14 жовтня 2024 року ЛуцькСправа № 140/6980/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Шепелюка В.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - відповідач, ГУДПС у Волинській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.03.2024 № 0060840705.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Головним управління ДПС у Рівненській області на підставі наказу Головного управління ДПС у Рівненській області №305-п від 06.02.2024 та направлень №491/Ж3/17-00-07-05-15, №492/Ж3/17-00-07-05-15 від 06.02.2024, проведена фактична перевірка магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , де здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 , щодо дотримання податкового законодавства у сфері розрахунків за готівкові кошти.
За результатами фактичної перевірки магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , де здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 , складено 07.02.2024 акт фактичної перевірки №1430/Ж5/17-00-07-05-17/3861909139, яким встановлено порушення вимог п. 1, 2, 12 ст. 3 Закону України від 06.07.1995 року №265 «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме при здійсненні покупки товару: підвіс золотий «Хрестик» по ціні 1760,00 грн розрахункова операція на суму покупки не проведена через реєстратор розрахункових операцій, фіскальний чек не роздруковано та не видано, видано лише товарний чек.
Також встановлено порушення ведення в порядку, встановленому законодавством обліку товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, зокрема відсутня форма ведення обліку товарних запасів та будь які документи, які підтверджують облік та походження товарів на місці продажу на товар на загальну суму 692 925, 00 грн, згідно акту зняття залишків товару.
На підставі вказаного акту фактичної перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 20.03.2024 №0060840705, якими до позивача застосовано штраф в сумі 694685,00 грн.
Позивачем було подано скаргу на вищезазначене податкове повідомлення-рішення до Державної податкової служби України, за результатами розгляду якої отримано рішення від 12.06.2024 №17674/6/99-00-06-03-02-06, яким податкове повідомлення-рішення від 20.03.2024 №0060840705 залишено без змін, а скаргу - без задоволення.
Позивач вважає, що наказ про проведення фактичної перевірки винесений із порушенням ПК України.
Зокрема вказує на те, що у наказі №305-п від 06.02.2024 про проведення фактичної перевірки позивача не вказано конкретних (фактичних) підстав для її проведення, а є лише посилання на підпункт 80.2.2. пункту 80.2, статтю 20, підпункт 75.1.3. пункту 75.1. статті 75, пункт 80.8. статті 80, пункт 82.3. ст.82 Податкового кодексу України (далі - ПК України), та відсутні будь-які посилання на наявність інформації, яка свідчить про можливі порушення платником податку законодавства.
Крім того, позивач не погоджується із вказаним податковим повідомленням-рішенням та вважає, що воно суперечить нормам чинного законодавства, є протиправним та підлягає скасуванню з таких підстав.
Здійснюючи заходи щодо проведення фактичної перевірки магазину «Перлина» працівники ГУ ДПС у Рівненській області вийшли за межі наданих їм повноважень в частині здійснення перевірки без врахуванням правил внутрішнього трудового розпорядку платника податків. Окрім цього, в порушення пункту 85.4 статті 85 ПК України будь - яких запитів щодо надання копій документів позивач чи його працівники, що знаходилися під час перевірки в магазині, не отримували. Також всупереч пункту 56.3 статті 56 ПК України встановлений строк на подання скарги до контролюючого органу вищого рівня позивачу був суттєво обмежений.
З наведених підстав просить позов задовольнити.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 08.07.2024 прийнято дану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
У зв'язку зі зміною складу суду ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2024 року дану адміністративну справу прийнято до провадження.
В поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач ГУ ДПС у Волинській області позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні з підстав правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 20.03.2024 №0060840705, прийнятого на підставі акту фактичної перевірки №1430/Ж5/17-00-07-05-17/3861909139, яким встановлено порушення вимог п. 1, 2, 12 ст. 3 Закону України від 06.07.1995 року № 265 «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Також вказує на те, що наказ Головного управління ДПС у Рівненській області №305-п від 06.02.2024 «Про проведення фактичної перевіри магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 » відповідає вимогам ПК України, прийнятий з дотриманням визначеної законодавством процедури та за наявності передбачених ПК України підстав. З врахуванням наведеного просив у задоволенні позову відмовити повністю (а.с. 83-88).
