами «особа з інвалідністю», «дитина з інвалідністю» та «особа з інвалідністю з дитинства» у відповідному відмінку і числі згідно із Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 2249-VIII від 19.12.2017 року.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» особа з інвалідністю - особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист; дитина з інвалідністю - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 затверджено Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, яким інвалідність з дитинства розглядається як причину інвалідності.
Згідно з п. 14 вказаного Положення причинний зв'язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, встановлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до 18-річного віку.
Відповідно до п. 2.1 Розділу II «Документи, необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший» Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1) при призначенні пенсії згідно з абз.1 п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про народження дитини, виховання її до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю.
Відповідно до п. 2.17 Розділу II Порядку №22-1 при призначенні пенсій жінкам, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, а також, у разі відсутності матері або за її згодою, чоловікам, які здійснювали виховання п'ятьох або більше дітей чи дитини з інвалідністю, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку - на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. У разі смерті дитини подається свідоцтво про смерть.
Згідно з п. 2.18 Розділу 11 Порядку №22-1 визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акту огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько- консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності).
Отже, з наведених норм права вбачається, що законом не передбачена вимога про те, що сама інвалідність дитини інваліда з дитинства повинна настати саме до 6 років, також не передбачена вимога для призначення пенсії, як обов'язковість визнання дитини інвалідом до 6-ти річного віку. В законі визначена лише вимога про виховання такої дитини до шести років.
Також, відповідно до підпункту 5 пункту 2.1. Постанови № 22-1, у якості документів, які необхідно додати до заяви про призначення пенсії визначено лише документи про народження дитини, виховання її до шестирічного віку, про визнання дитини заявника інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 31.07.2018 у справі № 501/2838/16-а та у постанові від 14.02.2019 у справі № 216/2437/16-а.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Відповідачем вказані висновки Верховного Суду були проігноровані.
При цьому, статтею 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «;Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Згідно із ст. 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Отже, вказані статті Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» містять пряме застереження, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до вимог ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Згідно з п.п. 1, 6 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини та громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту.
Згідно з ч. З ст. 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Таким чином, оскільки п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не пов'язує право на дострокову пенсію жінки, як матері особи з інвалідністю з дитинства, із набуттям інвалідності дитиною до шестирічного віку, а лише з фактом виховання дитини до шести років, тому п.2.18 Порядку не відповідає нормі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та звужує обсяг прав, гарантованих законом.
Конституційний Суд України у рішенні від 09.07.2007 №6-ргі/2007 зазначив, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч.2ст.6,ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами.
Право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Згідно з ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з положеннями статті 2 КАС України справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин здійснюється з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За приписами чинного законодавства, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права. Метою судового захисту порушеного права є вирішення між сторонами правового конфлікту, припинення публічно-правового спору та використання дієвого способу захисту (відновлення) порушеного права.
Відповідно до параграфу 47 рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі «Корецький та інші проти України» щоб положення національного закону відповідали цим вимогам (бути доступний для конкретної особи і сформульований з достатньою чіткістю), він має гарантувати засіб юридичного захисту від свавільного втручання органів державної влади у права, гарантовані Конвенцією. У питаннях, які стосуються основоположних прав, надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права, одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конвенцією. Відповідно закон має достатньо чітко визначати межі такої дискреції та порядок її реалізації. Ступінь необхідної чіткості національного законодавства яке безумовно не може передбачити всі можливі випадки значною мірою залежить від того, яке саме питання розглядається, від сфери, яку це законодавство регулює, та від числа та статусу осіб, яких воно стосується.
Суд враховуючи доводи позивача та той факт, що позивач на момент звернення із заявою від 22.07.2024, мав стаж роботи 29 років 4 місяці 21 день та є матір'ю ОСОБА_2 - особи з інвалідністю з дитинства, та вважає, що наявні правові підстави для призначення їй пенсії за віком як матері інваліда з дитинства. Враховуючи положення ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Позивачка вважає за можливе призначити пенсію з дня звернення 22.07.2024.
На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При цьому, суд зазначає, що позивачем у прохальній частині позовної заяви зазначено, що потрібно зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію з 22.07.2024, однак матеріали справи не містять доказів прийняття рішень Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що з урахуванням положень статті 139 КАС України понесені позивачем обґрунтовані судові витрати на оплату судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Управління
З урахуванням того, що рішення про відмову в призначенні пенсії, якими позивачу також відмовлено у зарахуванні до страхового стажу, винесено Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області, судові витрати підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань саме - Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, 49123, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26), відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії № 047050028067 від 29.07.2024 Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву від 22.07.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як таку, що має право на отримання пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства відповідно до ст. 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403, 21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, 22) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн (тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.І. Ремез