У відповіді на відзив представник позивача ще раз підтримав доводи позову та просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (а.с.103-106).
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Головним управління ДПС у Рівненській області на підставі наказу Головного управління ДПС у Рівненській області №305-п від 06.02.2024 та направлень №491/Ж3/17-00-07-05-15, №492/Ж3/17-00-07-05-15 від 06.02.2024, проведена фактична перевірка магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , де здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 , щодо дотримання податкового законодавства у сфері розрахунків за готівкові кошти (а.с.20, 95-96).
За результатами фактичної перевірки магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , де здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 , складено 08.02.2024 акт фактичної перевірки №1430/Ж5/17-00-07-05-17/3861909139, яким встановлено порушення вимог п. 1, 2, 12 ст. 3 Закону України від 06.07.1995 року №265 «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме:
- п.1 ст. 3 Закону України від 06.07.1995 року №265/95-ВР, який передбачає проведення розрахункових операцій на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок;
- п. 2 ст. 3 Закону України від 06.07.1995 року №265/95-ВР, відповідно до якого необхідно надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов'язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).;
- п. 12 ст. 3 Закону України від 06.07.1995 року №265/95-ВР із змінами та доповненнями, який передбачає, що треба вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб'єкт господарювання зобов'язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб'єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті). Зазначені порушення полягали у наступному: при здійсненні покупки товару: підвіс золотий «Хрестик» по ціні 1760,00 грн розрахункова операція на суму покупки не проведена через реєстратор розрахункових операцій, фіскальний чек не роздруковано та не видано, видано лише товарний чек
Також встановлено порушення ведення в порядку, встановленому законодавством обліку товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, зокрема відсутня форма ведення обліку товарних запасів та будь-які документи, які підтверджують облік та походження товарів на місці продажу на товар на загальну суму 692 925, 00 грн, згідно акту зняття залишків товару (а.с.14-20,121-124).
За результатами проведеної фактичної перевірки було складено акт №1430/ Ж5/17-00-07-05-17/3861909139 від 07.02.2024, після ознайомлення з яким, продавець ОСОБА_2 відмовилась від підписання акту перевірки та отримання другого примірника акту перевірки, про що складено акт відмови від підписання та отримання акту фактичної перевірки (а.с.19, 97-98).
ФОП ОСОБА_1 заперечення на акт перевірки не подано.
На підставі вказаного акту фактичної перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 20.03.2024 №0060840705, яким до позивача застосовано штраф в сумі 694685,00 грн (а.с.12).
Позивачем було подано скаргу на вищезазначене податкове повідомлення-рішення до Державної податкової служби України, за результатами розгляду якої отримано рішення від 12.06.2024 №17674/6/99-00-06-03-02-06, яким податкове повідомлення-рішення від 20.03.2024 №0060840705 залишено без змін, а скаргу - без задоволення (а.с.28-35).
ФОП ОСОБА_1 не погоджуючись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, оскаржив його в судовому порядку.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Положеннями статті 62 ПК України встановлено, що податковий контроль здійснюється шляхом, зокрема, перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Згідно з пунктом 80.1 статті 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу (пункт 80.5 статті 80 ПК України).
Відповідно до пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:
направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;
копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;
службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Слід зазначити, що в даному випадку контролюючий орган був допущений до проведення перевірки за наслідками якої ним було складено акт, а в подальшому на підставі його висновків винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.02.2020 у справі №826/17123/18 відступив від висновків про застосування норми права у подібних правовідносинах у частині того, що саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного здійснення податкового контролю щодо себе; а також що допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної документальної виїзної або фактичної перевірки, які викладено в постановах Верховного Суду від 13.03.2018 (справа №804/1113/16), від 24.05.2019 (справа №826/16221/15), від 03.10.2019 (справа №820/850/16), від 16.10.2019 (справа №820/11291/15), від 22.11.2019 (справа №815/4392/15) тощо. Водночас, судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду сформулювала правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
З урахуванням наведеного, суд у цій справі надає оцінку доводам позивача щодо неправомірності проведення фактичної перевірки (а саме: контролюючий орган ініціював проведення фактичної перевірки за відсутності законодавчо обґрунтованих підстав для її проведення).
У постанові від 26.03.2024 у справі №420/9909/23 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду висловив правову позицію з питань правомірності призначення та проведення перевірки з підстав визначених п.п. 80.2.2 п.80.2 ст.80 ПК України.
Зокрема, у ній зазначено, що попри відсутність необхідності попередження платника про проведення фактичної перевірки закон встановлює підстави та обов'язкові умови (обставини), що є необхідною передумовою для її здійснення. Перелік підстав, які зумовлюють проведення фактичної перевірки, окреслений у відповідних підпунктах пункту 80.2 статті 80 ПК України.
Слід зазначити, що правове формулювання пункту 80.2 статті 80 ПК України, контекст якої передбачає (встановлює) можливість проведення перевірки, як за наявності виключно (хоча б) однієї підстави, указаної в цій нормі, так і за наявності одночасно декількох таких підстав у їх сукупності, що є мірою достатності для виникнення у контролюючого органу права на призначення перевірки. Водночас запроваджене законодавцем правове регулювання у цій нормі зумовлює і певні особливості її застосування контролюючим органом, оскільки абзацом третім пункту 81.1 статті 81 ПК України закріплені обов'язкові вимоги до змісту наказу про призначення перевірки, зокрема, необхідність відображення у ньому підстави для її проведення, визначеної цим Кодексом.
Підставою для проведення перевірки згідно наказу №2382-4 «Про проведення фактичної перевірки» від 09.11.2023 є підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України.
За приписами підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Отже, єдиною передумовою та підставою для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків податкової дисципліни, передбаченою підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, є наявна та/або отримана в установленому законодавством порядку інформація від визначеного у цій же нормі кола суб'єктів: державних органів або органів місцевого самоврядування. Жодних інших підстав ця норма не встановлює.
Відповідно, саме наявність та/або отримання інформації є тією фактичною підставою для прийняття рішення про призначення фактичної перевірки, яке оформлюється у формі наказу і надає право контролюючому органу на його реалізацію шляхом проведення перевірки, за наслідками якої контролюючий орган має повноваження на прийняття відповідного рішення.
Підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України містить перелік сфер об'єктів податкового контрою, інформація про можливі порушення в яких має бути перевірена на предмет її підтвердження/спростування, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
У постанові від 26.03.2024 у справі №420/9909/23 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював наступний правовий висновок, щодо застосування вказаної норми ПК України.
Застосована законодавцем у цій нормі конструкція щодо наявної/отриманої інформації - «яка свідчить про можливі порушення» - дає підстави для висновку, що вона має вказувати саме на можливі порушення платником податків законодавства у визначеній сфері, тобто ті ймовірні, засновані на обґрунтованих припущеннях, порушення, які підлягають перевірці на підставі цієї інформації.
Водночас аналіз абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України не дає підстав для висновку, що в наказі про проведення перевірки в обов'язковому порядку має бути зазначено конкретну норму податкового або іншого законодавства, контроль за якими покладено на контролюючи органи, яка порушується платником.
Аналіз підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України дає підстави для висновку, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме - наявність/отримання інформації від визначеного кола суб'єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з'ясувати питання дотримання суб'єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію. Іншими словами, наявність/отримання інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності, натомість, є підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої/наявної інформації. Такий податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов'язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки.
У випадку оскарження до суду платником наказу про призначення фактичної перевірки та/або прийнятого рішення податковим органом за наслідками такої перевірки, яка здійснена відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України з підстав не зазначення деталізованої інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства, доказів цього, суд, здійснюючи розгляд справи та оцінюючи обставини, підстави позову, не позбавлений можливості встановити та перевірити наявність або відсутність такої інформації про ймовірні порушення, що є законодавчо встановленою передумовою та підставою для призначення такої перевірки.
Застосовними у спорах цієї категорії також є висновки Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №816/228/17, відповідно до яких неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. Підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.
Застосування таких висновків Великої Палати Верховного Суду знайшло своє відображення у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 29.11.2021 у справі №280/1367/20; від 01.12.2021 у справі №400/1646/20; від 06.07.2022 у справі №815/5551/14, від 24.04.2023 у справі №560/2210/19, від 22.02.2022 у справі №420/12859/21, від 15.04.2022 у справі №160/5267/21, від 27.04.2022 у справі №140/1846/21, від 28.10.2022 у справі №600/1741/21-а, від 28.12.2022 у справі №160/14248/21, від 28.12.2022 у справі №420/22374/21, від 23.02.2023 у справі №160/20112/21, від 23.02.2023 у справі №600/1402/22-а тощо.
Якщо систематизувати цю судову практику щодо виявлених під час розгляду справи порушень норм податкового законодавства, допущених контролюючим органом під час призначення і проведення перевірки і обрання їх наслідків, вона полягає в тому, що кожне заявлене в межах конкретної справи порушення оцінюється судом на предмет його «істотності» чи «не істотності». Виявлення під час розгляду справ допущення контролюючим органом істотних порушень норм податкового законодавства (до прикладу, встановлення факту відсутності законних підстав для призначення перевірки), це за висновками Верховного Суду може спричиняти наслідки у вигляді скасування наказу про призначення перевірки та/або рішень, прийнятих за її наслідками. Водночас, ті процедурні порушення, які за своїм змістом не є істотними за практикою Верховного Суду таких наслідків не спричиняють.
З огляду на викладене, Судова палата акцентувала увагу на наявності істотної різниці у критеріях оцінки правомірності наказу на предмет його підставності та/або оформлення, як наслідок, необхідності відмежування у спорах цієї категорії питання «наявності підстав для проведення перевірки» від питання «достатності відображення підстав для проведення перевірки у наказі» та/або «недоліків в оформленні рішення про проведення перевірки». Підстави для призначення будь-якої перевірки чітко закріплені у нормах ПК України, за наявності яких у контролюючих органів виникає безпосередньо право на проведення перевірки, тоді як відображення цих підстав у наказі про призначення перевірки фактично є формалізацією у письмовій формі права на проведення перевірки, яке вже виникло. Безумовно, формалізація підстави для проведення перевірки у наказі має відповідати вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення.
Отже, у спорах цієї категорії перевірці підлягають як питання наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки, так і дотримання контролюючим органом вимог абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України під час оформлення рішення про призначення перевірки у формі наказу, їх узгодженість між собою. У випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне покликання на вимоги підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, але не розкрито зміст наявної/отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення. Покликання у наказі на підпункт 80.2.2 пункт 80.2 статті 80 ПК України, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Тому такий наказ не можна вважати протиправним.
Відтак, якщо правовою підставою для проведення перевірки є відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України, якій містить лише одну фактичну підставу для цього, то зазначення у наказі лише цього підпункту без розкриття його змісту та деталізації обставин не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним.
У даному випадку суд виходить з того, що інформацією, у зв'язку з якою прийнято спірний наказ, став лист Державної податкової служби України (а.с.94).
Зокрема в ньому зазначено, що Головним управлінням ДПС в областях необхідно проаналізувати надану ДПС інформацію та самостійно здійснити доперевірочний аналіз діяльності платників податків, зокрема, наявними інформаційно-комунікаційними системами ДПС; у разі встановлення реальних ризиків порушення платниками податків вимог чинного законодавства, відповідно до вимог підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, організувати та провести фактичні перевірки суб'єктів господарювання.
Суд зазначає, що в наказі №305-к «Про проведення фактичної перевірки магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 » від 06.02.2024 підстави для призначення перевірки сформульовані таким чином: «На підставі листа ДПС України від 22.06.2023 №14597/7/99-00-07-04-03-07, щодо здійснення аналізу ризиків у діяльності фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб, які перебувають на податковому обліку та відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2, керуючись статтею 20, підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75, пунктом 80.8 статті 80, пунктом 82.3 статті 82 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (із змінами).
Тобто, зі змісту цього наказу вбачається як правова підстава для призначення перевірки (посилання на підпункт 80.2.2 ПК України), так і фактична. У зазначеному наказі фактичну підставу деталізовано шляхом посилання на отриману інформацію щодо можливого порушення, зазначено сферу, щодо якої її отримано, тобто має місце конкретизація фактичної підстави. Обсяг зазначеної у наказі інформації у повному обсязі відповідає вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України.
Враховуючи вищевказані доводи позивача щодо неправомірності проведення ГУ ДПС у Рівненській області фактичної перевірки (а саме: контролюючий орган ініціював проведення фактичної перевірки за відсутності законодавчо обґрунтованих підстав для її проведення) не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи, та судом не встановлено таких порушень вимог податкового законодавства під час призначення фактичної перевірки, що мають наслідком протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Щодо інших підстав позову щодо наявності/відсутності в діях платника податків порушень податкового законодавства, виявлених під час перевірки, суд вказує на наступне.
Другий примірник акту перевірки №1430/Ж5/17-00-07-05-17/3861909139 від 07.02.2024 направлено 08.02.2024 року ФОП ОСОБА_1 за місцем державної реєстрації рекомендованим листом з повідомленням про вручення (Трек номер листа № 3302304820990).
Згідно інформації, що міститься в АІС «Податковий блок» другий примірник акта фактичної перевірки повернуто 28.02.2024.
Згідно із п. 42.2. ст. 42 ПК України, документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику). Відповідно до корінців про вручення рекомендованих листів, другий примірник акту фактичної перевірки було повернуто 28.02.2024.
Таким чином, вказаний примірник акту фактичної перевірки був належним чином вручений платнику податків, відповідно до вимог ст. 42 ПК України.
У постанові Верховного Суду від 14.07.2022 у справі №160/6980/20 зазначено, що «обов'язок контролюючого органу щодо повідомлення платника податків про проведення відповідної перевірки кореспондується з обов'язком такого платника добросовісно ставитись до отримання відповідної кореспонденції або повідомлень, крім того, необізнаність платника з наказом про проведення перевірки через нехтування або ухилення від виконання такого обов'язку без поважних причин не може бути в подальшому розцінена на користь останнього.
Відповідно до п. 86.8 ст. 86 ПК України, податкове повідомлення-рішення приймається в порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки, та надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу. За наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та додаткових документів і пояснень, зокрема документів, що підтверджують відсутність вини, наявність пом'якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, поданих у порядку, встановленому цією статтею, податкове повідомлення-рішення приймається в порядку та строки, визначені пунктом 86.7 цієї статті.
Згідно встановлених порушень, на підставі розрахунку до акта фактичної перевірки від 07.02.2024 реєстраційний №1430/Ж5/17-00-07-05-17/3861909139 ГУ ДПС у Волинській області, за основним місцем обліку платника, винесено податкове повідомлення-рішення від 20.03.2024 №0060840705 на суму 694685,00 грн.
Дане податкове повідомлення-рішення надіслано ФОП ОСОБА_1 супровідним листом від 20.03.2024 №3951/6/03-20-07-05-06. Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення Укрпошти дане податкове повідомлення-рішення платником податків отримано 29.03.2024.
Згідно пп.75.1.3. п.75.1 ст.75 ПК України - фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника.
Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Порядок проведення фактичної перевірки визначається ст. 80 ПК України. Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій (далі - РРО) та/або програмних РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначено Законом України від 06 липня 1995 року №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» дія якого поширюється на усіх суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
Відповідно п. 1, п. 2 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов'язані: 1) проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи РРО або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу ПРРО зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок (далі - РК);
2) надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов'язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї РРО чи дисплеї пристрою, на якому встановлений ПРРО рК-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).
Тобто, у разі здійснення суб'єктом господарювання розрахункових операцій у розумінні Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», застосування РРО/ПРРО є обов'язковим, у встановленому цим Законом порядку.
Відповідно до п. 12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов'язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. При цьому суб'єкт господарювання зобов'язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб'єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які провадять діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння.)
Таким чином, перевірка магазину «Перлина» контролюючим органом була проведена відповідно до передбачених пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України підстав для її проведення з дотриманням вимог чинного податкового законодавства.
Окрім того, відповідно до ст. 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця;
розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, видатковий чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів, отримання (повернення) коштів, торгівлю валютними цінностями в готівковій формі, створений в паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ) у випадках, передбачених цим Законом, зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або програмним реєстратором розрахункових операцій, чи заповнений вручну.
Слід зазначити, що позивач при здійсненні господарської діяльності використовує належним чином зареєстрований РРО/ПРРО.
Аналізуючи норми чинного законодавства та обставини встановлені під час проведення перевірки, суд зазначає наступне.
Так, 07.02.2024 під час фактичної перевірки магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , де здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 , встановлено порушення вимог п. 1, 2, 12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме при здійсненні покупки товару: підвіс золотий «Хрестик» по ціні 1760,00 грн розрахункова операція на суму покупки не проведена через реєстратор розрахункових операцій, фіскальний чек не роздруковано та не видано, видано лише товарний чек.
Дані кошти від реалізації товарів не були проведені через ПРРО.
Суд зазначає, що позивачем належними та допустимими доказами не спростовано факту продажу підвіса золотого «Хрестик» без застосування РРО та видачі розрахункового документа та не проведення розрахункових операцій через ПРРО на суму 1760,00 грн 07.02.2024, а відтак висновки контролюючого органу про порушення ФОП ОСОБА_1 п.1, 2 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (щодо зазначених порушень), які зафіксовані в акті перевірки суд вважає правомірними та такими, що відповідають вимогам законодавства.
Згідно з пунктом 15 Прикінцевих положень Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» до фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість, що здійснюють діяльність з продажу товарів (крім підакцизних товарів, технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, лікарських засобів, виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння) або надають послуги, фінансова відповідальність за проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг), непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи, невидачу (у паперовій та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об'єкті такого суб'єкта господарювання застосовується у таких розмірах: 25 відсотків вартості проданих з порушенням, встановленим цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за порушення, вчинене вперше; 50 відсотків вартості проданих з порушенням, встановленим цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за кожне наступне вчинене порушення.
Фактично дана норма є ідентичною в частині визначення порушень за які настає відповідальність п. 1 ст. 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та різниця лише в розмірах санкцій які накладається на ФОП при допущених порушеннях.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що п. 1 ст. 17 так і п.15 Прикінцевих положень Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» встановлює відповідальність за невиконання суб'єктом господарювання щонайменше одного з трьох обов'язків: 1) непроведення розрахункової операції через РРО; 2) проведення розрахункової операції через РРО, однак, на неповну суму покупки; 3) невидача відповідного (тобто такого, що відповідає вимогам щодо форми і змісту) розрахункового документа. Перші два обов'язки суб'єкта господарювання випливають зі змісту п. 1 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а третій - з п. 2 с. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Відповідно, наявність будь-якої з таких обставин (у сукупності або окремо) і утворює склад правопорушення.
Предметом доказування у справах, пов'язаних із притягненням суб'єкта господарювання до відповідальності на підставі даних пунктів Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», є встановлення на підставі належних і допустимих доказів фактів, з якими контролюючий орган пов'язує допущення порушення суб'єктом господарювання вимог п. 1 та/або 2 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
Позиція контролюючого органу, фактично, полягає в тому, що операції, які проводились підприємцем через безготівковий розрахунок «карткою» та роздруківка чеку за придбаний товар не співпадають у часі, тобто, свідчить, що розрахункові операції не проведені через ПРРО, без роздрукування розрахункового документа і без видачі такого покупцю, що утворює склад правопорушення, передбаченого п. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», і є підставою для притягнення позивача до відповідальності на підставі п. 1 ст. 17, п.15 Прикінцевих положень цього Закону.
Таким чином, судом не встановлено підстав для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Волинській області від 20.03.2024 №0060840705 в частині встановлених п.1, 2 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», яке знайшло своє відображення у продажі підвіса золотого «Хрестик» без застосування РРО та видачі розрахункового документа, а також не проведенні розрахункових операцій через ПРРО на суму 1760,00 грн, за результатами якого до ФОП ОСОБА_1 правомірно застосовані штрафні (фінансові) санкції на загальну суму 1760,00 грн.
Також актом фактичної перевірки №1430/Ж5/17-00-07-05-17/3861909139 від 07.02.2024 магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 , де здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 , встановлено порушення вимог п. 12 ст. 3 Закону України від 06.07.1995 року №265 «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме відсутня форма ведення обліку товарних запасів та будь-які документи, які підтверджують облік та походження товарів на місці продажу на товар на загальну суму 692 925, 00 грн, згідно акту зняття залишків товару.
Надаючи оцінку вказаним доводам сторін в цій частині суд виходить із наступного.
В силу припису пункту 85.2 статті 85 ПК України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
Згідно із пунктом 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в пункті 86.7 статті 86 цього Кодексу платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає в порядку пункту 86.7 статті 86 цього Кодексу документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
Суд зазначає, що Верховний Суд вже неодноразово аналізував положення статей 44, 85 ПК України у їх взаємозв'язку і сформовані ним підходи щодо застосування означених норм податкового законодавства є усталеними.
Так, зокрема, але не виключно, у постановах від 29.05.2020 у справі № 826/27811/15), від 06.08.2019 у справі № 160/8441/18, від 31.01.2020 у справі №826/15328/18), від 03.10.2023 у справі № 420/534/20 Верховний Суд сформулював такий висновок. Надання платником податків фінансово-господарських документів під час проведення перевірки є необхідною умовою підтвердження правомірності задекларованих платником показників податкового обліку. Обов'язок платника податків зберігати документи й надавати їх під час перевірки контролюючому органу кореспондує з компетенцією контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі документів. Ненадання платником податків документів на підтвердження задекларованих показників податкового обліку прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України до їх відсутності. Винятком є випадки виїмки документів або іншого їх вилучення правоохоронними органами та іншими компетентними органами. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені ним у податковій звітності, але не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
Таким чином, обставина щодо порушення платником податків обов'язку, встановленого пунктом 85.2 статті 85 ПК України, надати після початку перевірки всі документи, які пов'язані з предметом перевірки, не означає, що платник не має права додатково їх надати до прийняття контролюючим органом відповідного рішення за результатами перевірки та не звільняє контролюючий орган від обов'язку врахувати при прийнятті рішення додатково надані платником документи у строк, встановлений абзацом другим пункту 44.7 статті 44 ПК України, що прямо передбачено нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.09.2019 у справі №802/1069/13-а.
Матеріалами справи підтверджується, що не погодившись із висновками фактичної перевірки ФОП ОСОБА_3 подав скаргу від 12.04.2024 (а.с.28-31) на податкове повідомлення-рішення від 20.03.2024 №0060840705, до якого були долучені форми ведення обліку товарних запасів, видаткові накладні та накладні на внутрішнє переміщення ювелірних виробів (а.с.36-64).
Окрім того, відповідно до пункту 85.4. ст. 85 ПК України, при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).
Відповідний запит на отримання копій документів повинен бути поданий посадовою (службовою) особою контролюючого органу не пізніше ніж за п'ять робочих днів до дати закінчення перевірки.
Водночас запитів на отримання копій документів позивач чи його працівники, що знаходилися під час перевірки в магазині, не отримували, а відповідач доказів надіслання чи надання такого запиту до матеріалів справи не долучив.
Пунктом 85.6. ст. 85 ПК України передбачено, що у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.
Разом з тим, зазначені вимоги ПК України відповідачем не дотримані.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення спірного податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій.
У відповідності до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності суд враховує, чи прийняті (вчинені) вони з використанням повноважень та спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискредитації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа №802/2236/17-а).
Аналізуючи досліджені докази, суд дійшов висновку, що відповідачем належними, достатніми та допустимими доказами не спростовано доводи адміністративного позову та не доведено правомірності прийнятого податкового повідомлення - рішення від 20.04.2024 №0060849705 в частині застосування до позивача штрафних санкцій за порушення ведення обліку товарних запасів, відсутності документів, які підтверджують облік та походження товарів на місці продажу товару на суму 692 925,00 грн, при цьому в іншій частині вказане податкове повідомлення рішення є правомірним, а тому позов слід задовольнити частково.
Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Позивач просив стягнути з відповідача понесені судові витрати зі сплати судового збору у сумі 5557,48 грн та витрати на правничу допомогу адвоката у сумі 13000,00 грн.
Частинами першою, третьою статті 132 КАС України установлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Виходячи з аналізу вказаних правових норм, склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.
Для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу суду надано копії таких документів: договору про надання правничої допомоги від 26.06.2024, укладеного між адвокатським об'єднанням «АФК» та ФОП ОСОБА_1 (а.с.71-73), додатка до договору від 26.06.2024 (а.с.73 зворот), рахунку-фактури від 26.06.2024 №45 (а.с.74), детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатським об'єднанням «АФК» та здійснених позивачем витрат, необхідних для надання правничої допомоги від 05.07.2024 (а.с.76), рахунку-фактури від 26.07.2024 №56 (а.с.109), акту приймання передачі правничої допомоги від 26.07.2024 (а.с.108), квитанції від 01.07.2024 року на суму 10000,00 грн (а.с.75), квитанції від 26.07.2024 року на суму 3000,00 грн (а.с.107).
Відповідно до пункту 4.1 договору про надання правничої допомоги від 26.06.2024 за надання правової (правничої) допомоги клієнт зобов'язується виплатити адвокатському об'єднанню гонорар за домовленістю, згідно з обсягом наданої правничої допомоги, відповідно до підписаних сторонами актів прийому передачі наданої правової допомоги, незалежно від гіпотетичного досягнутого результату у справі.
Розмір гонорару визначається сторонами у додатку до даного договору, який є його невід'ємною частиною (пункт 4.2 договору). Згідно з додатком до договору сторони погодили вартість послуг адвокатського об'єднання - 2000,00 грн/ год.
Відповідно до детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатським об'єднанням «АФК» та здійснених позивачем витрат, необхідних для надання правничої допомоги від 05.07.2024 та акту приймання передачі правничої допомоги від 26.07.2024 адвокатським об'єднанням надано такі послуги: вивчення наданих клієнтом матеріалів для позовної заяви та доданих до неї документів, обговорення з клієнтом правової позиції по справі -10000,00 грн (5 год.); підготовка відповіді на відзив -3000,00 грн (1,5 год.).
Квитанціями від 01.07.2024 року на суму 10000,00 грн, від 26.07.2024 року на суму 3000,00 грн засвідчено сплату позивачем коштів у загальній сумі 13000,00 грн.
Відповідач заперечив щодо стягнення витрат на правничу допомогу у зв'язку з їх неспівмірністю із з обсягом виконаної роботи.
Суд, враховуючи складність справи, значення справи для сторін, час, який об'єктивно був витрачений адвокатом на надання послуг, їх обсяг, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, зважаючи на заперечення представника відповідача обґрунтованості та співмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката, дійшов висновку про те, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути 6000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Згідно із платіжною інструкцією від за подання даного позову позивачем було сплачено судовий збір у сумі 5557,48 (а.с.9).
У зв'язку із задоволенням позову частково позивачу належить відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати всього у сумі 11543,59 грн (пропорційно задоволеним вимогам: 5543,59 грн - судовий збір, 6000,00 грн - витрат на професійну правничу допомогу).
Керуючись статтями 241, 242, 243, 245, 246, 262, 295, 297 КАС України, суд
Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Волинській області (43027, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, код ЄДРПОУ ВП 44106679) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлень-рішення задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 20 березня 2024 року №0060840705 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 692 925,00 грн (шістсот дев'яносто дві тисячі дев'ятсот двадцять п'ять грн 00 коп.).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області судові витрати сумі 11543,59 грн (одинадцять тисяч п'ятсот сорок три грн 59 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В. Л. Шепелюк